Рішення

від 07.03.2024 по справі 300/4059/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2024 р. справа № 300/4059/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Регіонального сервісного центру Івано-Франківської області (надалі, також - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у відмові провести обмін посвідчення водія взірця СРСР на посвідчення водія України та зобов`язання провести обмін посвідчення взірця СРСР на посвідчення водія України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 10.06.2023, звернувся до територіального сервісного центру МВС №2644, в місті Снятин, з проханням вчинити адміністративну дію провести обмін посвідчення водія взірця СРСР на посвідчення водія України. Однак, у вчиненні цієї адміністративної дії йому було відмовлено. Так, із письмової відповіді сервісного центру від 10.06.2023 за №31/0 слідує, що за результатами обміну посвідчення водія іноземної держави ТСЦ МВС через РСЦ МВС надсилає до компетентного органу іноземної держави, в якій було видано посвідчення водія, посвідчення водія, яке було обміняне. У разі надходження відповіді компетентного органу іноземної держави, що спростовує видачу посвідчення водія іноземної держави, яке підлягало обміну, ТСЦ МВС здійснює анулювання виданого посвідчення водія та інформує орган (підрозділ) Національної поліції України, (пункт 10 Розділу X Інструкції № 515). Відповідно, здійснити обмін посвідчення водія без дотримання вимог зазначених вище та на підставі тільки заяви не є можливо. Проте, на думку позивача, усі посвідчення водія в період 1982-1984 років громадянам Української РСР видавалися виключно лише на бланках взірця, встановленого органом виконавчої влади СРСР, а тому твердження відповідача про нечинність законів СРСР на той час, є необгрунтованим та безпідставним. Крім того, незважаючи на те, що саме держава, її органи та посадові особи відповідають перед людиною за свою діяльність, зокрема що стосується обов`язку утвердження і забезпечення прав і свобод людини, відповідач, повністю нехтує цими конституційними константами і, як результат, умисно грубо порушує права і свободи позивача, зокрема право на обмін посвідчення водія. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.07.2023 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.

24.07.2023 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто.

У зв`язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, під час перебування судді у відпустці, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.08.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 28.09.2023 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, вказавши на відсутність повноважень та технічних можливостей надання адміністративних послуг з обміну посвідчення водія у РСЦ ГСЦ МВС в Івано-Франківській області. Також, зауважив, що звернень з цього приводу до РСЦ ГСЦ МВС в Івано-Франківській області від позивача не надходило. При цьому, зазначає що ТСЦ № 2644 відповідно до частини другої Розділу І Положення про територіальний сервісний центр № 2644 (па правах відділу, м. Снятин) РСЦ ГСЦ МВС, затвердженого наказом РСЦ ГСЦ МВС в Івано-Франківській області від 17 червня 2020 року № 6 є структурним підрозділом РСЦ ГСЦ МВС в Івано-Франківській області, який організовує, координує та забезпечує здійснення роботи з надання платних та безоплатних адміністративних послуг. Однак, здійснити обмін посвідчення водія виданого ГАЙ МВД- УВД м. Волгоград (СССР «SU@ USSR) серії НОМЕР_1 від 26 червня 1984 року належного позивачу без порушення вимог Положення № 340 та Інструкції № 515 (спеціального законодавства) не представляється можливим, а тому відмова ТСЦ № 2644 у проведенні такої операції відповідає вимогам таких нормативно-правових актів. Відтак, в цій справі законодавство, яке регулює спірні правовідносини Положення № 340, та Інструкція № 515, є доступним, сформованим з достатньою чіткістю, а позивач отримав від ТСЦ № 2644 адекватну та в межах дискреції інформацію про обставини застосування правової норми його випадку. На підставі наведеного просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами, що ОСОБА_1 у період з 01.09.1980 по 25.06.1984 проходив навчання у вищій слідчій школі МВД СРСР по програмі підготовки водіїв транспортних засобів категорії Б, що підтверджується свідоцтвом №076247 (а.с.8).

За результатами навчання та складених іспитів позивач отримав посвідчення водія «SU» СРСР (USSR) серії НОМЕР_2 від 28.06.1984 (а.с.7).

Територіальний сервісний центр МВС МС 2644, відділ місто Снятин регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Івано-Франківській області, розглянувши заяву ОСОБА_1 про обмін посвідчення водія іноземної держави подану шляхом реєстрації в електронній черзі Єдиного державного реєстру МВС, листом від 10.06.2023 №31/9/4/В-19Еч повідомлено позивача, що для обміну посвідчення водія особа, крім документів, визначених пунктом 1 розділу X Інструкції № 515, подає до ТСЦ МВС документ, виданий компетентним органом іноземної держави, дипломатичним представництвом чи консульською установою іноземної держави в Україні (далі - компетентний орган іноземної /держави), що підтверджує факт видачі такого посвідчення водія та відсутність відомостей про позбавлення права на керування транспортними засобами або тимчасове обмеження в цьому праві (пункт 2 Розділу X Інструкції № 515). Посвідчення водія, видане компетентними органами іноземної держави, має бути перекладене на державну мову та засвідчене в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами (пункт 3 Розділу X Інструкції № 515). За результатами обміну посвідчення водія іноземної держави ТСЦ МВС через РСЦ МВС надсилає до компетентного органу іноземної держави, в якій було видано посвідчення водія, посвідчення водія, яке було обміняне. У разі надходження відповіді компетентного органу іноземної держави, що спростовує видачу посвідчення водія іноземної держави, яке підлягало обміну, ТСЦ МВС здійснює анулювання виданого посвідчення водія та інформує орган (підрозділ) Національної поліції України, (пункт 10 Розділу X Інструкції № 515). Відповідно, здійснити обмін посвідчення водія без дотримання вимог зазначених вище та на підставі тільки поданої заяви не представляється можливим (а.с.13-15).

Вважаючи вищенаведену відмову відповідача протиправною та такою, що порушує право на обмін посвідчення взірця СРСР на посвідчення водія України, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до приписів статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища, визначає Закон України від 30 червня 1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до приписів статті 15 Закону України "Про дорожній рух", кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов`язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

08 листопада 1968 року у Відні була прийнята Конвенція про дорожній рух, яка була ратифікована Союзом РСР 12 липня 1974 року. Після проголошення незалежності України, 12 вересня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про правонаступництво України". Відповідно до статей 6 та 7 цього Закону, Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Таким чином, Україна підтвердила свої зобов`язання за Віденською Конвенцією про дорожній рух, яка ратифікована Союзом РСР та є обов`язковою для виконання Україною на її території.

Відповідно до підпункту "b" пункту 2 статті 41 Конвенції про дорожній рух, (в редакції, яка діяла на момент видачі позивачу посвідчення водія) «…договірні сторони визнаватимуть будь-яке національне посвідчення водія, яке відповідає приписам Додатка 6 до цієї Конвенції…».

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори" від 29 червня 2004 року, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно матеріалів справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.09.1980 по 25.06.1984 проходив навчання у вищій слідчій школі МВД СРСР по програмі підготовки водіїв транспортних засобів категорії Б, а посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 28.06.1984, відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, оскільки містить усю необхідну інформацію, передбачену у Додатку №6 до вказаної Конвенції.

Підстави та порядок видачі посвідчення водія регулює постанова Кабінету Міністрів України №340 від 08 травня 1993 року "Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами" (далі - Порядок №340).

Так, відповідно до пункту 1 Порядку №340 таке є обов`язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Пунктом 2 Порядку №340 встановлено, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

За приписами пункту 3 Порядку № 340 встановлено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії: А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт; А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше; В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів; В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми; С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів); С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів); D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16; D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16; ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів; Т - трамваї та тролейбуси.

Відповідно до пункту 9 Порядку №340 право на керування транспортними засобами категорій ВЕ, С1Е, СЕ, D1E і DE надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, С1, С, D1 і D відповідно або кількох з них та навички керування транспортними засобами категорії В, С1, С, D1, D відповідно більше одного року протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали в територіальному сервісному центрі МВС практичний іспит з навичок керування составом транспортних засобів.

Право на керування транспортними засобами категорії D1 надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, С1, С або кількох з них та навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали теоретичний і практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D1.

