Рішення

від 28.02.2024 по справі 914/3056/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2024 Справа № 914/3056/23

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Гриб І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Індустріальний парк «Жидачів», місто Львів

до відповідача Акціонерного товариства «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» (Турецька Республіка), що діє в Україні через Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті», місто Львів

про 1) Стягнення 1 675 574,86 грн.

2) Зобов`язання повернути об`єкт оренди.

За участю представників:

від позивача: Цукорник С.Г. адвокат (ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1233973 від 09.10.2023; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1454 від 17.12.2008);

від відповідача: Якубович В. П. адвокат (ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1252882 від 09.01.2024; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №002464 від 19.08.2022).

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства «Індустріальний парк «Жидачів» до Акціонерного товариства «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» (Турецька Республіка), що діє в Україні через Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті», про 1) стягнення 1 675 574,86 грн заборгованості, з яких 390 000,00 грн основний борг по орендній платі, 1 170 000,00 грн неустойка за прострочення терміну повернення об`єкта оренди, 96 698,63 грн неустойка за прострочення терміну внесення орендної плати, 9 740,61 грн інфляційні втрати, 9 135,62 грн 3% річних; 2) зобов`язання повернути об`єкт оренди за договором оренди №07/05/2021/01 від 07.05.2021 року: майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Львівська область, місто Жидачів, вулиця Галицького Данила, будинок 86, до якого входять: - частина нежитлової будівлі, літера А-1 площею 379 м кв; - виробничий майданчик з твердим покриттям загальною площею 1,82 га; - під`їзна залізнична колія з естакадою (99 м) із металевим трапом загальною протяжністю 1 185,1 м; - бетонне покриття з плит площею 4734,54 кв.м; - огорожа (металева сітка) довжиною 56 м/п; - ворота металеві шириною 6 м у кількості 2 (дві) штуки; - комплектна трансформаторна підстанція (КТП-250 кВА 10/0,4); - альтанка дерев`яна на бетонній основі; - 4 щогли залізобетонні; - 2 опори за актом прийому-передачі згідно з умовами договору.

Ухвалою від 17.10.2023 суд залишив без руху позовну заяву Приватного підприємства «Індустріальний парк «Жидачів» та надав позивачу строк для усунення недоліків. У зв`язку з усуненням 19.10.2023 позивачем недоліків позовної заяви ухвалою від 24.10.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання на 20.11.2023 о 10:00 год.

15.11.2023 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 14.11.2023 (вх.№27830/23).

У судовому засіданні 20.11.2023 суд оголосив перерву до 07.12.2023.

04.12.2023 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н (вх.№29491/23) з доказами скерування відповідачу у справі.

Ухвалою суду від 07.12.2023 поновлено позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив та долучено відповідь на відзив до матеріалів справи, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 24.01.2024 та відкладено підготовче засідання на 10.01.2024.

У судовому засіданні 10.01.2024 суд оголосив перерву до 22.01.2024.

Ухвалою суду від 22.01.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 12.02.2024, явку представників сторін в судове засідання для розгляду справи по суті визнано судом обов`язковою.

22.02.2024 представник відповідача через підсистему «Електронний суд» подав клопотанням про зменшення розмір неустойки (вх.№ 53221 від 23.02.2024).

26.02.2024 до суду надійшло клопотання позивапча про виправлення описки у позовній заяві, позивач просить суд перший абзац прохальної частини позовної заяви, вважати вірним у наступній редакції: «стягнути з відповідача 1 675 574, 86 грн, з яких: 390 000 грн. заборгованість по орендній платі, 1 170 000,00 грн неустойка за прострочення терміну повернення об?єкта оренди, 96698,63 грн неустойка за прострочення терміну внесення орендної плати, 9 135,62 грн 3% річних, 9740,61 грн інфляційні».

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 12.02.2024, 19.02.2024, 23.02.2024 оголошувались перерви.

Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах ухвалах суду та відображено протоколах судових засідань.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

У судове засідання 28.02.2024 для розгляду справи по суті з`явились представники сторін.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву, просив відмовити у клопотання представника відповідача про зменшення неустойки.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд зменшити розмір неустойки, передбачений частиною 2 статті 785 Цивільного Кодексу України, до 0 грн.

У судовому засіданні 28.02.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем, Акціонерним товариством «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті (Турецька республіка) допущено порушення умов укладеного сторонами 07.05.2021 договору оренди №07/05/2021/01 майнового комплексу з виробничим майданчиком, який розташований за адресою вулиця Данила Галицького,86, місто Жидачів, Львівська область.

Як зазначає позивач, у період існування договірних відносин з оренди, відповідач листом від 30.06.2022 звернувся до позивача з повідомленням про форс-мажорні обставини, військову агресію російської федерації проти України та у зв`язку з цим неможливість здійснення оплати за оренду. Крім того, посилаючись на зупинення виконання робіт через відсутність державного фінансування відповідач зазначав про необхідність розірвання договору оренди №907/05/2021-01 від 07.05.2021.

Натомість, позивач вважає, що відсутність державного фінансування (при цьому без жодних доказів такого) не є підставою для дострокового розірвання договору оренди, а додатковою угодою № 2 до договору оренди орендодавцем вже було зменшено розмір орендної плати на період воєнного стану.

За наслідками повторного звернення відповідача з ініціативою розірвати договір оренди, позивач листом від 04.10.2022 повідомив про можливість розірвання договору у порядку, передбаченому п. 10.4. договору по спливу 6 місяців від повідомлення орендаря про розірвання договору в односторонньому порядку.

Однак, відповідач обов`язку з повернення орендованого майна у строк до 23.01.2023 року та підписання акту прийому-передачі майна між сторонами договору не виконав, на вимоги позивача щодо повернення об?єкту оренди не реагував.

Оскільки орендні правовідносини за договором припинилися 12.01.2023, а орендар здійснював оплату за договором оренди по червень 2022 рік, то за період з 01.07.2022 року по 01.01.2023 розмір прострочених орендних платежів за 6 місяців, згідно розрахунку позивача, становить 390 000, 00 грн.

Враховуючи факт прострочення зобов`язання щодо оплати оренди орендодавцю нараховано також пеню на підставі п. 9.2.1. договору оренди у розмірі 96 698,63 грн, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні у розмірі 9740,61 грн та три відсотки річних у розмірі 9 135,62 грн.

Орендодавцем за період прострочення виконання обов?язку щодо повернення майна (9 місяців) нараховано орендарю неустойку у розмірі у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення у сумі 1 170 000,00 грн на підставі частини 2 статі 785 Цивільного кодексу України.

Відтак позивач звернувся до суду за захистом порушених прав з вимогами (з урахуванням виправлених описок у прохальній частині позовної заяви) про стягнення з Акціонерного товариства «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» (Турецька Республіка), що діє в Україні через Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» 390 000,00 грн основного боргу по орендній платі, 1 170 000,00 грн неустойки за прострочення терміну повернення об`єкта оренди, 96 698,63 грн неустойки за прострочення терміну внесення орендної плати, 9 740,61 грн інфляційних втрат, 9 135,62 грн 3 % річних; зобов`язання повернути об`єкт оренди за договором оренди №07/05/2021/01 від 07.05.2021 року.

Позиція відповідача.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Зокрема, зазначив, що настання форс-мажорних обставин значною мірою позбавило орендаря очікуваного від виконання договору оренди результату, а тому листом від 30.06.2022 було повідомлено орендодавця про неможливість здійснення оплати за договором оренди і про необхідність у розірванні договору оренди. Одночасно із листом надіслано підписані з боку орендаря додаткову угоду про розірвання договору оренди і акт приймання передачі об?єкту оренди орендодавцеві.

Відповідач вважає, що склавши угоду про розірвання договору оренди, акт приймання-передачі об?єкту з оренди, направивши їх орендодавцеві, припинивши використання майна, звільнивши територію об?єкту від власного майна і техніки, орендар діяв в порядку і у спосіб, передбачений договором, а тому додатковий договір про розірвання договору оренди є укладеним 12.07.2022 року за відсутності заперечень щодо факту розірвання і запропонованих умов.

Відповідач також зауважує, що на момент передачі під`їзна залізнична колія в складі об?єкту оренди не перебувала у стані, що дозволяв її експлуатацію за цільовим призначенням.

У поданому до суду 22.02.2024 клопотанні представник відповідача зазначає, що нарахована неустойка не є справедливою компенсацією, а лише способом тиску на орендаря та джерелом збагачення, розмір заявленої неустойки значно (на 100%) перевищує розмір збитків, який за відсутності достатнього обґрунтування дорівнює нулю. При цьому відповідач покликається на положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статтю 233 Господарського кодексу України.

На підставі вказаного відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Обставини встановлені судом.

07.05.2021 року між Приватним підприємством «Індустріальний парк «Жидачів» (далі - орендодавець) та Представництвом «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті (далі - орендар) укладено договір оренди № 07/05/2021/01 (далі - договір).

Предметом договору оренди є передача у тимчасове платне користування об`єкта оренди: майнового комплексу з виробничим майданчиком площею 1, 82 га, що знаходиться за адресою Львівська область, місто Жидачів, вулиця Данила Галицького, будинок 86 та частину земельної ділянки площею 27 300 м2 (п.1.1. договору).

Об`єкт, що орендується надається орендарю для використання його у виробничій діяльності з виготовлення сухих будівельних сумішей та асфальту, зберігання сипучих будівельних матеріалів, транспорту та техніки (п. 2.1. договору).

Відповідно до пунктів 3.1. - 3.2. договору, при передачі об`єкта оренди, складається акт приймання-передачі в оренду (додаток № 1), який підписується уповноваженими представниками сторін та є невід`ємною частиною даного договору. Об`єкт оренди, вважається переданим в оренду з моменту підписання акта приймання-передачі в оренду.

Договір вважається укладеним і набуває чинності з 07 травня 2021 року та діє до 30 квітня 2024 року включно (п.4.1. договору).

Сторонами у п.5.1. - 5.3. договору визначено, що розмір орендної плати за місяць становить 150 000, 00 грн. Орендна плата сплачується шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця або готівкою в касу підприємства щомісячно, до 05 числа місяця, в якому здійснюється оренда. Орендна плата не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря і має вноситись в порядку і строку визначені в пп. 5.1.-5.3. цього договору.

Порядок повернення об`єкта оренди визначено сторонами у розділі 8 договору.

Зокрема, відповідно до п. 8.2. договору протягом 3 (трьох) календарних днів з дати закінчення терміну дії даного договору або його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний підготувати об`єкт оренди до передачі орендодавцю та звільнити його.

Протягом 3 (трьох) календарних днів з дати закінчення терміну дії даного договору або його та звільнити його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний підготувати об?єкт оренди до передачі орендодавцю та звільнити його (п. 8.2. договору).

Об`єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем протягом 3 календарних днів (п. 8.3. договору).

При передачі об`єкта оренди складається акт приймання-передачі з оренди, який підписується уповноваженими представниками сторін (п. 8.4. договору).

Об`єкт оренди вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання акта приймання-передачі з оренди представниками двох сторін (п. 8.5. договору).

Пунктом 9.2.1 договору сторони визначили право орендодавця у випадку несвоєчасної сплати орендної плати згідно п.п.5.1-5.2. договору вимагати від орендаря, а орендар в такому випадку зобов`язаний сплатити на користь орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день такого протермінування.

У випадках передбачених пп. 10.1.1.-10.1.3 вказаного договору орендодавець надсилає орендарю письмове повідомлення. В даному випадку договір вважається розірваним з моменту отримання такого повідомлення орендарем, якщо інше не передбачене договором.

Орендар має право розірвати даний договір достроково в односторонньому порядку за умови письмового попередження орендодавця про дострокове розірвання за 6 (шість) місяців до такого розірвання (п. 10.3., 10.4.).

Відповідно до акту №1 від 07.05.2021 приймання - передачі в оренду орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди: майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Львівська область, місто Жидачів, вулиця Галицького Данила, будинок 86, до якого входять: - частина нежитлової будівлі, літера А-1 площею 379 м.кв; - виробничий майданчик з твердим покриттям загальною площею 1,82 га; під?їзна залізнична колія з естакадою (99 м) із металевим трапом загальною протяжністю 1 185,1 м; - бетонне покриття з плит площею 4734,54 кв.м; - огорожа (металева сітка) довжиною 56 м/п; - ворота металеві шириною 6 м у кількості 2 (дві) штуки; - комплектна трансформаторна підстанція (КТП-250 кВА 10/0,4); - альтанка дерев?яна на бетонній основі; - 4 щогли залізобетонні, - 2 опори залізобетонні, частина земельної ділянки 27 300 м.кв.

У складеному, підписаному та скріпленому печатками сторін акті зазначено також, що орендар ознайомлений зі станом об`єкта оренди та претензій не має.

Додатковою угодою № 1 від 11.05.2021 до договору оренди сторони погодили внести зміни в пункт 5.1. договору, виклавши його в наступній редакції: орендна плата за об?єкт оренди становить: - 100 000,00 грн - протягом періоду з травня 2021 року по грудень 2021 року включно; - 150 000,00 грн - протягом періоду з січня 2022 року по квітень 2024 року включно.

Актом № 2 від 29.04.2022 приймання - передачі з оренди орендарем прийнято з оренди частину земельної ділянки площею 27 300 м кв, що входить до об`єкта оренди. Зазначено також, що частина земельної ділянки повернута в належному санітарному стані, придатна до експлуатації за цільовим призначенням, у сторін відсутні претензії одна до одної щодо стану повернутого об`єкта оренди.

Додатковою угодою № 2 від 29.04.2021 до договору оренди сторони досягли згоди про зменшення орендної плати визначеної умовами договору оренди, у зв?язку з поверненням частини об?єкту, а саме частини земельної ділянки площею 27 300 м кв.

Відповідно до додаткової угоди сторони вирішили пункт 5.1 договору оренди викласти у наступній редакції: « 5.1. розмір орендної плати за місяць становить 120 000,00 грн. На період з 01.05.2022 року до однієї з події, яка настане раніше: до дати закінчення військового стану в Україні або відновлення роботи/діяльності орендаря, орендна плата за об`єкт оренди становить 65 000,00 грн.»

12 липня 2022 року на адресу орендодавця надійшов лист від орендаря від 30.06.2022 вих. №162, у якому вказано, що офіційним листом Торгово-Промислової Палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». У зв?язку з цим, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об?єктивними обставинами для суб?єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов?язанням/обов?язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відтак, орендар повідомив орендодавця про неможливість здійснення оплати згідно вищевказаного договору.

У зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, а саме: у зв?язку із зупиненням виконання робіт через відсутність державного фінансування, орендар вказує на необхідність у розірванні договору оренди №07/05/2021-01 від 07.05.2021 та долучає проект угоди про розірвання.

У відповідь на звернення орендаря, орендодавець (позивач) листом від 26.08.2022 зазначив, що відсутність державного фінансування не в підставою для дострокового розірвання договору, а п. 10.1. 10.4. договору оренди визначено підстави та порядок дострокового розірвання такого договору.

Листом від 07.09.2022 року (вих. №230) орендар повторно повідомив орендодавця про неможливість здійснення оплати згідно договору у зв?язку з форс-мажорними обставинами (зупинення виконання робіт через відсутність державного фінансування) та просив повернути підписану додаткову угоду про розірвання договору.

Листом від 04.10.2024 у відповідь на звернення орендаря орендодавцем було зазначено, що договір буде розірваний у порядку п. 10.4. договору оренди по спливу 6 місяців з моменту повідомлення про таке розірвання. Крім того, вказано на необхідність повернення об`єкту оренди по спливу шестимісячного терміну у відповідності до п. 8 договору, також зазначено про незадовільний неробочий стан об`єкта оренди, що визначено у акті від 06.04.2022 та необхідність усунути погіршення об`єкту та приведення під`їзної залізничної колії у робочий стан.

