Постанова

від 05.03.2024 по справі 300/4877/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4877/23 пров. № А/857/690/24№ А/857/692/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судових засідань Доморадової Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення від 22 листопада 2023 року та додаткове рішення від 11 грудня 2023 року Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод ДК ОРІСІЛ» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

суддя у І інстанціїГлавач І.А.,

час ухвалення судового рішення 12 год 31 хв,

місце ухвалення судового рішенням. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення 04 грудня 2024 року

11 грудня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод ДК ОРІСІЛ» (далі ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ») звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі ППР) Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі ГУ ДПС) від 08 травня 2023 року:

№003978/0701 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі ПДВ), задекларовану на рахунок платника у банку, на 689 453,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 344 726,50 грн;

№003991/0701 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 170 грн;

№003995/0701 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 516 360,00 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 300/4877/23 позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що соляна кислота технічна марки Б є попутною продукцією позивача, яка утворюється в технологічному процесі виробництва діоксиду кремнію основної продукції підприємства. Об`єм ємностей для зберігання соляної кислоти у підприємства обмежений, що викликає необхідність оперативної реалізації її максимальної кількості для забезпечення стабільного процесу виробництва.

Відпускна ціна соляної кислоти не включає в себе вартість транспортування, яке здійснюється лише транспортними засобами, що відповідають додатковим вимогам для перевезення небезпечних вантажів. Відповідачем не наведено жодного підтвердження того, що відпускна ціна соляної кислоти технічної марки "Б" позивача не є звичайною ціною.

Господарські операції між ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" та ТОВ "ОРСІЛ", що були предметом перевірки, належать до безтоварних операцій, які укладаються з метою покращення господарської діяльності підприємства.

З урахуванням встановлених у ході розгляду справи обставин суд відхилив доводи відповідача щодо недоцільності надання даних послуг комерційного представництва, їх якості.

Додатковим рішенням від 11 грудня 2023 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд заяву представника ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ» задовольнив частково. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС на користь товариства витрати на професійну правничу (правову) допомогу у сумі 30000 грн та витрати на проведення експертизи у сумі 3076 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовив.

У поданій апеляційній скарзі ГУ ДПС просило скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні вимог ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ» у повному обсязі.

Свої апеляційні вимоги щодо рішення суду від 22 листопада 2023 року обґрунтовує таким.

Щодо заниження податкових зобов`язань з ПДВ внаслідок продажу, постачання самостійно виробленої продукції нижче її звичайної (ринкової) ціни чи покупної ціни звертає увагу апеляційного суду на те, що протягом періоду з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року позивач реалізував соляну кислоту технічну марки «Б» в кількості 211,4 т за договірною ціною в діапазоні від 16000 грн/т до 18000 грн/т без ПДВ на загальну суму 3 468 560 грн, яка не відповідає ціні, що склалась на ринку ідентичних товарів.

Згідно із проведеними лабораторними дослідженнями ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ» та відповідно до наданих сертифікатів якості соляна кислота відповідає 29,8 % хлористого водню, що свідчить про висококонцентровану рідину.

Згідно із проведеним аналізом ринку збуту аналогічної соляної кислоти у період з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року позивач мав пріоритет на ринку порівняно з іншими суб`єктами господарювання.

За інформацією з баз даних Єдиного реєстру податкових накладних (далі ЄРПН) та Державної податкової служби України (далі ДПС) ТОВ «ВИРОБНИЧО-ТЕХНОЛОГІЧНЕ ПІДПРИЄМСТВО» ПРОМТЕХХІМ» здійснювало перепродаж придбаної у ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ» соляної кислоти за ціною 39600 грн/т без ПДВ, а отже постачання соляної кислоти технічної марки «Б» за договірною ціною 16000 грн/т та 18000 грн/т не відповідає ринковій, яка становить 39600 грн, що свідчить про порушення позивачем пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (далі ПК) через здійснення збиткової діяльності з метою мінімізації зобов`язань з ПДВ.

Окрім того, під час перевірки було встановлено віднесення до складу податкового кредиту ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ» вартості послуг комерційного посередництва від ТОВ «ОРІСІЛ» на загальну суму 316 800 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 52800 грн.

При цьому у штатному розписі ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ» у відділі збуту та зовнішньої і внутрішньої кооперації передбачено дві посади. Відтак, під виглядом укладання договору на надання послуг комерційного посередництва позивач безпідставно збільшив податковий кредит за послуги, які фактично надавалися працівниками, що перебували з товариством у трудових відносинах та отримували заробітну плату за виконану ними роботу.

Наданий акт виконаних робіт не містить чіткої інформації стосовно змісту наданих послуг, докладного опису виконаних завдань, не розкривають змісту послуг, якісних характеристик, конкретного персонального підходу до виконання завдань та обґрунтувань формування вартості таких послуг відповідно до договірних правовідносин.

Тому апелянт вважає, що позивачем відображено у податковому обліку придбання послуг за операціями, які фактично не відбулися, а лише відображені на первинних документах, що призвело до завищення податкового кредиту по операціях із ТОВ «ОРІСІЛ» щодо придбання послуг комерційного посередництва у сумі 52800 грн за вересень 2022 року.

Щодо додаткового рішення Івано-Франківського кружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року апелянт зазначає, що адвокат позивача вже був обізнаний з обставинами справи та позицією її учасників щодо предмету та суті спору, оскільки в провадженні судів першої та апеляційної інстанцій перебувають аналогічні спори між тими самими сторонами про той самий предмет за інший податковий період. Тому визначений судом першої інстанції розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не відповідає дійсним обставинам справи і є значно завищеним, а долучений позивачем експертний висновок від 30 травня 2023 року не має для суду наперед встановленої сили і оцінюється в сукупності з іншими доказами у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ» підтримало доводи, викладені у оскаржуваних судових рішеннях, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник ГУ ДПС у судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції підтримав подану апеляційні скарги доводами, аналогічними до тих, що зазначені у їх тексті та у письмових поясненнях . Просив скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та у задоволенні вимог ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ» відмовити.

Представник ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ» заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, видами економічної діяльності ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" є:

20.59 Виробництво іншої хімічної продукції (основний);

17.21 Виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари;

20.13 Виробництво інших основних неорганічних хімічних речовин;

20.14 Виробництво інших основних органічних хімічних речовин;

46.90 Неспеціалізована оптова торгівля;

52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

При цьому ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" є виробником "діоксиду кремнію-кремнезему".

Згідно із Технічними умовами ТУУ 24.1-31695418-003:2009 "Кислота соляна технічна" від 06 липня 2009 року, Змінами №1 до Технічних умов від 17 квітня 2013 року та Змінами №2 до Технічних умов від 25 квітня 2018 року побічним продуктом виробництва «діоксиду кремнію-кремнезему» є соляна кислота технічна.

У довідці про ціни на продукцію виробництва ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" від 06 грудня 2022 року зазначено, що вартість супутньої продукції у спірний період складала:

- соляна кислота технічна марки В 15000 грн/т;

- гіпохлорид натрію 50 грн/т;

- діоксид кремнію марки Орісіл ТО 83200 грн/т;

- діоксин кремнію марки Орісіл МТО 83200 грн/т.

ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" 31 грудня 2020 року, 04 січня 2021 року та 14 березня 2022 року уклало з ТОВ "Скайхім", ТОВ "Промтеххім", ТОВ "Неохим В" договори поставки продукції №01-2021, №03-2021, №05-2021 з додатками.

За наслідками виконання зобов`язань за вказаними договорами у січні 2023 року ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" оформило та надало покупцям видаткові накладні від 04 січня 2023 року №6, від 11 січня 2023 №15, від 17 січня 2023 року №23, від 04 січня 2023 року №5, від 10 січня 2023 року №12, від 13 січня 2023 року №21, від 25 січня 2023 року №33, від 04 січня 2023 року №7, від 12 січня 2023 року №18, від 25 січня 2023 року №32 та сертифікати якості від 04 січня 2023 року №№2, 5, 8, 1, 4, 7, 10, 3, 6, 9. Покупці оплатити придбану у позивача продукцію і товариством було складено та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні у кількості 11 штук на реалізацію 211,440 т соляної кислоти технічної марки Б на суму з ПДВ 4 162 272,00 грн. За вказаними операціями позивач отримав прибуток у сумі 366 186,09 грн.

Попри те, 01 жовтня 2010 року ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" (Замовник) та ТОВ "ОІСІЛ" (Виконавець) уклали генеральний договір комерційного представництва (надалі по тексту також Генеральний договір), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надавати Замовнику за винагороду послуги, пов`язані з укладенням від імені та за рахунок Замовника правочинів, та сприяти укладенню таких правочинів. За погодженням сторін до території, у межах якої Виконавець здійснює свою діяльність за згаданим договором, належить: України, країни СНД, Балтії, країни Європи, Азії, Південної та Північної Америки, Африки та Австралії. До послуг, які будуть надаватись Виконавцем під час виконання договору, належить: пошук покупців готової продукції Замовника на території, що визначена даним договором; забезпечення покупців інформацією щодо продукції, яка пропонується Замовником до продажу; узгодження з покупцями умов договорів купівлі-продажу; підготовка проектів договорів; ведення ділової переписки з покупцями, в тому числі й іноземними мовами; здійснення поточного контролю за виконання Замовником умов договорів, укладених за участю Виконавця, із застосуванням засобів поштового, телефонного та електронного зв`язку; сприяння вирішенню всіх спірних і конфліктних питань у відносинах Замовника з покупцями; відправлення по запитах покупців рекламних взірців готової продукції Замовника; підготовлення замовлення на виготовлення рекламних матеріалів (каталоги, брошюри, конверти, фірмові бланки тощо); пошук розробників інтернет-сайтів, укладення договорів по розробці та обслуговуванню інтернет-сайту, підготовка матеріалу для розміщення на інтернет-сайті; реклама та просування готової продукції виробника на ринках збуту (розміщення реклами в друкованих виданнях, інтернет сайтах, участь у доброчинних акціях); пошук постачальників сировини, яка необхідна Замовнику для виробництва готової продукції, пошук постачальників робіт, послуг, пов`язаних з виконанням зовнішньоекономічних договорів, узгодження умов та підготовка проектів відповідних договорів, контроль за виконанням їх умов; залучення наукових працівників для отримання консультацій по вирішенню виробничих питань Замовника, рекомендацій щодо застосування продукту Замовника.

Згодом 31 грудня 2021 року, 15 квітня 2022 року, 01 серпня 2022 року та 01 вересня 2022 року ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" і ТОВ "ОРІСІЛ" до Генерального договору підписали додатки №№27-30. За змістом додатку №30 від 01 вересня 2022 року:

- сторони узгодили внесення змін до п. 6.1. Генерального договору комерційного посередництва від 01 жовтня 2010 року, виклавши його у такій редакції: " 6.1. Одиницею виміру за даним Договором є послуга (послуга комерційного посередництва), яка є комплексом дій Виконавця, спрямованих на виконання умов даного Договору, що здійснюються ним протягом місяця. Вартість послуг за погодженням сторін становить 316 800,00,00 гривень на місяць в т.ч. ПДВ 52 800,00 грн. Зазначена сума обрахована виходячи з гарантованих витрат робочого часу співробітників Виконавця на надання послуг за даним Договором в обсязі 320 людино-годин та вартості людино-години, що визначена сторонами в сумі 990,00 гривень, в тому числі ПДВ" (пункт 1 Додатку);

- нова ціна починає застосовуватися до послуг Виконавця, що надаються за вересень 2022 року (пункт 2 Додатку)».

31 січня 2023 року ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" і ТОВ "ОРІСІЛ" оформили акт виконаних робіт до Генерального договору від 01 жовтня 2022 року, за яким загальні витрати Виконавця на надання послуг склали 320 людино-годин. Вартість послуг визначена в загальній сумі 316 800 грн, у тому числі ПДВ 52800 грн.

Того ж дня ТОВ "ОРІСІЛ" оформило та зареєструвало у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №1 на загальну суму 316 800,00 грн.

ГУ ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" з питань законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету ПДВ та від`ємного значення, яке становить більше 100 000,00 грн по декларації за січень 2023 року із урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків, результати якої оформлено актом №3355/09-19-07-01/37130116 від 11 квітня 2023 року.

У ході перевірки контролюючий орган дійшов висновку про встановлення порушення позивачем :

- підпунктів 14.1.36, 14.1.71, 14.1.80, 14.1.219, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 9 підрозділу 8 розділу ХХ, пункту 201.1 статті 201 ПК, що призвело до заниження ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 344 070,00 грн за січень 2023 року, завищення ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у сумі 689 453,00 грн а січень 2023 року та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, у загальній сумі 170 грн за січень 2023 року.

Заперечення ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" на акт перевірки відповідач залишив без задоволення та прийняв ППР від 08 травня 2023 року №003978/0701, №003991/0701 та №003995/0701.

ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" скористалося правом на оскарження вказаних ППР у адміністративному порядку, однак рішенням Державна податкова служба України від 11 липня 2023 року №18667/6/99-00-06-01-04-06 (т.1 а.с.61-67) скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувану ППР ГУ ДПС без змін.

ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" не погодилося із правомірністю ППР ГУ ДПС від 08 травня 2023 року №003978/0701, №003991/0701 та №003995/0701, додавши до адміністративного суду позов, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами пункту 1.2 статті 1, підпунктів 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, статей 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК бюджетне відшкодування це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК встановлено, що податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Як передбачено підпунктом 188.1 статті 188 ПК, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

- товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

- газу, який постачається для потреб населення;

- електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

За правилами пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України; відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Вимогами пункту 198.1 статті 198 ПК передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Разом із тим, приписами пункту 198.6 статті 198 ПК встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи нр підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.2 статті 200 ПК при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

За змістом пункту 200.4 цієї статті при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту200-1.3 статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту200-1.3 статті 200-1цьогоКодексуна момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За правилами пункту 200.7 статті 200 ПК платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Суд першої інстанції слушно зауважив про те, що виходячи із змісту зазначеного акту перевірки ГУ ДПС дійшло висновку про неналежне декларування ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" зобов`язань з ПДВ з огляду на заниження вартості реалізації своєї готової продукції соляної кислоти технічної.

Оцінюючи вирішення судом першої інстанції позовних вимог ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Як зазначено у підпункті 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

За приписами підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Згідно із статтею 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

У відповідності до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції на підставі аналізу наведених правових норм дійшов обґрунтованого висновку про те, що суб`єкти господарювання здійснюють реалізацію продукції за цінами, що самостійно визначаються сторонами договору, і вказана у договорі ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Водночас при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з постачання продукції власного виробництва враховується рівень звичайних цін на продукцію і така не може бути нижчою звичайних цін, що відповідають ринковим. При цьому доведення факту реалізації суб`єктом господарювання самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим, покладається на особу, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим, а у спірному випадку такою особою є контролюючий орган.

Як ствердив представник відповідача у ході апеляційного розгляду, при визначенні рівня звичайних цін на продукцію позивача (соляної кислоти технічної) контролюючий орган виходив із інформації, що міститься у ЄРПН.

При цьому, на думку апеляційного суду, слід погодитися із доводами позивача про те, що підприємство при укладенні договорів на постачання виробленої продукції виходить із наявних пропозицій покупців та тенденцій на ринках, а ціни на готову продукцію формуються на ринкових умовах шляхом переговорів з покупцями.

Реалізована соляна кислота технічна марки «Б» є попутною продукцією, яка утворюється в технологічному процесі виробництва діоксиду кремнію - основної продукції підприємства, а об`єм ємностей, призначених для її зберігання, є обмежений. Повне заповнення таких ємностей може призвести до зупинки виробництва основної продукції, що зумовлює необхідність швидкої реалізації максимальної кількості соляної кислоти задля забезпечення стабільного процесу виробництва основної продукції.

Окрім того, відпускна ціна соляної кислоти визначається на умовах EXW і не включає в себе вартість транспортування, яке відбувається спеціалізованими транспортними засобами із додатковими вимогами щодо відповідності тари під залив (кубові ємності або автоцистерна мають відповідати відповідним вимогам УкрСЕПРО), відповідності для перевезення небезпечних вантажів (автомобіль має відповідати 8 класу перевезення небезпечних вантажів), що має значну питому вагу у кінцевій ціні для споживача вказаного товару.

Апеляційний суд наголошує на тому, що контролюючий орган при оцінці дотримання суб`єктом господарювання рівня звичайних цін має співставити не лише вид та якість товару, але і порівняти економічні (комерційні) умови поставки товару, його кількість, строки поставки та оплати товару, можливі знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари, однак відповідачем не наведено доказів на врахування таких критеріїв при здійсненні ним відповідного розрахунку.

На переконання апеляційного суду, при оцінці господарської діяльності суб`єкта господарювання не можна виходити із того, що кожна його операції обов`язково має бути прибутковою, оскільки така діяльність може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об`єктивними причинами, а продаж продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати як операцію, здійснену поза межами господарської діяльності.

В силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд апеляційної інстанції враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №812/9439/13-а, відповідно до якої зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. У той же час не обов`язково аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

У підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК зафіксовано презумпцію правомірності рішень платника податку у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не наведено належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що ціна реалізації ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" соляної кислоти технічної марки "Б" не є звичайною ціною такої продукції.

Оцінюючи вирішення судом першої інстанції позовних вимог ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" щодо висновків контролюючого органу про наслідки відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача наслідків виконання договору про надання послуг комерційного представництва з ТОВ «ОРІСІЛ», апеляційний суд зазначає таке.

Відповідності до матеріалів справи та пояснень представника апелянта у ході апеляційного розгляду, висновки контролюючого органу щодо безпідставності відображення позивачем у своєму податковому обліку наслідків виконання укладеного 01 жовтня 2010 року із та ТОВ «ОРІСІЛ» генерального договору комерційного представництва ґрунтуються на наявності у штаті ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" двох посад, на яких працівники відповідно до своїх посадових обов`язків здійснюють таку ж діяльність, яка передбачена умовами вказаного договору. Відтак, на думку відповідача, позивачем відображено у податковому обліку придбання послуг за операціями, які фактично не відбулися, а лише відображені у первинних документах, що призвело до завищення податкового кредиту по операціях із ТОВ «ОРІСІЛ» у сумі 52800 грн за вересень 2022 року.

Водночас ГУ ДПС вважає, що первинні документи за вказаним договором оформлені неналежним чином, а отже не підтверджують реальності такої господарської операції.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі ГК) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 1 статті 43 ГК визначено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

За приписами статті 44 ГК підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд .

Суд апеляційної інстанції погоджується із доводами позивача про те, що податковий орган не наділений повноваженнями втручатися у підприємницьку діяльність платника податків, а тому право вибору методів здійснення підприємницької діяльності, збільшення прибутку шляхом просування своєї продукції та стимулювання закупівлі сировини за низькою ціною на ринку належить виключно суб`єкту господарювання. У разі недостатності або неможливості отримання підприємством економічного ефекту від штатних працівників, підприємство, яке здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, проводить будь-які заходи по просуванню продукції, що потребує збільшення кількості продажів та оптимізації закупівлі, для досягнення цілей підприємницької діяльності - отримання прибутку.

Наявність у штаті підприємства працівників збуту (постачання) не обмежує права підприємства в особі його керівника у прийнятті рішень щодо здійснення тих чи інших заходів, направлених на стимулювання збуту продукції (постачання сировини), зокрема, отримання послуг комерційного посередництва, маркетингу тощо, від сторонніх організацій шляхом укладення відповідних договорів.

Як ствердив представник позивача у ході апеляційного розгляду, наявні у штаті підприємства працівники займаються реалізацією продукції на внутрішньому ринку, а послуги комерційного представництва згідно із договором ТОВ «ОРІСІЛ» надавались особами, які мають відповідну кваліфікацію і досвід реалізації продукції на зовнішніх ринках.

На підтвердження таких доводів позивачем до матеріалів справи долучено відповідні докази про наявність у працівників ТОВ «ОРІСІЛ» належної кваліфікації (а.с. 119-128 т. 2).

Попри те, на підтвердження наданих послуг комерційного посередництва позивачем надано копії акту виконаних робіт від 31 січня 2023 року та звіту про надані послуги від 31 січня 2023 року (а.с. 48-49 т.2), які у достатній мірі розкривають суть та обсяг наданих позивачу послуг на виконання умов договору комерційного посередництва від 01 жовтня 2010 року.

Підсумовую наведене, на думку апеляційного суду, висновки ГУ ДПС про безпідставне відображення ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" у своєму податковому обліку наслідків виконання укладеного 01 жовтня 2010 року із ТОВ «ОРІСІЛ» генерального договору комерційного представництва не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду.

При наданні оцінки доводам ГУ ДПС щодо протиправності додаткового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у справі, що розглядається, апеляційний суд зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи, скаржником не оспорюється ні передбачене процесуальним законом право ТОВ "Завод ДК ОРІСІЛ" на отримання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу при розгляді адміністративної справи, ні самого факту надання такої позивачу Адвокатським об`єднанням Юрконс. При цьому відповідачем заперечується обґрунтованість саме визначеного судом розміру відшкодування у 30000 грн.

Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому положеннями частини 6 та частини 7 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 цього рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 19 грудня 2019 у справі № 520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI).

За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно із визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як слідує з матеріалів справи, професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу Адвокатським об`єднанням Юрконс на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 04 жовтня 2022 року.

На підтвердження фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано:

договір про надання правничої допомоги від 04 жовтня 2022 року;

довідку Адвокатського об`єднання Юрконс від 22 листопада 2023 року №22/11 про те, що адвокат Єжов О.Ю., представник ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ» по справі № 300/4877/23, є адвокатом цього об`єднання;

додаток №7 до договору про надання правничої допомоги від 18 липня 2023 року;

доповнення №1 від 31 липня 2023 року до додатку №7 до договору про надання правничої допомоги від 04 жовтня 2022 року;

доповнення №2 від 22 листопада 2023 року до додатку №7 до договору про надання правничої допомоги від 04 жовтня 2022 року;

акт про надання правової допомоги від 22 листопада 2023 року №5 із деталізацією видів наданої позивачу правової допомоги, зокрема: підготовка, написання та подання позову до ГУ ДПС, аналіз відзиву, підготовка та написання відповіді на відзив, аналіз пояснень відповідача, збір доказів, підготовка заяв, клопотань та письмових пояснень у справі, підготовка та участь (представництво) у судових засіданнях;

рахунок на оплату від 22 листопада 2023 року №5 на суму 49200 грн;

платіжну інструкцію №5293 від 24 листопада 2023 року на суму 49200,00 грн.

Виходячи із наведеного, з урахуванням об`єму матеріалів справи, що були підготовлені та опрацьовані адвокатом, складності самої справи, обсягу та якістю наданих послуг, принципу співмірності та розумності судових витрат, значущості спору для позивача з урахуванням розміру визначених відповідачем зобов`язань, суд апеляційної інстанції частково погоджується із доводами апелянта та вважає, що належним розміром відшкодування вказаних витрат буде сума у 10000,00 грн.

Водночас апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо відшкодування позивачу витрат на проведення експертизи у сумі 3076 грн, оскільки відповідно до пункту 3 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із проведенням експертиз.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Апеляційна скарга ГУ ДПС у частині додаткового судового рішення від 11 грудня 2023 року не містить доводів неможливості стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача вказаних витрат на проведення експертизи з урахування наведених висновків щодо задоволення позовних вимог ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ».

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Змінити додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 300/4877/23 у частині вирішення питанні про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ ВП 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Завод ДК ОРІСІЛ (код ЄДРПОУ 37130116, вул. Заводська, 12, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300) витрати на професійну правничу (правову) допомогу у сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

У решті додаткове рішення від 11 грудня 2023 року та рішення від 22 листопада 2023 року Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 300/4877/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 07 березня 2023 року.