Право на керування транспортними засобами категорії D надається особам, які мають посвідчення водія категорій В, С1, С, D1 або кількох з них, та навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали теоретичний і практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D.

До періоду часу, зазначеного в абзацах першому - третьому цього пункту, не враховується час, протягом якого особа позбавлена права на керування транспортними засобами.

Керування транспортним засобом підтверджується:

для осіб, що працюють водіями, - належним чином завіреною копією наказу (розпорядження) про призначення особи на посаду або трудового договору (контракту) або витягом з трудової книжки та довідкою з місця роботи із зазначенням дати закріплення за особою транспортного засобу, його марки, моделі і номерного знаку. Витяг з трудової книжки або довідка з місця роботи засвідчується підписом посадової особи підприємства. У разі ліквідації підприємства витяг з трудової книжки засвідчується в установленому порядку;

для осіб, які керують власним транспортним засобом, - реєстраційними документами на такий транспортний засіб;

для осіб, які керують транспортними засобами, що не є їх власністю, - реєстраційними документами на такий транспортний засіб та документами, що надають право на користування ним, засвідченими в установленому порядку (довіреність або договори, угоди).

За змістом пункту 16 Порядку №340 посвідчення водія видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, установленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний і практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС.

Документами, що засвідчують підготовку і перепідготовку водіїв транспортних засобів, є: свідоцтво встановленої форми згідно з додатком, що вноситься закладом в електронному вигляді до Єдиного державного реєстру МВС; документи про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка за професією водія автотранспортних засобів відповідної категорії (диплом кваліфікованого робітника, свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації), видані закладом, що має ліцензію на про провадження освітньої діяльності у сфері професійної (професійно-технічної) освіти.

Відповідно до пункту 23 постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340 "Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами", особам, які склали теоретичний і практичний екзамени, реєстраційно-екзаменаційними підрозділами Державтоінспекції видаються посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії. Посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 р. № 586 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху", може бути обміняне на нове згідно з пунктом 25 вказаного Положення. При цьому в новому посвідченні водія зазначаються категорії: А1, А - відповідає категорії А; В1, В - відповідає категорії В; С1, С - відповідає категорії С; D1, D - відповідає категорії D; BЕ - відповідає категоріям В і Е; C1E, СЕ - відповідає категоріям C і Е; D1E, DЕ - відповідає категоріям D і Е; Т - відповідає категорії Трамвай, Тролейбус.

Згідно із пунктом 30 Положення №340, особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Посвідченням водія іноземної держави вважається також посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР), видане в республіках колишнього Союзу РСР.

Зазначені особи під час керування транспортними засобами можуть мати українське посвідчення водія, видане в установленому цим Положенням порядку.

Відповідно до пункту 27 цього Положення №340 обмін посвідчення водія, у тому числі виданого вперше, не придатного для користування (зіпсованого, записи в якому не читаються тощо), проводиться згідно з пунктом 25 цього Положення. Абзац перший пункту 27 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 885 від 10.11.2017.

Обмін посвідчення водія згідно з пунктом 25 цього Положення проводиться: у разі непридатності його для подальшого користування (зіпсоване, записи не читаються тощо); у разі зміни персональних даних власника (прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), стать); за бажанням власника (з метою уточнення персональних даних латинськими літерами, зміни відцифрованого образу обличчя особи, вилучення відмітки щодо права на керування транспортними засобами лише з автоматичною коробкою передач тощо).

Посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 року № 586-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху", може бути обміняне на нове згідно з пунктом 25 цього Положення. При цьому, в новому посвідченні водія зазначаються категорії: А1, А - відповідає категорії А; В1, В - відповідає категорії В.

Зокрема, зазначене положення не містить норми, яка зобов`язує водія замінювати посвідчення водія на новий зразок.

При цьому, наявне у матеріалах справи посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_2 від 28.06.1984 не має терміну дії, є чинним та надає позивачу право керування транспортними засобами відповідної категорії.

Відповідно до пункту 28 постанови № 340 обмін посвідчення водія, у тому числі виданого вперше, проводиться без складення іспитів, крім випадків, передбачених пунктом 251 цього Положення. Під час обміну посвідчення водія працівник територіального сервісного центру МВС перевіряє відомості про особу, яка подає документи, за Єдиним державним реєстром МВС, Єдиним державним демографічним реєстром, відповідними базами даних та державними реєстрами щодо осіб, які перебувають в розшуку, а також осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами або тимчасово обмежених у цьому праві.

Обмін посвідчення водія, у тому числі виданого вперше, проводиться незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування особи згідно з пунктом 25 цього Положення за умови подання: паспорта громадянина України або документа, що посвідчує особу та підтверджує її громадянство або спеціальний статус; копії довідки про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі його відсутності у відповідних базах даних МВС) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); посвідчення водія; медичної довідки встановленого зразка.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.12.2009 № 515, передбачено, що для отримання (обміну) посвідчень водія особи подають до ТСЦ МВС: паспорт громадянина України або документ, що посвідчує особу та підтверджує її громадянство або спеціальний статус; копію довідки про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі його відсутності у базах даних МВС) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); свідоцтво про закінчення закладу (у разі отримання посвідчення водія вперше або відкриття в посвідченні водія вищої категорії); оригінал та ксерокопію документів про зміну особистих даних особи (у разі зміни особою П. І. Б., року народження, місця народження тощо); посвідчення водія (у разі наявності); документ, що підтверджує керування транспортним засобом (у разі потреби); медичну довідку встановленого зразка про придатність до керування транспортним засобом відповідної категорії; квитанції про сплату коштів за бланкову продукцію та послуги територіальних органів з надання сервісних послуг МВС.

Відповідно до абзацу 1 пункту 32 Постанови № 340 іноземні посвідчення водія, що відповідають вимогам міжнародної Конвенції про дорожній рух (1968 рік) дійсні на території України тільки у разі керування транспортними засобами при здійсненні туристичних поїздок, міжнародних перевезень вантажів, відряджень строком до одного року.

Суд зазначає, що позивач є громадянином України, який постійно проживає на території України, та понад тридцять років користується посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 28.06.1984, яке є чинним та не скасованим. Факт його отримання підтверджується відповідними первинними документами про проходження навчання та складення іспитів.

Відтак, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 28.06.1984, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 року № 586 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху", а тому може бути обміняне на нове, зокрема без складання іспитів.

Щодо доводів відповідача про неможливість здійснення обміну посвідчення водія СРСР належного позивачу без порушення п.п. 1,2,3,6,10 розділу Х Інструкції № 515 у зв`язку із відкритим воєнним нападом Росії на Україну та оголошення Президентом України про розрив дипломатичних відносин з Росією, а саме, неможливо надіслати до компетентного органу іноземної держави, в якій було видано посвідчення водія, посвідчення водія, яке було обміняне, то суд зазначає наступне.

Як вище встановлено судом, у ОСОБА_1 наявне посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 28.06.1984 видане СРСР з розпізнавальним знаком "SU" .

Посвідченням водія іноземної держави вважається також посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР), видане в республіках колишнього Союзу РСР (пункт 30 Положення №340).

Відповідно до пунктів 1-3, 6 , 10 розділу Х «Обмін посвідчення водія, виданого іноземною державою» Інструкції № 515 обмін посвідчення водія, виданого іноземною державою, здійснюється за умови подання особою, яка постійно проживає на території України, до ТСЦ МВС документів, визначених підпунктами 1 - 4, 6 пункту 9 розділу I цієї Інструкції.

Для обміну посвідчення водія особа, крім документів, визначених пунктом 1 цього розділу, подає до ТСЦ МВС документ, виданий компетентним органом іноземної держави, дипломатичним представництвом чи консульською установою іноземної держави в Україні (далі - компетентний орган іноземної держави), що підтверджує факт видачі такого посвідчення водія та відсутність відомостей про позбавлення права на керування транспортними засобами або тимчасове обмеження в цьому праві.

Посвідчення водія, видане компетентними органами іноземної держави, має бути перекладене на державну мову та засвідчене в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Видані громадянам України за кордоном міжнародні посвідчення та посвідчення водія іноземної держави, які відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, підлягають обміну на національне посвідчення водія без складання теоретичного і практичного іспитів, за умови, що зазначені громадяни України постійно проживають на території України (п. 6).

За результатами обміну посвідчення водія іноземної держави ТСЦ МВС через РСЦ МВС надсилає до компетентного органу іноземної держави, в якій було видано посвідчення водія, посвідчення водія, яке було обміняне(п. 10).

У разі надходження відповіді компетентного органу іноземної держави, що спростовує видачу посвідчення водія іноземної держави, яке підлягало обміну, ТСЦ МВС здійснює анулювання виданого посвідчення водія та інформує орган (підрозділ) Національної поліції України.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не враховано, факт розпаду СРСР 25 грудня 1991 року та не зазначено на якій правовій підставі правонаступником СРСР у випадку обміну посвідчення зразка СРСР визначено саме Росію.

Відповідно до ст.ст. 7, 9 Закону України «Про правонаступництво» Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України. Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної належності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.

При цьому суд виснує, що незважаючи на прирівняння посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" до посвідчення водія іноземної держави, застосування п.п. 1,2,3,6,10 розділу Х Інструкції № 515 в даному випадку відповідачем є безпідставним з огляду на припинення існування СРСР.

В частині доводів відповідача про відсутність у нього повноважень для здійснення такого обміну, то суд зазначає, що у оскаржуваному листі від 10.06.2023 такої обставини як підстави відмови у обміні посвідчення водія не зазначено.

Також судом встановлено, що станом на дату звернення до відповідача із заявою про обмін посвідчення водія у позивача були наявні, окрім вищевказаних документів, також, паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 виданий 04.09.1998 року Косівським РВ УМВС України в Івано-Франківській області, картка платника податків про присвоєння РНОКП із датою реєстрації в Державному реєстрі 06.08.1997 року та медична довідка щодо придатності до керування транспортним засобом від 14.06.2022 дійсна до 14.06.2024(а.с.12, 11, 10).

Разом з тим, суд враховує, що під час розгляду заяви позивача про обмін посвідчення водія без складання іспитів відповідач не досліджував наявність або відсутність у позивача права на обмін та не надавав оцінку вищенаведеним документам, а послався на норми Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія (пункт 9 Розділу І, пункту 6 Розділу V, пунктів 1, 2, 3, 10 розділу Х) і зазначив, що про неможливість розгляду поданої ОСОБА_1 , заяви про обмін посвідчення водія іноземної держави, що підтверджується Листом від 10.06.2023 №31/9/4/В-19Еч (а.с.13-15).

Таким чином, відповідач не розглянув заяву позивача про обмін посвідчення водія без складання іспитів по суті, не дослідив та не надав оцінку всім обставинам, які мають значення для вирішення питання про обмін посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 28.06.1984 на посвідчення водія України, а отже відсутні підстави до зобовязання відповідача негайно провести обмін посвідчення взірця СРСР на посвідчення водія України.

Так, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у його повноваження поза межами перевірки за названими критеріями.

Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод і інтересів позивача від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод і інтересів.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В зв`язку із вищенаведеним, виходячи з досліджених у справі фактичних обставин, суд вважає, за необхідне позовні вимоги задовольнити частково та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_2 від 28.06.1984 на посвідчення водія України по суті та зобов`язати повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням висновків суду.

Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Щодо здійснення розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що позивач згідно з квитанцією №881779 від 26.06.2023 (а.с.16), підтвердив сплату судового збору на суму 1073,60 грн, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Регіонального сервісного центру Івано-Франківської області сплачений судовий збір в розмірі 536,80 грн, що пропорційно задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Регіонального сервісного центру Івано-Франківської області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_2 від 28.06.1984 на посвідчення водія України по суті.

Зобов`язати Регіональний сервісний центр Івано-Франківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_2 від 28.06.1984 на посвідчення водія України, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у рішенні.

В задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Регіонального сервісного центру Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );

Відповідач - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Івано-Франківській області (філія ГСЦ МВС) (код ЄДРПОУ 43611802, вул. Юності, 23, м. Івано-Франківськ, 76492).

Суддя Микитин Н.М.