Постанова

від 08.03.2024 по справі 905/1312/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2024 року м. Харків Справа № 905/1312/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Здоровко Л.М.

без виклику сторін

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області, м. Маріуполь Донецької області (вх.№2847 Д/2 від 25.12.2023)

на рішення Господарського суду Донецької області від 11.12.2023 у справі №905/1312/23 (повний текст складено 11.12.2023, суддя Чернова О.В.)

за позовом Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області, м. Маріуполь Донецької області,

до Приватного підприємства «Ділеразов», м. Маріуполь Донецької області,

про стягнення заборгованості у розмірі 40841,66 грн,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року Маріупольський міжрайонний відділ Управління поліції охорони в Донецькій області звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства "Ділеразов" про стягнення заборгованості у розмірі 40841,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №44/Мр від 01.12.2015, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість з оплати послуг у розмірі 40841,66 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.12.2023 у справі №905/1312/23 у задоволенні позовних вимог Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області до Приватного підприємства "Ділеразов" про стягнення заборгованості у розмірі 40841,66 грн відмовлено.

З огляду на те, що з боку відповідача не підписано акт прийому-здачі наданих послуг та матеріали справи не містять належних доказів надання (направлення) такого акту відповідачеві, інших доказів, які можуть свідчити про реальне надання послуг з охорони, місцевий господарський суд на підставі положень ст.ст. 11, 509, 901, 903 Цивільного кодексу України дійшов висновку про недоведеність реального факту надання послуги з охорони об`єктів.

Позивач із вищевказаним рішенням суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Донецької області від 11.12.2023 у справі №905/1312/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області до Приватного підприємства "Ділеразов" про стягнення 40841,66 грн заборгованості по оплаті наданих з 01.02.2022 по 28.02.2022 охоронних послуг задовольнити у повному обсязі. Судові витрати стягнути з відповідача.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги заявник вказує на наступне:

- надання Маріупольським МВПО послуг охорони упродовж лютого 2022 року у місті Маріуполь, тобто функціонування позивача, як суб`єкта господарювання підтверджено рядом судових рішень, що набрали законної сили, а саме: ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.03.2023 у справі № 908/2252/22, ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.02.2023 у справі №908/2465/22;

- позивачем вчинив всі можливі та достатні юридично значимі дії, спрямовані, як на врегулювання наявного спору, так і на виконання умов договору № 44/Мр від 01.12.2015 в редакції додаткової угоди від 01.01.022, що мало наслідком забезпечення відповідачу виконання у повному обсязі зобов`язання по оплаті отриманих у лютому 2022 року послуг.

- неповне та неналежне дослідження господарським судом доказів зумовило порушення норм матеріального права, у зв`язку з чим не було застосовано норми ст.ст. 610, 611, 629, 625 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Східного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що унеможливлює її розгляд, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України витребувано у Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/1312/23; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи; постановлено копію ухвали надіслати апелянту та Господарському суду Донецької області.

03.01.2024 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Згідно з ч.13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на рішення Господарського суду Донецької області від 11.12.2023 у справі №905/1312/23. Визначено здійснити розгляд справи №905/1312/23 в порядку спрощеного провадження, без виклику (повідомлення) учасників справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2024, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Шевель О.В., для розгляду справи №905/1312/23 сформовано новий склад суду, а саме: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.

Відповідач був повідомлений про відкриття апеляційного провадження в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), шляхом направлення ухвали суду у електронному вигляді через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему на повідомлену адресу електронної пошти support@zakupki.com. Відповідно до довідки документ повернуто (не доставлено) з повідомленням про помилку.

Відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень регулюються Законом України «Про доступ до судових рішень».

Статтями 2, 4 вказаного Закону встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. При цьому наразі забезпечено постійне внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронних копій судових рішень.

Ухвала Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 також була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Окрім того, інформацію про постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження від 08.01.2024 було розміщено 09.01.2024 на офіційному сайті Східного апеляційного господарського суду.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи в розумний строк незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону спору про громадянські права та обов`язки цивільного характеру.

При цьому, відповідно положень ст. 42 ГПК Українина учасників справи покладено обов`язок сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому вони, належним чином опікуючись про долю власної справи, мали вжити заходи як щодо повідомлення суду про актуальні засоби зв`язку із ним, так і самостійного з`ясування стану її розгляду.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи, направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Апеляційним господарським судом було витримано розумні терміни, які навіть в умовах воєнного стану колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації заявником своїх процесуальних прав.

Проте, станом на час винесення даної постанови заяви, відзиви, клопотання від учасників процесу не надходили.

Відповідно до ч.5 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

01.01.2022 між Маріупольським міжрайонним відділом Управління поліції охорони в Донецькій області (далі - позивач, виконавець) та Приватним підприємством «Ділеразов» (далі - відповідач, замовник) укладено додаткову угоду до договору №44/Мр від 01.12.2015.

Договір №44/Мр від 01.12.2015 сторонами до матеріалів справи не надано.

Відповідно до п.1.1 додаткової угоди з 01.01.2022 введено в дію дислокацію та протокол узгодження договірної ціни, що з 01.01.2022 до 30.06.2022 будуть додатками №№1, 2 до договору №44/Мр від 01.12.2015.

