Постанова

від 07.03.2024 по справі 569/7901/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2024 року

м. Рівне

Справа № 569/7901/22

Провадження № 22-ц/4815/291/24

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Шимківа С.С.,

суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання Мороз А.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач ОСОБА_3 ,

третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - Рівненська міська рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дем`яненко Любові Петрівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 листопада 2023 року (ухваленеу складісудді КовальоваІ.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Рівненська міська рада про усунення порушення цивільних прав - правил добросусідства і користування існуючими інженерними мережами, зобов`язання вчинення певних дій,-

в с т а н о в и в :

У червні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - Рівненська міська рада про усунення порушення цивільних прав - правил добросусідства і користування існуючими інженерними мережами, зобов`язання вчинення певних дій.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що орендовані земельні ділянки відповідачки межують з їхньою присадибною земельною ділянкою і одна з них більшої площі (146 кв.м.) розташована безпосередньо перед вікнами належного їм на праві власності житлового будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим у травні 2021 року вони були змушені звертатися до Рівненської міської ради із заявою про перегляд договорів оренди землі від 20 березня 2015 року, укладених з ОСОБА_3 , оскільки вона на орендованих земельних ділянках влаштувала сміттєзвалище, а також огородила їх та повісила замок на воротах, чим повністю закрила доступ до інженерних мереж, які обслуговують належний їм будинок.

У протоколі обстеження і погодження меж земельної ділянки від 14.12.2012 року, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що була надана відповідачці в оренду на 49 років, зазначено, що її обстеження проходило в присутності землекористувача ОСОБА_3 і суміжних землевласників та землекористувачів, зокрема, ОСОБА_4 , яка ніби підписала даний протокол і жодних заперечень при цьому не заявила. Однак, їм достовірно відомо, що їх мати і баба, ОСОБА_4 , протокол обстеження і погодження меж земельної ділянки від 14.12.2012 року не підписувала, а в протоколі стоїть підпис її сина - ОСОБА_5 , який не був її опікуном і якого вона не уповноважувала діяти від свого імені.

Як вбачається з акту приймання-передачі межових знаків на зберігання від 25.04.2014 року, інженер землевпорядник ОСОБА_6 в присутності сусідніх землевласників, землекористувачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ректора РДГУ ОСОБА_9 , які пред`явили свої повноваження, закріпив межовими знаками у вигляді стовпчиків бетонної огорожі та металевих штирів в кількості 9 штук межі земельної ділянки площею 146 кв.м.. Суміжними землевласниками та землекористувачами заперечень до існуючих меж не заявлено. При цьому, ОСОБА_3 не вважала за необхідне їх встановлення, у зв`язку із визначенням чіткої межі визначеної огорожею та існуючими твердими контурами і взяла на себе усвідомлену відповідальність за достовірність підписів власниками та користувачами сусідніх земельних ділянок, у зв`язку з неможливістю забезпечення їх присутності на момент проведення геодезичної зйомки даної земельної ділянки та межами із суміжними землевласниками та землекористувачами, погодженими протоколом від 13.06.2012 року. До того ж, на дату складання акту, у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , власниками суміжної земельної ділянки, окрім ОСОБА_5 , були також ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , які жодних протоколів про погодження меж не підписували.

Аналогічним є акт приймання - передачі межових знаків на зберігання від 25.04.2014 року щодо земельної ділянки площею 75 кв.м. - межі із суміжними землевласниками та землекористувачами погоджено протоколом від 14.12.2012 року (тобто, без підпису 4 власників суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 ).

З врахуванням вищенаведених обставин, вважають, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації ОСОБА_3 була проведена формально, з порушенням вимог ст.198 Земельного кодексу України, ст.55 Закону України «Про землеустрій» , Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686.

Разом з тим, при погодженні Проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 146 кв.м., Управління містобудування та архітектури Рівненської міської ради висновком від 19.05.2014 року вказало на наявні обмеження (обтяження), передбачені Законами України «Про електроенергетику», «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», «Про трубопровідний транспорт», «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», постановами КМУ «Про затвердження Правил охорони електричних мереж» від 04.03.97 №209, «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів» від 16.11.2001 року №1747, ДБН 360-92, ДБН В.2.5.-74:2013 «Водопостачання Зовнішні мережі та споруди», ДБН В2.55.-20;2001 «Газопостачання», згідно яких на вищевказаній земельній ділянці діють обмеження охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта енергетики (01.01.05)(ЛЕП) площею 3 кв.м. та навколо (вздовж) об`єкта транспорту 01.01.03 - водопроводу площею 22 кв.м., газопроводу площею 27 кв.м..

Наголошують, що з врахуванням вищевказаних обтяжень, власнику (орендарю) земельної ділянки, Управлінням містобудування та архітектури Рівненської міської ради було вказано на забезпечення вільного доступу на земельну ділянку відповідним інженерним службам міста для обслуговування, ремонту, перенесення, прокладання нових інженерних мереж комунікацій та виконання обов`язків згідно вимог ст.91 Земельного Кодексу України.

25.04.2014 року ОСОБА_3 також підписала акт про перенесення в натурі на місцевості меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель, яким охоронні зони були перенесені в натурі та вказані землекористувачу. При цьому, ОСОБА_3 була попереджена про забезпечення вільного доступу на земельну ділянку відповідним інженерним службам міста для ремонту і обслуговування існуючих мереж та комунікацій та прокладання нових.

У відповідності до п.7 рішення Рівненської міської ради №4762 від 18.12.2014 року ОСОБА_3 зобов`язана виконувати свої обов`язки відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України, а відповідно до ч. 9 вказаного рішення зобов`язана забезпечувати безоплатний та безперешкодний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах закріпленої за нею території та утримувати її прилеглу територію дотримуючись санітарних норм.

Позивачі стверджують, що всупереч вимогам чинного законодавства, ОСОБА_3 , користуючись їх тимчасовою відсутністю в житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , самовільно проникла на належну їм земельну ділянку і з метою укріплення зведеного нею на межі ділянок суцільного (глухого) паркану, який складається з бетонної основи і цегляної кладки висотою 3.5- 4 м., вбила у бетон два-три ряди металевих рейок, залишивши при цьому купи сміття і створивши непрезентабельний вигляд паркану з їх сторони боку сусідів, чим порушила законодавчі вимоги щодо його встановлення, а саме: СНИП ІІ-4-79 , ДБН 2.2-5.2011, СН 441-72, СНИП 30-02-97.

Зазначають, що згідно вимог зазначених нормативно-правових актів максимальна висота огорожі між сусідніми ділянками має становити не більше 1.5 м., а суцільні (глухі) огорожі з боку проїжджої частини і головного фасаду не повинні перевищувати 2,2 м., тоді як вищі за норму паркани можуть встановлюватися лише за письмовою згодою сусідів, до того ж вони повинні мати естетичний зовнішній вигляд.

Натомість, обов`язки, встановлені ст.ст.91, 96 Земельного кодексу України і визначені рішенням Рівненської міської ради №4762 від 18.12.2014 року, ОСОБА_3 повністю ігнорує та не виконує, санітарних норм утримання території не дотримується, безоплатний і безперешкодний доступ до існуючих інженерних мереж і споруд не забезпечує.

Своїми умисними діями ОСОБА_3 порушує їх права, як власників суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , і недотриманням правил добросусідства, відсутністю погоджених меж земельної ділянки, висотою паркану, зневагою до його естетичного вигляду, створенням перешкод в користуванні існуючими інженерними мережами, засміченням земельних ділянок.

З врахуванням вищенаведеного, вважають, що вони вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном шляхом зобов`язання ОСОБА_3 приведення в належний стан паркану, зведеного на межі суміжної земельної ділянки, демонтажу паркану з металевої сітки та металевих воріт, прибирання орендованих земельних ділянок від сміття.

Просили усунути порушення їх цивільних прав - правил добросусідства і користування існуючими інженерними мережами для чого зобов`язати ОСОБА_3 :

- привести у відповідність із законодавчими вимогами висоту і вигляд паркану, зведеного на межі суміжної ділянки по АДРЕСА_1 , з прибиранням території біля нього;

- забезпечити утримання в належному санітарному стані надані їй в оренду земельні ділянки по АДРЕСА_2 , площею 221 кв.м., з безоплатним і безперешкодним доступом до існуючих інженерних мереж і споруд шляхом демонтажу огорожі з металевої сітки та воріт.

Судові витрати просили покласти на відповідача.

Рішенням Рівненськогоміського судуРівненської областівід 29листопада 2023року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуванерішення,суд першоїінстанції керувавсятим,що позивачами не надано суду письмових підтверджуючих доказів, що відповідачем по справі було будь-яким чином порушено цивільні права позивачів, а саме правила добросусідства і користування існуючими інженерними мережами, натомість дані обставини повністю спростовані встановленими в судовому засіданні та у виїзному судовому засіданні допустимими доказами.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, представник ОСОБА_1 адвокатДем`яненкоЛ.П. оскаржила його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі стверджує, що висновки суду першої інстанції, які ґрунтуються, зокрема, на результатах виїзного судового засідання, є недоведеними та не відповідають дійсним обставинам справи. Огорожа позивачів, про яку йдеться у рішенні суду, встановлена з боку вулиці і не межує з земельною ділянкою відповідачки, а тому не є предметом спору у даній справі. В підтвердження висоти паркану відповідачки було надано фотографію, на фоні якого був відображений позивач ОСОБА_2 , який має зріст 181 см., що підтверджується медичною довідкою. Під час виїзного засідання, місцевий суд не встановлював відсоток перепаду висот між земельними ділянками, при огляді парканів сторін заміри висоти паркану відповідачки, висоти огорожі позивачів зі сторони вулиці судом не проводилися

Покликаючись на вимоги ДБН 360-92**«Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» та правила благоустрою населеного пункту зазначає, що встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях, тому висота огороджень має бути не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею, а для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій огорожі не можуть бути глухими.

Фотографії, долучені до позову, є доказом того, що зведений відповідачкою паркан на межі суміжних земельних ділянок є глухим, що доводить про порушення відповідачкою прав добросусідства, а саме: затінення земельної ділянки позивачів, погіршення її провітрювання, що перешкоджає нормальному розвитку рослин, порушення структури ґрунту через напрям стоку атмосферних опадів з дашка паркану на сторону земельної ділянки позивачів. Пояснює, що будівництво «підпірної стіни» було викликано облаштуванням стоянки для автомобілів клієнтів Центру « Алхімія краси », належного відповідачці, шляхом вирівнювання схилу насипом ґрунту, а за межами цієї стоянки природний схил і перепад висот суміжних земельних ділянок є незначним. При цьому, проектування і будівництво підпірних стін проводиться на підставі ДСТУ-Н-БВ.21-31-2014 «Настанова з проектування підпірних стін» і оскільки основне завдання підпірної стінки це тримати ґрунт на схилі, вона відноситься до інженерної конструкції, а тому для її зведення необхідно проводити розрахунки, які відповідачем не проводилися. Доводить, що зведення відповідачкою на межі суміжних земельних ділянок глухого бетонного паркану висотою у два людські зрости, перешкоджає мирному користуванню житлом позивачів, які тривалий змушені будуть на нього щоденно дивитися, миритися з поганою інсоляцією і неналежним провітрюванням належної їм на праві власності земельної ділянки, пошкодженням структури її ґрунту через попадання атмосферних опадів з дашка паркану відповідачки.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник відповідача просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду - без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що земельна ділянка позивачів по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , та земельні ділянки відповідача ОСОБА_3 , що розташовані за адресою АДРЕСА_2 , є суміжними між собою.

З свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 8 жовтня 2013 року, посвідченого Пуховою Н.Ю., державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №2-323 вбачається, що ОСОБА_12 , державний нотаріус Першої рівненської державної нотаріальної контори посвідчує, що на підставі заповіту, посвідченого Другою рівненською державною нотаріальною конторою 9 вересня 1998 року зареєстрованого в реєстрі за №2-1197, спадкоємцями зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , 1916 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її: дочка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканка АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , частка; син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , частка; дочка ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканка АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , частка; дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешканка АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , частка.

Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво складається з: житлового будинку АДРЕСА_1 , належного померлій на підставі свідоцтва про право власності, виданого Першою рівненською державною нотаріальною конторою 26 серпня 1988 року за р.№2-7062 та свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Рівненською державною нотаріальною конторою 26 серпня 1988 року за р.№2-7064, зареєстрованого в КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» в книзі №203 номер запису 192-59402, в Реєстрі прав власників на нерухоме майно за реєстраційним №5427567. Житловий будинок шлаковий, загальною площею 56,7 кв.м., житловою площею 39,4 кв.м., зазначений літерою «А-І», та надвірні будівлі, які примикають до нього Б 1 сарай, б сарай, В-1 сарай, в сарай, Д-1 сарай, № 1 хвіртка, № 2 огорожа, г вбиральня. Свідоцтво про право на спадщину на частку житлового будинку з надвірними будівлями видано на ім`я ОСОБА_1 .

З договору дарування від 10 грудня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованого в реєстрі за №388, вбачається, що ОСОБА_5 , ОСОБА_11 (дарувальники) та ОСОБА_1 (обдаровувана), які надалі по тексту цього правочину разом сторони, окремо сторона, уклали цей договір дарування про нижченаведене: п.1. За цим договором дарувальники безоплатно передають обдаровуваній у власність нерухоме майно, а саме: 2/4 частки земельної ділянки площею 0,0550 гектарів, місце розташування АДРЕСА_1 ; 2/4 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться/розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а обдаровувана приймає у власність частку земельної ділянки, обдаровувана приймає у власність частку земельної ділянки та частку житлового будинку.

З договору купівлі-продажу від 15 грудня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованого в реєстрі за №393, вбачається, що ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (продавці) та ОСОБА_2 (покупець), які надалі по тексту цього правочину разом сторони, окремо сторона, уклали цей договір дарування про нижченаведене: п.1. за цим договором продавці передають у власність покупця нерухоме майно, а саме: частку земельної ділянки площею 0,0550 гектарів, місце розташування АДРЕСА_1 ; частку житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться/розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець приймає у власність частку земельної ділянки та частку житлового будинку і сплачує за них продавця обговорену в цьому договорі суму.

З рішення Рівненської міської ради від 31 січня 2014 року №3690 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_2 , вбачається, що відповідно до статей 12, 79-1, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи матеріали інвентаризації земель міста Рівного та заяву громадянки ОСОБА_3 , Рівненська міська рада, вирішила: 1. На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 липня 2013 року серії НОМЕР_5 , виданого реєстраційною службою Рівненського міського управління юстиції Рівненської області, надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 221 м.кв., на АДРЕСА_2 , громадянці ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) в оренду на строк сорок дев`ять років для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в тому числі: земельної ділянки площею 75 м.кв. за рахунок земель житлової та громадської забудови, які перебувають в оренді у громадянки ОСОБА_15 ; земельної ділянки площею 146 м.кв. за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Рівненської міської ради.

З рішення Рівненської міської ради від 18 грудня 2014 року №4762 Про затвердження проекту землеустрою, припинення права оренди та передачу земельних ділянок в оренду на АДРЕСА_2 , вбачається, що відповідно до статей 12,122.123,134 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи матеріали інвентаризації земель і заяву громадянки ОСОБА_3 , Рівненська міська рада, вирішила: 1. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 , в оренду громадянці ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). 2. На підставі пункту «б» статті 141 Земельного кодексу України (вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом нотаріально посвідчена заява від 20 листопада 2012 року №3643), припинити право оренди земельної ділянки площею 75 м.кв. на АДРЕСА_2 , яка перебуває в оренді громадянки ОСОБА_16 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (договір оренди від 7 листопада 2011 року №561010004000228). 3. Розірвати договір оренди від 7 листопада 2011 року №561010004000228, укладений між Рівненською міською радою та громадянкою ОСОБА_16 . 4. Передати громадянці ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) в оренду на строк сорок дев`ять років земельні ділянки загальною площею 221 м.кв. на АДРЕСА_2 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в тому числі:земельну ділянку площею 75 м.кв. (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:027:0144) за рахунок земель житлової та громадської забудови, вилучених відповідно до п.2 цього рішення; земельну ділянку, площею 146 м.кв. (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:027:0281) за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Рівненської міської ради. 5. Право оренди земельних ділянок виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України). 6. У тримісячний строк з дня прийняття рішення землекористувачу виготовити та отримати документи, що посвідчують право оренди земельних ділянок. 7. Зобов`язати землекористувача виконувати сої обов`язки відповідно до вимог статті 96 ЗК України. 8. Попередити землекористувача про те, що використання земельних ділянок не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права оренди земельних ділянок (стаття 141 ЗК України).

З висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №01-11/702,3 від 19.05.2012 року Управління містобудування та архітектури Рівненської міської ради Рівненської області вбачається наступне: «Управління містобудування та архітектури, розглянуло проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років площею 146 м.кв. ОСОБА_3 (іден.номер НОМЕР_6 ) в АДРЕСА_2 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Рівненської міської ради. Відповідно до плану зонування м.Рівного земельна ділянка знаходиться в зоні 4-9 поверхових багатоквартирних житлових будинків (Ж-4) і відповідає переліку дозволених видів використання. Погоджений геодезичний план земельної ділянки відповідає генплану забудови м.Рівного. Дана земельна ділянка не знаходиться в зоні охорони об`єктів культурної спадщини. Згідно Схеми планувальних обмежень території м.Рівного земельна ділянка в АДРЕСА_2 , знаходиться в зоні підвищеного залягання ґрунтових вод 1-3 м. Управління містобудування та архітектури погоджує проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). На даній земельній ділянці наявні обмеження (обтяження) згідно ст.19 ЗУ «Про електроенергетику, ЗУ «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», постанова КМУ «Про затвердження Правил охорони електричних мереж» від 04.03.97 №209), ДБН 360-92** діють обмеження охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта енергетики {01.01.05} (ЛЕП) площею 3 м.кв.; - ЗУ «Про трубопровідний транспорт», Закон України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», постанова КМУ «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів» від 16.11.2002 №1747) ДБН В.2.5-74:2013 «Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди», ДБН В.2.5-20:2001 «Газопостачання» діють обмеження охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта транспорту {01.01.03}; водопровід площею 22 м.кв., газопровід площею 27 м.кв. Примітка: згідно ДБН 360-92 і правил охорони в межах охоронних зон забороняється: будь-яке будівництво будинків і споруд, виконання земельних робіт, виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу комунікацій, спричинити їх пошкодження або викликати нещасні випадки тощо. Власнику земельної ділянки забезпечити вільний доступ на земельну ділянку відповідним інженерним службам міста для обслуговування, ремонту, перенесення, прокладання нових інженерних мереж, комунікацій та виконувати обов`язки згідно вимог ЗКУ ст.91.».

З акту про перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель від 25 квітня 2014 року складеного інженером-землевпорядником КП «Графос» вбачається наступне: «Мною, інженером-землевпорядником КП «Графос» О. Ткачуком в присутності землевласника ОСОБА_3 складено даний акт про те, що на земельній ділянці площею 146 м.кв., яка передається в оренду на 49 років для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) згідно ст.19 ЗУ «Про електроенергетику», ЗУ «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних обкатів», постанова КМУ «Про затвердження Правил охорони електричних мереж» від 04.03.97 №209), ДБН 360-92** діють обмеження охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта енергетики {01.01.05} (ЛЕП) площею 3 м.кв.; - ЗУ «Про трубопровідний транспорт», Закон України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», постанова КМУ «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів» від 16.11.2002 №1747) ДБН В.2.5-74:2013 «Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди», ДБН В.2.5-20:2001 «Газопостачання» діють обмеження охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта транспорту {01.01.03}; водопровід площею 22 м.кв., газопровід площею 27 м.кв. Охоронні зони перенесені в натуру та вказані землекористувачу. Землекористувача попереджено про забезпечення вільного доступу на земельну ділянку відповідним інженерним службам міста для ремонту і обслуговування існуючих мереж та комунікацій та прокладання нових. Акт складено в 3-х примірниках: один управлінню Держземагенства у м.Рівному Рівненської області; другий - управлінню містобудування та архітектури; третій замовнику.».

Відповідно до ст.2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.4 ЗК України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За змістом ст.95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.96 ЗК України землекористувачі зобов`язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) не допускати випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища; з) обкошувати (з прибиранням скошеного) та оборювати земельні ділянки, прилеглі до торфовищ, полезахисних лісових смуг, луків, пасовищ, ділянок із степовою, водно-болотною та іншою природною рослинністю, у смугах відведення автомобільних доріг і залізниць.

Законом можуть бути встановлені інші обов`язки землекористувачів.

Згідно ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Відповідно до ч.2 ст.21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» огорожі віднесені до малих архітектурних форм.

Згідно до п.2 ч.1 ст.10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» затвердження правил благоустрою територій населених пунктів належить до повноважень сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів. Розроблення таких правил та їх затвердження здійснюється відповідно до норм Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про благоустрій населених пунктів».

Згідно п.9 ч.1, ч.2 ст.21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» огорожі є різновидом малих архітектурних форм та елементом благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Відповідно до п.1-3 ч.2 ст.17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» у сфері благоустрою населених пунктів громадяни зобов`язані утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів.

Згідно ст.90 ЗК України власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п.п. «г» та «е» ч.1 ст.91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частини перша та друга статті 103 ЗК України).

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

У випадку порушення права власності згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

В ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України № 75/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (серед інших джерел рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Відповідно до п.6.1.34 ДБН-Б.2.2-12:2018 планування і забудова територій присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх земельних ділянок допускається огороджувати. Висоту огорожі слід встановлювати згідно з вимогами та правилами благоустрою населеного пункту. Встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях.

Згідно п.6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 благоустрій територій дозволено проектувати огородження як окремих ділянок, так і усієї прибудинкової території садибної забудови. При цьому висота огороджень має бути не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.

Тобто, згідно діючих норм ДБН максимальна висота паркану становить 2 м та 2,5 м відповідно.

Судом першої інстанції було проведено виїзне судове засідання, під час якого було встановлено, що земельні ділянки сторін у справі розміщені в такому районі міста, де наявний перепад висот. Для запобігання зсуву ґрунту на схилах, майже кожна огорожа будинку в цьому районі має підпірну стіну. Не виняток, паркан навколо домоволодіння відповідачки: його висота не перевищує 2-х метрів. На місці було встановлено, що відповідачка, з метою закріплення спільних з позивачами меж земельних ділянок та для запобігання розрідженню ґрунту, його сповзанню, розколюванню, змушена була за власний рахунок звести підпірну стіну. Це була необхідність, щоб уникнути відповідних негативних наслідків, в тому числі, і для домоволодіння позивачів. Крім того, місцевим судом було зафіксовано той факт, що огорожа самих позивачів (без будь-яких опорних стін) є на порядок вищою, за паркан відповідачки. Фактично, орендовану земельну ділянку відповідачка утримує в належному санітарному стані, а жодних перешкод в доступі до існуючих інженерних мереж і споруд вона не створює, порушень прав будь-яких осіб, а саме позивачів по справі судом встановлено не було.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У позовній заяві сторона позивачів стверджує, що відповідач по справі самовільно проникла на їх земельну ділянку, і з метою укріплення зведеного нею на межі земельних ділянок суцільного (глухого) паркану, який складається з бетонної основи і цегляної кладки висотою 3.5. 4 м., вбила у бетон два-три ряди металевих рейок, залишивши при цьому купи сміття і створивши непрезентабельний вигляд паркану з їхньої сторони.

Разом з цим, на обгрунтування тверджень щодо протиправного проникнення відповідача на їх земельну ділянку, позивачами не надано будь-яких доказів, зокрема, їх звернення до правоохоронних органів з цього приводу.

Також не доведено належними та допустимими доказами, що висота паркану не відповідає нормам ДБН та не спростовано доводів відповідача, яка стверджує, що його висота зі сторони її земельної ділянки не перевищує 2-х метрів.

Щодо порушень, які на думку позивачів, допущені суміжним землекористувачем при зведенні паркану, останні до контролюючих архітектурно-будівельних органів не зверталися.

Не доведено й фактів чинення відповідачем перешкод у доступі до інженерних мереж, які проходять через її земельну ділянку, а також не підтверджено фактів необхідності такого доступу. Доказів звернення до відповідача з даного приводу ні зі сторони позивачів, ні з боку комунальних служб, матеріали справи не містять.

Також необґрунтованими є твердження щодо використання відповідачем земельної ділянки без дотримання санітарних норм, оскільки наявність на земельній ділянці будівельних матеріалів та їх залишків не є порушенням.

Не заслуговують на увагу й доводи позовної заяви щодо порушень допущених при погоджені меж земельних ділянок при виготовлені відповідачем землевпорядної документації, оскільки це не є предметом розгляду даної справи.

Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги, що паркан відповідача погіршує інсоляцію будинку та земельної ділянки позивачів, погіршує її провітрювання, що перешкоджає нормальному розвитку рослин, порушує структуру ґрунту через напрям стоку атмосферних опадів з дашка паркану на сторону їх земельної ділянки, а також, що підпірна стіна відноситься до інженерної конструкції, а тому у відповідності до норм ДСТУ для її зведення необхідно проводити розрахунки, які відповідачем не проводилися, що вказує на протиправність її будівництва, не приймаються апеляційним судом на підставі ч. 6 ст. 367 ЦПК України, адже такі підстави позову не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Крім того, позивачами не заявлялися позовні вимоги щодо підпірної стіни, дашка паркану та його типу, у зв`язку з чим позов не може бути задоволений з таких підстав.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які спростовуються встановленими судом обставинами справи та по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками суду.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дем`яненко Любові Петрівни залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 листопада 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Ковальчук Н.М.

Хилевич С.В.