Рішення

від 27.02.2024 по справі 915/1501/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року Справа № 915/1501/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Савки К.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 73) в інтересах держави в особі: Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 26565573)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «РСУ-7» (54003, м. Миколаїв, просп. Центральний, буд. 188; ідентифікаційний код 24786643)

про: стягнення 708 516,43 грн,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Левкович А.Є., за посвідченням,

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Бердникова К.О., адвокат за ордером,

Суть спору:

27.09.2023 Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради з позовною заявою № 51-50/2-9060ВИХ-23 від 21.09.2023 (з додатками), в якій просить суд:

1. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «РСУ-7» на користь Миколаївської міської ради кошти у сумі 708 516,43 грн.

2. Стягнути з відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA 748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір за подачу позову.

3. Про день і час розгляду справи повідомити Миколаївську обласну прокуратуру.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Декларації про початок виконання будівельних робіт від 06.12.2011; Сертифікату Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради № МК122220202542; Акту готовності об`єкту до експлуатації від 18.01.2022; рішення Миколаївської міської ради № 8/22 від 26.08.2011 «Про затвердження Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва», з Порядком пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва та Типовим договором про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва; листів Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-50/2-3789ВИХ-23 від 28.04.2023, 51-50/2-9050ВИХ-23 від 20.09.2023; листа Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1641/02.02.01-40/22/14/23 від 08.05.2023; застосування норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-ІХ, статей 11, 1212 Цивільного кодексу України, статей 7, 71 Бюджетного кодексу України, статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; та мотивовані, зокрема, тим, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва за результатами вивчення стану законності у сфері містобудування та інвестиційної діяльності встановлено, що у період з 06.12.2011 по 29.11.2021, на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт від 06.12.2011 № МК 08311100335, відповідачем здійснено будівництво об`єкта «Будівництво комплексу 9-ти поверхових житлових будинків з господарськими будівлями та спорудами» (ІІІ черга), за адресою: вул. 12-Поздовжня, в м. Миколаїв, 3 пусковий комплекс, до якого входить житловий будинок №1 та № 2. Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради 11.02.2022, на підставі акту готовності об`єкту до експлуатації від 18.01.2022, відповідачу видано сертифікат № МК122220202542, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації. Прокурор зазначає, що всупереч вимогам законодавства відповідач не звернувся до Миколаївської міської ради протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва. Вказані порушення містобудівного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі замовником будівництва Товариством з обмеженою відповідальністю «РСУ-7» зумовлюють ненадходження до Миколаївської міської ради коштів пайової участі, що призводить до заподіяння майнової шкоди бюджету ради.

Ухвалою суду від 10.10.2023, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1501/23 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 31 жовтня 2023 року об 11:30; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

11.10.2023 до суду від Миколаївської міської ради надійшла заява б/н від 11.10.2023 (вх. № 13412/23) про розгляд справи без участі представника позивача.

25.10.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н та без дати (вх. № 14172/23),за змістом якого товариство заперечує проти заявлених вимог та просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, тим, що з 01.01.2021 відсутня правова підстава для сплати коштів пайової участі по об`єкту будівництва, спорудження якого розпочато до скасування обов`язку замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, та який прийнято в експлуатацію після 01.01.2021 року (а саме, 18.01.2022), але договір між замовником та органами місцевого самоврядування не було укладено.

Ухвалою суду від 31.10.2023 було відкладено підготовче засідання у справі № 915/1501/23 на 28 листопада 2023 року об 11:00.

02.11.2023 до суду від Миколаївської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив б/н від 01.11.2023 (вх. № 14512/23), за змістом якої заявник наполягає на задоволенні позову та вважає наведені у відзиві відповідача доводи безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою суду від 28.11.2023 було продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 915/1501/23 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 19 грудня 2023 року об 11:00.

Ухвалою суду від 19.12.2023 було закрито підготовче провадження у справі № 915/1501/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 січня 2024 року о 10:00.

В засіданні, проведеному 30.01.2024 за участю прокурора та представника позивача, суд розпочав розгляд справи по суті. За результатами проведеного засідання судом було оголошено перерву до 27 лютого 2024 року о 12:00.

Станом на момент проведення підготовчого засідання від учасників справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.

В судове засідання 27.02.2024 з`явився прокурор та представник відповідача, яких суд заслухав. Миколаївська міська рада свого представника для участі в судовому засіданні не направила. Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності позивача.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 27.02.2024 за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судових засіданнях представників учасників справи, суд

В С Т А Н О В И В:

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв`язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. При цьому, держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

Крім того, беручи до уваги, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У спірному випадку прокурор зазначає, що наявність «інтересу держави» полягає у порушеннях у сфері бюджетних правовідносин, адже несплата коштів пайової участі завдає шкоди місцевому бюджету та унеможливлює виконання позивачем функцій з розвитку інфраструктури територіальної громади міста Миколаєва.

При цьому, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

Так, статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до ст. 5 Бюджетного кодексу України, місцеві бюджети входять до структури бюджетної системи України.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, згідно ст. 142 Конституції України, зокрема, є і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно зі статтею 145 Конституції України права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Бюджетна система України згідно ст. 7 Бюджетного кодексу України ґрунтується на таких принципах: збалансованості, повноти, обґрунтованості, цільового використання бюджетних коштів, відповідальності учасників бюджетного процесу тощо. Одним із принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в тому, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.

Частиною 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Таким чином, Миколаївська міська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Водночас, зазначений орган самоусунувся від своєчасного реагування та захисту державних інтересів. Так, Окружною прокуратурою міста Миколаєва було скеровано до Миколаївської міської ради лист № 51-50/2-3789ВИХ-23 від 28.04.2023 щодо вжиття заходів до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РСУ-7» коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту. Виконавчий комітет Миколаївської міської ради листом № 1641/02.02.01-40/22/14/23 від 08.05.2023 повідомив прокурора про відсутність про відсутність правових підстав для звернення до суду з відповідним позовом.

Такі дії позивача, як уповноваженого суб`єкта владних повноважень, свідчать про його усвідомлену пасивну поведінку, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави в суді, що й стало підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом.

З урахуванням вищевикладеного, судом по суті спірних правовідносин встановлено такі обставини.

У період з 06.12.2011 по 29.11.2021, на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт від 06.12.2011 № МК 08311100335, відповідачем здійснено будівництво об`єкта «Будівництво комплексу 9-ти поверхових житлових будинків з господарськими будівлями та спорудами» (ІІІ черга), за адресою: вул. 12-Поздовжня, в м. Миколаїв, 3 пусковий комплекс, до якого входить житловий будинок №1 та № 2.

Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, об`єкт будівництва відноситься до будинків багатоквартирної масової забудови - код 1122.1.

Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради 11.02.2022, на підставі акту готовності об`єкту до експлуатації від 18.01.2022, відповідачу видано сертифікат № МК122220202542, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

Відповідно до вказаного Сертифікату об`єкт має такі основні показники: житловий будинок № 2, загальна кількість квартир 40, кількість поверхів 10, загальна площа будівлі 2822,1 кв.м.

Відомості щодо видачі Товариству з обмеженою відповідальністю «РСУ-7» сертифікату № МК122220202542 оприлюднено в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.

Предметом даного позову виступає майнова вимога прокурора в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради про стягнення з відповідача грошових коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмета доказування у даній справі належить встановлення обставин щодо наявності у відповідача обов`язку сплатити на користь позивача кошти пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва у відповідній сумі.

Прокурор підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- Декларація про початок виконання будівельних робіт від 06.12.2011;

- Сертифікат Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради № МК122220202542;

- Акт готовності об`єкту до експлуатації від 18.01.2022;

- рішення Миколаївської міської ради № 8/22 від 26.08.2011 «Про затвердження Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва», з Порядком пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва та Типовим договором про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва;

- листи Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-50/2-3789ВИХ-23 від 28.04.2023, № 51-50/2-9050ВИХ-23 від 20.09.2023;

- лист Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1641/02.02.01-40/22/14/23 від 08.05.2023.

Відповідач на підтвердження власної правової позиції щодо суті спору доказів суду не надав.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі Закон № 3038-VI), з наступними змінами та доповненнями.

За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Приписами ч. 1 ст. 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Станом на дату початку будівництва об`єкту «Будівництво комплексу 9-ти поверхових житлових будинків з господарськими будівлями та спорудами» (ІІІ черга), за адресою: вул. 12-Поздовжня, в м. Миколаїв, 3 пусковий комплекс, до якого входить житловий будинок №1 та № 2, була чинною стаття 40 Закону № 3038-VI, відповідно до частини другої якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина третя статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції).

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (норми частини п`ятої статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції).

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (норми частини дев`ятої статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції).

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.

Водночас, між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «РСУ-7» договору про сплату коштів пайової участі укладено не було.

Разом із тим, за змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

При цьому, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-1Х (далі Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:

- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.

- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена;

-зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Ураховуючи вищенаведене, викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду (у контексті правозастосування положень Закону № 3038-VI та Закону № 132-IX) зводяться до такого:

1) якщо договір про сплату пайової участі було укладено до 01.01.2020, то такий правочин є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання (пункт 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX);

2) якщо об`єкт будівництва здано в експлуатацію до 01.01.2020 і суд розглянув по суті спір про визнання укладеним договору про пайову участь до 01.01.2020, то спосіб захисту шляхом звернення до замовника будівництва із таким позовом є належним та ефективним (укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту було обов`язковим на підставі закону - статті 40 Закону № 3038-VI);

3) якщо об`єкт будівництва здано в експлуатацію до 01.01.2020 (отже, у замовника був обов`язок щодо сплати пайової участі на підставі закону - статті 40 Закону № 3038-VI), однак розгляд судом спору по суті (ухвалення рішення) про визнання укладеним договору про пайову участь відбувся після 01.01.2020 або такий позов подано після 01.01.2020, то належним та ефективним способом захисту порушених прав органу місцевого самоврядування буде звернення із позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Поряд з наведеним, колегія суддів Касаційного господарського суду зауважує, що невирішеним у правовідносинах щодо підстав та порядку пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту залишаються такі випадки:

1) якщо початок будівництва відбувся до 01.01.2020, однак договір про сплату пайової участі не укладено і об`єкт будівництва не здано в експлуатацію до 01.01.2020;

2) якщо початок будівництва відбувся після 01.01.2020, але до 01.01.2021;

3) якщо початок будівництва відбувся після 01.01.2021.

Вирішуючи зазначені правові питання, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду здійснив аналіз правового регулювання вказаних правовідносин та дійшов таких висновків.

Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

При цьому, частиною дев`ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом з тим, абзацом першим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

З урахуванням зазначеного, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX).

Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX. Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно абзацу першого вказаного пункту Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Таким чином, касаційний суд вважав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що передбачений у абзаці другому пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX обов`язок замовників будівництва протягом 2020 року перерахувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів стосується лише тих випадків, коли із цими замовниками були укладені відповідні договори про сплату пайової участі до 1 січня 2020 року.

Так, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;

будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;

індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;

об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;

об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури;

об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані і внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;

об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Відтак суд відзначає, що для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Таким чином, у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21).

У відповідності із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Таким чином, у відповідача відповідно до зазначених вимог законодавства виник обов`язок зі сплати коштів пайової участі до міського бюджету.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства, відповідач до Миколаївської міської ради протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва не звернувся.

Натомість, відповідачем у п. 12 акту про готовність об`єкту до експлуатації від 18.01.2022 вказано, що замовник звільняється від сплати коштів пайової участі на підставі п. 13 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» яким виключено ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка регулювала сплату коштів пайової участі.

Вказані заперечення відповідача відхиляються судом, оскільки позовні вимоги прокурора у даній справі не були заявлені на підставі ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка регулювала сплату коштів пайової участі.

Натомість, порядок сплати коштів пайової участі регулювався пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», тому, оскільки будівництво об`єкту було розпочато 06.12.2011 та станом на 01.01.2020 об`єкт не був введений в експлуатацію (за відсутності укладеного договору про сплату пайової участі), у відповідача виник обов`язок упродовж 10 робочих днів після 01.01.2020 звернутися до Миколаївської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Суд також відхиляє посилання відповідача на те, що з 01.01.2021 відсутня правова підстава для сплати коштів пайової участі по об`єкту будівництва, спорудження якого розпочато до скасування обов`язку замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, та який прийнято в експлуатацію після 01.01.2021, оскільки відповідно до вже наведених вище обґрунтувань, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, але не обов`язок щодо сплати коштів пайової участі.

З урахуванням наведеного, судом перевірено наведений прокурором розрахунок розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва, та встановлено, що заявником розмір пайової участі відповідача у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва у розмірі 708 516,43 грн визначено правильно.

Так, згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», розмір пайової участі для житлових будинків становить 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 02.12.2019 № 286 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», вартість 1 м2 площі квартир у будинку (з урахуванням ПДВ) станом на 01.10.2019 по Миколаївській області складає 12 553 грн/м2.

Відповідно до сертифікату № МК122220202542 та п 6.1 акту готовності об`єкту до експлуатації від 18.01.2022 загальна площа будівлі - будинку № 2 «Будівництво комплексу 9-ти поверхових житлових будинків з господарськими будівлями та спорудами» (ІІІ черга), за адресою: вул. 12-поздовжня, в м. Миколаїв, 3 пусковий комплекс» складає 2822,1 м2.

Таким чином розмір пайової участі складає 708 516,43 грн: 2822.1 м2 (загальна площа будівлі (будинку № 2) х 12 553 грн/м2 (вартість спорудження житла по Миколаївській області) х 2% (ставка розміру пайової участі для житлових будинків).

Відповідач будь-яких доказів невідповідності чи спростувань наведеного прокурором розрахунку у даній справі суду не надав.

При цьому, слід наголосити, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 (заява № 4241/03) зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За такого, суд дійшов висновку про те, що всі інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище зроблених висновків суду, а тому до уваги судом не приймаються.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, судовий збір у даній справі покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РСУ-7» (54003, м. Миколаїв, просп. Центральний, буд. 188; ідентифікаційний код 24786643) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 26565573) грошові кошти в сумі 708 516,43 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РСУ-7» (54003, м. Миколаїв, просп. Центральний, буд. 188; ідентифікаційний код 24786643) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28; ідентифікаційний код 02910048; р/р UA 748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) 10 627,74 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Орган, якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб: Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 73);

Позивач: Миколаївська міська рада (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 26565573);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «РСУ-7» (54003, м. Миколаїв, просп. Центральний, буд. 188; ідентифікаційний код 24786643).

Повне рішення складено та підписано судом 07.03.2024.

Суддя О.Г. Смородінова