Постанова

від 07.03.2024 по справі 915/149/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/149/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання Кратковський Р.О.

за участю представників сторін:

від прокурора - Дичко В.О., посвідчення №073432 від 01.03.2023р.;

від позивача не з`явився;

від відповідача Судаков В.В., ордер серія ВН №1007773 від 16.10.2023р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ГРОТ-2012

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.09.2023, повний текст складено та підписано 25.09.2023

у справі №915/149/22

за позовом Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ГРОТ-2012

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсним свідоцтва та припинення права власності, повернення земельної ділянки,-

головуючий суддя Давченко Т.М.

місце прийняття рішення: Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 07.03.2024, згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2022 року Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ГРОТ-2012, в якому просив суд:

-усунути перешкоди власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 11.04.2015 № 36230819 з одночасним припиненням права власності ТОВ "Грот-2012" (код ЄДРПОУ 38058570) на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0442 (запис № 9360673);

-усунути перешкоди власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом зобов`язання ТОВ "Грот-2012"(код ЄДРПОУ 38058570) повернути у власність Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0442;

- стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Коблівською сільською радою за відсутності достатнього обсягу повноважень та в порушення вимог земельного, водного та містобудівного законодавства, а саме, заборони на перебування земель пляжної зони прибережної захисної смуги у приватній власності, прийнято рішення про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 для ведення садівництва спірної земельної ділянки, розташованої у межах прибережної захисної смуги узбережжя Чорного моря в межах території Коблівської сільської ради.

Вказану земельну ділянку ОСОБА_1 у подальшому відчужено на користь ТОВ "Грот-2012", про що останньому видано спірне свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11.04.2015 № 36230819, а в Реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено спірний запис про право власності № 9360673.

З метою усунення вказаних порушень законодавства, заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 до Березанського районного суду Миколаївської області заявлено позов в інтересах держави до Коблівської сільської ради, ОСОБА_1 , ТОВ "Грот-2012" про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, який 11.05.2021 в рамках цивільної справи №469/1260/16-ц було задоволено частково.

Враховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що оскільки первісне відведення земельної ділянки відбулось з численними порушеннями вимог законодавства, що підтверджено судовими рішеннями, то вказане свідоцтво підлягає визнанню недійсним з одночасним припиненням права власності ТОВ "Грот-2012" на спірну земельну ділянку

В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді прокурор вказує на те, що 20.09.2021 та 16.11.2021 Миколаївською окружною прокуратурою на адресу Коблівської сільської ради були скеровані листи №50-4373вих-21 та №50-5669вих-21, і повідомлено про порушення вимог законодавства при відчуженні у приватну власність спірної земельної ділянки.

Вказані листи окружної прокуратури містили також законодавчі обґрунтування повноважень сільської ради на розпорядження цією ділянкою від імені держави, а отже, юридичного обов`язку вживати заходи до її повернення державі.

Однак, вказані листи прокуратури залишились без відповіді, що, на думку прокурора, свідчить про відсутність наміру Коблівської сільської ради вживати заходів до усунення порушень законодавства, та вказує на її бездіяльність та самоусунення від вжиття заходів щодо повернення земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади.

Крім того, прокурор вважає, що Коблівська сільська рада, будучи стороною по справі №469/1260/16-ц, з 11.05.2021 обізнана про прийняте судом рішення стосовно незаконності відведення земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0442, а отже як власник відповідної ділянки повинна була вжити заходів до її повернення.

Водночас жодних заходів з цього приводу Коблівською сільською радою не вжито, відповідні позови до суд не заявлено.

Викладене вказує на усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень, свідчить про нездійснення ним захисту інтересів держави упродовж розумного строку та є підставою для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.09.2023 у справі №915/149/22 (суддя Давченко Т.М.) позов Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради задоволено. Усунуто перешкоди власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 11.04.2015 № 36230819 з одночасним припиненням права власності ТОВ "Грот-2012" на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0442 (запис № 9360673). Усунуто перешкоди власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом зобов`язання ТОВ "Грот-2012"(код ЄДРПОУ 38058570) повернути у власність Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0442.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Грот-2012" на користь Миколаївської обласної прокуратури грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 4962 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що придбана ТОВ "Грот-2012" земельна ділянка на момент її відчуження на користь відповідача мала розташування в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, та відповідно до чинних положень законодавства, могла перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

А тому суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає визнанню недійсним та скасуванню видане відповідачу свідоцтво про право власності від 11.04.2015 № 36230819 з одночасним припиненням права власності ТОВ "Грот-2012" на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0442 (запис №9360673).

Крім того, суд визнав підлягаючою задоволенню вимогу прокурора про усунення перешкод власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом зобов`язання ТОВ "Грот-2012" повернути у власність Коблівської сільської ради спірну земельну ділянку.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.09.2023 року, Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Грот-2012 звернулось з апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарський суду, в якій просить суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.09.2023 року у справі №915/149/22 скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

На думку скаржника, оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, зокрема:

-проєкт землеустрою був затверджений сільською радою (рішення ради №43 прийняте 09.04.2021 р., однак на час прийняття рішення 21.05.2021р. воно не було доведено до відома громади жодним чином, тому відповідач не мав об`єктивної можливості викласти свої міркування щодо законності володіння ним спірною землею та надавати відповідні докази ще під час розгляду справи №469/1260/16-ц. Апелянт випадково дізнався, що Коблівська сільська рада затвердила проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів уздовж Чорного моря на території с. Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

-порівнявши обставини, які позивач зазначив у позовній заяві та в пояснювальній записці до проекту, можливо встановити, що спірна земельна ділянка не входить до прибережної захисної смуги Чорного моря;

- судом встановлено, що безоплатно у порядку ст..121 ЗК України право приватної власності на спірну земельну ділянку комунальної власності на спірну земельну ділянку комунальної власності набуто фізичною особою ОСОБА_1 , а апелянт отримав у власність цю ділянку не в порядку ст..121 ЗК України, а на підставі правочину, укладеному з фізичною особою. Цей правочин не визнано судом недійсним, тому він є чинним;

- рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 11.05.2021 у справі №469/1260/16-ц в частині позовних вимог до апелянта провадження у справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Тому апелянт хоч і був учасником справи №469/1260/16-ц, однак щодо нього ніякі обставини не встановлювались, внаслідок чого скаржник має надавати докази у господарській справі, у якій розглядається позов саме до нього.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ГРОТ-2012 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.09.2023, повний текст складено та підписано 25.09.2023 у справі №915/149/22; призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ГРОТ-2012 до розгляду на 18 січня 2024 року об 11:30 год.

У відзиві на апеляційну скаргу Миколаївська обласна прокуратура зазначила, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.09.2023 у справі №915/149/22 є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга ТОВ ,,ГРОТ-2012 не підлягає задоволенню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 продовжено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ГРОТ-2012 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.09.2023, повний текст складено та підписано 25.09.2023 у справі №915/149/22 на розумний строк; призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ГРОТ-2012 на 15 лютого 2024 року об 11:00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ГРОТ-2012 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.09.2023 у справі №915/149/22 на 07 березня 2024 року о 10:00 год.

У судовому засіданні 07.03.2024 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представники прокуратури заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Представники позивача в судове засідання не з`явились, хоча про розгляд апеляційної скарги повідомлялися належним чином.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, строк розгляду апеляційної скарги закінчився, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія суддів встановила наступне.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Пунктами 7, 8 рішення Коблівської сільської ради Березанського району № 9 від 14.12.2012 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га (пасовища), із земель не наданих у власність та користування, для ведення садівництва в с. Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району.

Пунктом 4 рішення Коблівської сільської ради №11 від 26.12.2012 цільове призначення вищевказаної земельної ділянки змінено на комерційне призначення для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Відповідно до рішення Коблівської сільської ради №11 від 26.12.2012 ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯИ №674236 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0442, що зареєстрований 29.12.2012 за №482090001001795 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

У подальшому, на підставі акту прийому-передачі від 17.03.2015 право власності на зазначену земельну ділянку перейшло до відповідача - ТОВ "Грот-2012", учасником (засновником) якого відповідно до протоколу №1/2015 загальних зборів ТОВ "Грот-2012" від 16.03.2015 є ОСОБА_1 , у зв`язку з чим реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області 11.04.2015 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 36230819, про що в Реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис 9360673.

Викладені обставини не заперечуються відповідачем та підтверджуються наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою від 01.09.2021 № 272794849 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірної земельної ділянки за кадастровим номером 4820982200:12:051:0442.

Крім того, зазначені обставини встановлені в рішенні Березанського районного суду Миколаївської області від 11.05.2021 у справі №469/1260/16-ц за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРОТ-2012" яким, зокрема, визнано незаконними та скасовано пункти 7, 8 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №9 від 14.12.2012 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га (пасовища) для ведення садівництва із земель, не наданих у власність та користування, в с.Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнано незаконним та скасовано рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №11 від 26.12.2012 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 для ведення садівництва в межах населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, площею 0,1000 га (забудовані землі) на комерційне призначення для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Зазначене рішення набрало законної сили в порядку, визначеному законодавством, а тому встановлені ним обставини не підлягають доведенню у відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України, якою визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За твердженнями прокурора, надання Коблівською сільською радою земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0442 у власність ОСОБА_1 1 та подальша передача її ТОВ "Грот-2012" здійснені з порушеннями вимог земельного та містобудівного законодавства.

Прокурор вказує, що відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області №10-14.08-0.4-1854/72-16 від 12.09.2016, відстань від урізу воду Чорного моря до південної межі становить 50-60 метрів, до північної 100-110 метрів. Вказане також підтверджується викопіюванням з Публічної кадастрової карти, яке додається.

Із змісту зазначених документів вбачається, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 4820982200:12:051:0442 повністю розташована з межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря. Крім того, при відведенні земельної ділянки не прийнято до уваги її функціональне призначення.

Відповідно до інформації управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації від 15.09.2016 № 747-01-21 надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована в зоні рекреації, в межах якої дозволяється розміщення лише баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників пам`яток культури.

При цьому, згідно підрозділу 4 розділу V Проекту установлено, що в трикілометровій зоні Чорноморського узбережжя відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР № 272 від 22.04.1969 будівництво інших об`єктів не дозволяється.

З метою усунення вказаних порушень законодавства заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 до Березанського районного суду Миколаївської області заявлено згаданий вище позов в інтересах держави до Коблівської сільської ради, ОСОБА_1 , ТОВ "Грот-2012" про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, який 11.05.2021 задоволено частково.

Задовольняючи позов, у зазначеному вище рішенні від 11.05.2021 у справі № 469/1260/16-ц Березанський районний суд Миколаївської області погодився з доводами прокурора щодо незаконності рішень Коблівської сільської ради про надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки водного фонду для ведення садівництва та будівництва комерційних об`єктів.

Разом із тим, провадження у частині вимоги про витребування від ТОВ "Грот-2012" на користь Коблівської об`єднаної територіальної громади земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0442 закрито, оскільки з урахуванням вимог ст.20, ч.4 ст.188 Цивільного процесуального кодексу України, ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України ця вимога підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

На даний час на підставі свідоцтва про право власності від 11.04.2015 № 36230819 власником вказаної ділянки є відповідач, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Прокурор вважає, що, оскільки первісне відведення земельної ділянки відбулось з численними порушеннями вимог законодавства, що підтверджено судовим рішенням, то вказане свідоцтво підлягає визнанню недійсним та скасуванню, з одночасним припиненням права власності ТОВ "Грот-2012" на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0442.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини

Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія наголошує, що оскільки у даному разі прокурор, формуючи позовні вимоги, застосував правову аргументацію, яка регулює такий вид позову, як негаторний, апеляційному господарському суду необхідно дослідити питання, які стосуються обставин доведеності позивачем порушеного права держави, який необхідний та ефективний спосіб захисту у такому випадку має застосовуватися і чи є спосіб захисту, встановлений прокурором у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Разом з тим, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 та інших).

Як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 11.04.2015 № 36230819 з одночасним припиненням права власності ТОВ "Грот-2012" на вищевказану земельну ділянку, а також повернення у власність Коблівської сільської ради спірну земельну ділянку.

При цьому, підставою позовних вимог прокурора є посилання на те, що за відсутності достатнього обсягу повноважень та в порушення вимог земельного, водного та містобудівного законодавства, а саме, заборони на перебування земель пляжної зони прибережної захисної смуги у приватній власності, прийнято рішення про затвердження проекту землеустрою та надання у власність фізичній особі - ОСОБА_1 для ведення садівництва спірної земельної ділянки, розташованої у межах прибережної захисної смуги узбережжя Чорного моря в межах території Коблівської сільської ради.

Вказану земельну ділянку ОСОБА_1 у подальшому відчужено на користь ТОВ "Грот-2012", про що останньому видано спірне свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11.04.2015 № 36230819, а в Реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено спірний запис про право власності № 9360673.

З метою усунення вказаних порушень законодавства, заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 до Березанського районного суду Миколаївської області заявлено позов в інтересах держави до Коблівської сільської ради, ОСОБА_1 , ТОВ "Грот-2012" про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, який 11.05.2021 в рамках цивільної справи №469/1260/16-ц було задоволено частково.

Враховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що оскільки первісне відведення земельної ділянки відбулось з численними порушеннями вимог законодавства, що підтверджено судовими рішеннями, то вказане свідоцтво підлягає визнанню недійсним з одночасним припиненням права власності ТОВ "Грот-2012" на спірну земельну ділянку

Таким чином, аргументуючи свою правову позицію, викладену у позовній заяві, прокурор позиціонує вказаний позов як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів держави у даному випадку визначеними в прохальній частині позовної заяви та, вважає їх такими, що покликані на повернення майна держави у первісний стан.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зокрема, згідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Таким чином, з огляду на наведені положення законодавства власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 року у справі № 916/1769/20.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав спрямовані на захист цих прав від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 року у справі №916/1769/20).

Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 року у справі №916/1769/20, від 07.06.2023 року у справі №904/1270/22).

Водночас, однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18, а також у постановах Верховного Суду від 03.06.2021 року у справі № 916/1666/18, від 27.10.2021 року у справі № 916/1769/20); наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту шляхом подання негаторного позову; обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, є самостійною підставою для відмови в позові (подібний за змістом висновок наведено в постанові Верховного Суду від 27.10.2021 року у справі № 916/1769/20).

Разом з тим у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі №372/1684/14, вже вирішувалося питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, Верховний Суд у низці постанов дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов саме про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Крім того, Велика Палата, неодноразово зазначала, що при вирішенні судом негаторного позову, особа не позбавлена права оспорювати рішення органів місцевого самоврядування, укладені правочини, заявляти вимогу про скасування державної реєстрації тощо, як підстав для встановлення факту незаконного перебування спірного об`єкту у власності відповідача, та у подальшому, усунення перешкод власнику у користуванні та поверненні такого об`єкта власнику, у даному випадку державі, що є виконуваним.

Таким чином, судова колегія наголошує, що прокурором, у даному випадку заявлена позовна вимога про усунення перешкод водним об`єктом, шляхом визначення ним способів, не пов`язаних з вчиненням особою, яка визначена позивачем як відповідач, відповідних дій (повернення об`єкту, звільнення, заборони вчиняти певні дії тощо), що підтвердять відновлення порушених прав чи інтересів позивача без необхідності ще одного звернення до суду, які вони не можуть вчинити самостійно без вирішення таких шляхів в якості заявлених позовних вимог тільки судом.

Апеляційний господарський суд наголошує, що як вище було зазначено судовою колегією за текстом постанови, розглядаючи справу, суд має пересвідчитися в тому, що обраний позивачем спосіб захисту, окрім того, що встановлений законом, є ще й ефективним.

Вдаючись до такого критерію, як ефективність способу захисту, суд має створити ситуацію, коли особі не доведеться витрачати багато часу на те, щоб домогтися захисту своїх порушених прав та інтересів. Проаналізувавши заявлені позовні вимоги та підстави позову у даній справі, судова колегія зазначає, що прокурором помилково вказані у позові вимоги, зазначені ним, як шляхи для усунення перешкод державі на користування та розпорядження її майном, тоді як такі способи не є у даному випадку належними і не призводять до поновлення порушеного права держави, а отже, не є ефективним способом захисту. Крім того, прийняте рішення має бути виконуваним.

Так, у даному випадку, внаслідок визнання права позивача на спірний об`єкт, його правове становище не змінюється, адже він просить визнати право (усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні), яке за ним наявне, а не посісти його за судовим рішенням, виконуваність якого взагалі є проблематичним, оскільки поновлення такого права за судовим рішенням можливе лише у чітко визначених законом випадках.

Відтак, судова колегія дійшла висновку про те, що у зв`язку із встановленням апеляційним господарським судом помилкового способу захисту, визначеного прокурором при формуванні негаторних позовних вимог, зокрема позовної вимоги про усунення перешкоди власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку, які не націлені на відповідне повноцінне поновлення порушеного права держави та не є ефективним у даному разі, такий позов в даній частині не може бути задоволений судом.

Разом з тим, прокурором у даній справі також заявлена позовна вимога про усунення перешкод власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом зобов`язання ТОВ "Грот-2012" повернути у власність Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0442, яка на думку колегії суддів підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача внаслідок прийняття Коблівською сільською радою №9 від 14.12.2012 (п.п. 7-8) та №11 від 26.12.2012 щодо затвердження проекту землеустрою та надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та подальшої зміни цільового призначення цієї земельної ділянки, які у подальшому визнані незаконними та скасовані рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 21.05.2021 у справі № 469/1260/16-ц; у подальшому (до скасування зазначених рішень) спірну ділянку відчужено на користь відповідача.

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води (ч.10 ст.88 Водного кодексу України).

З урахуванням зазначених нормативних розмірів та даних Національної кадастрової системи є підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря.

Відповідно до положень ст. 58 ЗК України землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду.

Згідно з частиною четвертою статті 59 ЗК (у редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень), громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність і для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачено.

Таким чином, Коблівською сільською радою всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах пляжної зони прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.

Частиною третьою статті 62 ЗК заборонено будівництво у межах пляжної зони прибережних захисних смуг будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Відповідно до ст.17 Закону України "Про основи містобудування" основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Містобудівною документацією, що діяла на момент прийняття рішення Коблівської сільської ради № 11 від 26.12.2012, є "Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області", затверджений постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 №112, відповідно до якого в зоні рекреації, у якій розташована спірна земельна ділянка, планувалось розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів праці та відпочинку, пляжів, пам`яток археології та заказників пам`яток культури.

Пунктом 10.17 ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", затверджених наказом Держкоммістобудування №44 від 17.04.1992, заборонено будівництво будівель, споруд і комунікацій у приморських прибережних смугах завширшки менше 100 м. від урізу води, а в приморських курортних зонах за наявності пляжу - менше 100 м. від його суходільної межі.

Отже, садівництво та будівництво об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування на спірній земельній ділянці суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам, а тому рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області області №9 від 14 грудня 2012 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" в частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення садівництва та рішення №11 від 26 грудня 2012 року "Про затвердження проектів із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян", яким затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 , з ведення садівництва на комерційне призначення для будівництва об`єктів інфраструктури та закладів громадського харчування, не є законними.

Такі висновки викладені в рішенні Березанського районного суду Миколаївської області від 21.05.2021 у справі № 469/1260/16-ц, яке відповідно до ст.. 75 ГПК України є преюдиційним при вирішенні спору в даній справі.

Отже, придбана ТОВ "Грот-2012" земельна ділянка на момент її відчуження на користь відповідача мала розташування в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, та відповідно до наведених вище положень законодавства, могла перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Разом з тим, на думку скаржника, суд першої інстанції помилково врахував встановлену у цивільній справі №469/1260/16-ц обставину віднесення спірної земельної ділянки на момент виникнення спірних правовідносин до прибережної захисної смуги Чорного моря. Таку помилку апелянт обґрунтовує тим, що в частині позовних вимог до ТОВ "Грот-2012" провадження у цивільній справі було закрито.

Матеріалами справи підтверджується, що 09.04.2021 Коблівська сільська рада ухвалила рішення № 43 про затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території земель водного фонду та водоохоронних, зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів уздовж Чорного моря на території с. Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - Проект), розроблений Миколаївською- регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру" Держгеокадастру України, метою якого є встановлення розмірів і меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в межах с Коблеве, визначення режиму ведення господарської діяльності в їх межах, а також заходів щодо поліпшення екологічного стану ділянки.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту водоохоронна зона вздовж урізу води Чорного моря має внутрішню та зовнішню межу. Для визначення та встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, меж земельних ділянок, рівня урізу води Чорного моря, проведені геодезичні роботи також виконано розрахунки ширини водоохоронної зони Чорного моря на території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Внутрішня межа встановлення з урахуванням ст. 88 Водного Кодексу України та рівня води по даним геодезичних робіт. Зовнішня межа означалась з урахуванням Генплану Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486. Зовнішня межа водоохоронної зони у Коблівській сільській раді загальним напрямком з північного заходу на південний схід проходить: по урізу води Чорного моря та каналу Тилігульського лиману, що збігається адміністративною межею села Коблеве, далі за напрямком південний захід на північний захід по лісосмугам та польовим дорогам. Мінімальна ширина водоохоронної зони становить 4,90 м., максимальна 50,61 м.

Разом із тим, викладена обставина не може бути визнаною такою, що свідчить про законність набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії/події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, у даному спорі не підлягає доведенню встановлена рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 21.05.2021 у справі № 469/1260/16-ц, яке набрало законної сили, обставина віднесення спірної земельної ділянки на час її вибуття з власності Коблівської сільської ради до земель прибережної захисної смуги Чорного моря та, як наслідок, незаконність набуття прав приватної власності на неї

Оскільки Танасієнко А.Л. не набула право власності на вказану земельну ділянку, розташовану у прибережній захисній смузі, у визначений законом спосіб (як того вимагає стаття 328 ЦК України), вона не отримала передбачені частиною 1 статті 317 ЦК України повноваження власника ділянки. У зв`язку з цим ОСОБА_1 не мала права розпоряджатись земельною ділянкою, у т.ч. передавати її відповідачу.

Крім того, на час розгляду справи № 469/1260/16-ц та прийняття в ній рішення, вищевказаний проект землеустрою вже був затверджений сільською радою (рішення ради №43 прийняте 09.04.2021, а рішення суду ухвалене 21.05.2021). Зазначена обставина вочевидь свідчить про можливість відповідача викласти свої міркування щодо законності володіння ним спірною землею та надати відповідні докази ще під час розгляду справи № 469/1260/16-ц.

До того ж, слід врахувати, що у доданих до відзиву документах, у тому числі і у витягах із затвердженого рішенням сільської ради №43 від 09.04.2021 проекту землеустрою, немає жодної інформації, яка б містила ідентифікацію зі спірною земельною ділянкою та відповідно, відомості про її віднесення чи невіднесення до прибережної захисної смуги Чорного моря у цих документах відсутні.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 за №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) наголошено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. і ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абз. 1, 2 п. 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20 (пункти 29-30), від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20 (пункт 40) вказано, що за загальним правилом, відомим, зокрема із загальної теорії права, закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють: відносини, що виникли після набрання чинності; відносини, які виникли до набрання чинності та продовжують існувати на час набрання чинності.

При цьому, рішення сільської ради № 43 прийнято лише 09.04.2021, тоді як спірні правовідносини по вибуттю із комунальною власності земельної ділянки прибережної захисної смуги мали місце у 2012 році, а безпосередньо відповідачем право приватної власності на спірну землю набуто на підставі акту прийому-передачі у 2015 році.

Крім того, згідно з положеннями ЗК України юридична особа не може набути прав приватної власності на землі комунальної власності у порядку ст. 121 ЗК України, тобто безоплатно.

Незаконне вибуття спірної ділянки у 2012 році у порядку безоплатної приватизації та набуття фізичною особою ОСОБА_1 за рахунок земель прибережної захисної смуги Чорного моря права власності на цю ділянку призвело до її подальшої передачі за актом (також безоплатно) у приватну власність відповідачу. Тобто, у 2015 році відповідач безоплатно отримав земельну ділянку прибережної захисної смуги у приватну власність, що прямо заборонено законом.

Після прийняття рішення №43 від 09.04.2021 передача спірної ділянки певній юридичній особі у встановленому законом порядку могла б відбутися виключно за плату та за результатами земельних торгів.

Отже, ТОВ "Грот-2012" не може вважатись законним власником спірної ділянки, оскільки отримало її від особи, правовстановлюючі документи якої визнані незаконними в судовому порядку з огляду на встановлений факт знаходження цієї землі у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та пряму законодавчу заборону набуття приватної власності на такі землі, у зв`язку з чим доводи апелянта визнаються судом такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та дійсних обставинах справи.

Таким чином, з урахуванням наведених вище положень законодавства, є такою, що підлягає задоволенню вимога прокурора про усунення перешкод власнику Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом зобов`язання ТОВ "Грот-2012" повернути у власність Коблівської сільської ради спірну земельну ділянку.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції у цій справі в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності з одночасним припиненням права власності ТОВ "Грот-2012" на земельну ділянку підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. З цих підстав апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. В решті судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284

Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ГРОТ-2012 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.09.2023 року у справі №915/149/22 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції;

« 1. Позов Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради задовольнити частково.

2. Усунути перешкоди власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом зобов`язання ТОВ "Грот-2012"(код ЄДРПОУ 38058570) повернути у власність Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0442.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грот-2012" (вул. Приморська, 13, кв. 35, м. Южне, Одеська область, 65481, ідентифікаційний код 38058570) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048), грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 2481 грн.

4. В іншій частині позову відмовити.»

Стягнути з Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28; ідентифікаційний код 02910048; р/р UA748201720343150001000000340; ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грот-2012" (вул. Приморська, 13, кв. 35, м. Южне, Одеська область, 65481, ідентифікаційний код 38058570) 3721,50 грн. судового збору.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено 11.03.2024 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф. Савицький