В матеріалах справи міститься підписана сторонами додаткова угода № 1 від 12.01.2023 про розірвання договору оренди №07/05/2021-01 від 07.05.2021, відповідно до якої сторони дійшли згоди припинити дію договору оренди №07/05/2021-01 від 07.05.2021 з дати підписання вказаної угоди. Сторони узгодили, що після припинення дії договору, орендар зобов`язаний повернути орендодавцю об`єкт оренди у строк, що не перевищує 10 (десяти) календарних днів з дня підписання цієї угоди, шляхом підписання акту прийому-передачі (п.2 додаткової угоди).

Про необхідність усунення погіршення стану об`єкту оренди та його у відповідності до п. 8 договору орендодавець повторно повідомляв орендаря листом від 14.07.2023.

Двічі, листами від 03.08.2023, 22.08.2023, орендодавець звертався до орендаря з вимогою повернути об?єкт оренди у порядку передбаченому розділом 8 договору оренди №07/05/2021-01 від 07.05.2021 року; у день повернення об`єкту оренди: оплатити 50% вартості неустойки передбаченої статті 785 Цивільного кодексу України за весь час прострочення; відшкодувати вартість наданої орендодавцем знижки на орендну плату згідно додаткової угоди №l від 11.05.2021 року (з розрахунку вартості знижки до курсу долара США на момент надання такої), здійснивши оплату у гривнях у сумі, що еквівалента долару США по курсу на момент оплати.

Сторони намагались врегулювати спір у позасудовому порядку, однак не дійшли згоди, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом та просить суд про 1) стягнення 1 675 574,86 грн заборгованості, з яких 390 000,00 грн основний борг по орендній платі, 1 170 000,00 грн неустойка за прострочення терміну повернення об`єкта оренди, 96 698,63 грн неустойка за прострочення терміну внесення орендної плати, 9 740,61 грн інфляційні втрати, 9 135,62 грн 3% річних; 2) зобов`язання відповідача повернути об`єкт оренди за договором оренди №07/05/2021/01 від 07.05.2021 року: майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Львівська область, місто Жидачів, вулиця Галицького Данила, будинок 86, до якого входять: - частина нежитлової будівлі, літера А-1 площею 379 м кв; - виробничий майданчик з твердим покриттям загальною площею 1,82 га; - під`їзна залізнична колія з естакадою (99 м) із металевим трапом загальною протяжністю 1 185,1 м; - бетонне покриття з плит площею 4734,54 кв.м; - огорожа (металева сітка) довжиною 56 м/п; - ворота металеві шириною 6 м у кількості 2 (дві) штуки; - комплектна трансформаторна підстанція (КТП-250 кВА 10/0,4); - альтанка дерев`яна на бетонній основі; - 4 щогли залізобетонні; - 2 опори за актом прийому-передачі згідно з умовами договору.

Висновки суду.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір оренди майнового комплексу № 07/05/2021/01 від 07.05.2021.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 283 Господарського кодексу України.

З 07.05.2021 в оренді у відповідача перебував переданий позивачем об`єкт оренди, а саме: майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Львівська область, місто Жидачів, вулиця Галицького Данила, будинок 86, до якого входять: - частина нежитлової будівлі, літера А-1 площею 379 м.кв; - виробничий майданчик з твердим покриттям загальною площею 1,82 га; під?їзна залізнична колія з естакадою (99 м) із металевим трапом загальною протяжністю 1 185,1 м; - бетонне покриття з плит площею 4734,54 кв.м; - огорожа (металева сітка) довжиною 56 м/п; - ворота металеві шириною 6 м у кількості 2 (дві) штуки; - комплектна трансформаторна підстанція (КТП-250 кВА 10/0,4); - альтанка дерев?яна на бетонній основі; - 4 щогли залізобетонні, - 2 опори залізобетонні, частина земельної ділянки 27 300 м.кв, підтвердженням чого є складений та підписаний сторонами акт приймання передачі майна в оренду.

У подальшому, відповідно до підписаного сторонами акту приймання передачі з оренди від 29.04.2022 частину орендованої земельної ділянки було повернуто з оренди орендодавцю.

Договір найму (оренди) є оплатним та строковим, оскільки майно передається наймачеві у користування на певний строк, після перебігу якого воно підлягає поверненню.

Відповідно до згідно з частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Сторонами у договорі оренди (п.5.1.) з урахуванням змін, погоджених у додатковій угоді № 1 від 11.05.2021, додатковій угоді № 2 від 29.04.2021 до договору оренди визначено розмір орендної плати за місяць.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, актів надання послуг, відповідач належним чином виконав обов`язок з орендної плати у період травня 2021 року червня 2022 року.

Предметом спору у справі, що розглядається є вимога про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 01.07.2022 по 01.01.2023 у сумі 390 000, 00 грн, 1 170 000,00 грн неустойки за неповернення об`єкта оренди, 96 698,63 грн неустойки за прострочення терміну внесення орендної плати, 9 740,61 грн інфляційних втрат та 9 135,62 грн 3% річних; зобов`язання повернути об`єкт оренди за договором оренди №07/05/2021/01 від 07.05.2021 року.

Першочерговим для оцінки предмету позову та підстав заявлених вимог є встановлення строку дії договору.

Відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 Господарський кодекс України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Укладений між сторонами договір діє до 30.04.2024 включно, відповідно до п. 4.1. договору, разом з тим сторонами у п. 10.4. договору визначено право орендаря розірвати даний договір достроково в односторонньому порядку за умови письмового попередження орендодавця про дострокове розірвання за 6 місяців до такого розірвання.

Відповідно до обставин справи, відповідач неодноразово (листами від 30.06.2022, від 07.09.2022) звертався до позивача з вимогою розірвання договору оренди з огляду на неможливість здійснення оплати згідно вищевказаного договору у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, а саме: у зв?язку із зупиненням виконання робіт через відсутність державного фінансування.

Надаючи оцінку твердженням відповідача щодо існування форс мажорних обставин та посилання на лист Торгово Промислової Палати України №2024/02.0-7.1. від 28.025.2022, суд зазначає наступне.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Торгово-промислова палата України (ТТП України) листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Слід зазначити, що лист ТПП від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини. Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22

Відповідач у листі до позивача зазначив, що форс мажорними обставинами, що перешкоджають відповідачу виконати умови договору оренди, є зупинення виконання робіт через відсутність державного фінансування. Але у п. 5.3. договору оренди сторони погодили, що орендна плата не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря і має вноситись в порядку і строку визначені в пп. 5.1.-5.3. цього договору.

Водночас, відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Суд відхиляє аргументи відповідача щодо стану під`їзної залізничної колії у складі об?єкту оренди на момент передачі в оренду, що не дозволяло її експлуатацію за цільовим призначенням, з огляду на визначений у акті №1 від 07.05.2021 приймання - передачі в оренду припис про те, що орендар ознайомлений зі станом об`єкта оренди та претензій не має.

Крім того, долучені відповідачем до матеріалів справи акти комісії представників АТ «Укрзалізниця» щодо стану залізничної під`їзної колії складені внаслідок перевірки технічного стану залізничної під`їзної колії іншої юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальний Бізнес Парк». Водночас позивачем у справі є Приватне підприємство «Індустріальний парк «Жидачів». Також слід зазначити, що такі акти не стосуються предмету спору.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що порядок дострокового розірвання договору оренди з ініціативи орендаря визначено сторонами у п. 10.4. договору оренди.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про реалізацію відповідачем права, передбаченого п. 10.4. договору на розірвання договору, у спосіб звернення до позивача з листом від 30.06.2023 про розірвання договору, до якого долучався примірник додаткової угоди про розірвання договору.

Відтак, з огляду на звернення відповідача до позивача з ініціативою розірвання договору уперше листом від 30.06.2022, який орендодавець отримав 12.07.2022, позивач правильно визначає момент припинення договору оренду 12.01.2023, тобто по спливу шестимісячного строку від ініціювання орендарем розірвання відповідного договору в односторонньому порядку.

Таким чином, встановивши момент припинення договірних правовідносин, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів внесення орендарем орендної плати у період з 01.07.2022 по 01.01.2023, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 01.07.2022 по 01.01.2023 у сумі 390 000, 00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України одним з правових наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У зв`язку з невнесенням відповідачем орендної плати, позивач скористався передбаченим пунктом 9.2.1 договору правом на нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день протермінування орендної за шість місяців прострочення у період 01.01.2023 30.06.2023 на суму заборгованості 390 000, 00 грн, яка за його розрахунками становить 96 698, 63 грн.

Перевіривши здійснене позивачем нарахування пені суд дійшов висновку, що позовна вимога у цій частині підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3 % річних суд зазначає таке.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 9 740,61 грн інфляційних втрат за період з січня 2023 по серпень 2023, а також 9 135,62 грн 3 % річних за період 01.01.2023 12.10.2023.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування інфляційних втрат та 3% річних на прострочену суму орендної плати у розмірі 390 000, 00 грн, суд дійшов висновку, що позовна вимога у цій частині підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані який було обумовлено договором.

У справі № 904/5726/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана з правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних положень статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України та статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. З припиненням договірних відносин у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Згідно з частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Сторони у п. 8.5. договору погодили, що об`єкт оренди вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання акта приймання-передачі з оренди представниками двох сторін.

В матеріалах справи підписана сторонами додаткова угода № 1 від 12.01.2023 про розірвання договору оренди №07/05/2021-01 від 07.05.2021, відповідно до якої сторони дійшли згоди припинити дію договору оренди №07/05/2021-01 від 07.05.2021 з дати підписання вказаної угоди.

Суд не бере до уваги аргументи відповідача про те, що слід вважати додатковий договір (угоду) № 1 про розірвання договору оренди укладеним 12.07.2022, в день отримання відповідного примірника орендодавцем (позивачем), за відсутності заперечень щодо факту розірвання і запропонованих орендарем умов, оскільки це не відповідає визначеному сторонами порядку розірвання договору з ініціативи орендаря, визначеному у п.10.4 договору оренди.

Щодо твердження відповідача про те, що він разом з листом від 30.06.2022 надсилав позивачу акт приймання-передачі майна з оренди, суд зазначає наступне.

Як вбачається із наявного у матеріалах справи листа відповідача від 30.06.2022 вих.№ 162, додатками до нього є копія листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 та додаткова угода про розірвання договору оренди.

В описі вкладення в цінний лист від 30.06.2022 вказано про лист повідомлення та додаткову угоду. Про акт приймання-передачі майна не вказано. Крім того у листі від 07.09.2022 вих. № 230 відповідач просить позивача повернути підписану додаткову угоду про розірвання договору оренди та не згадує про акт приймання-передачі.

З огляду на вказане, твердження відповідача про складання акту приймання-передачі майна з оренди та надсилання його позивачу не підтверджуються матеріалами справи.

Оскільки в матеріалах справи відсутній складений та підписаний сторонами акт приймання передачі об`єкта оренди з оренди орендодавцеві у порядку, визначеному сторонами у договорі, вимога позивача про зобов`язання повернути об`єкт оренди за договором оренди №07/05/2021/01 від 07.05.2021 року: майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Львівська область, місто Жидачів, вулиця Галицького Данила, будинок 86, до якого входять: - частина нежитлової будівлі, літера А-1 площею 379 м кв; - виробничий майданчик з твердим покриттям загальною площею 1,82 га; - під`їзна залізнична колія з естакадою (99 м) із металевим трапом загальною протяжністю 1 185,1 м; - бетонне покриття з плит площею 4734,54 кв.м; - огорожа (металева сітка) довжиною 56 м/п; - ворота металеві шириною 6 м у кількості 2 (дві) штуки; - комплектна трансформаторна підстанція (КТП-250 кВА 10/0,4); - альтанка дерев`яна на бетонній основі; - 4 щогли залізобетонні; - 2 опори за актом прийому-передачі згідно з умовами договору є правомірною та підлягає задоволенню.

Щодо нарахованої позивачем і заявленої до стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування об`єктом оренди у розмірі 1 170 000, 00 грн за 9 місяців користування об`єктом оренди після припинення договірних правовідносин, суд зазначає таке.

Після спливу строку дії договору найму (оренди) невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Зважаючи на встановлені судом обставини щодо припинення дії договору оренди шляхом його розірвання 12.01.2023 та невиконання орендарем обов`язку з повернення орендодавцеві приміщення після припинення строку дії договору, позивач правомірно здійснив нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном у розмірі 1 170 000, 00 грн за 9 місяців користування об`єктом оренди після припинення договірних правовідносин.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки до 0 грн суд зазначає наступне.

У поданому до суду клопотанні про зменшення розміру неустойки відповідач зазначає, що нарахована неустойка не є справедливою компенсацією, а лише способом тиску на орендаря та джерелом збагачення, розмір заявленої неустойки значно (на 100%) перевищує розмір збитків, який за відсутності достатнього обґрунтування дорівнює нулю.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до частини 2 вказаної норми, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Верховний Суд в постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19 зазначив, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Враховуючи наведене, забезпечуючи баланс інтересів сторін, з огляду на те, що розмір заявленої до стягнення неустойки в сумі 1 170 000, 00 грн значно перевищує розмір заборгованості з орендної плати у період існування договірних правовідносин з оренди нерухомого майна, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій (неустойки) на 50%, що на думку суду не спричинить негативних фінансових наслідків для позивача.

Зменшуючи розмір неустойки в сумі 1 170 000, 00 грн, суд не позбавляє можливості позивача захистити власні інтереси шляхом стягнення пені за прострочення сплати орендних платежів, інфляційних втрат та процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Згідно із частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «достатність доказів» на нову «вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

У рішенні ЄСПЛ від 19.12.1997 у справі «Brualla Gomez de La Torre v. Spain» наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Отже, дослідивши надані учасниками справи докази, господарський суд доходить висновку, що зібрані відповідачем при розгляді справи є менш вірогідними, ніж докази надані позивачем в обґрунтування позовних вимог.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами доведено наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір при зверненні до суду з позовною заявою у сумі 27 817, 62 грн відповідно до платіжної інструкції №158 від 11.10.2023.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 27 817, 62 грн відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 18, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» (Турецька Республіка), що діє в Україні через Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» (79037 місто Львів, вулиця Богдана Хмельницького, 212, корпус 2, ідентифікаційний код юридичної особи 26579227) на користь Приватного підприємства «Індустріальний парк «Жидачів» (79053, Львівська область, місто Львів, вулиця Володимира Великого, будинок 16, ідентифікаційний код юридичної особи 35227915) 390 000,00 грн заборгованості з орендної плати, 96 698,63 грн пені за прострочення сплати орендної плати, 9 740,61 грн інфляційних втрат, 9 135,62 грн 3 % річних, 585 000, 00 грн неустойки за прострочення терміну повернення об`єкта оренди та 27 817, 62 грн судового збору.

3. Зобов`язати Акціонерне товариство «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті (Турецька Республіка), що діє в Україні через Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» (79037 м.Львів, вулиця Богдана Хмельницького, 212, корпус 2, ідентифікаційний код юридичної особи 26579227) згідно акту прийому-передачі повернути Приватному підприємству «Індустріальний парк «Жидачів» (79053, Львівська область, місто Львів, вулиця Володимира Великого, будинок 16, ідентифікаційний код юридичної особи 35227915) об`єкт оренди за договором оренди №07/05/2021/01 від 07.05.2021 року: майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Львівська область, місто Жидачів, вулиця Галицького Данила, будинок 86, до якого входять: - частина нежитлової будівлі, літера А-1 площею 379 м кв; - виробничий майданчик з твердим покриттям загальною площею 1,82 га; - під`їзна залізнична колія з естакадою (99 м) із металевим трапом загальною протяжністю 1 185,1 м; - бетонне покриття з плит площею 4734,54 кв.м; - огорожа (металева сітка) довжиною 56 м/п; - ворота металеві шириною 6 м у кількості 2 (дві) штуки; - комплектна трансформаторна підстанція (КТП-250 кВА 10/0,4); - альтанка дерев`яна на бетонній основі; - 4 щогли залізобетонні; - 2 опори.

4. Накази видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили.

5. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 07.03.2024

Суддя Сухович Ю.О.