Рішення

від 06.03.2024 по справі 420/31980/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/31980/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Білостоцький О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 імені підполковника Олександра Жуковського Державної прикордонної служби України, Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 імені підполковника Олександра Жуковського Державної прикордонної служби України, Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №384 від 19.10.2023 року ГУ ДМС України в Одеській області про заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки громадянину Польщі, ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 );

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 , про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину Польщі ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Республіки Польщі. 02.11.2023 року під час перетину кордону з Україною в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Рені» та здійснення прикордонного контролю позивач дізнався, що рішенням Головного управління ДМС в Одеській області №384 від 19.10.2023 року йому заборонено в`їзд в Україну терміном на 3 роки, тобто до 19.10.2026 року. На підставі зазначеного, 17 Прикордонним загоном імені підполковника Олександра Жуковського Державної прикордонної служби України було винесено рішення про відмову у перетині державного кордону України відносно позивача.

Не погоджуючись із вищезазначеними рішенням міграційного органу та органу прикордонної служби, а також вважаючи їх протиправними та такими, що порушують його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду адміністративний позов ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 імені підполковника Олександра Жуковського Державної прикордонної служби України, Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Національної поліції в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.

28.12.2023 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Також відповідач зазначив, що Головне управління Національної поліції в Одеській області (далі ГУ НП в Одеській області), на підставі подання якого було прийнято оскаржуване рішення №384 від 19.10.2023 року, наділено компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз законним інтересам громадян України та інших дій, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення. У зв`язку із вказаним, ГУ ДМС в Одеській області зазначило про достатність підстав вважати, що перебування громадянина Республіки Польща ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) на території України може призвести до загроз національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.

З огляду на вищевказане, в інтересах забезпечення національної безпеки України та охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю з боку позивача, у Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області існували підстави для прийняття рішення №384 від 19.10.2023 року про заборону в`їзду в Україну.

01.01.2024 року від 17 Прикордонного загону імені підполковника Олександра Жуковського Державної прикордонної служби України надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що співвідповідач позовні вимоги також не визнає та зазначає, що 02.11.2023 року при перетині позивачем Державного кордону України в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення "Рені", спрацювала база даних системи "Гарт-1". Відповідно до відомостей бази даних системи "Гарт-1" позивачу було заборонено в`їзд в Україну на 3 роки до 19.10.2026 року згідно рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, винесеного на підставі подання Головного управління Національної поліції в Одеській області від 13.10.2023 року. Представник 17 Прикордонного загону імені підполковника Олександра Жуковського у відзиві підкреслив, що прийняте ним рішення 02.11.2023 року про відмову у перетинанні державного кордону України та проставлення відмітки в паспортному документі позивача про заборону в`їзду в Україну із зазначенням терміну, указаного в оперативній базі даних системи «Гарт-1» (до 19.10.2026 року), є законними та законодавчо обґрунтованим.

02.01.2024 року до суду надійшли пояснення від третьої особи, з яких вбачається, що Головне управління Національної поліції в Одеській області також заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зазначає, що згідно наданих Управлінням карного розшуку ГУ НП в Одеській області відомостей вбачається, що в ході здійснення моніторингу фактів притягнення іноземців до адміністративної або кримінальної відповідальності, був встановлений громадянин Республіки Польща - ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), який за оперативними даними, перебуваючи на території України, намагається своїми діями створити умови для кримінальної діяльності на території Одеської області міжнародного злочинного угрупування «Попеску». Представник третьої особи також зазначив, що позивач раніше перебував у міжнародному розшуку, ініційованого правоохоронними органами Республіки Польща за ст. 19.1 та ст. 286.1 Кримінального кодексу Республіки Польща, та тривалий час переховувався на території Одеської області, де намагався впливати на місцеві органи влади та кримінальний елемент в інтересах міжнародного злочинного угрупування «Попеску». Разом з тим, у 2022 році правоохоронними органами України було затримано позивача та у подальшому екстрадовано до правоохоронних органів Республіки Польща. Водночас, 01.06.2023 року позивач знову прибув на територію України та за наявними даними, перебуваючи на території Одеської області, представляв інтереси злочинного угрупування «Попеску», та намагався впливати на кримінальне середовище південного регіону Одеської області. Представник ГУ НП в Одеській області у вищевказаних поясненнях підкреслив на тому факті, що Управлінням карного розшуку ГУ НП в Одеській області здійснюється оперативне супроводження в рамках чисельних кримінальних проваджень щодо документування злочинної діяльності зазначеного злочинного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_3 », із проведенням негласних слідчих розшукових дій, водночас відомості відносно проведення таких дій розголошенню не підлягають.

18.01.2024 року від представника позивача адвоката Тарановського Д.С. надійшла відповідь на відзив.

23.01.2024 року від 17 Прикордонного загону імені підполковника Олександра Жуковського Державної прикордонної служби України надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_6 ( ОСОБА_2 ) є громадянином Республіки Польща, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорту громадянина Республіки Польща за № НОМЕР_1 (тип P, код POL, номер паспорту - НОМЕР_2 ).

Головним управлінням Національної поліції в Одеській області було сформовано подання від 13.10.2023 року №2/1-6780 про заборону на в`їзд в Україну громадянину Польщі ОСОБА_3 ( ОСОБА_7 ). У поданні було зазначено, що в ході здійснення моніторингу фактів притягнення іноземців до адміністративної або кримінальної відповідальності, у тому числі іноземних громадян, які, перебуваючи на території регіону, представляють кримінальні інтереси злочинних угрупувань, «злодіїв в законі», а також в ході виявлення іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, був встановлений громадянин Республіки Польща - ОСОБА_6 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , який за оперативними даними, прибуваючи на території України, намагається своїми діями створити умови для кримінальної діяльності на території Одеської області міжнародного злочинного угрупування «Попеску».

У поданні від 13.10.2023 року також вказано, що позивач раніше перебував у міжнародному розшуку правоохоронних органів Республіки Польща за ст.19.1 та ст.286.1 Кримінального кодексу Республіки Польща, та тривалий час переховувався на території України. Переховуючись на території Ізмаїльського району Одеської області, позивач намагався впливати на місцеві органи влади та кримінальний елемент в інтересах міжнародного злочинного угрупування «Попеску». Водночас, у 2022 році правоохоронними органами України було затримано позивача та в подальшому екстрадовано до правоохоронних органів Республіки Польща. Пізніше, 01.06.2023 року позивач знову прибув на територію України та, за наявними даними, перебуваючи на території Одеської області, знову представляв інтереси злочинного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_3 », лідером якого являється ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на кримінальні прізвиська « ОСОБА_10 », « ОСОБА_11 », « ОСОБА_12 », який перебуває у міжнародному розшуку за ст. 255 (створення злочинної організації), ст. 257 (бандитизм) ч. 2 ст. 115 (організація замовних вбивств) КК України. Як зазначено у поданні позивач, прикриваючись авторитетом ОСОБА_9 , через своїх представників намагається впливати на кримінальне середовище, зокрема, південний регіон Одеської області.

Окремо у вищевказаному поданні ГУ НП в Одеській області зазначено, що наразі існують підстави вважати, що перебування на території України позивача суперечить вимогам національної безпеки та охороні громадського прядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, особливо в умовах воєнного стану у зв`язку із озброєною агресією РФ, що може негативно вплинути на оперативну обстановку у регіоні. Суспільна небезпечність перебування на території України позивача, за твердженням ГУ НП в Одеській області, полягає в тому, що він має тісний зв`язок із злочинним середовищем, впливає на загострення криміногенної обстановки в Україні, зокрема в Одеській області, підтримує злодійські традиції та надає допомогу кримінальному елементу.

3 огляду на викладене та згідно пп. 4 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018 року, у вищезгаданому поданні було запропоновано розглянути питання видворення громадянина Польщі ОСОБА_1 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , та заборони на в`їзд на територію України терміном на 3 роки.

19.10.2023 року Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області, після отримання зазначеного подання ГУ НП в Одеській області від 13.10.2023 року, було прийнято рішення №384 про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) на підставі ч. 1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 року, а саме в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю та якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб. У рішенні було зазначено, що позивач є членом злочинної групи, члени якої спеціалізуються на вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів як на території України, так і інших держав, та за наявною інформацією причетний до підготовки на території України акцій на шкоду національній безпеці та охорони громадського порядку, планує чинити протиправні деструктивні дії, які можуть призвести до росту соціальної напруги в Одеській області.

На виконання рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 19.10.2023 року міграційним органом було сформовано доручення на заборону в`їзду позивачу в Україну строком на 3 роки та направлено вказане доручення до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України.

02.11.2023 року під час перетину позивачем кордону з Україною в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Рені» та здійснення прикордонного контролю, відбулося спрацювання бази даних Державної прикордонної служби України, та ІНФОРМАЦІЯ_6 на виконання вищевказаного доручення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 19.10.2023 року, було винесено рішення про відмову в перетинанні позивачем державного кордону України.

Головним управлінням Національної поліції в Одеській області до матеріалів справи наданий лист Управління карного розшуку ГУ НП в Одеській області від 26.12.2023 року №2/1-8к2892, згідно якого вбачається, що працівниками Управління в ході моніторингу оперативних даних було встановлено позивача як особу, який своїми діями намагався створити умови для кримінальної діяльності на території Одеської області міжнародного злочинного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». У зазначеному листі також йде мова про те, що за оперативними даними встановлено, що позивач, використовуючи закордонний паспорт громадянина Республіки Польща серії № НОМЕР_2 , що виданий 27.04.2023 року із даними ОСОБА_6 , намагатиметься перетнути державний кордон України для здійснення протиправних дій.

Окремо у листі від 26.12.2023 року вказано, що Управлінням карного розшуку ГУ НП в Одеській області здійснюється оперативне супроводження в рамках чисельних кримінальних проваджень щодо документування злочинної діяльності злочинного угрупування «Попеску» при виконанні оперативних, слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій. Зазначені процесуальні дії працівників УКР ГУ НП в Одеській області, беручи до уваги приписи Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та КПК України, розголошенню не підлягають. Крім того, викладена у поданні ГУ НП в Одеській області від 13.10.2023 року інформація, в тому числі, отримана в рамках проведення вищевказаних процесуальних заходів, також не підлягає розголошенню.

У той же час, представником позивача під час розгляду даної справи було підтверджено, що 11.08.2022 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) дійсно було затримано представниками ВКП Ізмаїльського РВП ГУ НП в Одеській області. Ухвалою слідчого судді Ренійського районного суду Одеської області від 22.08.2022 року по справі №510/1309/22 клопотання прокурора було задоволено та застосовано до позивача тимчасовий арешт до надходження запиту про видачу особи. В подальшому позивача було доставлено до Республіки Польща та винесено рішення Окружним судом Вроцлава району Середмістя від 10.11.2022 року Кримінальним відділом по справі за номером V Ко 236/22, V К 2192/07, на підставі якого позивачу було зараховано вищевказаний період позбавлення волі у строк покарання, встановленого вироком Окружного суду Вроцлава району Середмістя від 14.11.2007 року по справі за номером V К 2192/07. У той же час представник позивача посилається на те, що доводи відповідачів та третьої особи відносно того, що позивач становить загрозу національній безпеці або життю та здоров`ю громадян України, є неспроможними, адже останній був осуджений за шахрайство та відбув покарання у повному обсязі.

Не погодившись із вищевказаними рішеннями міграційного органу та органу прикордонної служби про заборону виїзду на територію України строком на 3 роки, позивач звернувся до адміністративного суду із позовом в межах даної справи.

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши адміністративний позов, відзиви відповідачів, пояснення третьої особи, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року №3773-VI (далі - Закону №3773-VI).

Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону №3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Приписи статті 3 Закону №3773-VI, які кореспондуються з положеннями статті 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом.

Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну регламентовані статтею 13 Закону України №3773-VI, згідно якої в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Вказаний перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №360 (далі - Положення), Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, перебування яких на території України не дозволяється, визначено Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою Наказом МВС України від 17.12.2013 року №1235 (надалі Інструкція №1235).

Відповідно до п. 3 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС України та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Аналізуючи вищезазначене суд зазначає, що територіальний орган ДМС України приймає рішення про заборону в`їзду в Україну особі, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.

Згідно із п. 4 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС України та її територіальними органами за ініціативою:

а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій;

б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;

в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження;

г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку;

ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Відповідно до п. 5 Інструкції №1235 після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу:

а) громадянство (підданство);

б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею);

в) дата народження (день, місяць, рік);

г) стать;

ґ) місце проживання;

д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий;

е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну;

є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

На підтвердження існування даних, які обґрунтовують необхідність заборони позивачу в`їзду в Україну через наявність обставин, визначених ч.1 статті 13 Закону України №3773-VI, відповідачем надано подання ГУ НП в Одеській області №2/1-6780 від 13.10.2023 року, в якому зазначено, що в ході здійснення моніторингу фактів притягнення іноземців до адміністративної або кримінальної відповідальності, у тому числі, іноземних громадян, які, перебуваючи на території регіону, представляють кримінальні інтереси злочинних угрупувань, був встановлений громадянин Республіки Польща - ОСОБА_6 ( ОСОБА_8 ), який, за оперативними даними, прибуваючи на території України намагається своїми діями створити умови для кримінальної діяльності на території Одеської області міжнародного злочинного угрупування «Попеску».

У поданні також зазначено, що позивач раніше перебував у міжнародному розшуку правоохоронних органів Республіки Польща за ст.19.1 та ст.286.1 Кримінального кодексу Республіки Польща, та тривалий час переховувався на території України. Переховуючись на території Ізмаїльського району Одеської області, позивач намагався впливати на місцеві органи влади та кримінальний елемент в інтересах міжнародного злочинного угрупування «Попеску». Водночас, у 2022 році правоохоронними органами України було затримано позивача, та в подальшому екстрадовано до правоохоронних органів Республіки Польща. У червні 2023 року позивач повторно прибув на територію України та, за наявними даними, перебуваючи на території Одеської області, знову представляв інтереси злочинного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_3 », лідером якого являється ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на кримінальні прізвиська « ОСОБА_10 », « ОСОБА_11 », « ОСОБА_12 », який перебуває у міжнародному розшуку за ст. 255 (створення злочинної організації), ст. 257 (бандитизм) ч. 2 ст. 115 (організація замовних вбивств) КК України. Як зазначено у поданні, позивач, прикриваючись авторитетом ОСОБА_9 , через своїх представників намагається впливати на кримінальне середовище, зокрема, південний регіон Одеської області.

У поданні від 13.10.2023 року органом поліції також зазначено, що наразі існують підстави вважати, що перебування на території України ОСОБА_1 ( ОСОБА_8 ) суперечить вимогам національної безпеки та охороні громадського прядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, особливо в умовах воєнного стану у зв`язку із озброєною агресією РФ, що може негативно вплинути на оперативну обстановку у регіоні. Суспільна небезпечність перебування на території України позивача, за твердженням ГУ НП в Одеській області, полягає в тому, що він позивач тісний зв`язок із злочинним середовищем, впливає на загострення криміногенної обстановки в Україні, зокрема в Одеській області, підтримує злодійські традиції та надає допомогу кримінальному елементу.

Зазначені відомості у поданні ГУ НП в Одеській області від 13.10.2023 року, на думку суду, є достатніми підставами для заборони позивачу в`їзду на територію України.

Статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію України» від 02.07.2015 року №580-VIII визначено основні завдання поліції, поміж яких, забезпечення публічної безпеки і порядку; охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидія злочинності.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5 частини першої статі 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виники внаслідок чинення кримінального, адміністративного правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» №2135-ХІІ від 18.02.1992 року оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави (ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність Законом України №2135-ХІІ визначені, зокрема, підрозділи Національної поліції (підрозділи кримінальної та спеціальної поліції).

Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності згідно ст. 6 цього Закону є, зокрема, наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: кримінальні правопорушення, що готуються; осіб, які готують вчинення кримінального правопорушення; розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України.

Не підлягають передачі і розголошенню результати оперативно-розшукової діяльності, які відповідно до законодавства України становлять державну таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини. За передачу і розголошення цих відомостей працівники оперативних підрозділів, а також особи, яким ці відомості були довірені при здійсненні оперативно-розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини (ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Як вже було з`ясовано судом вище, оперативні дані, викладені у поданні ГУ НП в Одеській області від 13.10.2023 року, були отримані в ході здійснення оперативно-розшукових заходів Управлінням карного розшуку ГУ НП в Одеській області.

Згідно Положення про Департамент карного розшуку Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України №90 від 14.11.2015 року, Департамент карного розшуку Національної поліції є структурним підрозділом апарату центрального органу управління Національної поліції, який належить до кримінальної поліції та відповідно до законодавства України забезпечує надання поліцейських послуг у сферах охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності.

Аналізуючи вищезазначене, Управління карного розшуку ГУ НП в Одеській області (яким були зібрані відомості для складення вищезгаданого подання від 13.10.2023 року) відноситься до підрозділу кримінальної поліції Національної поліції України, який безпосередньо здійснює оперативно-розшукову діяльність та бере участь у реалізації державної політики з питань боротьби з організованою злочинністю.

При цьому, Управління карного розшуку ГУ НП в Одеській області, як підрозділ державного органу з правоохоронними функціями, наділено, на думку суду, компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам та національній безпеці України, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, вживати за результатами такої оцінки відповідні дії, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення.

Згідно із роз`ясненням у пункті 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід враховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для прийняття органом Державної міграційної служби України постанови про заборону в`їзду є, зокрема, відомості про обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду, викладені у зверненні підрозділів Національної поліції у разі встановлення ними підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

При цьому рішення про заборону в`їзду на територію України має превентивний характер, відповідно, прийняттю такого рішення не обов`язково має передувати факт вчинення особою певних дій з порушення законодавства України та наявність будь-яких кримінальних проваджень.

Право ж на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними загрозами інтересам держави, відповідні державні органи діють в межах наданих повноважень.

Крім того, положеннями Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства №1235 від 17.12.2013 року не визначено повноважень міграційного органу здійснення ним перевірки отриманої ним від уповноважених правоохоронних органів інформації щодо наявності зазначених у ній порушень, або обґрунтованості викладених загроз або ризиків.

Позивачем (за умов його незгоди з відомостями, наданими ГУ НП в Одеській області до міграційного органу, що є підставами для заборони в`їзду на територію України) дії зазначеного правоохоронного органу не оскаржуються. Більш того, сторона позивача під час розгляду даної справи підтвердила відомості, отримані правоохоронним органом при здійсненні ним оперативно-розшукових заходів, в частині перебування позивача у міжнародному розшуку за ст.19.1 та ст.286.1 Кримінального кодексу Республіки Польща, його переховування на території Одеської області та подальшої екстрадиції до правоохоронних органів Республіки Польщі задля продовження відбування покарання, призначеного за вироком Окружного суду Вроцлава району Середмістя від 14.11.2007 року по справі за номером V К 2192/07.

Суд враховує посилання сторони позивача, що ОСОБА_6 ( ОСОБА_2 ) у період воєнного стану провадить волонтерську діяльність на території України, водночас предметом правового спору в межах даної справи є заборона в`їзду позивача на територію України в інтересах забезпечення національної безпеки України, що є превентивним заходом з боку правоохоронних органів держави, та не може співставлятися як рівноцінний доказ щодо того, що здійснення волонтерської діяльності позивачем спростовує відомості, отримані правоохоронними органами під час здійснення ними оперативно-розшукових дій відносно останнього. Крім того, здійснення волонтерської діяльності не свідчить про наявність імунітету на неможливість обмеження пересування іноземця на території України у майбутньому, якщо компетентні державні органи прийдуть до висновку, що перебування такої особи на території України є загрозою національним інтересам та національній безпеці України.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області доведено, що оскаржуване рішення №384 від 19.10.2023 року про заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки громадянину Польщі, ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) прийнято відповідачем за наявності підстав, визначених ст. 13 Закону України №3773-VІ та відповідно до положень Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, а тому судом не вбачається підстав для визнання протиправним та скасування вищевказаного рішення міграційного органу.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення 17 Прикордонного загону імені полковника Олександра Жуковського Державної прикордонної служби України, про відмову йому в перетинанні державного кордону України, суд зазначає наступне.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України врегульовані Законом України «Про прикордонний контроль» №1710-VI від 05.11.2009 року (далі Закон України №1710-VI).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон (ч.2 ст.2 Закону України №1710-VI).

Відповідно до ч.3 ст.2 Закону України №1710-VI прикордонний контроль здійснюється щодо:

1) осіб, які перетинають державний кордон;

2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі;

3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.

Згідно ч.4 ст.2 Закону України №1710-VI прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; 3) виконання доручень правоохоронних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

Відповідно до ч.5 ст.2 Закону України №1710-VI прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в`їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов`язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.

За ч.1 ст.6 Закону України №1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України (ч.2 ст.6 Закону України №1710-VI).

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документам.

За ч.4 ст.6 Закону України №1710-VI прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон (ч.2 ст. 7 Закону України №1710-VI).

Згідно п.2 ч.1 ст.8 Закону України №1710-VI уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови, зокрема, відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України №1710-VI прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

За п.2 ч.2 ст.9 Закону України №1710-VI процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки, зокрема, наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон.

Аналізуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що під час здійснення прикордонного контролю уповноваженими особами Державної прикордонної служби України для надання іноземцю дозволу на перетинання державного кордону, необхідно встановити факт відсутності щодо цієї особи рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну. Для цього здійснюється пошук необхідної інформації у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №407 від 05.06.2012 року було затверджено Інструкцію з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон (далі - Інструкція №407).

Згідно п.2.4 Інструкції №407 початком здійснення стандартної перевірки документів вважається момент подання особою паспортного або іншого визначеного законодавством документа для перевірки прикордонному наряду „Перевірка документів..

Відповідно до п.2.5 Інструкції №407 під час проведення стандартної перевірки документів прикордонний наряд «Перевірка документів» повинен, зокрема, здійснити пошук необхідної інформації у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.

Таким чином, з вищезазначеного нормативного припису вбачається, що на уповноважену особу Державної прикордонної служби України покладено обов`язок щодо здійснення пошуку необхідної інформації у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України при проведенні стандартної перевірки документів особи, зокрема, відомостей щодо наявності доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон.

Згідно п.6 Порядку дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пунктах в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №535 від 23.06.2017 року (далі Порядок №535), перевірка наявності чи відсутності інформації за оперативними базами даних системи «Гарт-1» здійснюється уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби, яка в установленому порядку призначена і несе службу в прикордонному наряді «Перевірка документів», з використанням автоматизованих робочих місць «Інспектор» програмно-технічних комплексів автоматизації прикордонного контролю «Гарт-1/П» системи «Гарт-1» під час прикордонного контролю.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №810 від 30.09.2008 року затверджено Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України (далі Положення №810).

Згідно п.5 Положення №810 система «Гарт-1» створюється і використовується в інтересах розвідки, контррозвідувального забезпечення охорони державного кордону України, оперативно-розшукової діяльності, участі в боротьбі з організованою злочинністю та протидії незаконній міграції з метою своєчасного та достовірного інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності підрозділів та органів Державної прикордонної служби України для здійснення ними заходів із запобігання і недопущення в`їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, розшуку в пунктах пропуску через державний кордон осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань, посилення контролю за додержанням правил в`їзду, виїзду, перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, а також виконання інших завдань у правоохоронній сфері згідно із законодавством.

Відповідно до п.6 Положення №810 функціями системи «Гарт-1» є, зокрема, автоматизація процесів перевірки відомостей про осіб, які перетинають державний кордон України, за базами даних осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань, недійсних, викрадених і втрачених документів на право виїзду за кордон та іншими базами даних, що створюються та використовуються відповідно до законодавства.

Як було зазначено вище, позивач 02.11.2023 року перетинав кордон з Україною в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Рені». При здійсненні прикордонного контролю спрацювала база даних системи «Гарт-1», згідно відомостей якої позивачу було заборонено в?їзд в Україну строком на 3 роки відповідно до доручення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 19.10.2023 року.

Тобто, уповноваженою особою Державної прикордонної служби України було встановлено, що позивач не відповідає умовам в`їзду на територію України, зокрема, п.2 ч.1 ст.8 Закону України №1710-VI в частині відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну.

Згідно ч.2 ст.8 Закону України №1710-VI іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Відповідно до ст.14 Закону України №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Враховуючи, що у системі «Гарт-1» були наявні відомості про доручення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 19.10.2023 року, яким було заборонено в`їзд позивачу в України строком на 3 роки, то приймаючи рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України 02.11.2023 року 17 Прикордонний загін імені підполковника Олександра Жуковського Державної прикордонної служби України діяв обґрунтовано та правомірно, з огляду на що у суду відсутні підстави для визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину Польщі ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ).

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Виходячи з необхідності відмови судом у задоволенні позовних вимог позивача, у суду відсутні підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судових витрат.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника Олександра Жуковського Державної прикордонної служби України (68609, Одеська область, Ізмаїльський район, м.Ізмаїл, вул. Гаврила Музиченка, 31), Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Національної поліції в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12) про визнання протиправними та скасування рішень відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький

.