Постанова

від 08.03.2024 по справі 497/938/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2642/24

Справа № 497/938/23

Головуючий у першій інстанції Кравцова А. В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Відділу освіти Болградської міської ради Одеської області на рішення Болградського районного суду Одеської області від 25 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти Болградської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Військова частина НОМЕР_1 , про стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

02 лютого 2023 року позивачка звернулася до суду першої інстанції з уточненим вищевказаним позовом, у якому просила стягнути з відповідача середню заробітну плату за дев`ять місяців за період з 20 липня 2022 року до 30 квітня 2023 року в сумі 178439,48 грн. (8286,39 грн. не доплачених за липень 2022) та 18905,99 за дев`ять місяців з 01 серпня 2022 року до кінця квітня 2023 року включно, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 12000 грн, опісля, уточнивши вимоги в частині розміру суми та періоду, зазначивши, що оскільки судове засідання призначене на 25 серпня 2023 року, просила стягнути ще за період до ухвалення судом остаточного рішення - з 01 травня 2023 року до 25 серпня 2023 року ще 72472,65 грн (18.905,9х3+15754,92).

В обґрунтування позовних вимог, зазначено, що позивачка є заступником директора з навчально-виховної роботи Болградського ліцею №2, яка, на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» 28 лютого 2022 року була мобілізована до ЗСУ.

З 28 лютого 2022 року з дня її мобілізації і станом на час подання позову вона проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Чинним законодавством (ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про освіту») на момент її мобілізації, і станом на теперішній час передбачено збереження середнього заробітку за педагогічними та науково-педагогічними працівниками на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

До липня 2022 року позивачці відділом освіти Болградської міської ради Одеської області виплачувався її середній заробіток, однак після цієї дати гроші їй виплачувати перестали на підставі ЗУ №2352-ІХ від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, і яким внесені зміни до п. 2 ст. 82, ст. 119 КЗпП України в частині виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, «…призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення…».

Але, оскільки цим Законом не були внесені зміни до ч. 2ст. 57 ЗУ «Про освіту» щодо припинення збереження попереднього середнього заробітку педагогічним працівникам, що проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, їй, позивачці, з серпня 2022 року середній заробіток сплачувати припинили, мотивуючи змінами, що внесені ЗУ №2352-ІХ від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин».

Тобто, з серпня 2022 року по теперішній час позивачці відповідач мав сплачувати середньомісячну заробітну платню, і тому існує заборгованість перед нею за цей період, яку вона просить стягнути у судовому порядку, оскільки відповідач добровільно на її звернення відмовив їй в цьому.

Короткий зміст відзиву на позовну заяву.

21 червня 2023 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, якою представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, вважаючи, що: оскільки позивачка станом на момент її мобілізації не була військовозобов`язаною особою та резервісткою у розумінні ст. 1 ч. 9 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», а також, що військова частина, до якої вона була мобілізована НОМЕР_1 входить до структури сил територіальної оборони, а тому до лав ЗСУ, і, крім того, зважаючи на те, що позивачка, у супереч ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про основи національного спротиву» - не підписувала відповідного контракту, а військовий квиток їй був виданий лише 14 травня 2022 року у супереч відповідного Порядку, тому вона не є мобілізованою особою, - адже вона не була особою офіцерського складу та не перебувала у резерві, а тому не підпадає під дію Указу Президента №69/2022 «Про загальну мобілізацію», і тому незаконно вимагає стягнення грошових коштів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 25 серпня 2023 року задоволено позов ОСОБА_1 до відділу освіти Болградської міської ради Одеської області про стягнення середнього заробітку, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог військова частина НОМЕР_1 (код НОМЕР_2 ). Стягнено з відповідача відділу освіти Болградської міської ради Одеської області на користь позивача ОСОБА_1 , середню заробітну плату за період з 20 липня 2022 року до 25 серпня 2023 року в розмірі 250912,10 грн та 12000,00 гривень витрат на правову допомогу, а всього, разом, 262912,10 грн. Стягнено з відділу освіти Болградської міської ради Одеської області, на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі Відділ освіти Болградської міської ради Одеської області просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції не повно та не всебічно досліджено обставини справи, перевірені письмові докази та не вірно надано їм належну оцінку, а відтак рішення підлягає скасуванню. Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення, допущено порушення норм матеріального права, оскільки застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, та суд першої інстанції не застосував закон, який підлягає застосуванню. Так, скаржник вважає, що саме з 19 липня 2022 року законодавчо врегульовано питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які мають здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України до Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому на роботодавця не покладається обов`язок по збереженню та виплаті середнього заробітку за особами, визначеними в ч. 3 ст. 119 КЗпП України. З урахуванням вимог ст. 4 КЗпП України, яка вказує на те, що інші акти законодавства України мають бути прийняті відповідно до норм цього кодексу, слід застосовувати норми ч. 3 ст. 119 КЗпП України, в які внесено зміни, що діють з 19 липня 2022 року.

Короткий зміст та доводи відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу вказано на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України йдеться про те, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а таким чином, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 08 березня 2024 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлені наступні факти та відповідні правовідносини:

- загальновідомим є той факт, що 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 на всій території України введено воєнний стан з 05:30 години 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, у подальшому, неодноразово продовжувався та діє на даний час; отже, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначений ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- згідно військового квитка серії НОМЕР_3 та довідки командира в/ч НОМЕР_1 від 08 лютого 2023 року, позивачка ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 з 28 лютого 2022 року по теперішній час (а.с.4-5);

- з наданої довідки про доходи за 2022 р. від 08 березня 2023 року за №01-08/110 позивачка дійсно працює у Болградському ліцеї №2 Болградської міської ради Одеської області на посаді заступника директора, їй нараховано заробітну плату у загальному розмірі 68563,27 грн за період з березня до липня 2022 року 15030,19 грн на місяць (а.с.6), і цей факт відповідачем не заперечується;

- міністерство освіти і науки України листом МОН №1/10241-22 від 06 вересня 2022 року «Про збереження середнього заробітку педагогічним, науково-педагогічним працівникам закладів освіти, які призвані на військову службу» надало роз`яснення, що будь-яких змін до Закону України «Про освіту» щодо припинення збереження попереднього середнього заробітку працівникам, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації або військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, не внесені (а.с.9);

- Міністерство економіки України листом №4711-06/60669-03 від 21 вересня 2022 року надало також роз`яснення, що відповідно до норм ст. 57 ЗУ «Про освіту» за педагогічними та науково-педагогічними працівниками, які проходять військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, або військову службу за призивом осіб з числа резервістів в особливий період зберігається середній заробіток (а.с.11);

- позивачка стверджує у позові, що зверталася до відповідача з усною заявою про продовження їй виплати попереднього середнього заробітку після припинення його виплати, але отримала відмову, тоді вона звернулася до Профспілки працівників освіти і науки України;

- у відповіді Одеської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України зазначено, що відповідачка має право на отримання попереднього середнього заробітку (а.с.14);

- відповідач відповів на лист Профспілки, що ним законно був виданий наказ про припинення відповідних виплат з 19 липня 2022 року (а.с.13); у відповіді відповідача Профспілці зазначалося, що військова частина, в якій служить позивачка, належить до добровольчих формувань територіальних громад і вона зарахована до неї на підставі контракту добровольця територіальної оборони;

- позивачка, не погоджуючись з думкою відповідача про добровільне формування та контракт добровольця, звернулася до відповідача з заявою про виплату їй середнього заробітку заступника директора з навчально-виховної роботи (а.с.15), в якій зазначила, що «Сили територіальної оборони Збройних сил України (Сили ТрО ЗСУ) окремий рід сил ЗСУ, на який покладається організація, підготовка та виконання завдань територіальної оборони; безпосереднє керівництво територіальною обороною здійснюється Головнокомандувачем ЗСУ через Командувача Сил територіальної оборони; пояснюючи, що вона є військовослужбовцем ЗСУ;

- на адвокатський запит представника позивача військова частина НОМЕР_1 надала відповідь (а.с.18): « ОСОБА_1 , у зв`язку з повномасштабною агресією російської федерації проти України та запровадженням воєнного стану, на підставі Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з відповідно отриманої повістки на відправку від 28 лютого 2022 року призвана за мобілізацією; Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №32 від 28 лютого 2022 року призначена на посаду діловода групи логістики НОМЕР_4 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_5 окремої бригади територіальної оборони регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; відповідно до п. 82, 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, солдата ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №96 від 01 травня 2022 року призначено Начальником групи штабних машин інформаційно-телекомунікаційного вузла НОМЕР_4 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_5 окремої бригади територіальної оборони регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; 08 травня 2022 року відповідно до п. 42 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України солдату ОСОБА_1 присвоєно чергове військове звання «Молодший сержант»; відносно укладення контракту добровольця повідомляємо наступне: відповідно п.п. 2, 3 ст. 9 ЗУ «Про основи національного спротиву», комплектування добровольчих формувань територіальних громад здійснюється на добровільній основі відповідно до Порядку, затвердженого КМ України; до складу добровольчих формувань територіальних громад зараховуються громадяни України, які відповідають вимогам, встановленим Положенням про добровольчі формування територіальних громад, пройшли медичний, професійний та психологічний відбір і підписали контракт добровольця територіальної оборони; вона ( ОСОБА_1 ) контракт добровольця не підписувала; станом на цей час молодший сержант ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, військовий квиток НОМЕР_3 від 14 травня 2022 року.

Тобто, позивачка ОСОБА_1 , як військовослужбовець ЗСУ, що призваний під час мобілізації, на особливий період, має право на збереження попереднього середнього заробітку як за педагогічними та науково-педагогічними працівниками на період проходження військової служби під час мобілізації на період проходження військової служби за призовом на підставі ст. 57 Закону України «Про освіту».

Відповідно до положень ч. 3 ст. 199 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб з числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Водночас, ЗУ №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, у ч. 3 ст. 119 КЗпП внесено зміни, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Тобто, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, починаючи з 19 липня 2022 року за будь-якими працівниками, які, принаймні, призвані з цієї дати на військову службу, зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток (тут можна згадати ст. 58 Конституції України «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи»).

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про освіту» в разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. В разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Зазначена вище норма Закону України «Про освіту» діє у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року. Будь-які інші зміни до вказаної статті не вносились.

Таким чином, вимоги вищенаведених правових норм, а саме ч. 3 ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» містять розбіжності щодо наявності підстав для нарахування та виплати середнього заробітку особами, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції правильно зазначив наступне.

Відповідно до положень ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, ухвалених відповідно до нього.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про освіту» законодавство України про освіту ґрунтується на Конституції України та складається з цього Закону, спеціальних законів, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

З аналізу вищенаведеного вбачається висновок, що КЗпП є загальним нормативно-правовим актом, який регулює трудові відносини між роботодавцем та працівником, а ЗУ «Про освіту» є спеціальним, оскільки регулює питання трудових відносин саме педагогічних працівників.

Відповідно до роз`яснення Міністерства юстиції України від 26 грудня 2008 року «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії», при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач ОСОБА_1 станом на теперішній час працює у Болградському ліцеї №2 Болградської міської ради Одеської області на посаді заступника директора, отже на неї поширюється дія ЗУ «Про освіту», який є спеціальним законом, а тому саме вказаний закон підлягає застосуванню до даних спірних правовідносин.

Щодо клопотання представника відповідача у відзиві на позов щодо витребування відомостей про перебування позивачки ОСОБА_1 в резерві Збройних Сил України, то згідно довідки самого відповідача вона не перебувала у складі такого резерву (а.с.52), однак це не має значення для даних правовідносин, оскільки судом першої інстанції встановлено статус позивачки як мобілізованої особи, що стосується предмету і підстави даного позову.

З огляду на викладене, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про освіту», враховуючи, що позивачка ОСОБА_1 , яка є педагогічним працівником, була мобілізована на військову службу до Збройних Сил України у зв`язку з введенням воєнного стану, що діє станом і на теперішній час, а також те, що вона продовжує проходити військову службу, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача підлягає стягненню недоплачені позивачу в якості середнього заробітку 250912,10 гривень за період з дня припинення виплати з липня 2022 року до 25 серпня 2023 року на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення витрат на користь позивача за професійну правничу допомогу, то суд першої інстанції правильно враховував висновки Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року у Постанові якого «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», п. 47, 48 зазначено, що право на правову допомогу гарантовано ст.ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (рішення від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000; від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009; від 11 липня 2013 року №6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й в разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних з наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

На підтвердження витрат на правничу допомогу суду першої інстанції надано договір між позивачем і адвокатом №42 від 15 березня 2023 року про надання правової допомоги (а.с.28-32), акт надання послуг додаток №2 від 01 травня 2023 року (а.с.33), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ОД№003626, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 01 травня 2023 року (а.с.35). У зв`язку з чим, вимоги позову про стягнення судових витрат в частині витрат на правничу допомогу в розмірі 12000 грн підлягають задоволенню.

Визначальною є позиція Великої Палати у справі №910/12876/19, в рамках якої касаційний суд стягнув на користь відповідача близько 140000 грн за представництво його інтересів у суді касаційної інстанції, звернувши увагу на: умови договору про надання послуг (погодинні ставки працівників адвокатського об`єднання відповідно до займаної посади та максимально можливі суми витрат, які може понести клієнт, за розгляд справи адвокатським об`єднанням в кожній з 3-ох інстанцій); витрачений час на певний вид робіт (підготовка додаткових пояснень, підготовка до судових засідань, аналіз матеріалів судової справи, тощо); докази, надані відповідачем на підтвердження реальності витрат (протокол наданих послуг, акт надання послуг, рахунок на оплату, копія платіжного доручення). Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18. Не можна оминати увагою питання гонорару адвоката, як однієї з головних складових витрат на правничу правову допомогу.

Так, у вже згаданій постанові Великої Палати у справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а тому суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки на даний час позивач мобілізований на військову службу до Збройних Сил України у зв`язку з введенням воєнного стану та продовжує проходити військову службу, тобто, є військовослужбовцем, отже, з урахуванням положень ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», вона звільнена від сплати судового збору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви, судовий збір у розмірі 1073,60 гривень, з урахуванням положень ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилається як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Доводи скаржника, що судом першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення, допущено порушення норм матеріального права, оскільки застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, та суд першої інстанції не застосував закон, який підлягає застосуванню, є безпідставними, оскільки спірні правовідносини врегульовані спеціальним законом, якому надається перевага при розбіжності з загальним.

Більше того, на момент спірних правовідносин діяла така редакція ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту»: «У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності».

Про наявність підстав для задоволення позовних вимог свідчить і те, що лише Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22листопада 2023року №3494-IX у частині другій статті 57 Закону України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 38-39, ст. 380; 2021 р., № 29, ст. 234) слова "чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період" виключити.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу освіти Болградської міської ради Одеської області залишити без задоволення.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 25 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 08 березня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда