Рішення

від 08.03.2024 по справі 420/1689/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/1689/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону (м. Білгород-Дністровський) Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_1 Прикордонного загону (м. Білгород-Дністровський) Державної прикордонної служби України про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 № 177 від 07.01.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07.01.2024 він здійснював перетин державного кордону України для виїзду за кордон у міжнародному автомобільному пункті пропуску «Старокозаче», рахуючись на транспортному засобі MAN, д/н НОМЕР_2 , та виконуючи обов`язки водія ПП «Ложєікфокс». Підприємство надає послуги перевезення вантажу автомобільним транспортом на користь ТОВ «Лоджікпауер» на підставі договору від 03.01.2024 № 01/24. Позивача було зареєстровано у системі «Шлях» (номер заяви № 2490621) та закріплено автомобіль марки MAN 3.140, 2019 року випуску, д/н НОМЕР_2 , повна маса 3500 кг. Під час перевірки позивачем було надано весь пакет документів, достатній для перетину кордону, проте начальником групи віпс (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 № 177 від 07.01.2024. На переконання позивача, факт реєстрації позивача в системі «Шлях» обумовлював надання йому дозволу контролюючим органом на перетин державного кордону, чого зроблено не було. Таким чином, спірним рішенням порушено права та інтереси позивача, що зумовило його звернутися до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 02.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

15.02.2024 до суду від НОМЕР_1 Прикордонного загону (м. Білгород-Дністровський) Державної прикордонної служби України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що за результатами проведення фільтраційних заходів прикордонним нарядом «Старший прикордонних нарядів в пункті пропуску» спільно з представниками оперативно-розшукового відділу громадянину ОСОБА_2 було прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянами України, є одноразовим і діє до усунення таких підстав. У позові зазначено, що рішення про відмову, як індивідуальний акт, повинен містити точний перелік документів, які повинен був надати позивач для перетину державного кордону України, та посилання на норму права. Це твердження суперечить законодавству України. У Законах № 1710-VI та № 661-IV громадянину України відмовляють у перетинанні державного кордону з двох причин: - у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту; - наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України". Вказувати у Рішенні про відмову точний перелік документів, які повинен був надати позивач для перетину державного кордону України, та посилання на норму права законодавством України не передбачено.

22.02.2024 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою відповідачем в рішенні про відмову в перетині державного кордону не було зазначено жодної підстави для такої відмови. До того ж, позивачем були надані усі необхідні документи для проходження державного кордону, що на момент винесення рішення були дійсними відповідно до законодавства України.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову ОСОБА_1 та наявність підстав для його задоволення, у зв`язку з наступним.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мав намір 07.01.2024 перетнути державний кордон України у міжнародному автомобільному пункті пропуску «Старокозаче» на транспортному засобі марки VAN, д/н НОМЕР_2 , як водій ПП «Лоджікфокс» (ліцензія перевізника № 436 № 05.09.2022), яке надає послуги з перевезення на користь ТОВ «Лоджікпауер» згідно договору № 01/24 від 03.01.2024, з метою ввезення товарів торгової марки LP та LOGICPOWER на митну територію Польщі для участі ТОВ «Лоджікпауер» у міжнародній виставці Solar Energy Expo 2024 (Fair), що проходить з 16 по 18 січня 2024 р. в міжнародному торговельному та конгресному центрі PTAK Warsaw Expo.

При цьому ОСОБА_1 працює на посаді водія у ПП «Лоджікфокс» (ліцензія перевізника № 436 № 05.09.2022) на підставі трудового контракту від 28.12.2023 № 28.12.2023 та зареєстрований у системі «Шлях» (номер заяви № 2490621), закріплений автомобіль марки MAN TGE 3.140, 2019 р.в., д/н НОМЕР_2 , повна маса 3500 кг.

Під час перевірки ОСОБА_1 пред`явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон; водійське посвідчення; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; трудовий контракт № 28/12/2023 від 28.12.2023 з ПП «Лоджікфокс»; договір № 01/24 перевезення вантажу автомобільним транспортом від 03.01.2024.

За результатами перевірки документів начальником групи віпс (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », лейтенантом ОСОБА_3 прийнято рішення № 177 від 07.01.2024 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 .

Зважаючи на неправомірність оспорюваного рішення та наявність підстав для отримання дозволу на перетинання державного кордону, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі Закон №1710-VI).

Відповідно до статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частинами третьою-п`ятою статті 2 Закону №1710-VI встановлено, що прикордонний контроль здійснюється щодо: 1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.

Прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; 3) виконання доручень уповноважених державних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

Прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в`їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов`язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.

Відповідно до статті 6 Закону №1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Згідно з частина першою-другою статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

За правилами частини першої статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Відповідно до частин другої, третьої статті 14 Закону №1710-VI форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначення випадків тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв`язання спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі Закон №3857-XII).

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в`їхати в Україну.

На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Статтею 2 Закону №3857-XII визначено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Згідно зі статтею 3 Закону № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону № 3857-XII та інших законів України.

На виконання вимог вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі Правила), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.

Відповідно до пункту 2 вказаних Правил, перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.

У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Суд звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан, який регулярно продовжувався і діє на даний час.

Відповідно до пункту 2-9 Правил у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб`єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.

Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.

Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.

Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.

На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: один водій на вантажному транспортному засобі ліцензіата; два водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.

Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону. У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном, установлених цим пунктом, Укртрансбезпека може припинити доступ відповідного ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки на три місяці.

Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки приймається комісією, до складу якої можуть залучатися представники Мінінфраструктури та інших органів державної влади.

Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки затверджується наказом Голови Укртрансбезпеки.

Наказ про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки оприлюднюється наступного дня після його видання на офіційному веб-сайті Укртрансбезпеки та надсилається ліцензіату на електронну адресу (у разі наявності), що міститься в ліцензійній справі.

У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».

За обставин розглядуваного спору, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мав намір 07.01.2024 перетнути державний кордон України у міжнародному автомобільному пункті пропуску «Старокозаче» на транспортному засобі марки VAN, д/н НОМЕР_2 , як водій ПП «Лоджікфокс» (ліцензія перевізника № 436 № 05.09.2022), яке надає послуги з перевезення на користь ТОВ «Лоджікпауер» згідно договору № 01/24 від 03.01.2024, з метою ввезення товарів торгової марки LP та LOGICPOWER на митну територію Польщі для участі ТОВ «Лоджікпауер» у міжнародній виставці Solar Energy Expo 2024 (Fair), що проходить з 16 по 18 січня 2024 р. в міжнародному торговельному та конгресному центрі PTAK Warsaw Expo.

При цьому ОСОБА_1 працює на посаді водія у ПП «Лоджікфокс» (ліцензія перевізника № 436 № 05.09.2022) на підставі трудового контракту від 28.12.2023 № 28.12.2023 та зареєстрований у системі «Шлях» (номер заяви № 2490621), закріплений автомобіль марки MAN TGE 3.140, 2019 р.в., д/н НОМЕР_2 , повна маса 3500 кг.

Під час перевірки ОСОБА_1 пред`явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон; водійське посвідчення; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; трудовий контракт № 28/12/2023 від 28.12.2023 з ПП «Лоджікфокс»; договір № 01/24 перевезення вантажу автомобільним транспортом від 03.01.2024.

У графі «причини відмови іноземцю, особі без громадянства або громадянину України в перетині кордону» рішення № 177 від 07.01.2024 зазначено: «На підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України та вїзду в України гр. України», Правил перетинання ДК гр. України, затверджених ПКМУ № 57 від 27.01.95 року».

За позицією відповідача, викладеній у відзиві на адміністративний позов, вказувати у рішенні про відмову точний перелік документів, які повинен був надати позивач для перетину державного кордону України, та посилання на норму права законодавством України не передбачено. При цьому й у відзиві відповідач фактичну та правову причини відмови позивачу в перетині державного кордону не зазначає. Тобто позиція відповідача буквально зводиться до права органу контролю на прийняття негативного рішення, який в даному випадку і скористався начальник групи віпс (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » шляхом прийняття спірного рішення.

Вирішення справи вимагає відходу від застосування позитивістського підходу, який передбачає пошук відповіді в недосконалому законі або його буквальній (філологічний) інтерпретації. Натомість таке тлумачення має здійснюватися через призму загальних засад принципів права: який принцип є застосовним до цієї справи; як справедливо й розумно застосувати цей принцип у цій справі.

Суд враховує, що включення позивача до системи «Шлях», як водія ліцензіата, не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон і розгляд питань, що пов`язані із в`їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є компетенцію Державної прикордонної служби та її службових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетинанні державного кордону.

Поряд з цим, Держприкордонслужба та її службові особи здійснюють свою діяльність як суб`єкти владних повноважень, їх діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування, а тому, при виконанні своїх функціональних обов`язків службова особа відповідача, приймаючи рішення про відмову в перетинанні державного кордону від 07.01.2024, не могла обмежитися лише вказівкою на ненадання позивачем відповідних документів, а зобов`язана була зазначити, яких конкретно документів для перетинання державного кордону недостатньо і які, на думку відповідача, позивач повинен був надати для прикордонного контролю.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними (абзац другий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).

Також принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда.

Враховуючи зміст статті 8 Конституції України та практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, в контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип поділу державної влади, принцип народного суверенітету, принцип демократії, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду.

Таким чином, верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

Крім того, у постанові від 11 вересня 2023 року у справі № 420/14943/21 сформульовано правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Однак, спірне рішення НОМЕР_1 Прикордонного загону (м. Білгород-Дністровський) Державної прикордонної служби України про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 № 177 від 07.01.2024 не може вважатися таким, що відповідає засадам належного урядування, визначеним, зокрема частиною другою статті 2 КАС України, а тому не може вважатися правомірним.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 Прикордонного загону (м. Білгород-Дністровський) Державної прикордонної служби України (Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Військової слави, 14; ЄДРПОУ 14321831) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_1 Прикордонного загону (м. Білгород-Дністровський) Державної прикордонної служби України про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 № 177 від 07.01.2024.

Стягнути з бюджетних асигнувань НОМЕР_1 Прикордонного загону (м. Білгород-Дністровський) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк