Рішення

від 28.02.2024 по справі 924/1024/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Хмельницький

"28" лютого 2024 р. Справа № 924/1024/23

Господарський суд Хмельницької області у складі

судді Крамара С.І., при секретарі судового засідання Загродській М.А., розглянувши матеріали

за позовом Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", м. Хмельницький

до Хмельницької міської ради, м. Хмельницький

про визнання незаконним і скасування рішення

Представники сторін: не з`явились

В судовому засіданні, відповідно до ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі, стислий виклад позицій сторін.

25.09.2023 до Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", м. Хмельницький до Хмельницької міської ради, м.Хмельницький про визнання незаконним і скасування рішення позачергової двадцять шостої сесії Хмельницької міської ради від 4 квітня 2023 №1, щодо припинення права постійного користування РО "Управління Хмельницької єпархії Української Православної церкви" код ЄДРПОУ 21326071, на земельну ділянку прощею 0,64га по вул. Володимирській, 113, м. Хмельницький, кадастровий номер 6810100000:01:008:0560.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області (суддя Смаровоз М.В.) від 02.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/1024/23, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 22.11.2023 (суддя Крамар С.І.) було продовжено розгляд справи №924/1024/23 у порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, призначено підготовче засідання.

09.01.2024 суд постановив ухвалу, із занесенням до протоколу судового засідання, якою закрив підготовче провадження і призначив розгляд справи по суті.

Позивач - Релігійна організація "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", м.Хмельницький наполягає на задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що за відсутності волевиявлення позивача, як постійного користувача земельної ділянки, на добровільну відмову від права користування землею, відповідач не мав законних підстав для припинення права користування такою земельною ділянкою. Дії органу місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Представник позивача у судове засідання не з`явився.

Відповідач - Хмельницька міська рада, м.Хмельницький проти позовних вимог заперечує. Посилається на те, що на сьогодні відсутні порушені права та законні інтереси позивача у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення Хмельницької міської ради. На земельній ділянці по вул.Володимирській,113 знаходиться приміщення Хмельницького Свято-Покровського кафедрального собору, власником якого, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є "Хмельницький Свято-Покровський кафедральний собор Православної церкви України".

Звертає увагу, що на сьогодні позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, та, відповідно, не є особою, яка, згідно ст.92 Земельного кодексу України, може мати на праві постійного користування земельну ділянку. Установчий документ позивача як релігійної організації є недійсним, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, у поданому на адресу суду клопотанні від 28.02.2024 просить у позові відмовити та проводити засідання за його відсутності.

Судом враховується, що згідно статей 42, 46 Господарського процесуального кодексу України участь сторони у судовому засіданні є її правом. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Судом також враховано, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З огляду на наведене, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, вимоги розумності строку судового розгляду, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка представників сторін не призводить до неможливості вирішення спору по суті.

Розглядом матеріалів справи встановлено таке.

Релігійна організація "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", м.Хмельницький (далі - позивач) створена 12 серпня 1991 відповідно до законодавства України, що підтверджується зареєстрованим статутом юридичної особи та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивачу у постійне користування було надано земельну ділянку площею 0,64га по вул.Володимирській,113, у м.Хмельницькому, кадастровий номер 6810100000:01:008:0560 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій.

Рішенням Хмельницької міської ради від 04.04.2023 №1 припинено управлінню Хмельницької єпархії УПЦ право постійного користування земельною ділянкою площею 0,64 га, кадастровий номер 6810100000:17:008:0560 по вул.Володимирській,113.

Рішенням Хмельницької міської ради від 22.06.2023 №7 земельну ділянку площею 3858кв.м. з кадастровим номером 6810100000:01:008:1038, на якій знаходиться приміщення собору, було надано в постійне користування власнику об`єкта нерухомого майна - релігійній організації "Хмельницький Свято-Покровський кафедральний собор Православної Церкви України" (ЄДРПОУ 23564751). Зазначене речове право зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.08.2023.

Земельна ділянка площею 2589кв.м. з кадастровим номером 6810100000:01:008:1037, на якій перебуває приміщення управління Хмельницької єпархії об`єкт нерухомого майна, перебуває в запасі міста.

Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги таке.

У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 року Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч.1 ст.3 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом ч.1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч.1 ст.123 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Земельна ділянка на праві постійного користування може перебувати у релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно з ст.13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Статтею 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" №2662-VIII від 20.12.2018, який набрав чинності 26.12.2018, статтю 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" доповнено частинами сьомою та восьмою такого змісту:

"Релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу".

У розділі ІІ "Перехідні та прикінцеві положення" Закону №2662-VIII від 20.12.2018 встановлено таке:

"1. Під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, мається на увазі Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., №26, ст. 892) та/або інший закон, яким іноземна держава визнається такою, що вчинила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

2. Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (якщо такий закон набрав чинності пізніше цього Закону), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою і восьмою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., №25, ст.283).

3. У разі встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання "Урядовий кур`єр" та письмово інформує релігійні організації (об`єднання), які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.

4. У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

5. Не допускається надання переваг або накладення обмежень у діяльності релігійної організації (об`єднання), що входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, крім обмеження доступу священнослужителів, релігійних проповідників, наставників такої релігійної організації у частини, з`єднання Збройних Сил України та інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації або інших обмежень, передбачених законом».

Рішенням Конституційного Суду України №4-р/2022 від 27.12.2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" (справа щодо повної назви релігійних організацій, справа № 1-13/2019(374/19)) (далі - Рішення) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційним):

- Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" №2662-VIII від 20.12.2018;

- статтю 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" № 987-ХІІ від 23.04.1991 зі змінами, унесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" № 2662-VIII від 20.12.2018.

Ухвалюючи вказане Рішення, Конституційний Суд України (далі - Суд) виходив із того, що свобода є фундаментальною цінністю для демократичної держави. Відповідно до ст.35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.

Водночас у цій справі Суд з`ясував мету запроваджених обмежень права на свободу віросповідання в поєднанні із правом на свободу об`єднання та відповідності таких обмежень міжнародним стандартам права на свободу релігії.

Під час ухвалення цього Рішення Конституційний Суд України враховував не лише ймовірні (гіпотетичні) ризики, що могли існувати у процесі ухвалення Закону № 2662-VIII, але й реальні наслідки та загрози від діяльності релігійних організацій (об`єднань), керівний центр (управління) яких знаходиться поза межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала її територію, в умовах тривалої повномасштабної загарбницької війни стосовно Української держави, посягання на її суверенітет, територіальну цілісність та життя людей.

Конституційний Суд України виходив із того, що держава має право застосувати заходи, що обмежують свободу релігії, зокрема, із міркувань громадського порядку (ч.2 ст.35 Конституції України) або національної безпеки (ч.1 ст.36 Конституції України).

Релігійні групи (об`єднання) можуть за своїм вибором обрати собі назву, керуючись власними догмами, канонами, принципами тощо. Утім, це не означає, що право на власну назву є абсолютним. У Рішенні зазначено, що на право релігійної організації мати власну назву поширюються обмеження, установлені національними та міжнародними нормами відповідно до правомірної (легітимної) мети.

Метою Закону № 2662-VIII є забезпечення державної безпеки та суверенітету України, а також забезпечення суспільства повною та достовірною інформацію.

Отже, законодавець, унормовуючи порядок здійснення реєстраційно-облікової діяльності стосовно релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням) у державі-агресорі, мав право застосувати обмеження у вигляді обов`язку таких релігійних організацій (об`єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити це в своїх установчих документах. У цьому контексті суд урахував рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ільїн та інші проти України", де, зокрема, зазначено: "Сам факт того, що держава вимагає від релігійної організації, що бажає бути зареєстрованою, узяти назву, яка унеможливлює введення в оману вірян та суспільство загалом і завдяки якій є можливим її відрізняти від уже наявних організацій, у принципі, можна вважати виправданим обмеженням її права вільно обирати свою назву".

Тож Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження свободи віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об`єднання в частині обов`язку уточнення назви релігійних організацій є правомірними, а отже допустимими.

У цьому аспекті Конституційний Суд України наголосив, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом частини десятої статті 5 Закону № 987-ХІІ зобов`язані додержуватися вимог чинного законодавства. Такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, на думку Конституційного Суду України, є виправданим.

Конституційний Суд України стверджує, що приписи Закону №2662-VIII є чіткими й однозначними, вони є передбачними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку, а тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що Закон №2662-VIII у цілому має легітимне юридичне підґрунтя, оскільки його ухвалено в конституційний спосіб, він визначає правомірну мету, є потрібним для демократичного суспільства та відповідає нагальній суспільній потребі в Україні.

Стаття 90 Цивільного кодексу України визначає, що кожна юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву, а також про характер її діяльності (частина перша); найменування юридичної особи мас бути вказане в її установчих документах і внесене до єдиного державного реєстру. Релігійну організацію визнають юридичною особою з дня її державної реєстрації; релігійна організація як юридична особа має права й обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Відповідно до ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації відповідно до цивільного законодавства визначає її статут, Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

За результатами релігієзнавчої експертизи, проведеної Міністерством культури України відповідно до розділу II "Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України щодо зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" на інтернет-сайті газети "Урядовий кур`єр" оприлюднено перелік релігійних організацій, які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", та мають пряме підпорядкування російській православній церкві.

У вказаному переліку за номером 48 перебуває управління Хмельницької єпархії УПЦ (код ЄДРПОУ 21326071), адреса м.Хмельницький, вул.Володимирська,113. Зазначене підтверджується листом департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА від 28.09.2023 № 04-1514.

Оскільки, виходячи з матеріалів справи, позивач на сьогодні не виконав умови вищевказаного спеціального Закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій, та у встановлений ним термін не змінив офіційної назви у статуті, відповідно до норм зазначеного Закону статут позивача на сьогодні втратив чинність в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації.

Суд вважає, що організація, зокрема з назвою Релігійна організація "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", м.Хмельницький, як зазначено у позовній заяві, не може здійснювати діяльність релігійної організації за законодавством України. Позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку.

Враховуючи, що статут позивача втратив чинність в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації, але саме товариство на даний час є зареєстрованим в ЄДРПОУ (код ЄДРПОУ 21326071), не є реорганізованим чи ліквідованим у встановленому законодавством порядку, у позові Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", м.Хмельницький до Хмельницької міської ради, м.Хмельницький про визнання незаконним і скасування рішення позачергової двадцять шостої сесії Хмельницької міської ради від 4 квітня 2023 №1, щодо припинення права постійного користування РО "Управління Хмельницької єпархії Української Православної церкви" код ЄДРПОУ 21326071, на земельну ділянку прощею 0,64га по вул.Володимирській,113, м.Хмельницький, кадастровий номер 6810100000:01:008:0560, належить відмовити.

Судом береться до уваги особлива позиція позивача, який, посилаючись на норми чинного законодавства України, звернувся з позовом за захистом порушених, на його думку, прав та охоронюваних законом інтересів, одночасно ігноруючи імперативні норми цього ж законодавства щодо приведення у відповідність своєї назви.

Доводи позивача судом не приймаються до уваги, оскільки спростовуються викладеними судом висновками.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 73, 74, 86, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст.257 та пп.17.5 п.17 Розділу ХІ „Перехідні положення ГПК України.

Повний текст рішення складено 06.03.2024.

СуддяС.І. Крамар

Віддрук. 3 прим.:

1- до справи;

2 - позивачу РО "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" (29013, м. Хмельницький, вул. Володимирська , 113) надісл. в ел. кабінет в системі "ЕС"

3 - відповідачу Хмельницькій міській раді (29000, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, 3) надісл. в ел. кабінет в системі "ЕС"