Постанова

від 07.03.2024 по справі 440/13775/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 р. Справа № 440/13775/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2023, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 23.11.23 по справі № 440/13775/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ України в Запорізькій області від 19.05.2023 №163750021727 про відмову в перерахунку пенсії;

- зобов`язати ГУПФ України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу, що дає право на перерахунок пенсії, періоди роботи з 25.08.1986 по 10.03.2015 на посаді завідуючої клініко-діагностичної лабораторії (лікар-лаборант) в Горлівській міській лікарні №2;

- зобов`язати ГУПФ України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії "Допризначення. Одноразова грошова допомога п. 7.1 Прикінцевих положень Закону №1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме - виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначала, що пенсійний орган безпідставно відмовив ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки спеціальний стаж роботи підтверджений матеріалами пенсійної справи.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.05.2023 №163750021727.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.05.2023 про призначення грошової допомоги з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, зарахувавши до стажу роботи, який дає право на отримання грошової допомоги період роботи ОСОБА_1 з 25.08.1986 по 10.03.2015 у Горлівській міській лікарні №2 на посаді завідувача клінічно-діагностичною лабораторією.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в апеляційній скарзі зазначає, що однією з головних умов нарахування та виплати грошової допомоги е наявність у позивача спеціального стажу роботи на посадах, передбачених пунктами "е"-"ж" статті 55Закону України "Про пенсійне забезпечення" не менш 30 років.

Представник апелянта наголошує, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності.

Крім того, для обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати необхідно надати довідку з місця роботи про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній, а також періоди перебування (не перебування) у відпустках без збереження заробітної плати.

Довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній № 1406 від 30.03.2023, яка була надана позивачем до відповідача на підтвердження трудового стажу видана установою, зареєстрованою на непідконтрольній території.

На думку представника апелянта, суд першої інстанції не врахував, що надані позивачем документи для визначення трудового стажу роботи за період з 25.08.1986 по 10.03.2015 року, видані «Міською лікарнею № 2» м. Горлівка донецької народної республіки, яка розташована на тимчасово окупованій території України. Отже, неможливо провести перевірку достовірності зазначеної в довідці інформації.

Також, суд першої інстанції не врахував норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. за №1207-УІІ, в яких зазначено, що будь- які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, а будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків, а отже не підлягають реєстрації та виконанню.

На переконання представника апелянта, виходячи з вищезазначеного, дії відповідача 1 не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.

Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому зазначає, що відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Трудова книжка НОМЕР_1 , яка належить позивачу, свідчить про те, що вона з 25.08.1986 року прийнята на посаду завідувача клініко діагностичної лабораторії відповідно до наказу № 155-к від 22.08.1986 року, де працювала до 10.03.2015 року, коли була звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, відповідно до наказу № 110-к, від 10.03.2015 року.

Окрім цього підтвердженням того, що позивач дійсно працювала Горлівській міській лікарні № 2 (ЄДРПОУ 01990281) є інформація, з реєстру Пенсійного фонду України, а саме, з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 (Форма 5 ОК), яка підтверджує факт роботи позивача у даній установі, так як за неї платилися відповідні відрахування відпоавдно до законодавства України (Копію довідки, а саме форми ОК-5) надаємо.

Позивач вважає, що у відповідача було достатньо документів для того, щоб здійснити перерахунок (копія трудової, Форма ОК -5, довідка видана на території окупованої території, яка не має законної сили, однак відповідно до установленої практики звідки може братися до уваги інформація зазначена в ній)

Позивач не має можливості наразі отримати таку довідку на території України, так як територія де вона працювала наразі захоплена і унаслідок того, що не враховують її запис в трудовій та довідку про те, що вона дійсно працювала в лікувальному закладі, видана наразі органом - лікувальним закладом, що знаходиться на окупованій території.

Проте, позивач наголошує, що при цьому відповідачем не дана належна оцінка тому факту, що територія (лікувальнй заклад де працювала позивач), яка відповідно до п.1 ч.1 ст.З Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є тимчасово окупованою територією України.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 /а.с. 14/.

Залученими до матеріалів справи копіями трудової книжки серії НОМЕР_1 та вкладиша до трудової книжки підтверджено, що позивач з 25.08.1986 по 10.03.2015 працювала у Горлівській міській лікарні №2, а з 05.05.2015 прийнята на роботу до Комунального закладу "Полтавський обласний клінічний госпіталь для ветеранів війни" Полтавської обласної ради /а.с. 32-35/.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено копією довідки від 02.02.2015 №1603-2166 /а.с. 18/.

З 28.11.2022 ОСОБА_1 призначена пенсія за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", для обчислення пенсії враховано стаж роботи тривалістю 41 рік 04 місяці 29 днів /а.с. 77-78/.

Залученим до матеріалів справи розрахунком стажу підтверджено, що до стажу роботи ОСОБА_1 зараховані періоди з 25.08.1986 по 31.12.2014 та з 02.03.2015 по 31.01.2023 /а.с. 83/.

12.05.2023 ОСОБА_1 звернулась до Полтавського об`єднаного УПФ із заявою про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 68-69/.

Рішенням ГУПФ України в Запорізькій області від 19.05.2023 №163750021727 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні грошової допомоги згідно з пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за відсутністю довідки про роботу за спеціальністю та перебування у відпустках без збереження заробітної плати за періоди роботи з 25.08.1986 по 10.03.2015 /а.с. 66/.

Не погодившись з рішенням ГУПФ України в Запорізькій області від 19.05.2023 №163750021727, позивач оскаржила його до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, про помилковість твердження ГУПФ України в Запорізькій області про відсутність підстав для врахування періоду роботи позивача на посаді завідувача клінічно-діагностичною лабораторією Горлівської міської лікарні №2 з 25.08.1986 по 10.03.2015 до стажу, який дає право на призначення грошової допомоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Основного Закону України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За змістом частини першої статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 затверджений Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (надалі - Порядок №1191).

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 3, ст. 10), що передбачені:

переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (ЗП України, 1994 р., № 4, ст. 70; Офіційний вісник України, 2002 р., N 39, ст. 1820; 2004 р., N 46, ст. 3052);

переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 583 "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення" (ЗП України, 1992 р., N 11, ст. 271).

Пунктами 5 - 7 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", станом на день її призначення.

Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи зазначає, що у цій справі спір стосується наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі №200/854/19-а визначив, що норму пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:

станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);

станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних відносин) на зазначених вище посадах.

З матеріалів справи встановлено, що ГУПФ України в Запорізькій області відмовило ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги з огляду на відсутність у неї 30-річного стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

При цьому пенсійний орган не врахував стаж роботи позивача у Горлівській міській лікарні №2 з 25.08.1986 по 10.03.2015 на підставі довідки від 30.03.2023 №1406, оскільки така довідка видана т.зв. "донецькою народною республікою".

Згідно з частинами першою, другою статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Статтею 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що Громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

За змістом частин першої, другої, третьої статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Разом з цим, слід зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

Колегія суддів наголошує, що є загальновідомим факт того, що м. Горлівка Донецької області перебуває в тимчасовій окупації (див. Указ Президента України від 07.02.2019 №32/2019 "Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях"), владу на якій тимчасово здійснює т.зв. "донецька народна республіка".

ОСОБА_1 у 2015 році вимушено переселилась з м. Горлівки Донецької області до м. Полтави Полтавської області.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Залученими до матеріалів справи копіями трудової книжки серії НОМЕР_1 та вкладиша до трудової книжки підтверджено, що позивач з 25.08.1986 по 10.03.2015 працювала у Горлівській міській лікарні №2, а з 05.05.2015 прийнята на роботу до Комунального закладу "Полтавський обласний клінічний госпіталь для ветеранів війни" Полтавської обласної ради /а.с. 32-35/.

Разом із заявою від 12.05.2023 про призначення одноразової грошової допомоги позивач надала пенсійному органу довідку від 11.05.2023 №322, видану Комунальним підприємством "Полтавський обласний клінічний госпіталь для ветеранів війни Полтавської обласної ради", якою підтверджено її працевлаштування з 05.05.2015 по дату видачі довідки на посадах: 0,5 посади лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії з 05.05.2015 по 30.11.2015; завідувача клініко-діагностичною лабораторією з 01.12.2015 по 30.04.2023; лікаря-лаборанта консультативно-діагностичного відділення з 01.05.2023 /а.с. 20-21/.

Також позивач надала довідку Горлівської міської лікарні №2 від 30.03.2023 №1406, на якій проставлений кутовий штамп з написом "донецька народна республіка".

Враховуючи викладене та те, що факт роботи позивача з 25.08.1986 по 10.03.2015 у Горлівській міській лікарні №2 на посаді завідувача клініко-діагностичною лабораторією підтверджено належним чином оформленою трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та вкладиша до трудової книжки, колегія суддів вважає можливим застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як доказів, оскільки неприйняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване їй право на пенсійне забезпечення, зокрема отримання одноразової грошової допомоги.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 21.02.2022 у справі №243/4336/17, що врахований судом на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

Таким чином колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 25.08.1986 по 10.03.2015 працювала у Горлівській міській лікарні №2 на посаді завідувача клініко-діагностичною лабораторією, з 05.05.2015 по 30.11.2015 - на посаді лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії Комунального підприємства "Полтавський обласний клінічний госпіталь для ветеранів війни Полтавської обласної ради"; з 01.12.2015 по 30.04.2023 - на посаді завідувача клініко-діагностичною лабораторією Комунального підприємства "Полтавський обласний клінічний госпіталь для ветеранів війни Полтавської обласної ради"; з 01.05.2023 - лікаря-лаборанта консультативно-діагностичного відділення Комунального підприємства "Полтавський обласний клінічний госпіталь для ветеранів війни Полтавської обласної ради".

Також, слід зазначити, що зазначені періоди роботи враховані пенсійним органом під час призначення позивачу пенсії за віком.

У силу пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, до посад у лікарняних закладах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, віднесено лікарів та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає помилковими твердження ГУПФ України в Запорізькій області про відсутність підстав для врахування періоду роботи позивача на посаді завідувача клінічно-діагностичною лабораторією Горлівської міської лікарні №2 з 25.08.1986 по 10.03.2015 до стажу, який дає право на призначення грошової допомоги.

Отже, зазначений період роботи ОСОБА_1 належить зарахувати до стажу роботи, який дає право на призначення грошової допомоги.

Як наслідок, рішення ГУПФ України в Запорізькій області від 19.05.2023 №163750021727 про відмову у призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги належить визнати протиправним та скасувати.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача необхідно визнати протиправним, скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.05.2023 №163750021727 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.05.2023 про призначення грошової допомоги з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, зарахувавши до стажу роботи, який дає право на отримання грошової допомоги період роботи ОСОБА_1 з 25.08.1986 по 10.03.2015 у Горлівській міській лікарні №2 на посаді завідувача клінічно-діагностичною лабораторією.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 року по справі № 440/13775/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 по справі № 440/13775/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва