Рішення

від 06.03.2024 по справі 990/3/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

РІШЕННЯ

Іменем України

06 березня 2024 року

м. Київ

справа №990/3/24

адміністративне провадження № П/990/3/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

головуючого судді - Смоковича М. І.,

суддів: Мацедонської В. Е., Мельник-Томенко Ж. М., Прокопенка О. Б., Уханенка С. А.,

секретаря судового засідання Борисевича О. М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представника позивача - адвоката Авдєєнка В. В. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача Леошка Д. Д.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій і про стягнення моральної шкоди та

в с т а н о в и в:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 01 грудня 2023 року № 28/дс-23 (далі - Спірне рішення);

- зобов`язати ВККС розглянути питання про допуск кандидата ОСОБА_1 до участі у конкурсі на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів;

- стягнути на користь ОСОБА_1 50000,00 грн моральної шкоди з Державного бюджету України через казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади.

Позовні вимоги аргументовані головним чином незгодою з мотивами Комісії щодо невідповідності його кандидатури критерію доброчесності.

На думку ОСОБА_1 , позиція ВККС суперечать висновкам Конституційного Суду України, які викладені у Рішенні від 08 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (справа щодо презумпції невинуватості).

У цьому зв`язку позивач [у позовній заяві] зауважив, що саме стаття 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) визначає підстави для закриття провадження у справі і підлягає застосуванню під час вирішення цього спору. Відтак переконує, що навіть припущення у винуватості чи сумнів у невинуватості кандидата на посаду судді у зв`язку із закриттям відносно нього кримінального провадження на підставі статті 284 КПК України (у зв`язку із закінченням строку давності) порушує вимоги статей 1, 3, 8, 62 Конституції України та пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яка стосується презумпції невинуватості.

Отож, переконує позивач, відмовляючи йому як кандидату на посаду судді у допуску до конкурсу з наведених у Спірному рішенні мотивів, відповідач сформував сприйняття його кандидатури суспільством як такого, що вчинив кримінальне правопорушення. Додав також, що КПК України не містить поняття «нереабілітуючі» підстави.

Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2024 року відкрив провадження у справі за цим позовом.

ВККС подала відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалення спірного Рішення відповідач пояснив через призму мети добору професійного суддівського корпусу і тих вимог, яким мають відповідати судді, зокрема в етичній площині.

На думку відповідача, інформація, яку повідомило Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України щодо позивача, і яка, в підсумку, лягла в основу спірного Рішення, стосувалася подій 2007 року, однак, з погляду Комісії, не могла залишитися поза увагою під час конкурсу на зайняття посади судді.

Відповідач, з уваги на доводи і вимоги ОСОБА_1 , додав також, що припинення участі у доборі на цьому етапі не передбачено і без нового проходження процедури добору позивач не може бути повторно зарахований до резерву.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій висловив контраргументи щодо позиції ВККС у цьому спорі. Зокрема позивач більш детально зупинився на Рішенні Конституційного Суду України від 08 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022 і вкотре підкреслив його значення для правильного вирішення цієї справи. У цьому зв`язку він навів окремі фрагменти мотивувальної частини зазначеного Рішення, які стосуються презумпції невинуватості, а також форми судового рішення, яким встановлюється винуватість особи (у порядку кримінального судочинства). Поміж іншого підкреслив, що у випадку закриття (закінчення) кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності [все одно] діє презумпція невинуватості, яка, з погляду позивача, має означати його непричетність /невинуватість до / у вчиненні кримінально караного діяння.

Спираючись на ці твердження позивач зазначив про те, що за правилами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) постанова Вишгородського районного суду Київської області у справі № 1-180/11, на яку покликається ВККС, є недопустимим доказом та не підтверджує винуватості [позивача] у вчиненні злочину. Тому, переконує, згадана постанова суду не може мати преюдиційного значення у розумінні частини четвертої статті 78 КАС України.

Позивач висловився також щодо дотримання відповідачем вимог Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII; тут - у редакції, яка діяла на дату видання Спірного рішення), зокрема частини четвертої статті 74 цього Закону. Зауважив, що за приписами цієї статті відповідач, якщо виявляє невідповідність кандидата вимогам Закону № 1402-VIII, має ухвалити рішення про припинення участі у доборі кандидата на посаду судді. Відтак Комісія могла би відмовити у допуску до участі у конкурсі, як-от у випадку з позивачем, тільки тоді, коли б існувало рішення про припинення участі кандидата у доборі.

З погляду позивача, порушення відповідачем приписів частини четвертої статті 74 Закону № 1402-VIII призвело до ситуації, коли він [позивач] взяв участь в доборі, зарахований до резерву на зайняття вакантних посад суддів, але не може брати участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді.

Щодо покликання на пункт 4.9 Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням ВККС від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (далі - Положення № 141/зп-16; тут - з урахуванням змін, внесених згідно з рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 87/зп-23) позивач додав, що у ньому не передбачено права відповідача ухвалювати рішення про відмову у допуску до конкурсу; цей пункт, зауважив він, встановлює право Комісії ухвалювати рішення про припинення участі кандидата у конкурсі.

Так само позивач у критичній формі висловився щодо покликань Комісії на приписи пункту 59 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (з урахуванням доповнень, внесених згідно із Законом України від 09 грудня 2023 року № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри»; далі - Закон № 3511-ІХ), адже Закон № 3511-ІХ набрав чинність 30 грудня 2023 року, тоді як спірне Рішення Комісія ухвалила 01 грудня 2023 року.

На судовому засіданні позивач висловив аргументи, аналогічні за змістом тим, які написані у позовній заяві та відповіді на відзив. Зокрема позивач зупинився на тому, що постанова про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності не може розглядатися як доказ його винуватості у вчиненні злочину. Переконує, що єдиним актом, який встановлює винуватість особи у вчиненні кримінально караного діяння, є обвинувальний вирок суду. В усіх інших випадках діє презумпція невинуватості, яку Комісія знехтувала Спірним рішенням.

Представник позивача - адвокат Авдєєнко В. В. у своєму виступі на судовому засіданні теж звернув увагу на те, що Комісія, коли покликається на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року у справі № 1-180/11 у контексті оцінюванні кандидатури позивача на відповідність посаді судді, нехтує презумпцією невинуватості, яка закріплена у статті 62 Конституції України, адже інтерпретує [у Спірному рішенні] згадувану постанову суду про закриття кримінального провадження як судове рішення, яким встановлена винуватість особи (позивача) у вчиненні злочину. Представник позивача переконував, що закриття кримінального провадження не спростовує презумпції невинуватості і єдиним судовим рішенням, яке може доводити винуватість особи у вчиненні злочину, є обвинувальний вирок суду. З цих міркувань, як вважає представник позивача, покликання у Спірному рішенні на згадувану постанову суду про закриття кримінального провадження, яка створює негативну конотацію діянням позивача у вимірі його причетності до вчинення злочину, є неприйнятним, а головне суперечить принципу, який закріплений у статті 62 Конституції України.

У своїй аргументації представник позивача - адвокат Авдєєнко В. В. покликався головним чином на мотивувальну частину Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів, які написані у відзиві на позов. Зокрема зауважив, що інформація, яку надало Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України (йдеться про постанову Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року у справі № 1-180/11) засвідчила обставини невідповідності кандидатури позивача на посаду судді за критерієм доброчесності, не зважити на які Комісія не могла, тому ухвалила рішення про відмову в допуску до конкурсу, з приводу якого й виник цей спір.

На виконання вимог суду представник відповідача надіслав також копії особової справи ОСОБА_1 і додаткові пояснення, у яких ще раз наголосив на тому, що позивачеві відмовили у допуску до конкурсу на посаду судді у зв`язку з тим, що він не відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, які визначені у статті 69 Закону № 1402-VIII.

На цю невідповідність звернуло увагу Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України (в рамках спеціальної перевірки), зазначивши про постанову Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року у справі № 1-180/11, яка має нереабілітуючі наслідки для позивача, які Комісія й взяла до уваги, коли вирішувала питання про його відповідність критеріям (умовам), визначеним у статті 69 Закону № 1402-VIII. Щодо стадії, які якій має вирішуватися відповідність кандидатури на посаду судді, то, як можна зрозуміти позицію відповідача з цього приводу, на стадії конкурсу на зайняття вакантної посади судді - яка є наступною після добору - це питання може і має досліджуватися, що й було зроблено.

Колегія суддів заслухала пояснення сторін, дослідила докази, якими вони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та встановила таке.

ВККС рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів місцевих судів (далі - Конкурс) для кандидатів, зарахованих до резервів. Відповідне оголошення (в якому були викладені також умови конкурсу) розміщено на сайті ВККС 15 вересня 2023 року (за покликанням: https://vkksu.gov.ua/rubric/konkurs-dlya-kandydativ-na-zaynyattya-vakantnyh-posad-suddiv-miscevyh-sudiv-ogoloshenyy).

Цим рішенням Комісія встановила загальний порядок та строки подання кандидатами заяв та документів для участі в конкурсі, затвердила Умови проведення Конкурсу (далі - Умови), та визначила, що питання допуску до участі в Конкурсі вирішується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі колегій.

Відповідно до Умов (пункт 10) до участі в Конкурсі допускаються особи, які: 1) у порядку та строки, визначені оголошенням, подали всі необхідні документи; 2) на день подання документів перебувають у резерві на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, не займають суддівську посаду та відповідають вимогам до кандидатів на посаду судді, визначеним статтею 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За пунктом 10.2 Умов для допуску до Конкурсу проводитиметься перевірка поданих кандидатами на посаду судді документів та даних з метою встановлення відповідності вимогам до кандидатів на посаду судді, визначеним статтею 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Інформація про кандидатів на посаду судді, допущених до участі у Конкурсі, оприлюднюється на офіційному вебсайті Комісії не пізніше наступного робочого дня після ухвалення Комісією відповідного рішення (пункт 10.3 Умов).

20 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , позаяк він зарахований до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, звернувся до Комісії із заявою про намір претендувати на посаду судді господарської та загальної спеціалізацій. До заяви її автор додав необхідні для участі у Конкурсі документи, а саме: копію паспорта громадянина України; анкету кандидата на посаду судді; декларацію родинних зв`язків кандидата на посаду судді за 2018-2022 роки; декларацію доброчесності кандидата на посаду судді; копію трудової книжки; виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; копію витягу з Реєстру платників єдиного податку; копії договорів про абонентське правове обслуговування та про надання послуг; довідку про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів за формою первинної облікової документації № 100-2/о; копію декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік; копію військового квитка; копію Державного сертифіката, виданого Національною комісією зі стандартів державної мови, про рівень володіння державною мовою на рівні вільного володіння першого ступеня; витяг щодо несудимості.

За наслідками перевірки кандидатури ОСОБА_1 . Комісія ухвалила Рішення [від 01 грудня 2023 року № 28/дс-23], яким відмовила йому в допуску до участі в оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 Конкурсі.

Комісія аргументувала це Рішення тим, що за результатами розгляду питання про допуск кандидата ОСОБА_1 до участі в Конкурсі встановила його невідповідність вимогам до кандидата на посаду судді, які визначені у статті 69 Закону України [від 02 червня 2016 року № 1402-VIII] «Про судоустрій і статус суддів», а саме критерію доброчесності.

У цьому зв`язку продовжила, що під час перевірки на відповідність кандидатів на посади суддів місцевих судів критерію доброчесності до Комісії надійшов лист Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 17 листопада 2023 року № 5/6/5/3-8140, у якому зазначено про те, що Вишгородський районний суд Київської області 23 серпня 2011 року розглядав справу № 1-180/11 за обвинуваченням, зокрема, ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Під час дослідження постанови Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року у справі № 1-180/11 встановлено, що провадження у справі за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною першою статті 358 КК України закрито у зв`язку із закінченням строків давності.

За текстом Спірного рішення, згадане судове рішення стосується подій, які відбулися у 2007 році. Водночас, як зауважила Комісія, закриття провадження у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою обставиною в розумінні Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Зважаючи на особливу увагу спільноти до процесу добору суддів і запит суспільства на справедливість, кандидати на посаду судді мають відповідати найвищим стандартам доброчесності, щоб у стороннього спостерігача не виникало сумнівів щодо майбутніх суддів.

На підставі наведених мотивів Комісія дійшла висновку про неможливість участі ОСОБА_1 у Конкурсі [на посаду судді] як особи, яка не відповідає критерію доброчесності.

Позивач не погодився з Рішенням ВККС, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Нормативне регулювання

Відповідно до частин першої, другої статті 69 Закону № 1402-VIII (тут і далі - у редакції, яка діяла станом на дату ухвалення спірного Рішення) на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.

Не може бути призначений суддею громадянин, який: 1) визнаний судом обмежено дієздатним або недієздатним; 2) має хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню функцій зі здійснення правосуддя; 3) має незняту чи непогашену судимість.

Відповідно до частини першої статті 70 Закону № 1402-VIII добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі стадії: 1) рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оголошення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів; 2) розміщення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на своєму офіційному веб-сайті оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді. 3) подання особами, які виявили намір стати суддею, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідної заяви та документів, визначених статтею 71 цього Закону; 4) здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України перевірки відповідності осіб, які звернулися із заявою для участі в доборі, установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді на основі поданих документів; 5) допуск Вищою кваліфікаційною комісією суддів України осіб, які за результатами перевірки на час звернення відповідають установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді, до участі у доборі та складенні відбіркового іспиту; 6) складення особою, допущеною до участі у доборі, відбіркового іспиту; 7) встановлення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України результатів відбіркового іспиту та їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 8) проведення стосовно осіб, які успішно склали відбірковий іспит, спеціальної перевірки в порядку, визначеному законодавством про запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених статтею 74 цього Закону; 9) проходження кандидатами, які успішно склали відбірковий іспит та пройшли спеціальну перевірку, спеціальної підготовки; отримання свідоцтва про проходження спеціальної підготовки; 10) складення кандидатами, які пройшли спеціальну підготовку, кваліфікаційного іспиту та встановлення його результатів; 11) зарахування Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кандидатів на посаду судді за результатами кваліфікаційного іспиту до резерву на заміщення вакантних посад судді, визначення їх рейтингу, оприлюднення списку кандидатів на посаду судді, включених до резерву та рейтингового списку, на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 12) оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідно до кількості вакантних посад судді у місцевих судах конкурсу на заміщення таких посад; 13) проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді правосуддя щодо призначення кандидата на посаду судді; 14) розгляд Вищою радою правосуддя рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді; 15) видання указу Президента України про призначення на посаду судді - у разі внесення Вищою радою правосуддя подання про призначення судді на посаду.

За частинами першою, другою статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.

Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 79 Закону № 1402-VIII для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про його оголошення, розміщує відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті і веб-порталі судової влади та публікує її у визначених нею друкованих засобах масової інформації не пізніш як за місяць до дня проведення конкурсу.

Загальний порядок подання заяви для участі у конкурсі та умови його проведення визначаються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Інформація про подання заяви для участі у конкурсі на заміщення конкретної вакантної посади судді оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (частина п`ята статті 79 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до частини восьмої статті 79 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно.

Згідно з частиною сімнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII за результатами конкурсного добору Вища кваліфікаційна комісія суддів України надсилає до Вищої ради правосуддя відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями.

Відповідно до внесеної Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рекомендації Вища рада правосуддя на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду (частина вісімнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до пункту 1.1 Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням ВККС від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (далі - Положення № 141/зп-16; тут - з урахуванням змін, внесених (востаннє) згідно з рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 87/зп-23), це Положення розроблено відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі [у тексті Положення] - Закон) і визначає порядок проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого судів та Верховного Суду (далі - конкурс), внесення до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення (переведення) кандидатів на посаду судді.

Відповідно до пункту 2.1 Положення № 141/зп-16 конкурс оголошується на підставі рішення Комісії.

Рішення про проведення конкурсу ухвалюється на засіданні Комісії у пленарному складі.

За пунктом 2.2 Положення № 141/зп-16 оголошення про проведення конкурсу Комісія розміщує на своєму офіційному веб-сайті і веб-порталі судової влади та публікує у визначених Комісією друкованих засобах масової інформації не пізніш як за місяць до дня проведення конкурсу.

Відповідно до пункту 2.3 Положення № 141/зп-16 в оголошенні про конкурс зазначаються: 1) найменування судів, де є вакантні посади суддів; 2) кількість вакантних посад суддів; 3) порядок та строки подання заяви для участі в конкурсі; 4) перелік документів, що додаються до заяви, та вимоги до них; 5) умови проведення конкурсу; 6) дата, час і місце проведення конкурсу; 7) інша необхідна інформація.

Відповідно до пункту 2.4 Положення № 141/зп-16 конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду проводиться на основі рейтингу, складеного за результатами кваліфікаційних іспитів у межах процедури добору суддів (для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резерву) чи іспитів у межах процедури кваліфікаційного оцінювання (для суддів, які подали заяви про участь у конкурсі).

Згідно з пунктом 4.1 Положення № 141/зп-16 на підставі поданих кандидатом документів член Комісії-доповідач здійснює перевірку: 1) відповідності осіб, які звернулися для участі в конкурсі, вимогам до кандидатів на посаду судді, встановлених Конституцією України та Законом; 2) дотримання кандидатом встановлених умовами конкурсу строку та процедури звернення для участі в конкурсі; 3) поданих документів на відповідність переліку та вимогам до їх оформлення.

За пунктом 4.6 Положення № 141/зп-16 за результатами проведеної перевірки членом Комісії-доповідачем на найближчому засіданні палати або колегії відповідно до повноважень, визначених Комісією при оголошенні конкурсу, ухвалюється рішення про допуск до проходження кваліфікаційного оцінювання та/або участі у конкурсі.

Повідомлення про вирішення питання щодо допуску кандидатів до проходження кваліфікаційного оцінювання та/або участі у конкурсі публікується на офіційному веб-сайті Комісії. Участь кандидата у вирішенні такого питання не є обов`язковою.

Інформація про результати вирішення питання про допуск кандидатів до проходження кваліфікаційного оцінювання та/або участі у конкурсі розміщується на офіційному веб-сайті Комісії.

Згідно з пунктам 4.8, 4.9 Положення № 141/зп-16 у разі одержання інформації, що може свідчити про недостовірність (зокрема неповноту) відомостей, поданих кандидатом, проводиться перевірка зазначеної інформації. Така перевірка може здійснюватися разом зі спеціальною перевіркою.

У разі встановлення Комісією невідповідності кандидата вимогам до кандидата на посаду судді його участь у конкурсі припиняється на підставі рішення Комісії.

За пунктом 5.1 Положення № 141/зп-16 спеціальна перевірка стосовно кандидата на відповідність вимогам, установленим Конституцією України та Законом, здійснюється в порядку, визначеному законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про запобігання корупції» та цим Положенням, під час призначення на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду за спеціальною процедурою та у разі ухвалення Комісією відповідного рішення може проводитися під час призначення на посаду судді місцевого суду.

З метою підготовки до проведення спеціальної перевірки Комісією направляються письмові запити до уповноважених державних органів (пункт 5.2 Положення № 141/зп-16).

30 грудня 2023 року набрав чинність Закон України від 09 грудня 2023 року № 3511-Х «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри»; далі - Закон № 3511-Х), яким розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII доповнено, зокрема, пунктами 57-59 такого змісту:

« 57. Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри».

58. Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри».

Особи, призначені на посаду судді за результатами такого конкурсу, не проходять початкову підготовку у Національній школі суддів України, передбачену статтею 89 цього Закону, та набувають повноважень судді із здійснення правосуддя, за умови зарахування до штату відповідного суду та складення присяги судді.

59. Кандидати, які на день завершення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, перебувають у резерві на зайняття вакантних посад суддів, підлягають виключенню з резерву.

Без нового проходження процедури добору такі особи не можуть бути повторно зараховані до резерву».

Висновки Верховного Суду

Отож колегія суддів з`ясувала, що ВККС ухвалила Спірне рішення, яким відмовила ОСОБА_1 у допуску до участі в конкурсі на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, який [Конкурс] був оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.

Підставою для ухвалення Спірного рішення слугувала інформація, яку надало - у рамках спеціальної перевірки - Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України листом від 17 листопада 2023 року № 5/6/5/3-8140. Нагадаємо, що цим листом ВККС повідомлена про те, що стосовно ОСОБА_1 є постанова Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року № 1-180/11 про закриття кримінального провадження у справі про обвинувачення ОСОБА_1 за статтею 358, частина перша КК України у зв`язку із закінченням строків давності (відповідно до статті 71 КПК України від 28 грудня 1960 року № 1001-05, за правилами якого суд вирішував питання про закриття кримінального провадження; далі - КПК України 1960 року).

За текстом цієї постанови суд, який її ухвалив, встановив, серед іншого, що ОСОБА_1 підробляв документи, які видає чи посвідчує підприємство, установа, організація, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і які надають право або звільняють від обов`язків, з метою використання іншою особою.

З цього приводу Вишгородський районний суд Київської області з`ясував, що згідно з наказом т.в.о. Генерального директора ДП «Чорнобильсервіс» № 273-с від 12 липня 2007 року ОСОБА_1 призначений на посаду головного юрисконсульта цього підприємства. Відтак продовжив, що т.в.о. Генерального директора ДП «Чорнобильсервіс» ОСОБА_3 , на підставі службової записки, яку склав головний юрисконсульт підприємства ОСОБА_1 , всупереч вимог статей 1, 2 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» - згідно з якими при закупівлі за державні кошти послуг на суму понад 50 тис. грн передбачено обов`язкове застосування тендерних процедур - без тендерних процедур уклав з ТОВ «ЮКФ „Онікс"» договір від 18 липня 2007 року № 133 про абонентське юридичне обслуговування ДП «Чорнобильсервіс» протягом 2007 року, а 19 липня 2008 року підписав ще й додаткові угоди № 1 і № 2 до цього договору.

Суд підкреслив, що договір від 18 липня 2007 року № 133 та додаткові угоди до нього завізував підписом головний юрисконсульт ДП «Чорнобильсервіс» ОСОБА_1, засвідчивши таким чином їхню відповідність чинному законодавству.

Далі, за текстом постанови Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року № 1-180/11, на підставі договору від 18 липня 2007 року № 133 про абонентське юридичне обслуговування та додаткових угод до нього були складені акти виконаних робіт № 1 і № 2 від 25 липня 2007 року, № 3 і № 4 від 26 липня 2007 року, № 1, № 2, № 3, № 4 від 27 вересня 2007 року, № 1 і № 2 від 31 жовтня 2007 року та № 1 від 29 листопада 2007 року. Перелічені акти виконаних робіт підписали: ОСОБА_3 - від імені ДП «Чорнобильсервіс», та ОСОБА_4 - від імені ТОВ «ЮКФ „Онікс"».

Крім названих посадових осіб ці акти виконаних робіт, як написано у згадуваній постанові суду, підписав також головний юрисконсульт ДП «Чорнобильсервіс» ОСОБА_1, який таким чином засвідчив достовірність відомостей, які у них викладені.

На підставі зазначених актів ДП «Чорнобильсервіс» у період з 02 серпня 2007 року по 27 грудня 2007 року протиправно перерахувало на рахунок ТОВ «ЮКФ „Онікс"» грошові кошти на загальну суму 291035 грн, хоча будь-яких юридичних послуг ДП «Чорнобильсервіс» представники ТОВ «ЮКФ „Онікс"» не надавали.

Вишгородський районний суд Київської області підкреслив, що ОСОБА_1 , діючи умисно, з метою приховати протиправний характер укладеного ОСОБА_3 договору від 18 липня 2007 року № 133, додаткових угод до нього (№ 1 і № 2 від 19 липня 2007 року) завізував зазначені документи своїм підписом, засвідчивши таким чином їхню відповідність чинному законодавству.

Так само і щодо перелічених вище актів виконаних робіт Вишгородський районний суд Київської області зазначив, що головний юрисконсульт ДП «Чорнобильсервіс» ОСОБА_1 , достовірно знаючи про те, що ТОВ «ЮКФ „Онікс"» не надавало будь-яких юридичних послуг ДП «Чорнобильсервіс», умисно своїми підписами завізував ці акти, засвідчивши таким чином достовірність викладених у них відомостей, на підставі яких ДП «Чорнобильсервіс» у період з 02 серпня 2007 року по 27 грудня 2007 року перерахувало на рахунок ТОВ «ЮКФ „Онікс"» грошові кошти на загальну суму 291035 грн.

Наприкінці Вишгородський районний суд Київської області у своїй постанові зазначив, що підсудний ОСОБА_1 просив закрити провадження у справі щодо нього у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Зважаючи на це, а також на думку адвоката, прокурора, які підтримали клопотання, суд, - за текстом постанови, - дійшов висновку, що це клопотання обґрунтоване і підлягає задоволенню, тож на підставі статті 71 КПК України 1960 року ухвалив постанову від 23 серпня 2011 року.

Нагадаємо, що обставини, які встановив Вишгородський районний суд Київської області у постанові від 23 серпня 2011 року № 1-180/11, слугували для ВККС основою вважати, що кандидат на посаду судді ОСОБА_1 не відповідає критерію доброчесності, що є однією з вимог до кандидатів на посаду судді відповідно до приписів частини першої статті 69 Закону № 1402-VIII.

Позивач, своєю чергою, покликається на презумпцію невинуватості, якою, як він вважає, Комісія знехтувала, коли поклала в основу Спірного рішення згадувану постанову суду про закриття кримінального провадження, натякаючи таким чином на те, що позивач вчинив діяння, яке характеризує його поведінку з негативного боку.

Отож з уваги на предмет спору та аргументи сторін колегія суддів у вимірі спірних правовідносин має відповісти на питання: (1) яке значення презумпції невинуватості (стаття 62 Конституції України) у ситуації, коли у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності виникають підстави для закриття кримінального провадження; (2) чи є постанова про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (як-от постанова Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року № 1-180/11; за правилами КПК України, який діє з 19 листопада 2012 року, судове рішення з такого питання викладається у формі ухвали) судовим рішенням, яке підтверджує вчинення особою діянь, які були поставлені їй за провину; (3) чи є, відтак, підстави вважати, що після закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності й надалі «зберігає» свою дію презумпція невинуватості особи (обвинуваченої у вчиненні злочину, строк давності притягнення до відповідальності за яким закінчився), що таким чином має запобігати будь-яким негативним «репутаційним» наслідкам закриття кримінального провадження з підстав, які є нереабілітуючими; (4) чи могла ВККС брати до уваги судове рішення про закриття кримінального провадження щодо особи, яка кандидує на посаду судді, під час вирішення питання про допуск такої особи до конкурсу на заміщення вакантних посад судді, через призму відповідності цього кандидата критерію доброчесності, який - відповідно до частини першої статті 69 Закону № 1402-VIII - є однією з умов доступу до цієї професії.

Відповідаючи на окреслені питання колегія суддів виходить з того, що презумпція невинуватості, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 08 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022, діє на усіх стадіях кримінального провадження й діє доти, доки її не буде спростовано у законному порядку обвинувальним вироком суду.

У цьому Рішенні написано також таке: «У розумінні зазначених конституційних приписів [статті 62 Конституції України] метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалося кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв`язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості».

Із розуміння дії презумпції невинуватості, як його розтлумачив Конституційний Суд України, можна виснувати, що цей принцип не втрачає свого значення на стадії вирішення питання про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, і підтвердити або спростувати її можна лише за умови, що обвинувачений на це погодиться.

Це має означати, що завдання кримінального провадження, які теж залишаються незмінними у ситуації, про яку йде мова, можуть бути реалізовані, якщо особа, «захищена» презумпцією невинуватості, погодиться на це (висловить свою на те волю). Тобто готовність сторони обвинувачення доводити перед судом винуватість особи у вчиненні злочину, яка [особа] поки презюмується невинуватою, за обставин, коли строк притягнення її до відповідальності закінчився, тепер впирається у бажання цієї особи «дозволити», щоб в рамках належної правової процедури діяння, за які ця особа могла бути притягнена до кримінальної відповідальності, отримали, врешті, правову оцінку і вердикт суду.

Варто розуміти, що із закінченням строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності сама «подія» кримінально караного діяння (як дійсність), з якою пов`язаний цей строк, нікуди не зникла. Так само ця «подія» не припинить свого існування, якщо за нею не буде обвинувального вироку суду. Водночас «пов`язаність» з діянням, яке має ознаки злочину, особи яка в описаній ситуації опиняється перед вибором форми / способу закінчення кримінального провадження стосовно себе, залишається і припинитися може лише за наслідками судового розгляду за процедурою, визначеною процесуальним законом. Відповідно, відмова від судового розгляду покладає на особу також і відповідальність за її наслідки, які за описаних умов теж для неї настануть.

Іншими словами, якщо підсумувати, то в ситуації, коли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності минули і виникли підстави для закриття кримінального провадження у зв`язку з цим (чи то на досудовому розслідуванні, чи на стадії судового розгляду), то для того, аби вимагати визнання своєї невинуватості, яка, на підставі статті 62 Конституції України, презюмується, особа має висловити свою на те згоду, щоб вже у судовому засіданні сторона обвинувачення мала змогу на основі зібраних доказів довести, що в діяннях обвинуваченого / підсудного є склад злочину, особа - навести свої аргументи щодо висунутого їй обвинувачення, а суд - вирішити (виправдувальним або обвинувальним вироком) це обвинувачення. І отут презумпція невинуватості особи діяла б, допоки суд не ухвалив би або обвинувального вироку, або ж навпаки, виправдувального вироку, який би цю презумпцію підтвердив.

Та позаяк без згоди особи до цього етапу не перейти і склад злочину залишиться без доведення в судовому порядку, то згода особи (обвинуваченої у вчиненні кримінально караного діяння) на закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності - без якої суд не може перейти до вирішення цього питання - по суті означає, що особа відмовляється від того, щоб суд її виправдав. Це не має означати, що презумпцію невинуватості спростовано, адже без обвинувального вироку особа не вважається винуватою у вчиненні злочину.

Водночас закриття кримінального провадження з наведеної підстави можливе за наявності події злочину, тож якщо особа відмовляється (не дозволяє) від доведення презумпції своєї невинуватості до кінця (через виправдувальний вирок суду), а погоджується на завершення кримінального провадження у такій формі, то таким чином поставлене їй [особі] за провину діяння залишається хоч і не доведеним (у судовому порядку), але все ж таким, яке пов`язане з цією особою. Відповідно ця «пов`язаність» з подією злочину, опосередкована постановою про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку давності (тобто з нереабілітуючої підстави), має, окрім юридичних наслідків, також і репутаційний вплив, адже негативно характеризує особу (яка обвинувачувалася у вчиненні злочину), особливо з морально-етичного боку. І в цій ситуації презумпція невинуватості, на яку опирається позивач і його представник, цієї характеристики не змінить, тому що, повторимося, про чиюсь винуватість тут не йдеться.

У Спірному рішенні Комісія, коли покликалася на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року № 1-180/11 про закриття кримінального провадження, у такий спосіб не стверджувала й не могла стверджувати про вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину, адже це не доведено у встановленому порядку. Комісія під час вирішення питання до відповідність позивача як кандидата на посаду судді встановленим вимогам (стаття 69 Закону № 1402-VIII), взяла до уваги той факт, що було певне діяння, за яке кримінальний закон передбачав відповідальність, і до якого [діяння] був причетний ОСОБА_1 , за згодою якого суд закрив кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Зміст постанови Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року № 1-180/11 засвідчив, що закриття кримінального провадження щодо позивача відбулося з нереабілітуючих підстав, що негативно позначається на репутації особи, надто коли це стосується конкурсу на посаду судді, до якої Закон № 1402-VII встановлює вимоги також морального та етичного характеру, об`єднавши їх словом «доброчесність». Остання зобов`язує Комісію перевіряти, виявляти, а також реагувати на факти / обставини, які свідчать про недотримання цієї вимоги, і робити це не тільки на етапі добору кандидатів на посаду судді, але й під час конкурсу на заміщення вакантної посади судді теж.

Добирання суддів є сферою відповідальності ВККС й для цього вона наділена відповідним обсягом компетенції. Покликання позивача на те, що питання про відповідність його кандидатури вимогам на посаду судді мало бути вирішене (тобто могло вирішуватися) на стадії добору на цю посаду (який він успішно пройшов, після чого був зарахований до резерву на заміщення вакантних посад судді) є слушні, але вони не заперечують (як і не виключають) іншого: на етапі конкурсу на заміщення вакантної посади судді ВККС теж має контролювати відповідність особи, яка кандидує на посаду судді, вимогам, які встановив закон до цієї посади.

Колегія суддів пам`ятає, що позивач успішно пройшов добір на посаду судді і зарахований до резерву на заміщення вакантної посади судді, незважаючи на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року № 1-180/11, про яку ВККС було відомо. Однак, та обставина, що ВККС протягом добору кандидатів на посаду судді не зважила на згадану постанову, яка, втім, існувала на той час, не може означати, що ця постанова суду вже втратила свою «значимість» і не може братися до уваги під час конкурсу на заміщення вакантної посади судді, в рамках якого Комісія вирішує питання про допуск кандидата до цього конкурсу.

У цьому зв`язку треба підкреслити, що ухвалення рішення на кшталт того, яке оспорює позивач у цій справі (про відмову у допуску до конкурсу на заміщення вакантної посади судді), було очікуваним, адже як приписи Закону № 1402-VIII (зокрема статті 69), так і норми Положення № 141/зп-16 (до якого відсилають приписи статті 79 Закону № 1402-VIII), окремі з яких написані вище, сформульовані достатньо чітко, щоб передбачити які наслідки матиме факт закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави для особи, яка претендує на зайняття посади судді. Знову таки, у цьому дискурсі йдеться не про винуватість особи (позивача) у вчиненні кримінально караного діяння, а про репутаційні наслідки закриття кримінального провадження для особи, яка погодилася на те, щоб діяння (як подія), з якою пов`язувався строк давності, не отримало правової оцінки суду (тобто по суті обвинувачення) за правилами кримінального провадження.

З пояснень позивача і його представника можна зрозуміти, що вони не заперечують існування постанови Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року № 1-180/11, якою закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку давності. Їхня позиція націлена радше на те, щоб переконати: презумпція невинуватості запобігає негативній характеристиці позивача (з морально-етичного боку) і тому постанова суду, на яку покликалася Комісія у Спірному рішенні, не могла бути використана як свідчення невідповідності позивача вимогам на посаду судді за критерієм доброчесності.

Зважаючи на мотиви, які написані вище, колегія суддів вважає такі аргументи помилковими і, вторуючи, зазначає, що вина позивача у вчиненні злочину не була доведена, тож він, відповідно до приписів статті 62 Конституції України, презюмується невинуватим, чого, власне відповідач теж не заперечує. Водночас закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави (якою за своєю суттю і є закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності) негативно впливає на репутацію особи, яка, позаяк погодилася на закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, мала б і повинна була це знати.

Треба додати також, що мотивувальна частина Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022, на яку спирався позивач і його представник у своїх поясненнях, продиктована передовсім змістом конституційної скарги, надто положеннями закону, які належало перевірити на конституційність, тож усе таки інтерпретувати зміст цього Рішення треба цілісно, у зіставленні з предметом розгляду. Якщо дотримуватися такого підходу, то стане зрозуміло, що презумпція невинуватості - у всій цій канві міркувань органу конституційного контролю - розглядається як конституційна гарантія особи на те, щоб мати можливість у судовому порядку захистити себе від звинувачень; відповідно закриття кримінального провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 284 КПК України (у разі, якщо «набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою») без запитування згоди особи - що таким чином позбавило б її самої можливості висловити свою позицію щодо висунутого їй обвинувачення - порушує право на захист.

«На думку Конституційного Суду України, - як написано в абзаці третьому пункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022, - згідно з принципом верховенства права надання згоди особою на закриття стосовно неї кримінального провадження у зв`язку з декриміналізацією діяння обов`язкове, оскільки це є умовою здійснення її права викласти свою позицію стосовно власної невинуватості. Відсутність такої можливості не забезпечує дотримання основних конституційних засад, які поширюються й на кримінальне провадження, а саме рівності перед судом і законом, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а отже, призводить до порушення права на судовий захист».

Варто знову нагадати, що для закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності потрібна згода особи. Це нагадування до того, що у випадку з позивачем закриття щодо нього кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку давності відбулося за його згодою, відповідно про наслідки такого рішення позивачу - з уваги на приписи частини другої, третьої статті 71 КПК України 1960 року (позаяк постанова Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року № 1-180/11 ухвалена за правилами кримінального провадження, які визначав КПК України 1960 року) - мало бути відомо.

Беручи до уваги наведене колегія суддів погоджується, що Комісія, коли під час перевірки на відповідність кандидатів на посади суддів місцевих судів критерію доброчесності отримала лист Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 17 листопада 2023 року № 5/6/5/3-8140, мала обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_1 як кандидат на посаду судді не відповідає названому вище критерію, який є однією з умов доступу до цієї посади. З цих міркувань Спірне рішення, яке ухвалила ВККС за описаної вище ситуації, є правомірне й за наслідками розгляду справи колегія суддів не встановила підстав для його скасування.

Позовні вимоги про зобов`язання ВККС розглянути питання про допуск кандидата ОСОБА_1 до участі у конкурсі на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах, як і вимога про стягнення моральної шкоди, позаяк вони обидві похідні від вимоги про скасування Спірного рішення як протиправного, задоволенню теж не підлягають.

Зважаючи на положення статті 139 КАС України в зіставленні з результатом вирішення цього спору по суті, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 139, 246, 250, 255, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій і про стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлений 07 березня 2024 року.

Головуючий суддя М. І. Смокович

Судді В. Е. Мацедонська

Ж. М. Мельник-Томенко

О. Б. Прокопенко

С. А. Уханенко