Ухвала

від 05.01.2024 по справі 755/140/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/140/24

Провадження №: 2/755/267/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" січня 2024 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилова О.В. вивчивши матеріали позовної заяви Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києвудо ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікатрейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Рейд» про зобов`язання усунення перешкод шляхом скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації права класності, визнання недійсними правочинів, -

в с т а н о в и в :

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києвудо ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікатрейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Рейд» про зобов`язання усунення перешкод шляхом скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації права класності, визнання недійсними правочинів.

Зазначену позовну заяву передано провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Вивчивши матеріали поданої позовної заяви на предмет дотримання цивільного процесуального законодавства під час звернення з даною заявою до суду, суддя дійшов наступного висновку.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Отже, поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом п. 3, 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права.

Згідно положень ч.1 ст.188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Як убачається зі змісту позовної заяви, вона фактично містить, крім вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за фізичною особою, яка підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, вимоги про: визнання недійсними правочинів про внесення нерухомого майна до статутного капіталу товариств; скасування державної реєстрації права власності двох товариств, які віднесені до юрисдикції господарського судочинства.

Відповідно до вимог п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України заява повертається у випадку, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).

За змістом ч.1 ст. 188 ЦПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у ч.1 ст. 188 ЦПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4 та 5 вказаної статті.

За змістом ч. 4 ст. 188 ЦПК України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Встановлення судом наведених вище обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви відповідно до вимог п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України.

Виходячи з вищенаведеного, суддя дійшов висновку, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач допустивпорушенняправил об`єднання позовних вимог, об`єднавши вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства (цивільного та господарського), що є підставою для повернення позовної заяви.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 4, 185, 188, 258-261, 352-354 ЦПК України, суддя -

п о с т а н о в и в:

Позовну заяву Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києвудо ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікатрейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Рейд» про зобов`язання усунення перешкод шляхом скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації права класності, визнання недійсними правочинів - повернути позивачу.

Роз`яснити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: