Постанова

від 09.12.2024 по справі 644/5513/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 644/5513/21 Номер провадження 22-ц/814/2114/24Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий суддя: Триголов В.М.

Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.

Секретар: Старчик Є.В.

Розглянувши у відкритому судовму засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 13 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» та Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки , визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в Орджонікідзевський районний суд м. Харкова з позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» та Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги.

Позовна заява обґрунтована тим, що 07 червня 2007 року між ним та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладений кредитний договір № 146/06-Ф.

В якості забезпечення виконання основного зобов`язання за вказаним кредитним договором банком та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки №б/н від 07 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В., за умовами якого позивач передав в іпотеку банку нежитлові приміщення підвалу №1-16 в літ «А-5» загальною площею 265,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

22 травня 2020 року позивач отримав вимогу ТОВ «ФК «Есаймент» про виконання зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

До вимоги не надано ні розрахунку заборгованості, ні документів, що підтверджували б набуття ТОВ «ФК «Есаймент» права вимоги.

В подальшому позивач дізнався, що 06 листопада 2019 року між ПАТ «Фінанси та кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент» укладені договір про відступлення права вимоги та договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, відповідно до яких ПАТ «Фінанси та кредит» відступив шляхом продажу ТОВ «ФК «Есаймент» права вимоги, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» належали за відповідними договорами, в тому числі права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №146/06-Ф від 07.06.2007 року та укладеним на його забезпечення договором іпотеки.

Зазначаючи, що вказані договори укладені в порушення вимог чинного законодавства, за своєю природою оскаржувані договори є договорами факторингу, а не договорами відступлення прав вимоги, позивач просив суд:

визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги, укладений 06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент» в частині набуття права вимоги за кредитним договором №146/06-Ф від 07.06.2007 року, укладеним ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»;

визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, що укладений 06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент», посвідчений ПН КМНО Антиповою І.В. за реєстровим № 917, в частині набуття права вимоги за договором іпотеки №б/н від 07.06.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В., зареєстрованим в реєстрі за № 195, щодо предмету іпотеки, а саме: нежитлового приміщення підвалу №1-16 в літ «А-5» загальною площею 265,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.06.2021 в даній справі було відкрито провадження.

Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 14.03.2022 № 7/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Орджонікідзевського районного суду м. Харкова на Київський районний суд м. Полтави.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави від 27 лютого 2023 року справа прийнята до провадження суду.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 13 лютого 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» та Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги - відмовлено.

В апеляційному порядку рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано всіх обставин справи та не було правильно застосовано (враховано) норми матеріального права до таких спірних відносин. Також, судом І інстанції було проігноровано висновки Верховного Суду, посилання на які містяться в Позовній заяві.

У Відповідача 2 станом на момент укладення Договору про відступлення прав вимоги від 06.11.2019р. не існувало вимоги до Позивача у тому обсязі, який було відступлено на користь Відповідача 1. Таким чином, обсяг прав вимоги, що були відступлені Відповідачем 1 на користь Відповідача 2, не відповідав вимогам щодо наявності та дійсності обсягу прав, що можуть передаватися первісним кредитором новому кредитору. Отже, фактично відбулося відступлення неіснуючого обсягу права вимоги, зокрема, у частині відступлених процентів та пені, оскільки відступлення неіснуючого права вимоги свідчить про відсутність предмету договору, його невідповідність вимогам закону.

Враховуючи зазначене, оскільки оскаржуваний Договір про відступлення права вимоги від 06.11.20219р. в частині, які включають кредитні правовідносини щодо Позивача є незаконним, то це спричиняє недійсність оскаржуваних Договорів про відступлення права вимоги за договорами іпотеки в частині, які включають іпотечні правовідносини щодо Позивача.

Апелянт просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 13.02.2024р. , та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕСАЙМЕНТ» та АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: ПН КМНО Антипова І.В. щодо визнання договорів недійсними.

Від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надійшов відзив на апеляційну скаргу , згідно якого відповідач вважає скаргу необґрунтованою та просить залишити без її задовлення , а рішення без змін.

Судовим розглядом встановлено, що ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» (банк), правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 (позичальник) 07 червня 2007 року уклали договір про відкриття кредитної лінії №146/06-Ф (т. 1 а.с. 6-13).

Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності в розмірі 100 000 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,5 процентів річних.

Як визначено пунктом 3.1 кредитного договору, видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням із банком.

Пунктом 3.2 кредитного договору встановлено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором до 07 червня 2022 року.

Позичальник зобов`язується щомісяця, в термін до з 26 числа по останнє число кожного місця кожного місяця, здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 556,00 доларів США, згідно з графіком зниження розміру заборгованості.

Також, як зазначив позивач в позовній заяві,і цю обставину не заперечували відповідачі, 07 червня 2007 року ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки з метою забезпечення основного зобов`язання.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 грудня2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №230 від 18 грудня 2015 року «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

02 жовтня 2019 року відбулися електронні торги з продажу прав вимоги, в тому числі за кредитним договором від 07 червня 2007 року №146/06-Ф та договором іпотеки, яким забезпечено основне зобов`язання, оформлених протоколом № UА-ЕА-2019-08-13-000132-b від 02.10.2019.

Як вбачається із протоколу електронного аукціону № UА-ЕА-2019-08-13-000132-b від 02.10.2019, переможцем аукціону є ТОВ «Фінансова компанія «Есаймент», яке зобов`язувалось, зокрема, здійснити повну оплату коштів за лот, підписати договір про відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення виконання зобов`язань (т. 1 а.с.27-28).

06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (в договорі - Банк) та ТОВ «ФК «Есаймент» (в договорі - новий кредитор) укладений договір про відступлення прав вимоги.

Відповідно до пункту 2.1 договору про відступлення прав вимоги від 06 листопада 2019 року банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та поручителів, зазначених у додатках № 1-2 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами та договорами поруки з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстрами у додатках № 1-2 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначеними цим договором.

Також 06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (в договорі - банк або первісний іпотекодержатель) та ТОВ «ФК «Есаймент» (в договорі - новий іпотекодержатель) укладений договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. за реєстровим № 909 (т.1 а.с. 23-26).

Відповідно до пункту 2.1 цього договору відступлення банком новому іпотекодержателю прав вимоги за договором іпотеки здійснюється у зв`язку з відступленням прав вимоги за основними зобов`язаннями, визначеними у договорі про відступлення прав вимоги від 06 листопада 2019 року.

Згідно з пунктом 3.2 договору про відступлення прав вимоги банк заявляє та гарантує новому іпотекодержателю, що на дату укладення цього договору він має право відступити права вимоги.

Відповідно до пункту 3.3 договору новий іпотекодержатель підтверджує, що в момент укладення цього договору отримав від банку усі наявні в банку документи (оригінали або копії (у разі відсутності оригіналів), що підтверджують права вимоги до іпотекодавця.

Листом від 10 квітня 2020 року ТОВ «ФК «Есаймент» повідомило ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги за договорами кредиту та іпотеки та про наявну заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту) в розмірі 1 275 159,39 грн. (т. 1 а.с. 14-18).

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Апеляційний суд відхиляє посилання заявника про те, що оспорюваний договір про відступлення прав вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, виходячи із наступного.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначених договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16).

У постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106). При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги».

Судовим розглядом встановлено, що на підставі протоколу електронного аукціону від 02.10.2019 рокуукладений договір від 06.11.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. , зареєстрований в реєстрі за № 909, право вимоги за кредитним договором передано АТ « Банк «Фінансита Кредит» на користь ТОВ«ФК «Есаймент».

Згідно з цим договором АТ « Банк «Фінанси та Кредит» відступає ТОВ«ФК «Есаймент» права вимоги за низкою кредитних договорів та іпотечних договорів, що з ними пов`язані, а ТОВ«ФК «Есаймент» набуває права вимоги АТ « Банк «Фінанси та Кредит» до відповідних позичальників та заставодавців, у тому числі і до позивача.

Таким чином, за результатами відкритих торгів, оформлених протоколом електронного аукціону від 02.10.2019 року з продажу активів банку,ТОВ«ФК «Есаймент» набуло право вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів.

Слід зазначити, що сторони договору купівлі-продажу майнових прав фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, сторонами якої можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Окім того , сторонами вищевказаного договору відступлення права вимоги, обумовлено, що будь які платежі які здійснюватимуться на викоання цього договору , не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням Банку Новим кредитором.

З урахуванням наведеного, районний суд , дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки договір про відступлення прав вимоги від 06.11.2019, не є договором факторингу, а стороною цього договору могла виступати будь-яка особа. Зазначений правочин за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України.

Сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі№ 206/4841/20).

Зазначений правочин є саме договором відступлення прав вимоги, а не договором факторингу, оскільки різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу сама по собі, за відсутності інших ознак, не свідчить про наявність фінансової послуги.

З наведених норм у сукупності вбачається, що договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

При цьому, за відсутності плати первісного кредитора за надані йому послуги між сторонами виникають правовідносини з договору купівліпродажу права вимоги, до яких застосовуються положення про відступлення права вимоги.( позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2017 у справі №922/5334/15)

Тож, дослідивши матеріали справи та надані сторнонами докази суд вважає , що скаржником не спростовано висновків суду першої інстанції. ОСОБА_1 не надав суду доказів та не довів наявність об`єктивних підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги в силу положень ст.215 ЦК України. Окрім того , безпідставними є посилання ОСОБА_1 на те , що між сторонами (АТ «Банк «Фінансита Кредит»та ТОВ«ФК«Есаймент») укладено договір факторингу , оскільки суду не надано доказів плати АТ « Банк «Фінанси та Кредит» новому кредитору за надані йому послуги .

Судом першої інстанції вірно зазначено, що у разі незгоди з сумами , що належать до стягнення на корсить нового кредитора , ОСОБА_1 не позбавлений права висловлювати заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. Більше того , сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме в такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районногосуду містаПолтави від13лютого 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 грудня 2024 року.

Головуючий суддя: В. М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А.Лобов