Постанова

від 11.03.2024 по справі 911/2949/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2024 р. Справа №911/2949/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Владимиренко С.В.

Корсака В.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України"

на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 (повний текст складено 01.12.2023)

у справі №911/2949/23 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НФ Агро"

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України"

про стягнення 31 736,81 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "НФ Агро" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" (далі - Підприємство) заборгованості у розмірі 31 736,81 грн, з яких: 16 690,28 грн - основний борг, 6 546,58 грн - пеня, 8 345,14 грн - штраф, 154,81 грн - три проценти річних.

В обґрунтування позовних вимог Товариство посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки товару (з відстрочкою платежу) від 02.05.2023 №АГР-020523/4, в частині оплати поставленого товару. Крім того, за порушення умов договору позивач нарахував відповідачу 6 546,58 грн пені, 8 345,14 грн штрафу, 154,81 грн трьох процентів річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2949/23 позов задоволено частково.

Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 16 690,28 грн основного боргу, 2 439,98 грн пені, 8 345,14 грн штрафу, 154,81 грн відсотків річних, 2 684,00 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу у сумі 16 690,28 грн, оскільки доказів здійснення останнім оплати за поставлений товар суду не подано. При цьому, місцевий господарський суд, перевіривши правильність розрахунку пені, не виходячи при цьому за межі періоду, заявленого позивачем, встановив, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача пені становить 2 439,98 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача наявне право на нарахування штрафу 50% від суми заборгованості. Також, місцевий господарський суд, перевіривши правильність розрахунку процентів річних, дійшов висновку, що вимогу про стягнення з відповідача трьох процентів річних слід задовольнити повністю у заявленій сумі 154,81 грн. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення судом штрафних санкцій, відповідно до статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Підприємство звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. У випадку залишення оскаржуваного рішення в силі, в частині стягнення штрафу та пені, зменшити сукупний розмір штрафних санкцій до 5% від суми основного боргу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням суду першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, нез`ясуванням обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи.

Так, скаржник вказує про наявність ознак того, що обов`язок оплати відповідача не наступив до вручення рахунку-фактури, згідно з пунктом 3.1 договору і має місце прострочення кредитора, через що позовні вимоги заявлені передчасно і не підлягають задоволенню. При цьому, відсутні підстави для нарахування пені, штрафу та трьох процентів річних.

Також, апелянт стверджує, що судом першої інстанції неправомірно розглянуто позов, оскільки останній підписаний неуповноваженою особою.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2023 апеляційну скаргу Підприємства у справі №911/2949/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Владимиренко С.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2023 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2949/23. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №911/2949/23.

27.12.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/2949/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2023 апеляційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2949/23 залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

08.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява відповідача про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №911/2949/23. Розгляд апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2949/23 постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Позивач, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2949/23 - без змін.

Так у відзиві позивач зазначає, що аргумент відповідача щодо ненадання оригіналу рахунку і, як наслідок, відсутності обов`язку оплатити поставлений товар, не підтверджений жодним доказом та не відповідає положенням цивільного законодавства України.

Також позивач вказує, що відповідач, апелюючи про зменшення розміру штрафних санкцій, не надав жодних доказів, які б підтвердили складне фінансове становище чи втрати (збитки), яких відповідач зазнав внаслідок пандемії та воєнних дій на території Білоцерківського району Київської області.

Крім того, позивач стверджує, що повноваження адвоката Мусієнко О.В. на представництво інтересів Товариства в господарському судочинстві (в тому числі, на підписання та подання позовної заяви) підтверджується договором про надання правової (правничої) допомоги від 20.09.2023 та довіреністю від 20.09.2023, яка наявна у матеріалах справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

02.05.2023 між Товариством (постачальник) та Підприємством (покупець) укладено договір поставки товару (з відстрочкою платежу) №АГР-020523/4, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах даного договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору предметом постачання є автомобільні запасні частини, мастила, автохімія, інші комплектуючі для транспортних засобів, найменування, асортимент та кількість якого зазначаються в заявці покупця, яка узгоджується між сторонами за допомогою факсимільного зв`язку, або електронної пошти.

Відповідно до пункту 1.3 договору підтвердженням факту узгодження сторонами асортименту, кількості і ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній постачальника, яка після підписання її обома сторонами, має юридичну силу специфікації і є невід`ємною частиною цього договору.

Найменування, асортимент, марка товару, одиниця виміру, кількість та ціна за одиницю товару, вказуються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору (пункт 2.1 договору).

За умовами пункту 3.1 договору ціни на товар у постачальника встановлюються у гривні і фіксуються в рахунку-фактурі на дату виставлення рахунку-фактури на кожну окрему партію товару. Ціна тари (упаковки) включена в ціну товару.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що загальна сума договору визначається загальною вартістю товару, що постачається на умовах даного договору згідно з всіма видатковими накладними, підписаними з обох сторін.

