Постанова

від 07.03.2024 по справі 902/1145/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року Справа № 902/1145/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Павлюк І.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" на рішення господарського суду Вінницької області від 03.11.2023 у справі №902/1145/23 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, буд. 13, м. Вінниця, 21021)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеріт" (провулок Цегельний, 2, м.Вінниця, 21020)

про стягнення 15177,35 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 03.11.2023 у справі №902/1145/23 відмовлено у позові Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеріт" про стягнення 15177,35 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В скарзі апелянт, зокрема, зазначає, що з січня до червня 2023 року включно Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" здійснено постачання теплової енергії до приміщення відповідача по вул. В. Городейького, 7 у м. Вінниці на загальну суму 15177,35 грн, що підтверджується доданими до позовної заяви актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) в дублікатах за вказаний період.

Зазначає, що на підтвердження направлення на адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Олеріт» актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за спірний період позивач надав копії описів до цінного листа, які містять інформацію про номери відправлень, підписи відповідальної особи поштового відділення та календарний штемпель відділення поштового зв`язку із зазначенням дати надсилання поштової кореспонденції, які свідчать про належне відправлення актів відповідачу.

Також зазначає, що згідно з умовами укладеного між сторонами Договору №5958 від 02.09.2013 по закінченню розрахункового періоду, не пізніше 8 числа місяця, наступного за розрахунковим, Споживач повинен отримати загальний рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці та плати за приєднане теплове навантаження, акт здачі-прийняття виконаних робіт в двох примірниках для підписання, після чого один примірник акта повернути Постачальнику у 5-ти денний термін.

Зауважує, що відповідно до п. 6.6. Договору у разі не підписання акта здачі-прийняття виконаних робіт Споживачем, без надання Постачальнику викладених в письмовій формі обґрунтованих заперечень по акту або неповернення Споживачем підписаного акта здачі-прийняття виконаних робіт у 5-ти денний термін, акт вважається визнаним Споживачем та є доказом кількості спожитої Споживачем у розрахунковому місяці теплової енергії належної якості.

Вважає, що відповідачем не спростовано факту постачання теплової енергії, не надано жодних доказів неотримання послуги чи оформлення у встановленому законодавством порядку відмови від отримання послуги протягом спірного періоду.

Крім того, зауважує, що відповідачем було сплачено позивачу грошові кошти за поставлену теплову енергію за Договором № 5958 від 02.09.2013, які враховані позивачем при розрахунку заборгованості на час подання позовної заяви до суду.

Вважає, що такі дії відповідача свідчать про визнання відповідачем договірних зобов`язань перед Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" та визнання факту отримання послуг з постачання теплової енергії за Договором № 5958 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, який укладено 02.09.2013.

Також зазначає, що станом на початок січня 2023 року заборгованість відповідача перед Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" складала 16140,82 грн. Керуючись пунктом 6.7. Договору платежі, які відповідач здійснив у січні-квітні 2023 року в загальній сумі 16140,82 грн позивач зарахував в рахунок погашення заборгованості за минулі періоди (до січня 2023 року), що підтверджується оборотною відомістю по особовому рахунку, відкритого на ТОВ «Олеріт та відомостями про платежі останнього за 2023 рік.

На підставі викладеного просить рішення господарського суду Вінницької області від 03.11.2023 у справі №902/1145/23 скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" у повному обсязі.

Апеляційна скарга надійшла на поштову адресу суду апеляційної інстанції.

Листом від 11.12.2023 матеріали справи витребувано з господарського суду Вінницької області.

26.12.2023 належним чином оформлені матеріали справи надійшли до апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя Саврій В.А. перебував у відпустці у період з 25.12.2023 по 05.01.2024 включно, про що апелянта було повідомлено листом.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" на рішення господарського суду Вінницької області від 03.11.2023 у справі №902/1145/23. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу у строк до 26.01.2024 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.

19.01.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеріт" на поштову адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві відповідач зазначає, що у позивача відсутні підстави для звернення з позовом про стягнення коштів за поставлену на підставі договору №5958 від 02.09.2013 теплову енергію в гарячій воді, оскільки такий договір між сторонами розірвано в межах і у спосіб встановлений договором і законом.

Також зазначає, що подаючи позовну заяву про стягнення суми коштів за поставлену на підставі договору №5958 від 02.09.2013 теплову енергію в гарячій воді, обґрунтовуючи позовні вимоги саме наявністю укладеного між сторонами договору, виникненням з нього відповідних зобов`язань сторін, у тому числі щодо порядку складання актів, їх надіслання, сплати за енергію, позивач не звернув увагу на те, що договір №5958 від 02.09.2013 припинив свою дію 31 грудня 2022 року та станом на 01 січня 2023 року не діяв.

Вважає, що позивач почав змінювати свою позицію, стверджуючи в апеляційній скарзі про фактичне визнання договірних взаємовідносин та факту отримання теплової енергії, шляхом здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Олеріт" відповідної оплати у січні-квітні 2023 року, утім жодних доказів на підтвердження цих обставин не надає.

Зауважує, що вказані позивачем платежі є виключно наслідком виконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеріт" рішення у справі №902/1023/22 від 20 грудня 2022 року, згідно якого суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеріт" на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" 7934,47 грн - основного боргу та 2481 грн - витрат на сплату судового збору.

На підставі викладеного відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" на рішення господарського суду Вінницької області від 03 листопада 2023 року у справі №902/1145/23 відмовити повністю, а рішення - залишити без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

02.09.2013 між Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олеріт" було укладено Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №5958.

Згідно п.1 Договору, Постачальник бере на себе зобов`язання продавати та постачати Споживачеві теплову енергію в гарячій воді в договірних обсягах та за параметрами теплоносія на вході мереж Споживача, які відповідають температурному графіку теплової мережі, а Споживач зобов`язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. Температурний графік теплової мережі є невід`ємним додатком цього договору.

Розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності, відповідно до додатку №2 цього Договору проводяться виключно в грошовій формі згідно з діючими тарифами, затвердженими в установленому порядку (п.6.1. Договору).

Як передбачено п.6.2. Договору, Споживач щомісячно, протягом року, вносить плату за приєднане навантаження, визначене в додатку №1 до Договору, та окремо сплачує за спожиту теплову енергію на підставі показів приладів обліку, або за їх відсутності, розрахунково, відповідно до теплового навантаження. У разі зміни тарифів та порядку розрахунків нові тарифи і порядок розрахунків є обов`язковим для Сторін з моменту введення їх в дію.

Пунктом 6.3. Договору встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

Розрахунки по Договору виконуються в наступному порядку:

- Споживач, не пізніше 25 числа розрахункового місяця вносить плату за приєднане теплове навантаження, визначене в Додатку №1 до Договору та сплачує 70 відсотків вартості від обсягу теплової енергії, який передбачений на наступний розрахунковий період;

- остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію Споживач проводить до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (п.6.4. Договору).

Відповідно до п.6.5. Договору по закінченню розрахункового періоду, не пізніше 8 числа місяця, наступного за розрахунковим, Споживач повинен отримати загальний рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці та плати за приєднане навантаження, акт здачі-прийняття виконаних робіт в двох примірниках для підписання, після чого один примірник акту повернути Постачальнику у 5-ти денний термін. Не отримання Споживачем рахунку не звільняє останнього від обов`язку оплати по цьому Договору.

Згідно п.6.6. Договору сторони погодили, що у разі не підписання акту здачі-прийняття виконаних робіт Споживачем, без надання Постачальнику викладених в письмовій формі обґрунтованих заперечень по акту або неповернення Споживачем підписаного акту здачі-прийняття виконаних робіт у 5-ти денний термін, акт вважається визнаний споживачем та є доказом кількості спожитої Споживачем у розрахунковому місяці теплової енергії належної якості.

Як визначено п.п.11.1., 11.4. Договір набуває чинності з 02.09.2013 та діє до 31.12.2013. В частині розрахунків Договір діє до повного їх проведення. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно Додатку №4 до Договору сторони погодили сплату за теплову енергію по двоставковому тарифу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в обґрунтування позовних вимог та на виконання умов Договору оформлено дублікати актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за приєднане навантаження та теплову енергію за період з січня 2023 року по червень 2023 року на загальну суму 15177,35 грн (а.с.14-19).

При цьому, вказані акти направлялися відповідачу, що підтверджується змістом описів вкладень до цінних листів (а.с.24-25).

Вказані вище акти відповідачем оплачені не були, що стало підставою для звернення Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" із позовом до місцевого господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Як визначено ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як передбачено ст.627 Цивільного кодексу України, ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №5958 від 02.09.2013 припинив свою дію у 2022 році оскільки рішенням господарського суду Вінницької області від 20.12.2022 у справі №902/1023/22 за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеріт" про стягнення 8134,47 грн, яке 10.01.2023 набрало законної сили, було встановлено, що враховуючи письмове звернення відповідача до позивача у 2022 році про розірвання Договору, наявні підстави вважати, що Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №5958 від 02.09.2013 з ініціативи Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеріт" не пролонговано на 2023 рік, позаяк таке звернення мало місце 13.09.2022 за №07/09-22, тобто з дотриманням строку, передбаченого п.11.4. Договору.

Вимогами ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що у 2023 році між сторонами не існувало договірних відносин з приводу постачання теплової енергії і для цієї справи даний факт є преюдиціальним.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання", пункту 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, визначено, що споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянтом не надано жодних доказів того, що між сторонами у 2023 році мали місце такі договірні правовідносини.

Також матеріали справи не містять доказів ініціювання постачальником чи споживачем вимог щодо укладення договору постачання теплової енергії в примусовому порядку.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що докази надані позивачем не є належними доказами споживання відповідачем будь-яких послуг у 2023 році, оскільки Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №5958 від 02.09.2013, а також укладені до Договору додатки №1-4, що стосуються обсягів постачання теплової енергії, розмежування меж балансової належності та тарифів на теплову енергію припинили свою дію.

Крім цього, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про фактичне визнання договірних взаємовідносин та факту отримання теплової енергії шляхом здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Олеріт" відповідної оплати у січні-квітні 2023 року, оскільки позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву (а.с.45) зазначено, що платежі, які Товариство з обмеженою відповідальністю "Олеріт" здійснило у січні-квітні 2023 року зараховано за попередні періоди заборгованості, тобто до січня 2023 року, а інших доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тлумачення змісту вказаних статтей свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у позові Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеріт" про стягнення 15177,35 грн.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у справі покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" на рішення господарського суду Вінницької області від 03.11.2023 у справі №902/1145/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складений 07.03.2024

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Павлюк І.Ю.