Постанова

від 06.03.2024 по справі 755/140/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 755/140/24 Головуючий у суді першої інстанції - Українець В.В.

Номер провадження № 22-ц/824/7200/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 січня 2024 року у справі за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікатрейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Рейд» про зобов`язання усунення перешкод шляхом скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації права власності, визнання недійсними правочинів, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2023 року керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Вікатрейд», ТОВ «Інтер-Рейд» про зобов`язання усунення перешкод шляхом скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації права власності, визнання недійсними правочинів, відповідно до якого просив зобов`язати ОСОБА_1 , ТОВ «Вікатрейд», ТОВ «Інтер-Рейд» усунути перешкоди державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном наступним шляхом:

- скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Циганок А.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 20 вересня 2019 року, індексний номер: 48776114, на підставі якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкрито розділ на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером : 1918770880000 та внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення: А - магазин промислових товарів та офісні приміщення, загальною площею 939,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Вікатрейд», від 31 січня 2020 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А.І. та зареєстрований у реєстрі за №362, 363, підписаний між ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , та директором ТОВ «Вікатрейд» ОСОБА_1 про передачу ОСОБА_1 ТОВ «Вікатрейд» негрошового вкладу у вигляді нежитлового приміщення, магазин промислових товарів та офісні приміщення, загальною площею 939,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1918770880000);

- скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Вікатрейд», проведену 31 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А.І. на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 1918770880000 з урахуванням змін, внесених 02 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В.;

- визнати недійсним правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Інтер-Рейд» від 18 лютого 2021 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А.І. та зареєстрований в реєстрі за №565, 566, підписаний між директором ТОВ «Вікатрейд» ОСОБА_2 та директором ТОВ «Інтер-Рейд» ОСОБА_3 про передачу ТОВ «Вікатрейд» до статутного капіталу ТОВ «Інтер-Рейд» негрошового вкладу у вигляді нежитлового приміщення, магазин промислових товарів та офісні приміщення, загальною площею 939,7 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1918770880000);

- скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Інтер-Рейд» проведену 18 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А.І. на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 1918770880000 (нежитлове приміщення: А - магазин промислових товарів та офісні приміщення, загальною площею 939,7 кв.м., по АДРЕСА_2 ) з одночасним припиненням права власності ТОВ «Інтер-Рейд» на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 1918770880000 та закрити розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритий на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 1918770880000;

- стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 січня 2024 року позовну заяву керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву повернуто позивачу.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що судом першої інстанції не було враховано, що заявлені прокурором позовні вимоги є пов`язаними між собою підставою виникнення та поданими доказами і співвідносяться між собою як основні та похідні.

В апеляційній скарзі зазначено, що позовні вимоги у цій справі пов`язані між собою єдиними фактичними обставинами порушення права державної власності, стосуються одного і того самого майна по АДРЕСА_2 та спрямовані на поновлення права власності держави на спірне майно. При цьому заявлені прокурором позовні вимоги пов`язані між собою поданими доказами, оскільки стосуються насамперед відсутності законних підстав для набуття права власності відповідачами та незаконності державної реєстрації права власності відповідачів на спірне майно, яке в дійсності є державним.

Апелянт звертає увагу, що в порушення ст.50, ч.1 ст.188 ЦПК України судом не було враховано, що у даному випадку заявлені прокурором позовні вимоги нерозривно пов`язані між собою, оскільки стосуються скасування ланцюга незаконних державних реєстрацій права власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна, на який вже зареєстровано право власності держави, та визнання недійсними правочинів щодо відчуження цього ж майна.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що прокурор оспорює законність набуття та державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 - фізичною особою, яка не є підприємцем, а також законність правочину, оформленого актом приймання-передачі від 31 січня 2020 року, стороною якого є ОСОБА_1 та державну реєстрацію права власності, проведену за ТОВ «Вікатрейд» на підставі оспорюваного акту, та у подальшому проведену за ТОВ «Інтер-Рейд».

Таким чином, апелянт вважає, що позовні вимоги до ОСОБА_1 є основними, а позовні вимоги до ТОВ «Вікатрейд» та ТОВ «Інтер-Рейд» є похідними від них, а тому дана справа в цілому підлягає розгляду в межах одного виду судочинства, а саме - цивільному судочинстві.

Враховуючи вищевикладене, апелянт просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 січня 2024 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Так, суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви мотивував своє рішення тим, що зі змісту позовної заяви вбачається, що вона фактично містить, крім вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за фізичною особою, яка підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, вимоги про: визнання недійсними правочинів про внесення нерухомого майна до статутного капіталу товариств; скасування державної реєстрації права власності двох товариств, які віднесені до юрисдикції господарського судочинства. Судом було зазначено, що встановлення судом наведених вище обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви відповідно до вимог п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України. Таким чином, суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з даним позовом позивач допустив порушення правил об`єднання позовних вимог, об`єднавши вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства (цивільного та господарського), що є підставою для повернення позовної заяви.

Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відтак, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, визначено у статті 20 ГПК України.

Так, частиною першою статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з 6 корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13 частини першої статті 20 ГПК України); справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (пункт 17 частини першої статті 20 ГПК України).

Згідно зі статтею 20 ЦПК України та статтею 21 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цими кодексами.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Статтею 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

За змістом частин першої та третьої статті 3 ГПК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України.

Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року в справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Відповідно до положень п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).

Відповідно до положень частини 1 статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Відповідно до положень частини 4 статті 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Обґрунтовуючи підвідомчість справи суду загальної юрисдикції апелянт, посилаючись на ч. 1 ст. 188 ЦПК України, зазначає про те, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні вимоги.

Відповідно до положень статті 96-1 ЦК України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, зокрема, товариства з обмеженою відповідальністю. Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, якими наділяється власник корпоративних прав, надає останньому можливість впливати на діяльність такої господарської організації.

З огляду на викладене, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Позивачем у судовому порядку оспорюється лише законність набуття права власності ТОВ «Вікатрейд», ТОВ «Інтер-Рейд» на спірне нерухоме майно. Позивачем не заявляються позовні вимоги щодо корпоративних прав відповідачів ОСОБА_1 , ТОВ «Вікатрейд», ТОВ «Інтер-Рейд».

За фактичними обставинами, викладеними у цьому позові, спір не стосується господарських відносин між сторонами в розумінні статті 3 ГК України, а до суб`єктного складу сторін спору позивачем включено фізичну особу - відповідача ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_1 оформив на себе право власності на спірне нерухоме майно саме як на фізичну особу й в майбутньому передав спірне нерухоме майно юридичній особі від власного імені як фізичної особи.

Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Справа в цілому підлягає розгляду в межах одного виду судочинства, в цьому конкретному випадку - в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення частини позовних вимог у порядку господарського судочинства, а частини у порядку цивільного судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

З приводу питання можливості об`єднання позивачем - юридичною особою, пов`язаних між собою позовних вимог до відповідачів: фізичних та юридичних осіб, з метою ефективного захисту прав та інтересів існують правові висновки Верховного Суду.

Про ефективність розгляду в одному провадженні таких справ неодноразово робила висновок Велика Палата Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц(провадження № 14-123цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 755/13532/15-ц(провадження № 14-319цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц(провадження № 14-600цс18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 303/2408/16-ц (провадження № 14-361цс19) та інших зробила правовий висновок про те, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Розгляд справи в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності.

Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду висловила у постановах від 13 березня 2018 року (провадження № 14-40цс18), від 21 березня 2018 року (провадження № 14-41цс18), від 25 квітня 2018 року (провадження № 14-74цс18), від 30 травня 2018 року (провадження № 14-123цс18), від 14 листопада 2018 року (провадження № 14-258цс18), від 24 квітня 2019 року (провадження № 14-159цс19), від 26 червня 2019 року (провадження № 14-275цс19), від 11 грудня 2019 року (провадження № 14-503цс19) і від них не відступала.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 522/3777/17 (провадження № 14-651цс19) позовом заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до фізичних та юридичних осіб про витребування майна Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ефективний судовий захист інтересів держави буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи за правилами цивільного судочинства. Такий розгляд відповідає принципу юридичної визначеності, оскільки не допускає роз`єднання позовних вимог про витребування спірних приміщень, що є складовими майна санаторію, залежно від суб`єктного складу учасників спору, а також вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин. Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до юридичних осіб, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до фізичних осіб, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

До подібних висновків щодо необхідності концентрації процесу для визначення юрисдикційності спору, якщо спір щодо того самого об`єкта буде вирішуватися в різних юрисдикціях, це уможливить вирішення спору у судах двох юрисдикцій і порушить принципи правової визначеності, доходила Велика Палата Верховного Суду в своїх останніх постановах: від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21, провадження № 14-102цс22 і від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21, провадження № 14-101цс22.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви з підстав порушення правил об`єднання позовних вимог таким, що не відповідає обставинам справи, процесуальним вимогам, а також судом першої інстанції не було враховано, що позивачем було заявлено основну вимоги до фізичної особи, а інші позовні вимоги є похідними під основної. Таким чином, відповідно до вимог статті 379 ЦПК України, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд , -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 січня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді:

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв