Постанова

від 20.02.2024 по справі 718/2167/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 718/2167/22

Провадження № 22-ц/4808/74/24

Головуючий у 1 інстанції КАЛИНОВСЬКИЙ М. М.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суду складі колегії суддів:

головуючої (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Бойчука І.В., Василишин Л.В.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю особи, яка подала апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Гірчак Н.А., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Білої У.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його представника адвоката Гірчак Наталії Аліківни на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Калиновським М.М. 14 вересня 2023 року в м. Снятин Івано-Франківської області

встановив :

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 11 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та фермерським господарством «Ножихіна І.М.», членом якого він (позивач) являвся, укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7322584500:01:003:0162, площею 1,0487 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на яку у відповідача виникло на підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 25.10.2014 року. Договір оренди було укладено строком на сім років.

Між ним та ОСОБА_2 27 квітня 2015 року укладено письмовий договір позики, згідно якого він позичив відповідачеві дві тисячі доларів США у зв`язку із матеріальними труднощами в сім`ї останнього. Розписку відповідачем написано власноручно, в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Строк повернення коштів у розписці не зазначався. Як гарантію забезпечення повернення коштів відповідач передає йому (позивачу) оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку з кадастровим номером 7322584500:01:003:0162 та у разі відсутності можливості повернути кошти зобов`язався продати зазначену земельну ділянку.

Впродовж всього часу дії договору оренди земельної ділянки ОСОБА_2 добровільно позичені кошти не повертав. Ним вимога про повернення коштів також не пред`являлася, оскільки вважав, що після скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення зможуть домовитися про оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки, враховуючи взяті позивачем в борг кошти.

Проте, в грудні 2021 року на адресу фермерського господарства від представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 надійшов лист-повідомлення про закінчення договору оренди земельної ділянки та відсутність наміру останнього в його продовженні.

12.12.2021 року він направив відповідачу претензію про повернення боргу в сумі 2000 доларів США, однак відповіді не отримав. 11 серпня 2022 року повторно направив відповідачу пропозицію про повернення позичених коштів у 30-деннпй строк, на яку також не отримав відповіді.

Зважаючи на невиконані ОСОБА_2 зобов`язання з повернення боргу просив стягнути з відповідача на його користь 2000 доларів США в рахунок боргу та 44,71 доларів США процентів за прострочення виконання зобов`язання, а також судові витрати по сплаті судового збору та за надання професійної правничої допомоги (а.с.2-7, том 1).

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.182-184, том 1).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 та його представник адвокат Гірчак Н.А. подали апеляційну скаргу, у якій посилаються на його незаконність, необґрунтованість та невідповідність фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутність у розписці запису про зобов`язання позичальника повернути отримане ним у борг не є підставою для відмови в позові про стягнення боргу, як це зазначено у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі №686/21857/16-ц.

В постанові ВС КЦС від 28.12.2020 року у справі №499/144/17 зазначено, що грошові кошти, що взяті у борг за договором позики без визначеного у розписці строку повернення цих коштів, мають бути повернуті у порядку та строки, що встановлені частиною першою статті 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це.

Наголошують, що 12 грудня 2021 року позивачем направлялася відповідачу претензія з вимогою добровільно вирішити питання про повернення грошових коштів або укладення договору купівлі-продажу належної останньому земельної ділянки. Ця претензія була направлена ОСОБА_2 у відповідь на лист-повідомлення відповідача, в інтересах якого діяв ОСОБА_5 про повернення земельної ділянки, що передана в оренду її власнику. В подальшому, 11.08.2022 року позивачем надіслано відповідачу претензію про повернення боргу в тридцятиденний строк з дня отримання претензії. З квитанції Укрпошти вбачається, що зазначене відправлення декілька разів прямувало в точку видачі та поверталося на зворотну адресу і 30.08.2022 року повернулося відправнику із відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

В постанові КЦС ВС від 18.01.2023 року по справі № 752/24739/19 зазначено, що у випадку відмови адресата чи відсутності адресата за вказаною адресою судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки і особа вважається повідомленою. Відправлення рекомендованого листа на дійсну адресу достатньо для того, щоб говорити про належне повідомлення, оскільки його отримання перебуває поза межами контролю суду (постанова КГС ВС від 18.03.2021 року у справі №911/3142/19).

На думку апелянта та його представника, за аналогією слід говорити і про відправлення рекомендованого листа фізичною особою.

Крім того, ОСОБА_2 у правовідносинах по припиненню договору оренди із ФГ «Ножихін І.М.» діяв через свого представника по довіреності ОСОБА_5 , відповідно повинен був та міг знати про надіслання на його ім`я вимоги про повернення боргу.

Також доказом цих обставин є рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 08.12.2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фермерського господарства «Ножихіна І.М.» про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим, згідно якого визнано припиненим договір оренди землі від 01.12.2014 року, укладений між сторонами стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 7322584500:01:003:0162.

Тому посилання сторони відповідача на те, що між сторонами фактично було укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_2 земельної ділянки, є суперечливими його поведінці та недобросовісними, оскільки фактично стороною відповідача визнано ту обставину, що грошові кошти в сумі 2000 доларів США булим отримані відповідачем та не повернуті.

Вважають, що зміст власноручно написаної відповідачем розписки про отримання грошових коштів від позивача свідчить про фактичне отримання грошей та про наявність забов`язання їх повернути. Ці обставини були підтверджені поясненнями свідків та не заперечувалися стороною відповідача.

За наведених підстав просять рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені в суді першої та апеляційної інстанцій (а.с.191-207, том 1).

Представником ОСОБА_2 адвокатом Білою У.М. подано відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що усі доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відсутність у розписці запису про зобов`язання позичальника повернути отримане ним у борг не є підставою для відмови в позові про стягнення боргу. При цьому, на підтвердження своїх доводів скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі №686/21857/16-ц. Разом з тим, така позиція Верховного Суду не може бути взята до уваги, оскільки вона була переглянута у справі №524/4946/16-ц, у якій Верховний Суд у постанові від 08.07.2019 року, вирішуючи подібний спір, залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову з тих підстав, що зі змісту дослідженої судами розписки не вбачалося отримання відповідачем від позивача грошових коштів саме у борг й не встановлено обов`язку відповідача повернути грошові кошти позивачу. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. При цьому, наразі судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. Щодо посилань апелянта та його представника на направлення претензії про повернення боргу та неотримання таких відповідачем, із посиланням на постанову КЦС ВС від 18.01.2023 року по справі «752/24739/19, викладені апелянтом обставини не відповідають дійсному тексту постанови, де взагалі не міститься наведеного скаржником висновку. Крім того, в даній справі поштове відправлення було одержано учасником справи, про що містилась інформація у рекомендованому повідомленні про вручення. Однак, у даній справі про стягнення боргу за розпискою позивачу було достовірно відомо про зареєстроване місце проживання відповідача, адже до позовної заяви ним було долучено копію довіреності від 10.09.2021 року, із якої вбачається зареєстроване місце проживання останнього. При цьому посилання скаржника на той факт, що ОСОБА_2 у правовідносинах по припиненню договору оренди із ФГ «Ножихін І.М.» діяв через свого представника по довіреності Дячука І.І., а тому він повинен був знати про надіслання вимоги про повернення боргу, не заслуговують на увагу, оскільки вимоги направлялись на ім`я відповідача. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін (а.с.222-224, том 1).

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

В силу ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 27.04.2015 року відповідач ОСОБА_2 у присутності свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 склав розписку, відповідно до якої в зв`язку з життєвою необхідністю отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 2000 доларів США, а в заставу віддав витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕАН 550932, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площа земельної ділянки 1,0487 га (а.с.10, том 1).

Згідно Витягу з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №12998724 від 18.11.2013 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,0487 га, кадастровий номер 7322584500:01:003:0162, розташованої на території Кліводинської сільської ради (а.с.13, том 1).

Згідно Витягу з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №30853801 від 11.12.2014 року слідує, що строк дії договору оренди, який укладений 11.12.2014 року між ОСОБА_2 та ФГ «Ножихіна І.М.», становить сім років, з правом пролонгації (а.с.14, том 1).

02.12.2021 року ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , надіслав ФГ «Ножихіна І.М.» лист-повідомлення, згідно якого зазначив, що оскільки 01.12.2021 року закінчився строк дії договору оренди, ОСОБА_2 заперечує щодо поновлення договору оренди землі від 01.12.2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Ножихіна І.М.» (а.с.15, том 1).

Із змісту відповіді ФГ «Ножихіна І.М.» на лист-повідомлення ОСОБА_2 , яка датована 12.12.2021 року, встановлено, що господарство пропонує останньому добровільно вирішити питання щодо можливості укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк або досягнути домовленості щодо всіх істотних умов укладення договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. В іншому разі ОСОБА_1 буде звертатися до суду про стягнення боргу та відсотків за користування ними (а.с.18, том 1).

Також ОСОБА_1 двічі (12.12.2021 року та 11.08.2022 року) було направлено ОСОБА_2 претензію про повернення боргу, згідно якої в разі неповернення ним боргу, ОСОБА_1 буде звертатися до суду про стягнення такого та відсотків за користування ними (а.с.20-21, том 1).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №338546292 від 10.07.2023 року встановлено, що земельну ділянку площею 1,0487 га, кадастровий номер 7322584500:01:003:0162, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі договору купівлі-продажу від 10.03.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу Олексюк С.В., набуто у власність ОСОБА_5 (а.с.139, том 1).

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні вказала, що в конторі сільської ради була присутня при написанні ОСОБА_2 розписки про те, що той зичить у ОСОБА_1 2000 доларів США. Розмов про укладення інших угод не було. Метою позики було те, що ОСОБА_2 потрібні кошти, які він зобов`язався повернути найближчим часом. Як гарантію повернення коштів надав документи на землю.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що також була присутня в приміщенні сільської ради під час написання ОСОБА_2 розписки, згідно якої він позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 2000 доларів США. Зазначив, що коли буде мати можливість, тоді поверне кошти, проте в заставу віддав оригінал документу на земельну ділянку.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що являється батьком позивача та був свідком позики коштів у сумі 2000 доларів США ОСОБА_2 у його сина ОСОБА_7 , про що була складена розписка та надано у заставу документи на землю. Кошти відповідач позичив у позивача на два місяці.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що сам лише факт наявності оригіналу розписки у позивача не може безумовно свідчити про існування договору позики між ним та відповідачем, тому дійшов висновку, що між сторонами договір позики не укладався, а отже підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів судом не встановлено.

З таким висновком не погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особина на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

В силу вимог статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц та від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Ця судова практика є незмінною.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до вимог частини 1 статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України.

Проте суд зазначених вимог не дотримався й, визначаючи характер правовідносин сторін та справжній зміст письмового документа, дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами договір позики не укладався.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Факт того, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики, а відповідач отримав від позивача 27.04.2015 року 2000 доларів США, підтверджується договором позики від 27.04.2015 року, підписаним особисто ОСОБА_2 (позичальником). Зазначений факт відповідач не спростував.

За таких обставин колегія суддів вважає, що наданий позивачем письмовий договір підтверджує укладення між сторонами договору позики.

Відповідачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували відсутність його волевиявлення на час укладення оспорюваного договору позики.

Відтак враховуючи, що принцип диспозитивності цивільного судочинства не звільняє учасника справи від обов`язку доказування обставин, на які він посилається у підтвердження обставин, якими обґрунтовані заперечення позову, ОСОБА_2 в силу статті 81 ЦПК України будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності договору позики та передачі на його виконання грошових коштів ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Крім того, договір позики, яким визначені всі умови щодо суми позики, у судовому порядку не оспорювався, тобто на час розгляду даної справи був чинним, що не суперечить приписам статті 204 ЦК України стосовно презумпції правомірності правочину.

Колегія суддів виходить із того, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики, оскільки наявний у позивача договір позики підтверджує як факт укладення такого договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми, яка не повернута. Доказів на спростування зазначеного відповідачем не надано.

При цьому ОСОБА_2 не довів, що між ним та ОСОБА_1 були інші правовідносини.

Суд виходить з того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Оригінал боргової розписки надано суду позивачем, що доводить невиконання відповідачем своїх зобов`язань.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено із матеріалів справи, позивач двічі направляв ОСОБА_2 претензію про повернення боргу (12.12.2021 року та 11.08.2022 року).

Встановивши, що грошові кошти ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 у борг, проте у розписці не зазначено строк повернення цих коштів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що борг мав бути повернутий у порядку та строки, що встановлені частиною першою статті 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це.

Однак, такі претензії залишені відповідачем без уваги та в 30-денний строк борг не було повернуто.

Таким чином, колегія суддів, встановивши справжню правову природу укладеного між сторонами договору та момент початку перебігу позовної давності, дійшла висновків про укладення договору позики між сторонами.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, оскільки судом встановлено наявність між сторонами правовідносини за договором позики, дійсність та достовірність договору позики не спростована, факт отримання грошей підтверджений належними доказами у справі, позичальник не виконав зобов`язання з повернення коштів, отриманих у позику.

Вказаний висновок не суперечить висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц, від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц.

За змістом положень статей 12,13,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судами у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути основну суму боргу за договором позики від 27 квітня 2015 року в розмірі 2000 доларів США.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Оскільки на день перегляду судового рішення апеляційним судом боргове зобов`язання не виконане, колегія суддів дійшла висновку про стягнення 3 % річних з урахуванням вимог частини другої статті 625 ЦК України.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».

Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національній валюті України при різних валютних курсах.

З огляду на викладене судова колегія констатує, що відповідач допустив невиконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем за договором позики, а тому із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2000 доларів США за борговим зобов`язанням, що станом на 20.02.2024 року за офіційним курсом Національного банку України (один долар США 38,28 грн) становить 75 560, 00 грн, та 44,71 доларів США як 3 проценти за прострочення виконання зобов`язання (починаючи з 12.01.2022р. (по закінченні 30-денного строку після пред`явлення претензії) по 10.10.2022р. (день пред`явлення позову), тобто за 272 дні , що за офіційним курсом Національного банку України становить 1711,50 грн.

Враховуючи те, що судом неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, тому ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень підпунктів 1, 6 пункту 1 частини 2 статті 4 цього Закону позивач при поданні позовної заяви мав сплатити 1,5 відсотка ціни позову, що становить 992,40 грн, а при поданні апеляційної скарги 1610,40 грн.

Внаслідок ухвалення апеляційним судом рішення про задоволення апеляційної скарги та задоволення позову в повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 992,40 грн та за подання апеляційної скарги 1610,40 грн.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 374,376,381384, 389,390 ЦПК України, суд ,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника адвоката Гірчак Наталії Аліківни задовольнити.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , 2000 доларів США (дві тисячі доларів США) за борговим зобов`язанням, що станом на 20.02.2024 року за офіційним курсом Національного банку України (один долар США 38,28 грн) становить 75 560, 00 грн (сімдесят п`ять тисяч п`ятсот шістдесят гривень нуль копійок), та 44,71 доларів США (сорок чотири долари США) як 3 проценти за прострочення виконання зобов`язання, що станом на 20.02.2024 року за офіційним курсом Національного банку України (один долар США 38,28 грн) становить 1711,50 грн (одна тисяча сімсот одинадцять гривень п`ятдесят копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , судовий збір, сплачений за подання позовної заяви у розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) та 1610,40 грн (одна тисяча шістсот десять гривень сорок копійок) за подання апеляційної скарги.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча І.О. Максюта

Судді: І.В. Бойчук

Л.В. Василишин

Повний текст постанови виготовлено 07 березня 2024 року.