Рішення

від 13.02.2024 по справі 644/5513/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ПОЛТАВИ

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 644/5513/21

Провадження № 2/552/80/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2024 Київський районний суд м. Полтави в складі :

головуючого - судді Самсонової О.А.,

секретар судового засідання - Лебедєва Х.В.,

учасники справи та їхні представники:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Карапетян Акоп Рубенович,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент»,

відповідач - Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

представник відповідача - адвокат Ярошенко Анастасія Сергіївна,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» та Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Орджонікідзевський районний суд м. Харкова з позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» та Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги.

Позовна заява обґрунтована тим, що 07 червня 2007 року між ним та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладений кредитний договір № 146/06-Ф.

В якості забезпечення виконання основного зобов`язання за вказаним кредитним договором банком та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки №б/н від 07 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В., за умовами якого позивач передав в іпотеку банку нежитлові приміщення підвалу №1-16 в літ «А-5» загальною площею 265,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

22 травня 2020 року позивач отримав вимогу ТОВ «ФК «Есаймент» про виконання зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

До вимоги не надано ні розрахунку заборгованості, ні документів, що підтверджували б набуття ТОВ «ФК «Есаймент» права вимоги.

В подальшому позивач дізнався, що 06 листопада 2019 року між ПАТ «Фінанси та кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент» укладені договір про відступлення права вимоги та договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, відповідно до яких ПАТ «Фінанси та кредит» відступив шляхом продажу ТОВ «ФК «Есаймент» права вимоги, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» належали за відповідними договорами, в тому числі права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №146/06-Ф від 07.06.2007 року та укладеним на його забезпечення договором іпотеки.

Зазначаючи, що вказані договори укладені в порушення вимог чинного законодавства, за своєю природою оскаржувані договори є договорами факторингу, а не договорами відступлення прав вимоги, позивач просив суд:

визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги, укладений 06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент» в частині набуття права вимоги за кредитним договором №146/06-Ф від 07.06.2007 року, укладеним ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»;

визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, що укладений 06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент», посвідчений ПН КМНО Антиповою І.В. за реєстровим № 917, в частині набуття права вимоги за договором іпотеки №б/н від 07.06.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В., зареєстрованим в реєстрі за № 195, щодо предмету іпотеки, а саме: нежитлового приміщення підвалу №1-16 в літ «А-5» загальною площею 265,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ,

стягнути з відповідачів на користь позивача усі судові витрати.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.06.2021 в даній справі було відкрито провадження.

Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 14.03.2022 № 7/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Орджонікідзевського районного суду м. Харкова на Київський районний суд м. Полтави.

Справа № 644/5513/21 також передана на розгляд до Київського районного суду м.Полтави.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави від 27 лютого 2023 року справа прийнята до провадження суду.

Відповідач ТОВ «ФК «Есаймент» надав відзив на позов, у якому проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх безпідставність. Зазначав, що оскаржувані договори укладені у відповідності до вимог закону, і за своїм змістом є договорами про відступлення прав вимоги, а не договорами факторингу. Зазначав, що позивачем не наведено будь-якого обґрунтування порушення його прав укладенням цих договорів, стороною яких він не був. Також посилався на те, що оскаржувані договори укладені юридичними особами, тому спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатись в порядку господарського судочинства. Тому просив вважати, що ТОВ «ФК «Есаймент» проти вимог позову ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів заперечує в повному обсязі, та закрити провадження у справі (т. 1 а.с. 88-91).

Відповідач Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відзиву на позов не подав. Але надав письмові пояснення, у яких проти позовних вимог заперечив. При цьому посилався на те, що при укладенні договорів про відступлення прав вимоги не було порушено вимог закону. Заперечував проти доводів позивача, що оскаржувані договори є договорами факторингу. Крім того, посилався на відсутність у справі доказів порушення прав позивача оскаржуваними рішеннями. Тому в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 липня 2021 року задоволено заяву представника позивача адвоката Карапетян Акопа Рубеновича про забезпечення доказів. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та кредит» Грошову Світлану Василівну надати суду інформацію про розмір грошових коштів, які ТОВ «ФК «Есаймент» (код ЄДРПОУ 39114866) сплатила за відступлення право вимоги за кредитним договором №146/06-Ф від 07.06.2007 року, укладеним між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , із зазначенням суми грошових коштів, дати їх сплати та дати надходження на рахунок АТ «Банк «Фінанси та Кредит», надавши суду копії відповідних банківських документів (розрахункових чеків, меморіальних ордерів, виписок по рахунку), посвідчених у встановленому законом порядку. Також витребувано інформацію про розмір права вимоги, яке АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (Код ЄДРПОУ 09807856), в особі Уповноваженої особи Фонду відступив/передав ТОВ «ФК «Есаймент» (код ЄДРПОУ 39114866) за кредитним договором №146/06-Ф від 07.06.2007 року, укладеним між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , із зазначенням всіх складових у праві вимоги, а саме розмір тіла кредиту, процентів, тощо (т. 1 а.с. 76-78).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року заяву представника позивача адвоката Карапетян Акопа Рубеновича про забезпечення позову залишено без задоволення (т. 1 а.с. 154-156).

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 29 березня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача, адвоката Карапетяна Акопа Рубеновича про передачу справи за підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м.Харкова (т. 2 а.с. 113).

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 01 червня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» про закриття провадження у справі (т. 2 а.с. 149-150).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, уповноваживши адвоката Карапетяна А.Р. представляти його інтереси в суді.

Представник позивача Карапетян А.Р. в судовому засіданні позов підтримав. При цьому посилався на обставини, викладені в позовній заяві. Позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Ярошенко А.С. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, в його задоволенні просила відмовити.

Відповідач ТОВ «Фінансова компанія «Есаймент», який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна в засідання також не з`явилась. В матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за її відсутності (т. 1 а.с.86, 182).

Враховуючи наявність достатніх матеріалів про права та правовідносини сторін, а також відсутність підстав, передбачених ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в засідання не з`явились.

Заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» (банк), правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 (позичальник) 07 червня 2007 року уклали договір про відкриття кредитної лінії №146/06-Ф (т. 1 а.с. 6-13).

Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності в розмірі 100000 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,5 процентів річних.

Як визначено пунктом 3.1 кредитного договору, видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням із банком.

Пунктом 3.2 кредитного договору встановлено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором до 07 червня 2022 року.

Позичальник зобов`язується щомісяця, в термін до з 26 числа по останнє число кожного місця кожного місяця, здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 556,00 доларів США, згідно з графіком зниження розміру заборгованості.

Також, як зазначив позивач в позовній заяві, і цю обставину не заперечували відповідачі, 07 червня 2007 року ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки з метою забезпечення основного зобов`язання.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №230 від 18 грудня 2015 року «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

02 жовтня 2019 року відбулися електронні торги з продажу прав вимоги, в тому числі за кредитним договором від 07 червня 2007 року №146/06-Ф та договором іпотеки, яким забезпечено основне зобов`язання, оформлених протоколом № UА-ЕА-2019-08-13-000132-b від 02.10.2019.

Як вбачається із протоколу електронного аукціону № UА-ЕА-2019-08-13-000132-b від 02.10.2019, переможцем аукціону є ТОВ «Фінансова компанія «Есаймент», яке зобов`язувалось, зокрема, здійснити повну оплату коштів за лот, підписати договір про відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення виконання зобов`язань (т. 1 а.с.27-28).

06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (в договорі - Банк) та ТОВ «ФК «Есаймент» (в договорі - новий кредитор) укладений договір про відступлення прав вимоги.

Відповідно до пункту 2.1 договору про відступлення прав вимоги від 06 листопада 2019 року банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та поручителів, зазначених у додатках № 1-2 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами та договорами поруки з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстрами у додатках № 1-2 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначеними цим договором.

Також 06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (в договорі - банк або первісний іпотекодержатель) та ТОВ «ФК «Есаймент» (в договорі - новий іпотекодержатель) укладений договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. за реєстровим № 909 (т.1 а.с. 23-26).

Відповідно до пункту 2.1 цього договору відступлення банком новому іпотекодержателю прав вимоги за договором іпотеки здійснюється у зв`язку з відступленням прав вимоги за основними зобов`язаннями, визначеними у договорі про відступлення прав вимоги від 06 листопада 2019 року.

Згідно з пунктом 3.2 договору про відступлення прав вимоги банк заявляє та гарантує новому іпотекодержателю, що на дату укладення цього договору він має право відступити права вимоги.

Відповідно до пункту 3.3 договору новий іпотекодержатель підтверджує, що в момент укладення цього договору отримав від банку усі наявні в банку документи (оригінали або копії (у разі відсутності оригіналів), що підтверджують права вимоги до іпотекодавця.

Листом від 10 квітня 2020 року ТОВ «ФК «Есаймент» повідомило ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги за договорами кредиту та іпотеки та про наявну заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту) в розмірі 1275159,39 грн. (т. 1 а.с. 14-18).

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до визначення договору купівлі - продажу, наведеному у ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Як вбачається із аналізу договору про відступлення прав вимоги від 06 листопада 2019 року та договору про відступлення прав вимоги за договором від 06 листопада 2019 року, вони містять всі ознаки договору купівлі - продажу права вимоги, а тому договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за своїм змістом є договором купівлі - продажу права вимоги.

Оскільки спірні договори про відступлення права вимоги є договором купівлі - продажу права вимоги, то вони не можуть одночасно бути іншими договорами, зокрема договорами факторингу.

На вказану обставину звернув увагу Верховний Суд у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18.

Згідно з 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, що, по-перше, фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, по-друге, що клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Перша з цих умов означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Друга з цих умов містить лише вказівку на відступлення вимоги, не зазначаючи можливих правових підстав відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначені у ст. 1084 ЦК України - грошова вимога може відступатися у зв`язку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

За змістом ч. 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до ст. 572 ЦК України передбачає заставу грошової вимоги до боржника.

Таким чином, за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов`язково поєднує у собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору (як у цій справі), не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства. На цьому також акцентував увагу Верховний Суд в постанові від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18.

З наведеного вбачається, що для укладення договорів, подібних до спірного договору, покупець права вимоги не повинен обов`язково мати статус фінансової установи.

Вказаним спростовуються доводи позивача в позовній заяві та доводи представника позивача, наведені в судовому засіданні, про те, що оскаржувані договори своїм змістом і правовою природою є саме договорами факторингу та, що ТОВ «Фінансова компанія «Есаймент» уклало цей договір поза межами своєї компетенції.

Відповідно до частини першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203 ЦК України).

У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, згідно з якою відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Судом враховується правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 905/635/18, відповідно до якої у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов`язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов`язання, тобто такого зобов`язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора.

Водночас не слід ототожнювати дійсність вимоги лише з розміром боргу за договором, відносно якого така вимога відступається, що є помилковим.

Насамперед при визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Обов`язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов`язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.

При укладенні кредитного договору від 07 червня 2007 року № 146/06-Ф ОСОБА_1 та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» погодили його істотні умови, недійсним у встановленому порядку він не визнавався та не містить умов щодо заборони відступати право вимоги за ним без згоди будь-якої зі сторін цього договору.

У свою чергу, укладаючи оспорюваний позивачем договір про відступлення прав вимоги від 06 листопада 2019 року, за яким відступлено право вимоги за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржників, ціну договору та порядок розрахунку між сторонами за відступлення, що позивач не спростував.

Враховуючи, що позивач не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданої вимоги, в силу прямого припису статті 204 ЦК України її правомірність презюмується.

Наведене у сукупності надає підстави для висновку про помилковість доводів позивача щодо недійсності (нікчемності) договору про відступлення вимоги з огляду на розмір боргу за кредитним договором, право вимоги за яким відступається, оскільки визначення дійсності вимоги пов`язане з іншими критеріями, про що зазначалося вище.

В той же час необхідно зазначити, що заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на його зміст зобов`язального правовідношення, а відтак права боржника щодо нового кредитора залишаються такими, як і його права щодо первісного кредитора. У разі заміни кредитора законодавчо передбачено способи захисту інтересів як боржника (стаття 518 ЦК України), якому надається право висувати проти вимоги нового кредитора ті ж самі заперечення, які він мав проти первісного кредитора (наприклад зустрічні вимоги до первісного кредитора, заперечення, пов`язані із простроченням первісного кредитора, наявністю обставин непереборної сили тощо), так і нового кредитора (стаття 519 ЦК України), перед яким старий кредитор буде відповідати у зобов`язанні за недійсність переданої йому вимоги. Тобто відповідальність старого кредитора може настати, якщо передана вимога є недійсною внаслідок припинення первісного зобов`язання (виконанням, неможливістю виконання тощо) або в разі визнання недійсним правочину, який був підставою виникнення первісного зобов`язання.

Сам по собі факт укладення договору відступлення не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який вказано у спірному договорі у ході його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням (кредитним договором).

Доводи позивача про те, що його права порушуються самим фактом існування договору відступлення, відхиляються судом, оскільки, як вже зазначалось, позивач (боржник) не позбавлений права висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора на підставі статті 518 ЦК України, укладення відповідачами договору відступлення не створює для позивача обов`язку сплатити борг у вказаному в договорі розмірі за наявності у нього обґрунтованих заперечень проти відповідної вимоги.

На вказану обставину звернув увагу Верховний Суд в постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 953/1232/20.

Судом попередніх інстанцій не встановлено будь-яких інших обставин, з якими чинне законодавство України пов`язує можливість визнання недійсним спірного правочину.

Отже, передана за оспорюваним договором вимога є дійсною, а сам правочин (договір про відступлення прав вимоги від 06 листопада 2019 року) не є нікчемним або недійсним, на що помилково посилався позивач у своїй позовній заяві, тому у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання. Відповідно до статті 24 зазначеного Закону відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Таким чином, оскільки іпотека має похідний характер, оспорюваний договір про відступлення прав вимоги є дійсним, то похідна позовна вимога про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 06 листопада 2019 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент», посвідченого ПН КМНО Антиповою І.В. за реєстровим № 909, також не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем доказів того, що оскаржуваними договорами порушуються його права, до справи не надав.

Тому, розглядаючи справу на підставі наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом в задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню йому не підлягають.

Керуючись ст.ст. 259, 263 - 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» та Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , проживаючий: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент», місцезнаходження: м. Київ, вул. Кловський узвіз, буд.7, поверх 5, код ЄДРПОУ 39114866,

відповідач - Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 60, код ЄДРПОУ 09807856,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, адреса: АДРЕСА_3 .

Повне судове рішення виготовлено 23 лютого 2024 року.

Головуючий О.А.Самсонова