Згідно з пунктом 3.3 договору оплата товару покупцем проводиться в національній валюті України, на умовах відстрочки платежу 5 календарних днів, з моменту поставки товару, на підставі видаткових накладних шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок.

При здійсненні оплати за товар, в графі призначення платежу покупець повинен вказувати номер та дату цього договору (пункт 3.4 договору).

Відповідно до пункту 4.3 договору моментом поставки товару вважається момент підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної на товар, або товарно-транспортної накладної служби перевізника доставки. У випадку відмови уповноваженим представником покупця від підписання видаткової накладної представником постачальника складається акт (у такому випадку момент складення такого акта вважатиметься моментом поставки товару).

За змістом пункту 4.4 договору зобов`язання постачальника по поставці товару вважаються виконаними з моменту поставки товару. Підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної на товар розуміється як одержання покупцем, одночасно з товаром, всіх його обов`язкових складових і документів, що стосуються товару і які піддягають передачі разом з товаром. При відсутності яких-небудь з обов`язкових складових товару або документів, що стосуються товару, покупець робить про це відмітку у видатковій накладній.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін. Даний договір є безстроковим і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань, за цим договором (пункт 9.1 договору).

На виконання умов договору, позивач поставив, а покупець отримав товар на суму 16 690,28 грн, що підтверджується копіями видаткової накладної від 24.05.2023 №5240003 на суму 16 690,28 грн та товарно-транспортної накладної від 24.05.2023 №Р5240003.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що Підприємство не здійснило оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим утворилась заборгованість відповідача перед позивачем на загальну суму 16 690,28 грн. Крім того, зважаючи на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором, позивачем нараховано 6 546,58 грн пені, 8 345,14 грн штрафу, 154,81 грн трьох процентів річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до пункту 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах даного договору.

Так, на виконання умов договору, постачальник поставив, а покупець отримав товар на суму 16 690,28 грн, що підтверджується, підписаними обома сторонами та скріпленими печатками обох сторін видатковою накладною від 24.05.2023 №5240003 на суму 16 690,28 грн та товарно-транспортною накладною від 24.05.2023 №Р5240003.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Місцевий господарський суд правомірно відхилив посилання відповідача про те, що лише рахунок-фактура фіксує ціну товару та містить реквізити на оплату.

Згідно з пунктами 1.3, 2.1 договору ціна, асортимент, кількість товару сторони погодили підписанням видаткової накладної, яка за умовами вказаних пунктів має силу специфікації та є невід`ємною частиною договору.

Крім того платіжні реквізити продавця зазначені у видатковій накладній.

Також, суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача на те, що до вручення рахунку-фактури не настав строк оплати товару.

У пункті 3.3 договору, сторони погодили, що оплата товару покупцем проводиться на умовах відстрочки платежу протягом 5 календарних днів з моменту поставки товару, на підставі видаткових накладних. Пунктом 4.3 договору встановлено, що моментом поставки вважається момент підписання видаткової накладної.

Рахунок-фактура не є первинним бухгалтерським документом, не фіксує зміст господарської операції, а має лише інформаційний характер, законом не встановлені його обов`язкове застосування у господарському документообороті та обов`язкова форма.

Таким чином, за видатковою накладною від 24.05.2023 №5240003 на суму 16 690,28 грн строк оплати - до 29.05.2023 включно.

Крім того, підписана сторонами видаткова накладна від 24.05.2023 №5240003 містить посилання на рахунок на оплату покупцю від 23.05.2023 №1546, не містить будь-яких застережень чи відміток покупця. При цьому, пунктом 4.4 договору встановлено, що підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної на товар розуміється як одержання покупцем одночасно з товаром всіх його обов`язкових складових і документів, що стосуються товару і які піддягають передачі разом з товаром. При відсутності яких-небудь з обов`язкових складових товару або документів, що стосуються товару, покупець робить про це відмітку у видатковій накладній.

У той же час, доказів здійснення відповідачем оплати за поставлений товар суду не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірними висновки про задоволення позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 16 690,28 грн основного боргу.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору, позивач просить стягнути з відповідача 154,81 грн трьох процентів річних, за період з 31.05.2023 по 21.09.2023.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши правильність розрахунку процентів річних, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача процентів річних становить 159,39 грн, у зв`язку з чим вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі.

Крім того, у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 6 546,58 грн пені, за період з 31.05.2023 по 21.09.2023, та 8 345,14 грн штрафу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами пункту 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Положеннями пункту 4 статті 231 ГК України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 ГК України).

Згідно з пунктом 7.2 договору, при простроченні оплати товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням пені, нарахованої на суму заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення платежу, за кожен день прострочення від суми заборгованості, без обмеження строків її нарахування, а також штраф:

- у розмірі 20% від суми поставленого, але неоплаченого товару, у випадку прострочення оплати коштів за поставлений товар більше ніж на 10 календарних днів;

- у розмірі 40% від суми поставленого, але неоплаченого товару, у випадку прострочення оплати коштів за поставлений товар більше ніж на 20 календарних днів;

- у розмірі 50% від суми поставленого, але неоплаченого товару, у випадку прострочення оплати коштів за поставлений товар більше ніж на 30 календарних днів.

Колегія суддів, перевіривши правильність розрахунку пені, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача пені становить 2 439,98 грн.

Крім того, оскільки судом першої інстанції встановлений факт прострочення оплати товару понад 30 календарних днів за видатковою накладною від 24.05.2023 №5240003, у позивача наявне право на нарахування штрафу 50% від суми заборгованості, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення штрафу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Заперечень щодо невірності розрахунку трьох процентів річних, пені та штрафу доводи апеляційної скарги не містять.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що договір не передбачає для постачальника жодних співмірних з передбаченими для покупця за розмірами заходів відповідальності, тобто договір ставить сторони у нерівне становище, з огляду на таке.

Приписами статей 6 і 627 ЦК України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Відповідно до частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти, у разі вступу в договір, не мають права наполягати на зміні його змісту.

Тобто ГК України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Згідно з частиною 2 статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Спірний договір підписано з боку відповідача керівником Дем`яненко О.С., підпис якого завірений печаткою Підприємства.

Підписання договору, свідчить про те, що сторонами погоджено всі умови договору поставки товару (з відстрочкою платежу) від 02.05.2023 №АГР-020523/4.

Щодо клопотання скаржника про зменшення сукупного розміру пені та штрафу в даній справі до розміру 5% від суми основного боргу колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі №910/6046/16 та 27.02.2019 у справі №910/9765/18).

У постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №916/2154/19 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19 також зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

В обґрунтування необхідності зменшення розміру штрафних санкцій відповідач зазначає, що період 2021 та 2022 років є важкими для відповідача для виконання зобов`язань через карантин обумовлений пандемією та воєнний стан, обумовлений збройною агресією рф. Відповідач здійснює діяльність з сільськогосподарського виробництва у Білоцерківському районі Київської області, який серед інших піддавався обстрілам збройними силами рф під час окупації частини Київської області тощо.

Разом із тим, відповідно до затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України "Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", бойові дії на території Київської області було завершено 01.04.2022.

У той же час, відповідач не навів у поясненнях фактів, які б могли бути оцінені судом як виключні, незалежні від волі позивача важкі обставини, які об`єктивно перешкодили йому належним чином виконати взяті на себе зобов`язання з оплати товару за договором. У матеріалах справи також відсутні докази, що підтверджували б існування таких обставин, та/або докази вжиття відповідачем заходів для недопущення порушення.

Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд, оцінюючи обставини справи, враховує, що відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, погоджуючи у пункті 3.3 договору строк оплати товару - 5 календарних днів з моменту поставки товару, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з оплати товару та, відповідно, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк.

При цьому, наведені відповідачем підстави для зменшення розміру пені не є об`єктивними (винятковими) обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язань, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності у період дії військового стану, оскільки укладення договорів здійснюється відповідачем з метою отримання прибутку.

Доказів на підтвердження того, що відповідач постраждав від бойових дій під час окупації частини Київської області також не надано.

Так, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №910/1338/19 викладено правову позицію, відповідно до якої юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому, укладаючи договір з визначеним строком поставки, сторона повинна була належним чином планувати, з урахуванням виду своєї діяльності та специфіки виробництва, можливість виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним Законом України від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні із 24.02.2022 було введено воєнний стан.

При цьому, договір від поставки товару (з відстрочкою платежу) 02.05.2023 №АГР-020523/4 укладено вже після введення на території України воєнного стану. Відтак, відповідач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи з позивачем вищенаведений договір, усвідомлювало, що строк оплати товару, згідно з видатковою накладною від 24.05.2023 №5240003 - до 29.05.2023 включно, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину, з урахуванням можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки та те, що договір укладався вже під час воєнного стану.

Таким чином, враховуючи всі фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зменшення штрафних санкцій, відповідно до статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України.

Також, судова колегія відхиляє доводи скаржника щодо підписання позовної заяви не уповноваженою особою з огляду на таке.

Так, статус адвоката Мусієнко Ольги Вікторівни підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6141 від 26.07.2018 та посвідченням адвоката України №6141 від 26.07.2018.

Ордер серії АА №0033434 про надання правничої (правової) допомоги сформовано в кабінеті адвоката на порталі "Рада адвокатів міста Києва", режим доступу https://ramk.com.ua/.

Слід зазначити, що відповідно до статті 58 ГПК України, при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки, у розумінні вищенаведених приписів ГПК України, дана справа є малозначною (ціна позову - 31 736,81 грн), повноваження адвоката Мусієнко О.В. на представництво інтересів Товариства в господарському судочинстві (в тому числі, на підписання та подання позовної заяви) підтверджується договором про надання правової (правничої) допомоги від 20.09.2023 та довіреністю від 20.09.2023, наявними у матеріалах справи.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2949/23 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Підприємства задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2949/23, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2949/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2949/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України".

4. Матеріали справи №911/2949/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.В. Владимиренко

В.А. Корсак