Рішення

від 26.02.2024 по справі 916/2744/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2744/23

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК "Херсонський ливарний завод" (пл. Павла Христофоровича Дубинди, Херсон) до відповідача: Акціонерне товариство "Херсонобленерго" (вул. Пестеля, буд. 5, Херсон, 73003) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії

за участю представників:

від позивача: Загорулько Є.А.- по довіреності;

від відповідача: Кізім Т.О. - по довіреності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК "Херсонський ливарний завод" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства "Херсонобленерго" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.07.2023р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 10.03.2021року, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті в засідання суду на 31.03.2021р.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву відповідно якому не погджується із заявленими позовними вимогами та вважає, що останні не підлягають до задоволеня з підстав зазначених у відзиві.

Крім того, відповідач подав клопоання про поновлення строку на подачу відзиву яке задоволено судом.

Ухвалою суду від 08.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу по суті в засіданні суду.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував.

У судовому засіданні 26.02.2024 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Позивач зазначає, що листом від 20.01.2023р №200123-1 повідомив Відповідача про незгоду з претензією енергопостачальницької організації ТОВ «ХОЕК» та повідомив про невірний розрахунок розподіленої електроенергії.

Крім того, позивач вказує, що листом від 01.06.2023 повідомив Відповідача про незгоду з нарахованим боргом та запропонував Відповідачу здійснити перерахунок боргу. Вказаний лист направлено Відповідачу електронною поштою, а після відсутності відповіді представник Позивача 16.06.2023р вкинув вказаний лист в скриньку прийняття кореспонденції у Відповідача (у зв`язку з обстрілами міста Відповідач не приймає клієнтів та встановив скриньку для звернень). Додатково, 17.06.2023, Позивач направив лист від 01.06.2023 Відповідачу Укрпоштою з описом вкладеного.

Позивач зазначає, що в актах коригування зазначено в тому числі період окупації міста Херсон рф. Так, станом на березень 2022 року за данними ТОВ «ТПК «Херсонський ливарний завод» заборгованості перед АТ «Херсонобленерго» не існувало. 16.04.2022р ТОВ «ТПК «Херсонський ливарний завод» було пограбовано військовими рф і з цього момента Позивач фактично припинив свою господарську діяльність.

Листом від 26.04.2022р № 260421-1 Позивач повідомив Відповідача про зупинення господарської діяльності у зв`язку з воєнними діями.

Позивач стверджує, що 27 квітня 2022 року ТПК «Херсонський ливарний завод» було захоплено окупаційними військами рф, про що адміністрація підприємства повідомила правоохоронні органи. Кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 42022230000000530. Тобто, з квітня 2022р. по грудень 2022р. ТОВ «ТПК «Херсонський ливарний завод» не отримувало електроенергію.

Таким чином, в період окупації м. Херсон Позивач втратив контроль над своїм майном, не контролювали передачу та прийняття електроенергії, невідомі особи здійснювали розпорядження електричною енергією, а тому покази приладів обліку Позивача, за вказаний період, ніякого відношення не мають до діяльності як Позивача так і Відповідача.

Позивач наполягє, що у Позивача виникає обов`язок по сплаті послуг за перерозподіл електричної енергії виключно у випадку її споживання саме Позивачем, а оскільки Позивач не споживав електричну енергію у вказаний позивачем період, останній вважає, що в нього не виникло обов`язку з її оплати.

Позивач вказує, що 20.06.2023р отримав від Відповідача електронною поштою Повідомлення про припинення розподілу електричної енергії (відключення). Підставою для відключення зазначено нібито наявна заборгованість в сумі 685910,60 грн.

Також, позивач вказує, що був і є споживачем за 1 класом напруги. Вартість ІкВтза 1 класом напруги становить 0.37659грн, натомість вартість 1кВт за 2 класом напруги становить 1.20122грн. Відповідач обрахував вартість нібито наданих Позивачу послуг з перерозподілу електроенергії за період з 01.06.2022р по 01.11.2О22р включно за вартісно 2 класу напруги

Згідно Актів коригування до актів приймання передачі послуг з розподіл електроенергії за періоди з 01.062022р по 01.11.2022р включно: 425 043кВт

Вартість 425 043кВт за 1 класом напруги мала б становити 160 066,94грн (425 043кВт*0.37659грн). Натомість Відповідач нарахував 510 570,15грн (425 043кВт* 1.20122грн) нібито наданих послуг за вартістю 2 класу напруги. Різниця становить 3 50 503,21грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із даним позовом до Господарського суду Одеської області за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Як встановлено судом, відповідно до заяви-приєднання, позивача з 01.01.2019 приєднано до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії № 5284 бази данний абонентів постачальника за регульваним тарифом.

В позовній заяві Позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Акціонерного товариства «Херсонобленерго» щодо припинення розподілу електричної енергії (відключення) ТОВ «ТПК «Херсонський ливарний завод».

Товариство є оператором системи розподілу електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі Конституції України, законів України та підзаконних нормативно- правових актів виданих уповноваженими на те органами.

Зокрема, діяльність операторів систем розподілу врегульована нормами Закону України «Про ринок електричної енергії». Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП 14.03.2018 р. № 312 (надалі за текстом - ПРРЕЕ): Кодексом систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 310 (надалі за текстом - КСР): Кодексом комерційного обліку, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 311 (надалі за текстом - ККО) та іншими нормативними актами України.

Норми Кодексу систем передачі, затвердженого постановою НКРЕКП 14.03.2018 №309 не поширюються на договірні відносини, які існують між Позивачем та Відповідачем, оскільки Кодекс систем передачі регулює відносини між операторами систем передачі та користувачами системи передачі, якими ані Позивач, ані Відповідач не являються. Відповідно, норми Кодексу систем передачі, на які посилається Позивач (зокрема, п.3.3. 3.12 Кодексу систем передачі) не можуть застосовуватись до даних правовідносин.

Норми ПРРЕЕ. КСР та ККО не передбачають можливості оскарження Споживачем повідомлення про відключення, адже воно не є тим рішенням, у зв`язку з яким у споживача виникають, змішоються або припиняються певні цивільні права та обов`язки. Такі права та обов`язки виникають із дій споживача, які передують оформленню даного повідомлення. Тому п.7.11 розділу VII ПРРЕЕ вказує, що суд має розглядати спірні питання щодо наявності/відсутності порушень Споживачем норм ПРРЕЕ (причина відключення), та не передбачає можливості оскарження Споживачем попередження про відключення, яке є наслідком порушення ним норм ПРРЕЕ.

Тобто, у даному випадку, повідомлення про припинення розподілу має інформативний характер, а права за обов`язки суб`єкта господарювання випливають не у зв`язку з оформленням Відповідачем даного повідомлення, а з дій Споживача, які передували даному повідомленню (наявністю боргу за розподіл електричної енергії).

Способи захисту прав суб`єктів господарювання зазначені у статті 20 Господарського кодексу України. Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України прямо вказує на способи захисту прав суб`єкта господарювання, які він може обрати, та передбачає, що спосіб захисту має бути передбачений Законом.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Примусове виконання зобов`язання в натурі (зобов`язання вчинити певні дії) - спосіб захисту цивільного права, який випливає із загального принципу повного та належного виконання зобов`язання. Цей спосіб полягає у зобов`язанні вчинити дію або утриматися від дій, незалежно від застосування до неї інших заходів впливу (відшкодування збитків, пені, накладення штрафу).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/3308/20 від 21 липня 2022 року колегія суддів виснувала, що положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як примусове виконання обов язку в натурі.

Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Стосується такий спосіб захисту, зокрема, невиконання обов язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу. міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 зі справи № 910/9167/19. від 19.10.2021 зі справи №910/8791/20.

Примусове виконання обов`язку в натурі, наслідком чого є імперативне присудження за рішенням суду невиконаного, дає змогу особі, права якої порушені, повністю або частково поновити свої порушені права та отримати той результат, заради якого й укладався договір: у такий спосіб досягається мета позивача - виконання зобов`язання в натурі (у цьому випадку надання спірних послуг) і захист його майнових прав.

У постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення. а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Тобто, дії, які має вчинити Відповідач, мають бути прямо передбачені або законом (актом цивільного законодавства), або договором.

Відповідно до частин першої та другої статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Акціонерного товариства «Херсонобленерго» щодо припинення розподілу електричної енергії (відключення) ТОВ «ТПК «Херсонський ливарний завод» не відповідає встановленим способам захисту прав, що виключає підстави для задоволення позову в цій частині.

Що стосується вимог позивача про зобов`язання Акціонерне товариство «Херсонобленерго» здійснити перерахунок заборгованості Позивача з урахуванням відсутності заборгованості за надані послуги в період з 16.04.2022р по грудень 2022р. суд зазначає наступне.

13 квітня 2022 року Міністерство енергетики України видало наказ за № 148 «Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану» яким затверджено Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану (далі - Положення).

Пунктом 1 Положення вказано, що учасники роздрібного ринку електричної енергії керуються вимогами Закону України «Про ринок електричної енергії» та іншими нормативно-правовими актами, з урахуванням цього Положення, для забезпечення стабільної роботи ринку електричної енергії в умовах воєнного стану.

Пунктом 9 Положення передбачено, що обсяги споживання електричної енергії визначаються з урахуванням таких особливостей:

- обсяги споживання електричної енергії на об`єктах споживачів визначаються відповідно до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № ЗІ 1 (у редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 20 березня 2020 року № 716) (далі - Кодекс комерційного обліку електричної енергії), крім об`єктів споживачів, розташованих на територіях, на яких ведуться бойові дії. або на тимчасово окупованих територіях;

- обсяги споживання електричної енергії на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях визначаються:

з урахуванням фактичних показів лічильника(ів) у разі отримання таких показів за допомогою засобів дистанційної передачі даних (АСКОЕ) або переданих споживачем чи персоналом оператора системи, або постачальником послуг комерційного обліку (ППКО). або постачальником електричної енергії (для населення);

приймаються рівними нулю за період(и) відсутності електропостачання тривалістю більше ніж 24 години в розрахунковому періоді для споживачів, об`єкти яких заживлені від певного вузла району`області електричних мереж оператора системи, з яких був відсутній відпуск електричної енергії споживачам;

приймаються рівними нулю - з дня пошкодження руйнування електроустановки споживача до непридатного для споживання стану відповідно до підтвердженої оператором системи або Держенергонаглядом заяви споживача;

у порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку електричної енергії, для кожної категорії споживачів (побутові, малі непобутові, інші непобутові) за їх середньодобовим споживанням в аналогічному періоді попереднього року із застосуванням коефіцієнта приросту/зниження споживання електричної енергії, розрахованого для відповідного періоду та території ліцензованої діяльності оператора системи, шо здійснюють розподіл електричної енергії відповідному' споживачу.

Коефіцієнт приросту/зниження споживання електричної енергії розраховується у відносних одиницях з точністю до чотирьох цифр після коми, як співвідношення величин обсягу відпуску електричної енергії споживачам у розрахунковому місяці за наявними у оператора системи фактичними даними станом на перше число календарного місяця, наступного за розрахунковим, до величини обсягу відпуску електричної енергії споживачам в аналогічному розрахунковому місяці попереднього року у відповідному вузлі/районі/області електричних мереж оператора системи:

оператор системи з урахуванням підстав, зазначених в абзацах третьому та четвертому підпункту 2 цього пункту, має перерахувати обсяги електричної енергії на підставі заяви споживача із дати підтвердженого виникнення підстав.

Після отримання оператором системи або постачальником послуг комерційного обліку електричної енергії документально підтверджених фактичних показів лічильника(ів), у тому числі після припинення чи скасування воєнного стану, щомісячні обсяги спожитої електричної енергії споживачем визначаються за середньодобовим обсягом споживання, який розраховується на основі зафіксованих двох останніх послідовно зчитаних показів лічильника(ів) та кількості днів між цими зчитуваннями (без урахування днів, коли відбувались перерви в електропостачанні споживача).

Договір між Позивачем та Відповідачем не був розірваний, заяв про припинення розподілу за об`єктом Споживача на адресу Відповідача не надходило та в матеріалах справи відсутні.

Крім того, на офіційному веб-сайті НКРЕКп розміщено інформацію про необхідність здійснення оплати на окупованих територіях. З урахуванням норм Положення № 148 (про яке зазначено вище) можна стверджувати, що нормотворець чітко визначив, яким саме чином має діяти оператор системи розподілу для проведення нарахувань обсягів розподіленої Споживачам електричної енергії у період окупації (при відсутності доступу до даних з лічильників електричної енергії) та після отримання оператором системи таких даних (після фактичного зняття показників з лічильників електричної енергії).

Отже, обсяги розподіленої електричної енергії Позивачу були визначені Відповідачем відповідно до Положення № 148.

Тобто, після зняття Відповідачем фактичних показників з лічильника електричної енергії, обсяг електричної енергії, спожитої по об`єкту Позивача у період окупації проведено Відповідачем згідно із Положенням № 148.

За результатами звернення Споживача до АТ «Херсонобленерго» останнім проведено коригування проведених Споживачу нарахувань по тарифу другого класу та по тарифу першого класу. За наслідками коригування сума нарахування станом на 30.06.2023 зменшилась на 393 851.67 грн. в т.ч. ПДВ 65641.95 грн (по тарифу другого класу - 425043 кВт*год: по тарифу першого класу + 42 5043 кВт*год).

Крім того, суд звертає увагу позивача, що списання заборгованості Споживачам (прощення боргу) по оплаті за житлово- комунальні послуги (у тому числі, за електричною енергією) у період окупації чинними нормативно-правовими актами не передбачено.

Що стосується посилань відповідача щодо звільнення Споживача від оплати за житлово-комунальні послуги внаслідок неправомірних дій третіх осіб суд зазначає наступне.

У позовній заяві Позивач посилається на відкриття кримінального провадження №42022230000000530 від 30.12.2022 р. як на підставу для звільнення його від оплати за спожиту у період окупації електричну енергію.

Однак, відповідно до ч.І статті 128 КПК України «особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та`або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння».

Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України «майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.».

Стаття 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зазначено: «Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року. Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення».

Таким чином, Позивач, після встановлення винних у кримінальному правопорушенні осіб і притягнення їх у встановленому законодавством порядку до відповідальності, має право звернутись до цих осіб із цивільним позовом про відшкодування майнової шкоди (у тому числі шкоди, завданої споживанням електричної енергії).

Крім того, Позивач не позбавлений права подати позовну заяву безпосередньо до російської федерації. Подання таких позовів стало можливим завдяки рішенню Верховного Суду України (постанова від 14 квітня 2022 року (цивільна справа № 308/9708/19). в якому суд дійшов висновку, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17 (п. 50) дійшла висновку, що російська федерація як держава-окупант несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі №63 5/6172/17 (п. 49) підтримала правовий висновок, викладений у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 колегії су.лдів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф. суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф. за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Крім того, суд зазначає, що жодний нормативно-правовий акт України не передбачає перекладання відповідальності за збитки, завдані російською федерацією суб`єктам господарювання, на надавачів комунальних послуг. Більше того, НКРЕКП чітко визначила порядок та механізм обрахунку обсягу' розподіленої електричної енергії у період окупації (про що зазначено вище) та після її припинення.

Натомість, за частиною 9 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Оплата Споживачем суми боргу Відповідачу не позбавляє Споживача права на захист своїх прав із зверненням за стягнення заподіяних збитків до належного суб`єкта (заподіювана шкоди - російської федерації) у регресному порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не наведено обґрунтування правових підстав до зобов`язання АТ «Херсонобленерго» вчинити певні дії, які ані нормами закону, ані положеннями укладеного між сторонами договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії не передбачені, ґрунтуючи підстави позову лише на власних розрахунках та незгоді із проведеними Відповідачем нарахуваннями.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Херсонський ливарний завод" до Акціонерного товариства "Херсонобленерго" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії - відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Повний текст рішення складено 07 березня 2024 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов