Постанова

від 28.02.2024 по справі 420/19101/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/19101/23

Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.,

повний текст судового рішення

складено 25.10.2023, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

при секретарі Пальоній І.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕРОМ-АВТО» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕРОМ-АВТО» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ТОВ «ЖЕРОМ-АВТО» (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі ДПС) та просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПС в Одеській області від 11.07.2023 року №16639/15-32-07-07-23.

В обґрунтування позову зазначено, що 10.03.23 між ТОВ та «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» була підписана угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, за умовами якої грошові зобов`язання «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» перед ТОВ за договором (контрактом) №0109 від 01.09.22 року припиняються у сумі 96640,23 євро в повному обсязі, грошові зобов`язання ТОВ перед «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» за контрактом №27/09/2017 від 27.09.17 року також припиняються в сумі 96640,23 євро із залишком невиконаних грошових зобов`язань в сумі 254919,28 євро (351559,51-96640,23=254919,28).

Позивач вважає, що укладання угоди та зарахування зустрічних однорідних вимог, в наслідок чого були припиненні зобов`язанні «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» у сумі 96640,23 євро, здійснено відповідно до законодавства України. При цьому, у відрізок часу з 01.03.23 року по 14.03.23 року, коли за договором заборгованість «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» перед ТОВ вже утворилася, відповідальність за порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту ще не настала, а тому позивач вважав, що не порушив валютного законодавства з нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом від 01.09.2022 року №0109.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ТОВ подало апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову повністю.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01.09.2022 року між ТОВ та фірмою-нерезидентом «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» був укладений договір №0109, відповідно до умов якого ТОВ (продавець) зобов`язалося передати у власність «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» (покупець) автомобільні запчастини (товар) за найменуванням, асортиментом (номенклатурою), ціною та кількістю, узгодженою сторонами у специфікаціях (інвойсах) до цього договору. Покупець зобов`язався прийняти товар та сплатити за нього погоджену сторонами ціну.

Відповідно до п.2.1 цього договору продавець зобов`язаний поставити покупцю товар на суму 1000000 євро.

Пунктом 3.6. договору встановлено, що постачання товару за цим договором здійснюється партіями на підставі замовлень покупця, які були підтверджені продавцем. Оплата поставлених товарів відбувається відповідно до рахунків, що виставляються продавцем.

Відповідно до п.3.7. договору продавець зобов`язується забезпечити кожну партію товару, що поставляється, необхідними супровідними документами: інвойс, пакувальний лист із зазначенням кількості місць та ваговими характеристиками за позиціями, а також іншою документацією на товар, необхідною для його експорту.

Сторони погодили, що покупець оплачує поставлений товар протягом 180 календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактури (інвойсу). Датою платежу є дата надходження грошей на рахунок продавця. (п.4.1. договору).

01.09.2022 року сторонами шляхом електронного листування було узгоджено асортимент, кількість та вартість партії товару, яка підлягала поставці.

01.09.2022 року продавцем на адресу електронної пошти покупця було направлено інвойс №TRPI001 від 01.09.2022 року, який покупець отримав та зобов`язався оплатити товар до 28.02.2023 року включно. Підтвердження покупця про отримання інвойсу та гарантії оплати за отриманий товар наявні в матеріалах справи.

Після узгодження відповідної партії товару, продавець почав здійснювати організацію відправлення товару на адресу покупця на умовах DAP. За умовами DAP продавець виконав своє зобов`язання тоді, коли надав покупцеві товар, випущений в митному режимі експорту та готовий до розвантаження з транспортного засобу, який прибув у вказане місце призначення.

13.09.2022 року ТОВ з метою здійснення відправлення товару було складено наступні супровідні документи: пакувальний лист б/н, інвойси JP00001 та JP00002 від 13.09.2022 року з переліком товару, його кількості та вартості.

Зазначений в інвойсах для відправлення JP00001 та JP00002 від 13.09.2022 року перелік товарів, їх кількість та вартість повністю відповідають переліку товарів, їх кількості та вартості, які зазначені у виставленому покупцю інвойсі №JRPI001 від 01.09.2022 року.

14.09.2022 року товар був переданий перевізнику, що підтверджується CMR №00001.

15.09.2022 року на товар - запчастини та ремонтні комплекти для вантажних автомобілів - у кількості 17538,23т та вартістю 96640,23 євро була оформлена митна декларація МД № UA500490/2022/007808.

Також, 27.09.2017 року між ТОВ (покупець) та «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» (продавець) був укладений контракт №27/09/2017, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупця автомобільні запчастини (товар) за найменуванням, асортиментом, ціною та кількістю узгодженою сторонами у специфікаціях (інвойсах) до цього договору, а покупець зобов`язався прийняти товар та сплатити за нього погоджену сторонами ціну.

Поставка товарів за вказаним контрактом здійснювалась партіями відповідно до замовлень покупця.

Відповідно до п.4.1. покупець зобов`язаний оплатити товар на протязі 180 календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактури (інвойсу). Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунок продавця.

Поставки товару за вказаним контрактом №27/09/2017 здійснювались партіями.

Станом на 01.03.2023 року зобов`язання ТОВ за поставлений по контракту №27/09/2017 товар перед «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» становили 681575,57 євро, з яких на суму 330016,06 євро строк оплати ще не настав, на суму -351559,51 євро - утворилась заборгованість.

01.03.2023 року «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» звернулося до ТОВ з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 351559,51 євро.

07.03.2023 року ТОВ звернулося до «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» з пропозицією укласти угоду про зарахування зустрічних вимог.

Сторонами було укладено акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2022 року по 09.03.2023 року, відповідно до якого станом на 09.03.2023 року заборгованість ТОВ перед «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» складає 681575,57 євро.

Отже, станом на 09.03.2023 року заборгованість ТОВ перед «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» складала 681575,57 євро, заборгованість «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» перед ТОВ - 96640,23 євро.

Враховуючи, що інвойс №JRPI001 на суму 96640,23 євро був виставлений продавцем 01.09.2022 року, покупець підтвердив отримання вказаного інвойсу та гарантував здійснення оплати у встановлений договором строк - протягом 180 календарних днів, тобто до 28.02.2023 року включно, обидві сторони об`єктивно вважали, що строк виконання зобов`язань зі сплати за отриманий товар за договором №0109 закінчився 28.02.2023 року.

10.03.2023 року між ТОВ та «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» укладено угоду зарахування зустрічних однорідних вимог.

Вказану операцію по зарахуванню зустрічних однорідних вимог позивач відобразив в даних бухгалтерського обліку по рахункам 362 та 632, що вбачається з оборотно-сальдових відомостей за період з 01.09.2022 року по 20.05.2023 року по контрагенту «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S».

Сторони також уклали акт звірки за період з 10.03.2023 року по 19.05.2023 року, з якого вбачається, що обидві сторони здійснили коригування розміру взаємних зобов`язань за поставлений по договору №0109 товар на суму 96640,23 євро.

Тобто, угода зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.03.2023 року була спрямована на реальне настання правових наслідків та виконана обома сторонами.

В період з 15.06.2023 року по 21.06.2023 року ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні операцій за зовнішньоекономічним контрактом від 01.09.2022 року №0109 (дата здійснення операції 15.09.2022 року), за період з 01.09.2022 року по дату закінчення документальної позапланової виїзної перевірки, за результатами якої складено акт від 23.06.2023 року №16963/15-32-07-07-18 (а.с.17-25 т.1).

Так, у ході проведення перевірки встановлено, що припинення зобов`язань за договором від 01.09.2022 року №0109 між ТОВ та «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» не відбулось, оскільки строк виконання зобов`язань не настав, а саме: за умовами договору від 01.09.2022 року №0109 - «Покупець оплачує поставлений товар потягом 180 календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактури (інвойсу)», інвойси від 13.09.2022 року - строк виконання за договором від 01.09.2022 року №0109 настає 11.03.2023 року. Угода зарахування зустрічних однорідних вимог укладена 10.03.2023 року. Водночас, зараховані, як зустрічні вимоги, в порядку ст.601 ЦКУ можуть бути лише коли строк виконання їх настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Таким чином, угода зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.03.2023 року не відповідає вимогам ст.601 ЦКУ, а тому зазначені вимоги не можуть бути зараховані, як зустрічні. Перевіркою встановлено порушення п.14-6 Постанови Правління НБУ від 24 лютого 2022 року №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» в частині укладення в період запровадження воєнного стану угоди зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.03.2023 року за договором від 01.09.2022 року №0109.

За результатами проведеної перевірки встановлено порушення ТОВ:

-пунктів 1, 2 статті 13 Закону України від 21.06.2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» із змінами і доповненнями, з урахуванням пункту 142 Постанови Правління НБУ від 24.02.2022 року №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» із змінами і доповненнями, у результаті чого допущено порушення вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій в частині несвоєчасного надходження валютної виручки на поточний рахунок ТОВ у загальній сумі 96640,27 євро по договору від 01.09.2022 року № 0109;

-прострочена дебіторська заборгованість по розрахунках з «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» (Туреччина) по договору від 01.09.2022 року №0109 складає 96640,27 євро.

На підставі висновків вказаного акту перевірки ДПС прийнято податкове повідомлення - рішення від 11.07.2023 року №16639/15-32-07-07-23, яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 1133723,73грн (а.с.15 т.1).

Вважаючи таке рішення податкового органу протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, уклавши у період воєнного стану угоду зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.03.2023 року за договором від 01.09.2022 року №0109 з компанією «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S», не врахував положення п.14-6 Постанови Правління НБУ від 24.02.2022 року №18.

Також суд зазначив, що платник податків не надав до контролюючого органу під час проведення перевірки та/або до суду документи, підтверджуючі наявність підстав для призупинення нарахування пені за порушення п.1, 2 Закону України «Про валюту і валютні операції», з підстав, визначених ст.13 вказаного Закону, у тому числі за форс-мажорних обставин.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що не відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ, встановлення відповідальності за порушення ними валютного законодавства визначені Законом України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 року №2473-VIII.

Відповідно до п.3. ч.1 ст.1 вказаного Закону валютний нагляд - система заходів, спрямованих на забезпечення дотримання суб`єктами валютних операцій і уповноваженими установами валютного законодавства.

Одним із принципів валютного регулювання, передбаченого п.1 ч.1 ст.2 Закону є свобода здійснення валютних операцій, що передбачає, зокрема право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн; запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України; недопущення неправомірного і необґрунтованого втручання держави у валютні операції.

Статтею 3 Закону передбачено, що відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.

У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

Закони України та інші нормативно-правові акти валютного законодавства, що встановлюють нові обов`язки для суб`єктів валютних операцій або погіршують їхнє становище, не мають зворотної сили.

У разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акту Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 вказаного Закону валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Свобода здійснення валютних операцій забезпечується шляхом дотримання принципів валютного регулювання, встановлених цим Законом.

Засоби захисту, які можуть запроваджуватись Національним банком України передбачені ч.1 ст.12 Закону, до них відносяться: 1) обов`язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті у межах, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України; 2) встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів; 3) встановлення особливостей здійснення операцій, пов`язаних із рухом капіталу; 4) запровадження дозволів та (або) лімітів на проведення окремих валютних операцій; 5) резервування коштів за валютними операціями; 6) заходи відповідно до статті 7-1 Закону України «Про Національний банк України», виключний перелік яких визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Частиною 1 ст.13 Закону встановлено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. Національний банк України має право встановлювати винятки та (або) особливості запровадження цього заходу захисту для окремих товарів та (або) галузей економіки за поданням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції» у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акту, рахунку (інвойсу) або іншого документу, що засвідчує їх надання.

Постановою Правління НБУ від 24.02.2022 року №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» встановлено, що банки продовжують роботу з урахуванням обмежень, визначених цією постановою. Банкам забороняється проводити операції, що порушують визначені цією постановою обмеження, сприяють або можуть сприяти їх уникненню.

Пунктом 142 Постанови №18 передбачено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.

Відповідно до п.144 Постанови №18 розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного в пункті 14-2 цієї постанови, з урахуванням вимог пункту 14-3 цієї постанови в повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 14-3 цієї постанови стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в банку в Україні.

Пунктом 146 Постанови №18 встановлено, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Статтею 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що суб`єкти господарської діяльності України та іноземні суб`єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами, серед яких зокрема:

- принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв`язки; праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов`язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України.

- принцип верховенства закону, що полягає у: регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

Статтею 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності та інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та дії щодо її провадження, у тому числі будь-які валютні операції та розрахунки в іноземній валюті з іноземними суб`єктами господарської діяльності, що прямо не заборонені або не обмежені законодавством, у тому числі заходами захисту, запровадженими Національним банком України відповідно до Закону України «Про валюту і валютні операції».

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб`єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

Відповідно до положень ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Заборона зарахування зустрічних вимог відповідно до ст.191 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» застосовується виключно до операцій з експорту товарів, щодо яких застосовано режим експортного забезпечення. До таких операцій за умовами вказаної статті відносяться операції з експорту товарів, включених до переліку товарних позицій 1001, 1003, 1005, 1201, 1205, 1206, 1512, 2306 згідно з УКТ ЗЕД, до яких Кабінетом Міністрів України на період дії воєнного, надзвичайного стану запроваджено режим експортного забезпечення.

За УКТ ЗЕД товарні позиції за вказаними кодами - 1001 (пшениця і суміш пшениці та жита), 1003 (ячмінь), 1005 (кукурудза), 1201 (соєві боби), 1206 (насіння соняшнику), 1512 (олії соняшникова, сафлорова або бавовняна та їх фракції), 2306 (макуха та інші тверді відходи і залишки, одержані під час добування рослинних жирів і олій).

Тобто, ст.191 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачений єдиний випадок заборони зарахування зустрічних вимог, який стосується вичерпного переліку операцій з експорту за умови, що до них КМУ на період дії воєнного, надзвичайного стану запроваджено режим експортного забезпечення.

Разом з тим, товари, експорт яких було здійснено ТОВ за договором №0109, не відносяться до переліку товарних позицій, до яких КМУ може бути запроваджено режим експортного забезпечення, тому до операцій позивача не застосовується заборона зарахування зустрічних вимог.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.

Цивільний кодекс України у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України визначає її одним із загальних принципів господарювання.

Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 ГК України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одним із способів припинення зобов`язань у цивільному праві є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги (ст.601 ЦК України).

Аналогічні положення містяться в ч.3 ст.203 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов`язань.

Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте, воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що випадки, у яких суб`єктам господарювання забороняється припиняти зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України.

При цьому, апеляційний суд завертає увагу на те, що жодних обмежень на використання такого способу розрахунку за зовнішньоекономічними операціями законами України (за виключенням ст.191 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка не стосується експортних операцій позивача) не передбачено.

Колегія суддів окремо зауважує, що Положення актів НБУ не регулюють підприємницької діяльності суб`єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, не містять прямої заборони припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних вимог та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, якими передбачено вільний вибір сторонами форми розрахунків.

Таким чином, сторони зовнішньоекономічних операцій - ТОВ та «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S», здійснюючи експортно-імпортні операції, обґрунтовано виходили з того, що законами України передбачено їх право на застосування такої форми розрахунків як зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог, а також обґрунтовано виходили з того, що таке право не може бути скасоване підзаконними актами.

Порядок здійснення банком валютного нагляду за дотриманням його клієнтами-резидентами (крім банків) установлених НБУ граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів та порядок інформування банком Національного банку про дотримання клієнтами-резидентами (крім банків) та банком граничних строків розрахунків, встановлено Інструкцією про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженою постановою Правління НБУ від 02.01.2019 року №7 (далі Інструкція №7).

Відповідно до п.5 розділу ІІ Інструкції банк здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів резидента, які передбачають розрахунки в грошовій формі (уключаючи розрахунки резидента з нерезидентом на території України), що здійснюються через цей банк.

Згідно п.п.1 п.6 розділу ІІ Інструкції №7 банк згідно з цією Інструкцією здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентом граничних строків розрахунків за операцією резидента з експорту товарів, якщо на дату митного оформлення продукції або виконання резидентом робіт, надання послуг, експорту прав інтелектуальної власності, інших немайнових прав, призначених для продажу (оплатної передачі), розрахунки за такою операцією не завершені (кошти від продажу нерезиденту товару на поточний рахунок резидента не надійшли або надійшли не в повному обсязі) або в банку немає інформації про завершення розрахунків за такою операцією.

Пунктом 7 розділу ІІ Інструкції №7 передбачено, що банк розпочинає відлік установлених Національним банком граничних строків розрахунків з дати:

1) оформлення МД типу ЕК-10 «Експорт», ЕК-11 «Реекспорт» на продукцію, що експортується (якщо продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню), або підписання акту або іншого документа, що засвідчує поставку нерезиденту товару відповідно до умов експортного договору (якщо товар згідно із законодавством України не підлягає митному оформленню), - за операціями з експорту товарів;

2) здійснення платежу (списання коштів з рахунку клієнта), а в разі застосування розрахунків у формі документарного акредитива - здійснення банком платежу на користь нерезидента (списання коштів з рахунку банку) - за операціями з імпорту товарів.

Датою здійснення платежу на користь нерезидента - постачальника товару вважається дата здійснення банком платежу на користь нерезидента - постачальника товару, якщо оплата зобов`язань резидента за операцією з імпорту товару здійснюється за рахунок коштів, отриманих від банку на підставі кредитного договору без зарахування цих коштів на поточний рахунок такого резидента в банку.

Відповідно до п.п.2, п.п.6 п.9 розділу ІІІ Інструкції №7 банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків:

-у разі експорту товару - після зарахування на поточний рахунок резидента в банку грошових коштів, що надійшли від нерезидента за товар (уключаючи кошти, переказані резидентом із власного рахунку, відкритого за кордоном, якщо розрахунки за експорт товару здійснювалися через рахунок резидента, відкритий за кордоном, та резидентом подано документи іноземного банку, які підтверджують зарахування коштів від нерезидента за товар), або від банку (резидента або нерезидента) за документарним акредитивом, відкритим на користь резидента за операцією з експорту товару, або в порядку, визначеному пунктом 16-2 розділу IV цієї Інструкції;

- у разі заміни кредитора в зобов`язанні за операцією з експорту товарів - після зарахування на поточний рахунок резидента - нового кредитора в банку грошових коштів, що надійшли від нерезидента-боржника за поставлений резидентом -первісним кредитором товар, та за наявності документів про заміну кредитора в зобов`язанні за операцією з експорту товарів.

При цьому, п.п.5 п.10 розділу ІІІ Інструкції №7 встановлено, що банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов`язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов:

- вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

- вимоги однорідні;

- строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги;

- між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання.

Тобто, постанова Правління НБУ від 24.02.2022 року №18 (п.146) та постанова Правління НБУ від 02.01.2019 року №7 (п.п.5 п.10 розділу ІІІ) містять суперечливі положення щодо можливості завершення здійснення банками валютного нагляду. Так, п.п.5 п.10 розділу ІІІ постанови №7 вказує на таку можливість, п.146 постанови №18 зазначає, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про валюту та валютні операції» у разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акту Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Тобто, суперечності щодо можливості завершення здійснення банками валютного нагляду на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, наявні в п.146 постанови Правління НБУ від 24.02.2022 року №18 та п.п.5 п.10 розділу ІІІ постанови Правління Національного банку України від 02.01.2019 року №7 повинні трактуватися на користь позивача.

Крім того, колегія суддів вважає, що обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені п.146 Постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 року №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», адресовані виключно уповноваженим банкам, не означають та не встановлюють заборону суб`єктам господарювання припиняти зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог.

Апеляційний суд також зазначає, що резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені). У разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі №1340/3649/18, від 07.02.2023 у справі №813/1342/16, від 29.07.2021 у справі №817/1200/15.

З приводу обчислення строків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку відповідно до ст. 253 ЦК України починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Так, пунктом 4.1. договору №0109 передбачено, що покупець повинен був оплатити поставлений товар протягом 180 календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактури (інвойсу). Тобто, договором №0109 визначений строк (період у часі) - 180 днів, коли покупець повинен був виконати своє зобов`язання зі сплати за придбаний товар.

Перебіг цього строку (періоду) оплати почався (настав) з моменту настання події, з якою пов`язано його початок, тобто з моменту виставлення інвойсу, і закінчувався через 180 днів.

Момент закінчення строку визначений ст.254 ЦК України.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Частиною 1 ст.509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що строк (відповідний період) виконання зобов`язання настає з наступного календарного дня після настанням відповідної події, з якою пов`язано його початок, триває впродовж певного періоду часу, визначеного роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, і закінчується в останній день. Після закінчення строку виконання зобов`язання, настає прострочення виконання та відповідні правові наслідки, у вигляді обов`язку боржника відшкодувати збитки та сплатити штрафні санкції.

В даному випадку, відповідно до вказаних норм ЦК України, після складання та погодження з покупцем інвойсу №JRPI001 від 01.09.2022 року, починаючи з наступного дня - з 02.09.2022 року почався відлік строку виконання зобов`язання зі сплати грошових коштів за придбаний товар. Вказаний строк відповідно до п.4.1. договору тривав 180 днів - до 28.02.2023 року включно, а починаючи з 01.03.2023 року з боку боржника настало прострочення виконання зобов`язання.

Резюмуючи усе вищевикладене, апеляційний суд зазначає, що укладаючи 10.03.2023 угоду зарахування зустрічних однорідних вимог сторони по договору №0109 від 01.09.2022 року добросовісно покладалися на те, що строк його виконання на суму 96640,23 євро, а також строк виконання за контрактом №27/09/2017 від 27.09.2017 року настав, вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями, є однорідними, виражені в одній грошовій одиниці - євро, між сторонами не має спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання, тому такі вимоги можуть бути зараховані відповідно до ст.601 ЦК України. Вказану операцію сторони відобразили у своєму бухгалтерському обліку, а також підписали відповідний акт звірки взаємних розрахунків.

Відповідно до положень ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази щодо оскарження вказаного правочину та визнання його недійсним.

Більш того, під час апеляційного розгляду справи, представником ГУ ДПС у своїх поясненнях було зазначено, що вказаний правочин податковим органом у судовому порядку не оскаржувався.

Колегія суддів зазначає, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі № 185/7362/22.

Колегія суддів вважає, що в даній справі судом першої інстанції фактично були помилково ототожнені поняття «початок та закінчення строку виконання зобов`язання з оплати товару за вільно укладеним сторонами господарським договором», та «початок відліку граничного строку повернення валютної виручки (розрахунків) за операціями з експорту товару», що регулюються різними законодавчими актами: перше за вільною домовленістю сторін правочину (ЦК України), друге з дня митного оформлення продукції, що експортується (ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції», постанови Правління НБУ від 24.02.2022 року №18 та від 02.01.2019 року №7), що є безпідставним та призвело до помилкового висновку суду про відсутність факту виникнення заборгованості «SAMPA OTOMOTIV SAN.VE TIC.A.S» перед ТОВ на момент укладання між ними угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.03.2023 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскільки зарахування зустрічних однорідних вимог було здійснено до досягнення граничного 180-денного строку розрахунку, встановленого НБУ, то підстави для нарахування пені, передбаченої ч.5 ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції», відсутні.

З наведеного вбачається, що спірне податкове повідомлення-рішення не можна вважати таким, що прийнято в порядку, межах повноважень та у спосіб, встановлений Конституцією та Податковим Кодексом України, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає за необхідне визнати його протиправним та скасувати, а зворотній висновок суду 1-ї інстанції є помилковим.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕРОМ-АВТО» - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕРОМ-АВТО» - задовольнити.

Податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 11.07.2023 року №16639/15-32-07-07-23 скасувати.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Повний текст постанови складено 07.03.2024 року.

Суддя-доповідач А.Г. ФедусикСудді А.В. Бойко О.А. Шевчук