Рішення

від 19.02.2024 по справі 755/11384/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/11384/23

Провадження №: 2/755/2349/24

"19" лютого 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Гончарука В.П.,

за участю секретаря: Гриценко О.І.,

представників позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецавтомото», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про витребування майна та скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_4 через свого представника - адвоката Курилич М.Я. звернулася до суду з позовом про витребування у відповідача ОСОБА_5 на свою користь автомобіля ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску ;

Скасувати реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску від 18 січня 2023 року за ОСОБА_8 ;

Скасувати реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску від 28 січня 2023 року за ОСОБА_9 ;

Скасувати реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску від 1 лютого 2023 року за ОСОБА_5 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу на праві власності належав автомобіль марки ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску держ.номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності НОМЕР_3 виданого 22 лютого 2022 р.

16 грудня 2022 р. позивач уповноважила шляхом видачі довіреності ОСОБА_6 та /або ОСОБА_7 на право користування, керування та розпорядження вказаним вище автомобілем ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску .

15 січня 2023 року ОСОБА_4 припинила дію вище вказаної довіреності , про що внесений відповідний запис до реєстру довіреностей.

Але в порушення вимог цивільного законодавства ОСОБА_6 не маючи повноважень на розпорядження вказаним вище транспортним засобом 17 січня 2023 р. уклав договір комісії №7449/23/1/012555 з ТОВ «Спецавтомото» на продаж автомобіля ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску.

18 січня 2023 р. між ТОВ «Спецавтомото» та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі - продажу транспортного засобу - автомобіля ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску та даний автомобіль було вже зареєстровано за ОСОБА_8

28 січня 2023 р. було укладеного договір купівлі - продажу вказаного вище транспортного засобу між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та право власності на даний автомобіль ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску зареєстровано за ОСОБА_9

1 лютого 2023 р. було укладено договір купівлі - продажу автомобіля та власником вказаного транспортного засобу ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску став відповідач ОСОБА_5 .

За твердженням позивача вона будь - яких коштів від продажу автомобіля ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску від третіх осіб та відповідача не отримувала, вказаний транспортний засіб вибув з її володіння поза її волею.

Свою позицію позивач обґрунтовує посиланням на вимоги ст. ст. 387, 388 ЦК України, а також на ст. 203 ЦК України , вважаючи, що вказані правочини щодо відчуження її транспортного засобу є нікчемними та додатково визнавати їх не дійсними не має потреби.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 серпня 2023 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження .

21 вересня 2023 року відповідачем ОСОБА_5 подано відзив на позов, в якому відповідач заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що він є добросовісним набувачем та позивачем не вірно обрано спосіб захисту своїх інтересів.

Від представника третьої особи Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві до суду надійшли письмові пояснення, з яких вбачається, що Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві з 5 березня 2020 р. перебуває в стані припинення, в зв`язку з чим будь - яких реєстраційних дій по відношення до автомобіля ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску в 2023 р. сервісним центром не проводилося, надавши в підтвердження своїх пояснень Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В судовому засіданні представники позивача наполягали на задоволені позову з обставин викладених в позовній заяві, зазначаючи при цьому, що позивачем вірно обрано спосіб захисту своїх інтересів, вірно вибрано коло учасників судового процесу, а також те, що не потрібно визнавати договори купівлі - продажу вказаного транспортного засобу недійсними, так- як вказані договори в силу закону є нікчемними, а потрібно скасовувати державну реєстрацію щодо транспортного засобу ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску за третіми особами та відповідачем, при цьому представники позивача в судовому засіданні підтвердили той факт, що позивач передала вказаний транспортний засіб ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску з реєстраційними документами, ключами третім особам ОСОБА_6 та /або ОСОБА_7 для продажу вказаного транспортного засобу, для чого видала останнім відповідну нотаріально посвідчену довіреність , але в послідуючому між позивачем та третіми особами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виникли певні непорозуміння, що стало підставою для відкликання даної довіреності, внаслідок чого відчуження автомобіля ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 відбулося вже після того коли третя особа ОСОБА_6 не мав права на розпорядження вказаним транспортним засобом та в свою чергу сервісний центр МВС України в м. Києві не здійсним заходів щодо перевірки повноважень третьої особи під час укладання договорів купівлі - продажу транспортного засобу ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 та договору комісії.

Представник відповідача ОСОБА_3 заперечував щодо задоволення позову в повному обсязі, наголошуючи на тому, що його довіритель є добросовісним набувачем, та будь яких порушень цивільного законодавства при укладанні договору купівлі продажу транспортного засобу ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 від 1 лютого 2023 р. допущено не було, а також позивачем не вірно обрано спосіб захисту своїх інтересів.

Треті особи та їх представники в зал судового засідання не з"явилися, про день, місце та час розгляду справи сповіщалися належним чином.

Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи дійшов наступного, що відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Відповідно до вимог статей 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Як було встановлено в судовому засіданні, що позивачу ОСОБА_4 належав на правів власності автомобіль ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску, держ.номер НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

16 грудня 2022 р. приватним нотаріусом КМНО Бережним В.О. було посвідчено довіреність від імені ОСОБА_4 , відповідно до якої остання уповноважувала ОСОБА_6 та/або ОСОБА_7 розпоряджатися (продавати, обміняти, здавати в оренду, тощо) належній їй транспортним засобом ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 держ.номер НОМЕР_2 , строк дії довіреності до 16 грудня 2025 р.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру довіреностей 15.01.2023 р. припинено дію довіреності виданої ОСОБА_4 від 16.12.2022 р. , вказаної вище.

Згідно із ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, отже юридичного наслідку у вигляді обов`язку сплачувати грошові кошти за договором у відповідачів немає.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 41 Конституції України регламентує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Положення статті 312 ЦК України регламентує, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ст. 316 ЦК України, передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки, що визначено ст. 179 ЦК України.

Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно, які є взаємовиключними, тобто не можуть бути заявлені одночасно.

Віндикаційний - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Негаторним є позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Також статтею 388 даного Кодексу передбачено, що Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника;

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

У спорах, що виникають , з питань захисту права власності, зазначено, що передання власником у користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника ( особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України. Власник речі повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав свою річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм передбачений ст.388 ЦК України не застосовується.

Як було встановлено в судовому засіданні, що позивач добровільно передала спірний транспортний засіб засобом ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 держ.номер НОМЕР_2 третім особам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 для продажу ( відчуження )вказаного автомобіля для чого на останніх була видана довіреність, що вказана вище, але при цьому позивачем не оспорюється укладений ОСОБА_6 17 січня 2023 р. договір комісії №7449/23/1/012555 з ТОВ «Спецавтомото» на продаж автомобіля ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску та договір купівлі - продажу транспортного засобу - автомобіля ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску від18 січня 2023 р. укладений між ТОВ «Спецавтомото» та ОСОБА_8 .

При цьому позивач просить скасувати державну реєстрацію, пов`язану з реєстрацією транспортного засобу ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску на третіх осіб та відповідача.

Також позивач не оспорювала дії ОСОБА_6 з метою захисту своїх інтересів як власника щодо відчуження транспортного засобу ВМW Х 4 номер кузова НОМЕР_1 2015 року випуску.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Стаття 15 ЦК України, регламентує, що кожна особа, права якої порушено, не визнано або оспорено має право на захист такого права.

Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 ЦК України визначено захист цивільних прав та інтересів судом. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Стаття 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Позивач на підставі ст. 387 ЦК України повинен довести, а суд відповідно встановити факти, які доводять право власності позивача на майно і право на витребування цього майна; вибуття майна з володіння позивача і знаходження його у відповідача; незаконність володіння відповідача майном позивача; відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин щодо спірного майна.

Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з викладеним вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Відповідно до статті141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

Керуючись Конституцією України, статтями 15, 179, 312, 316, 317, 387, 388, 391 ЦК України, статтями 10, 12, 19, 76-81, 141, 263-268 ЦПК України, - суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецавтомото», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про витребування майна та скасування державної реєстрації - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення буде складено 29.02.2024 р.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_4 ІПН НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - ОСОБА_5 , ІПН НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Треті особи: Регіональний сервісний центр МВС в м.Києві, адреса: м.Київ, вул. Арсенальна, буд.9/11, ЄДРПОУ 40112076;

ТОВ «Спецавтомото» , адреса: м.Київ вул. П.Усенко, буд.8, оф.5, ЄДРПОУ 41202233;

ОСОБА_6 , ІПН НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_3 ;

ОСОБА_7 , ІПН НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_4 ;

ОСОБА_8 , адреса: АДРЕСА_5

Суддя: