Рішення

від 04.03.2024 по справі 914/3673/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2024 Справа № 914/3673/23

м.Львів

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фландрія», м.Львів

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Ціна позову: 153567,49 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Без участі представників

Суть спору:

Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фландрія» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 153567,49 грн.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2023 справу №914/3673/23 розподілено судді Кітаєвій С.Б.

Ухвалою суду від 22.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( без проведення судового засідання).

08.01.2024, за вх.№530/24, через систему «Електронний суд» від представника відповідача поступила заява від 05.01.2024 про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (внесення додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи). Судом 10.01.2024 долучено та надано доступ до справи в програмі «Електронний суд» представнику відповідача.

19.01.2024, за вх.№1825/24, від представника відповідача поступив відзив на позовну заяву, у якому просить в стягненні інфляційних втрат та 3% річних відмовити повністю.

30.01.2024, за вх.№2803/24, від представника позивача поступила відповідь на відзив, з підстав наведених у якій позивач не погоджується із запереченнями відповідача у відзиві.

27.02.2024, за вх.№5730/24, від позивача поступило клопотання, у якому він зазначив, що поніс додаткові судові витрати у розмірі 3000,00 грн, що складаються з витрат на правничу допомогу адвоката з підготовки відповіді на відзив, а тому просить суд долучити до матеріалів справи акт про надання правової допомоги №233 від 09.02.2024 до Договору про надання правової допомоги №1/05 від 21.05.2019 та платіжну інструкцію №162225568 від 09.02.2024 про оплату 3000,00 грн.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від останніх до суду не надходило.

Відтак, розгляд даної справи здійснюється судом без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що передбачено ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України.

Для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено із врахуванням розумних строків.

Суд зазначає, що згідно з приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" (Заява № 65518/01) від 06.09.2005 року викладено правову позицію, відповідно до якої принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі Ruiz-Mateos). Тобто, невід`ємним принципом права на змагальний судовий процес є надання кожній стороні в судовому провадженні можливості розглянути й оспорити будь-який доказ чи твердження, наведені з метою справити вплив на рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (надалі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Відтак, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк». Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.02.2022 у справі № 160/12705/19.

Отже, враховуючи наведене, достатність доказів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, з урахуванням строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Позивач зазначає, що 12.10.2023 року Господарським судом Львівської області було ухвалено рішення у справі №914/3294/20 за позовом ПАТ «Українська пожежна-страхова компанія» (далі-ПрАТ УПСК, Позивач) до ТзОВ «Фландрія» (далі-ТОВ «Фландрія, Відповідач) про відшкодування шкоди в порядку суброгації, відповідно якого позов ПрАТ «УПСК» задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Фландрія» 282 744,24 грн. та судові витрати.

Підставою для звернення до суду у цій справі було відшкодування шкоди відповідачем в порядку ст.993, 1172 ЦК України внаслідок ДТП.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини встановленні рішенням Господарського суду Львівської області від 12.10.2023 у справі №914/3294/20 мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню. Отже, судовим рішенням встановлено, що сума заборгованості ТОВ «Фландрія» перед ПрАТ «УПСК» складає 282 744,24 грн.

Станом на 13.12.2023 року рішення не виконано.

Позивач посилається на пункт 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржником, який прострочив виконання зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

А тому, саме відшкодування інфляційних втрат та 3 % річних є предметом позову позивача до відповідача.

Також, позивач наголошує, що оскільки повідомлення про вручення поштового відправлення з претензією про відшкодування шкоди в порядку суброгації у нього не збереглось, а розрахунок інфляційних втрат та 3 % штрафних санкцій з моменту спричинення шкоди чи утворення різниці між виплаченим страховим відшкодуванням страховиком і сумою завданих збитків є спірним, датою з якої позивач починає розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, є дата отримання господарським судом Львівської області позовної заяви у справі №914/3294/20. Докази направлення позовної заяви відповідачеві були долучені разом з позовом і відсутні у позивача, а також з невідомої причини не долучені до матеріалів справи в «Електронному суді», тому такою датою позивач вважає дату отримання позовної заяви судом 17.12.2023 року, однак, у разі якщо відповідач надасть докази отримання заяви пізніше ніж 17.12.2020 року, ПрАТ «УПСК» здійснить перерахунок ціни позову.

Орієнтовний розрахунок позовних вимог зазначений в позовній заяві - 10000 грн.

Крім того, у позові позивач зазначає про понесення витрат на правову допомогу у розмірі 8500,00 грн. на підтвердження чого подає договір №1/05 про надання правової допомоги від 21.05.2019, додаткову угоду №4 до договору №1/05 про надання правової допомоги від 21.05.2019; свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю №1396 за №175 від 25.05.2018, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1052677; Актів про надання правової допомоги №218 від 13.12.2023 та №233 від 09.02.2024 до Договору про надання правової допомоги №1/05 від 21.05.2019; платіжні інструкції №1162224975 від 13.12.2023 про оплату 5500,00 грн. і №162225568 від 09.02.2024.

Позиція відповідача.

Відповідач у відзиві, просить повністю відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що на виконання рішення Господарського суду Львівської області приватним виконавцем з рахунку ТзОВ «Фландрія» були списані кошти.

ТзОВ «Фландрія» заперечує проти позовних вимог, вважає їх безпідставними та такими що не базуються на нормах Закону.

Зазначає, що в зв`язку з простроченням відшкодуванням шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки у нього, у відповідності до п. 2 статті 625 Цивільного кодексу, виникло право на стягнення з ТзОВ «Фландрія» 3% річних та інфляційних втрат.

Таке твердження відповідач вважає безпідставним та таким, що не відповідає нормам Закону з огляду на наступне.

15.12.2019р. трапилась дорожньо-транспортна пригода з вини водія транспортного засобу «Renault», д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб «MAN», д.н.з. НОМЕР_2 .

Транспортний засіб «MAN», д.н.з. НОМЕР_2 був застрахований в ПрАТ «УПСК» на підставі договору страхування наземних транспортних засобів (автокаско) № 078 999/920/190001043 від 16.07.2019р., ПрАТ «УПСК» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 390 553,18грн.

Оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Renault», д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована в АТ «СК «ІНГО», АТ «СК «ІНГО» здійснило виплату ПрАТ «УПСК» страхового відшкодування в розмірі 100 000,00грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.10.2023р. у справі № 914/3294/20 встановлено, що з ТзОВ «Фландрія» підлягає стягненню 282 744.24 грн. за завдані збитки.

На виконання вказаного рішення Господарського суду Львівської області, приватним виконавцем Голойда А.В. з рахунків ТзОВ «Фландрія» були списані кошти: в розмірі 4 752,30 грн. 14.12.2023р. з рахунку в АТ КБ «Приватбанк»; в розмірі 84 071,20 грн. 14.12.2023р. з рахунку в AT «Креді Агріколь Банк»; в розмірі 246 726,38 грн. 15.12.2023р. з рахунку в AT «Креді Агріколь Банк».

Відносини, які виникли між Позивачем та Відповідачем пов`язані з відшкодуванням шкоди завданої деліктом. До Позивача, як Страховика, на підставі Договору страхування № 078 999/920/190001043 від 16.07.2019р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа (Страхувальник), мала до особи відповідальної за заподіяну шкоду.

Статтею 625 ТІК регулюються зобов`язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При ньому ч.5 ст.11 ЦK, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов`язань. Крім того, з рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Зазначає, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов`язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності (лист Вищого спеиіалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 р. N10-74/0/4-13).

Здійснивши страхове відшкодування, страховики звертаються з вимогами до винуватців завданої шкоди. Крім основної суми відшкодування вимагають також три відсотки річних, і суму боргу з урахуванням індексу інфляції. Адже, як відомо, згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, такі вимоги страховиків є неправомірними. Свою позицію з даного приводу висловив Верховний суд України в Постанові від 12 червня 2013 року (номер справи не зазначає). Зокрема, як зазначив суд, застосовуючи до правовідносин щодо відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки положення статті 625 Цивільного кодексу України слід брати до уваги, що положення цієї норми не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов`язанням, яке виникає з договірних зобов`язань. Винятком є відповідальність страховика, (ст. 992 ЦК України).

Така ж думка вже до цього була викладена у в п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року N 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування школи, завданої джерелом підвищеної небезпеки".

Крім цього, відповідач зазначає, що у відповідності до ст. статті 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Вказаними нормами права чітко зазначено право страховика вимагати від особи відповідальної за збиток лише відшкодування фактичних затрат - сумі виплаченого страхового відшкодування, вказаними нормами не передбачено право будь-яких інших прав на вимоги, в тому числі передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Щодо строку позовної давності відповідач зазначив наступне.

При вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика судом слід розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». У випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, ст.1191 ЦК), а також ст.38 закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до ст.993 ЦК і ст.27 закону «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов`язанні, то з урахуванням положення ст.515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.

Згідно правового висновку ВСУ, зробленого у постанові від 18.05.2016 року по справі №6-2809ц15, відповідно до ст. 512, 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Такими законами, зокрема, є норми статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України від 07.03.1996 року № 85/96-ВР «Про страхування»(далі - Закон України «Про страхування»), відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Зважаючи на ту обставину, що позивач (страхова компанія), виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки, то спірні правовідносини між сторонами у справі регулюють саме положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Оскільки у спірному зобов`язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

До подібного висновку дійшов ВСУ у правовій позиції від 30.03.2016 року по справі № 6-2598цс15 та у справі № 6-2471цс15 від 17.02.2016 року.

Дорожньо-транспортна пригода (страховий випадок) трапилася 15.12.2019р.. а Позивач звернувся з позовом 13.12.2023р. тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності.

Відповідно до положень ч.3 та ч.4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фландрія» просить застосувати положення ст. 267 ЦК України щодо наслідків спливу позовної давності та відмовити у задоволені позову.

Також, відповідач просить суд стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 15000 грн. На підтвердження понесених витрат подав до суду: копію Договору № 15-02/21 від 15.02.2021р. про надання правничої (правової) допомоги з додатком; копію рахунку-фактури № 01-01/1 від 16 січня 2024р. на суму 15000,00 грн; копію акту виконаних робіт (наданих послуг) від 16.01.2024р. на суму 15 000,00 грн.; копію платіжної інструкції № 71 від 16.01.2024р. про оплату 15 000,00 грн. за надану правову допомогу; копію свідоцтва Коневалика A.B. про право заняття адвокатською діяльністю; оригінал ордеру серія ВС № 1252095 на надання правничої (правової) допомоги.

Позиція позивача у відповіді на відзив

Щодо застосування ст. 625 ЦК виключно до договірних зобов`янь.

Відповідно до частини першої ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення. в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 625 ЦК України передбачено правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Вказана правова позиція неодноразово висловлена судами всіх інстанцій цивільної та господарської юрисдикції, крім того така позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного суду від 11.04.2018 року по справі 758/1303/15-ц.

Враховуючи, що зобов`язання яке виникло між Позивачем та Відповідачем є грошовим, відповідно до таких правовідносин застосовується ст.626 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене відхиляємо викладені Відповідачем аргументи щодо не можливості застосування ст. 625 ЦК України до правовідносин, що виникли між Позивачем га Відповідачем.

Щодо строку позовної давності позивач зазначає наступне .

Відповідно до ч.2,3 ст. 264 ЦК України: позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Позивач зазначає, що дійсно ДТП внаслідок якої виникло зобов`язання у Відповідача перед Позивачем відбулася 15.12.2019 року, проте ІІрАТ «УПСК» 09.12.2020 року звернулося з позовом до ТОВ «Фландрія» про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, рішення за вказаним позовом було ухвалено 12.10.2023 р., про що зазначено ( та надано докази) у позовній заяві про стягнення інфляційних втрат та 3% інфляції, отже строк позовної давності перервався.

Враховуючи вищевикладене, Позивач відхиляє Відповідача, про те, що строк позовної давності з моменту ДТП минув є помилковим, а заява про застосування строку позовної давності - не підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд при ухваленні рішення виходив з наступного.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звернення до господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного прав і охоронюваних законом інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто при ухваленні рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 17.08.2021 по справі №910/19210/15 предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц.

13.12.2023 ПрАТ «Українсько-пожежна страхова компанія» звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Фландрія» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в загальній сумі 153567,49 грн (інфляційні втрати в сумі 128214,42 грн нараховані за період з 17.12.2020 по 12.12.2023; 3% річних в сумі 25353,07 грн, нараховані за той самий період). Інфляційні втрати та 3% річних нараховані на суму заборгованості 282744,24 грн., яка присуджена до стягнення з ТзОВ «Фландрія» на користь ПрАТ «Українсько-пожежна страхова компанія» за судовим рішення у справі №914/3294/20.

Так, 12.10.2023 року Господарським судом було ухвалено рішення у справі №914/3294/20 за позовом ПАТ «Українська пожежна-страхова компанія» до ТзОВ «Фландрія» про відшкодування в порядку суброгації, відповідно якого позов ПрАТ «УПСК» задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Фландрія» 282 744,24 грн. та судові витрати.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи в таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказану правову позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 23.07.2020 по справі 910/5315/19.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення в справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено в рішенні, в зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №914/3294/20, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

Станом на момент звернення позивача з позовом у справі №914/3673/23, яка розглядається, рішення Господарського суду у справі№914/3294/20 не було виконано.

Зазначене підтверджує відповідач у відзиві на позовну заяву (вх.№1825/24 від 19.01.2024), вказуючи, що приватним виконавцем Голойда А.В. з рахунків ТзОВ «Фландрія» кошти: в розмірі 4752,30 грн - 14.12.2023 ; в розмірі 84071,20 грн - 14.12.2023; в розмірі 246726,38 грн - 15.12.2023.

З долучених до відзиву банківських документів (платіжної інструкції від 14.12.2023, дебетових повідомлень про списання коштів з рахунків ТзОВ «Фландрія» від 14.12.2023 та від 15.12.2023) вбачається, що кошти перераховувались/списувались з рахунку в межах виконавчого провадження відкритого на підставі наказу Господарського суду Львівської області від 10.11.2023 у справі №914/3294/20.

Також перелічені платіжні документи підтверджують, що погашення присудженої до стягнення рішенням суду від 12.10.2023 у справі №914/3294/20 суми заборгованості відбулось після звернення позивача з позовом до суду у справі, яка розглядається та за межами періоду, за який нараховані та заявлені до стягнення у справі, суми інфляційних втрат та 3% річних.

Як вже зазначено вище, рішенням Господарського суду Львівської області від 12.10.2023 у справі №914/3294/20 було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача в порядку суброгації кошти у розмірі 282744,24 грн (п.2 резолютивної частини рішення).

14 травня 2018 року ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (№910/2603/17 ) на підставі приписів підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень ГПК України зазначену справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала мотивована необхідністю під час вирішення цього спору відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятих постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі №6-112цс13, від 17 лютого 2016 року у справі №6-2471цс15, від 18 травня 2016 року у справі №6-2809цс15.

У наведених постановах Верховний Суд України вказав, що під час вирішення спору про стягнення коштів на користь страхової компанії, що виплатила страхове відшкодування за договором добровільного страхування, і до якої на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» перейшло право вимоги, позовна давність має обраховуватися з моменту настання страхового випадку з моменту ДТП, а не з моменту виплати такою компанією страхового відшкодування.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне відступити від такого висновку на тій підставі, що за договором майнового страхування цивільне право у страхової компанії виникає лише після виплати страхового відшкодування, а тому обраховування позовної давності із моменту ДТП обмежує права такої особи на захист. Права страхової компанії слід вважати порушеними після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування, а не з моменту ДТП.

Розглядаючи правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо необхідності відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у раніше прийнятих ним постановах від 25грудня 2013 року у справі №6-112цс13, від 17 лютого 2016 року у справі №6-2471цс15, від 18травня 2016 року у справі №6-2809цс15, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.

Верховний Суд України у наведених постановах дійшов висновку, що позовна давність у спорах про стягнення коштів з особи, винної у скоєнні ДТП, на користь страхової компанії, яка виплатила страхове відшкодування потерпілій у ДТП особі в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», має обраховуватись з моменту ДТП, а не з моменту виплати страхового відшкодування.

Виплата страховиком страхового відшкодування потерпілій в ДТП особі в порядку статі 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є підставою для переходу права вимоги від страхувальника до страховика, що є суброгацією. При суброгації нове зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. В той час як у випадку регресу одне зобовязання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

Регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації встановлено особливий правовий режим. Оскільки згідно частини першої статті 262 ЦК України заміна сторони у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, відповідно при суброгації, де також відбувається заміна сторони (кредитора) строк позовної давності починає обчислюватись з моменту виникнення страхового випадку, як і для потерпілого (первісного кредитора). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 квітня 2018 року №910/8982/17.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 04 липня 2018 року у справі №910/2603/17 підтримала цю правову позицію та не вважала за необхідне відступити від аналогічних висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 25грудня 2013 року у справі №6-112цс13, від 17 лютого 2016 року у справі №6-2471цс15, від 18травня 2016 року у справі №6-2809цс15, виходячи з наступного.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.

У постанові від 04 липня 2018 року Справа №910/2603/17 Велика Палата Верхового Суду зазначила, що слід відрізняти поняття зобов`язання, як правовідношення (договірне або позадоговірне), від обов`язків, які мають сторони такого зобов`язання.

Так, згідно пункту 4 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.

На підтвердження наведеної правової позиції свідчить те, що стаття 27 Закону України «Про страхування» та стаття 993 ЦК України передбачає перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.

При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні. Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, а регрес статтею 1191 ЦК України.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У деліктному зобов`язанні право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку статті 1191 ЦК України. У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому суброгацію.

Виходячи з наведеного, Велика Палата зробила висновок, що помилковим є застосування до суброгації у страхових відносинах положень частини шостої статті 261 ЦК України, згідно якої за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання.

Адже, наведена вище норма розрахована на відносини, коли одне зобов`язання (основне) припиняється виконанням обов`язку боржника третьою особою, і у такої особи виникає право регресу вже за новим регресним зобов`язанням. Відповідно за новим регресним зобов`язанням позовна давність починає спивати заново.

Крім того, у справі №910/2603/17 Велика Палата вказала на обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції у цій справі, згідно яких до спірних відносин під час обчислення позовної давності мають застосовуватись положення статті 262 ЦК України. Згідно цієї норми заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При суброгації деліктне зобов`язання не припиняється, змінюється лише одна і сторін такого зобов`язання кредитор.

Відтак, за висновками Великової Падлати у постанові від 04 липня 2018 року у справі №910/2603/17:

« 70. Відповідно до статті 993 ЦК України та статті27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, мала до особи, відповідальної за завдані збитки у деліктному зобов`язанні, що виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Заміна кредитора у деліктному зобов`язанні в порядку статті 993 ЦК України та статті27 Закону України «Про страхування» є суброгацією, що не змінює порядку перебігу позовної давності.

71. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. За приписами статті 253 цього ж Кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому згідно із частиною першою статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Для спірних відносин застосовуються загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).Таким чином, якщо днем настання події є день вчинення ДТП, то загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг з дня, наступного за днем вчинення ДТП, і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події.».

Як встановлено судом, у справі що розглядається днем настання події (днем вчинення ДТП) є 15 грудня 2019 року. Отже, за змістом вищенаведених норм, загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг 16 грудня 2019 року і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події. З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що у даній справі позовна давність спливає у число та місяць останнього третього року 15 грудня 2022 року.

Як встановлено судом, ПрАТ«Українська пожежно-страхова компанія» звернулось до суду з позовом у справі №914/3673/23 - 13.12.2023 року, згідно квитанції органу поштового зв`язку на конверті у якому позовна заява поступила до суду.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року в справі № 335/6227/20 (провадження № 61-19232св21) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19) вказано, що: «на підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників. Позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі 686/25261/19 від 25.10.2022 року.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення).

Господарським судом Львівської області відповідно до п. 115 Положення здійснюється сканування документів у паперовій формі та долучення їх до матеріалів електронної судової справи.

Як вбачається з відсканованих матеріалів електронної справи №914/3294/20, позовна заява вх. №3934/17 від 09.12 2020 Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фландрія» про стягнення відшкодування в порядку суброгації в розмірі 282744,24 грн. надіслана до Господарського суду Львівської області 10.12.2020, що підтверджується квитанцією органу поштового зв`язку на конверті у якому позовна заява поступила до суду (копія роздруківки квитанції на поштовому конверті долучена до матеріалів даної справи).

Отже, поданням позовної заяви у справі №914/3294/20 строк позовної давності тривалістю у три роки переривався 10.12.2020 року і після переривання перебіг позовної давності розпочався заново з 11.12.2020, а час, що минув до переривання, до перебігу позовної давності до нового строку не зараховується. Закінчення строку-11.12.2023 р.

Як вже зазначено вище, позов даній справі, яка розглядається поданий Позивачем 13.12.2023.

Однак, суд не погоджується із доводами Відповідача, про те що строк позовної давності Позивачем пропущено, оскільки 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача страхового відшкодування в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020 року, та в подальшому був продовжений постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023 року до 30.06.2023 року.

Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року строк позовної давності збільшено на увесь строк дії карантину.

Разом з цим, згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Розділ "Прикінцеві положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 згідно із Законом України "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX від 15.03.2022 року (далі Закон України № 2120-IX від 15.03.2022 року).

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який продовжено згідно зі змінами, внесеними Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023 та №734/2023 від 06.11.2023 з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб і діє по даний час.

Таким чином, відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат станом на момент звернення позивача з даним позовом (13.12.2023) не пропущено. Відтак, заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем нараховано 3% річних в сумі 128214,42 грн. інфляційних втрат, 25353,07 грн. 3% річних.

Судом перевірено розрахунок та встановлено, що заявлені розміри 3% річних та інфляційних втрат нараховані позивачем правильно, а тому вимоги позивача про стягнення 128214,42 грн. інфляційних втрат, 25353,07 грн. 3% річних підлягають до задоволення.

Судові витрати.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі, відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача зі сплати судового збору, сплаченого платіжною інструкцією від 12.12.2023 №162224951 у сумі 2684,00 грн, покладаються на відповідача.

У позовній заяві ПрАТ «УПСК» також заявило про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Пункт 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначає відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 10000,00 грн.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 ст. 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Остаточний розмір витрат на професійну правничу допомогу визначено ПрАТ «УПСК» у розмірі 8500,00 грн. (5500 грн. при поданні позову та 3000 грн. в ході розгляду справи). На підтвердження понесення таких витрат ним надано суду:

1) Копію Договору про надання правової допомоги №1/05 від 21.05.2019, згідно із п. 1.1 якого предметом договору є надання Адвокатським бюро «Юхименко та партнери» (адвокатське бюро) усіма законними методами та способами правової допомоги ПрАТ «УПСК» (клієнт) спрямованої на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення або невизнання.

2) Копію Додаткової угоди №4 від 21.05.2023, якою продовжено строк дії Договору про надання правової допомоги №1/05 від 21.05.2019 на підставі п. 3.9 договору на наступні 12 календарних місяців.

3) Копію Актів про надання правової допомоги №218 від 13.12.2023 та №233 від 09.02.2024 до Договору про надання правової допомоги №1/05 від 21.05.2019; згідно із яким адвокатське бюро надало, а клієнт прийняв правничі послуги у вигляді підготовки та складання позовної заяви до ТОВ Фландія» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

4) Копію платіжних інструкцій №1162224975 від 13.12.2023 про оплату 5500,00 грн. і №162225568 від 09.02.2024., згідно із якою ПрАТ «УПСК» перерахувало на користь адвокатського бюро 8500,00 грн. вартості наданих послуг із правничої допомоги згідно із актів №218 від 13.12.2023 та №233 від 09.02.2024

Згідно із п.п. 3.1, 3.2 Договору гонорар - це винагорода адвокатського бюро за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатським бюро позитивного результату, якого бажає клієнт.

Для визначення розміру гонорару за надання правової допомоги сторонами складаються акти про надання правової допомоги (п. 3.3 Договору).

Загальна вартість послуг за цими актами №218 від 13.12.2023 та №233 від 09.02.2024 складає 8`500,00 грн.

Відповідно до Актів про надання правової допомоги №218 від 13.12.2023 та №233 від 09.0.2024 до Договору про надання правової допомоги №1/05 від 21.05.2019; Адвокатське бюро надало клієнту наступні види правової допомоги:

- правовий аналіз наявних доказів (документів по справі; формування та узгодження правової позиції з клієнтом, вибір стратегії 1000 грн (1000 грн - 1 год.);

- підготовка позовної заяви з додатками до суду 4500 грн (1500 грн. - 3 год.);

- написання, підготовка відповіді на відзив 3000 (1500 грн. - 2 год).

У матеріалах справи наявні також копії Ордеру серії АІ №1052677 від 01.09.2020, виданого Адвокатським бюро «Юхименко та партнери» адвокату Юхименку Сергію Юрійовичу, та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1396 від 25.05.2018.

Приписами ч. 4-6 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Здійснивши аналіз та оцінку представлених позивачем доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд дійшов висновку, що факт надання позивачу професійної правничої допомоги на суму у розмірі 8500,00 грн. підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи те, що понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджено документально, розмір гонорару не виходить за межі розумності, є співмірним з ціною позову та складністю справи, заперечення про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у справі від відповідача до суду не надходили, а позовні вимоги ПрАТ «УПСК» задоволені у повному обсязі, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у справі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 8500,00 грн.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 252,327, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фландрія» (79070, м.Львів, вул.Довженка, буд.5; код ЄДРПОУ 23273692) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40; код ЄДРПОУ 20602681) кошти у розмірі 153567,49 грн, що складаються з: 128214,42 грн інфляційних втрат та 25353,07 грн 3% річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фландрія» (79070, м.Львів, вул.Довженка, буд.5; код ЄДРПОУ 23273692) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40; код ЄДРПОУ 20602681) 2684,00 грн. судового збору та 8500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

4. Накази видати відповідно до статті 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Кітаєва С.Б.