ПП «Ділеразов» буде здійснювати оплату охоронних послуг у порядку, обумовлену договором, шляхом щомісячного перерахування вказаних в дислокації сум (пп. 1.2 додаткової угоди).

Інші умови договору №44/Мр від 01.12.2015 залишаються незмінними (п. 2 додаткової угоди).

Сторони підписали додаток №1 до договору №44/Мр від 01.12.2015 - дислокація на 1 півріччя 2022 року, у якому визначили, зокрема, вид охорони, вид послуги, вартість, графік охорони, найменування об`єктів, які охороняються, розрахунок вартості послуг.

Відповідно до розрахунку вартості послуг охорона об`єктів цивільної охорони становить, зокрема, у лютому 2022 році - 40814,66грн.

До матеріалів справи долучено додаток №2 до договору №44/Мр від 01.12.2015 - протокол узгодження договірної ціни за здійснення заходів охорони.

Позивач склав акт №МР-0236956 від 28.02.2022 прийому-здачі наданих послуг за лютий 2022 року та виписав рахунок-фактуру №МР-0000168 від 01.02.2022 на суму 40841,66грн.

Як вказує позивач, до відповідача надіслано претензією №2652/43/48/01-2023 від 12.09.2023 про сплату послуг з охорони у лютому 2022 році в розмірі 40841,66грн. У претензії позивач вказує, що повторно надає два примірники акту №МР-0236956 від 28.02.2022 прийому-здачі наданих послуг за лютий 2022 року та рахунок-фактуру №МР-0000168 від 01.02.2022.

Претензія направлена на електронну пошту - support@zakupki.com, яка, як стверджує позивач, належить відповідачу.

Позивач, посилаючись на порушення відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг, звернувся до суду з відповідним позовом.

11.12.2023 року прийняте оскаржуване судове рішення у справі з підстав, викладених вище.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу Україниз урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з вимогами частин 1, 8 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

За положенням частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Господарські зобов`язання між сторонами виникли на підставі договору, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

За приписами частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно ч. 1 ст. 987 ЦК України за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов`язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

За визначенням абзаців 1, 2 та 4 ст. 1 Закону України «Про охоронну діяльність» охоронна діяльність - надання послуг з охорони власності та громадян; об`єкт охорони - фізична особа та/або майно.

Істотними умовами договору про надання послуг (договору охорони майна) є: предмет (вид охорони, час охорони), ціна та строк дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у позивача відсутній як оригінал, так і копія договору про надання послуг з охорони № 44/Мр від 01.12.2015, на який він посилається як підставу існування між сторонами договірних правовідносин.

Судова колегія зазначає, що відсутність оригіналу договору не позбавляє можливості довести факт укладення договору та його виконання непрямими доказами (Подібна позиція зазначена в постанові ВС від 04.11.2019 у справі N905/49/15, від 29.01.2020 у справі N916/922/19, від 24.04.2019 у справі N910/4240/18,від 27.05.2020 у справі N916/1118/19).

Зокрема, надана до матеріалів справи копія додаткової угодивід 01.01.2022 містить умови щодо введення в дію дислокації та протоколу узгодження договірної ціни, що з 01.01.2022 до 30.06.2022 будуть додатками №№ 1,2 до договору № 44/Мр від 01.12.2015 (п.1.1). Пунктом 3 додаткової угоди визначено строк її дії: з 01.01.2022 до 30.06.2022.

Додаток № 1 до договору № 44/Мр від 01.12.2015 міститься положення щодо дислокації на 1 півріччя 2022 року, у якій сторонами визначено, зокрема, найменування охоронюваних об`єктів, вид охорони, вид послуги, базова вартість послуг, графік охорони, щомісячний розрахунок вартості послуг (а.с. 22);

Додатком № 2 до договору № 44/Мр від 01.12.2015 визначено узгоджену договірну ціну за здійснення заходів охорони (а.с. 23).

Дослідивши умови наданих до матеріалів справи додаткової угоди від 01.01.2022 та додатки №№ 1, 2 до договору № 44/Мр від 01.12.2015, судова колегія дійшла висновку про можливість визначити обсяг прав та обов`язків сторін за договором, а також досягнення між ними згоди щодо всіх істотних умов, необхідних для укладення договоруданого виду, відповідно, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо існування між сторонами договірних правовідносин з надання послуг, правове регулювання яких визначено нормами ст.ст. 901-907 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Як передбачено ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

На підтвердження факту виконання робіт, позивач направив акт № МР-0236956 прийому-здачі наданих послуг за лютий 2022 року відповідачу. Позивачем надано суду роздруківку скріншота електронної пошти (а.с.29), з якої вбачається направлення на електронну адресу користувача support@zakupki.com електронного файлу (вкладення) з назвою: претензія Маріупольського МВПО від 12.09.2023 № 2652/43/48/01-2023 на суму 40841,66 грн.

Колегія суддів зазначає, що з вказаної роздруківки вбачається лише направлення на електронну пошту користувача support@zakupki.com (відправленні) та відсутнє будь-яке підтвердження щодо отримання саме відповідачем електронних повідомлень. Крім того, з наданого скріншоту не видається можливим перевірити чи належить електронна пошта вказаного користувача саме відповідачу, а також з`ясувати дійсний вміст вкладеного файлу.

Відповідно, матеріали справи містять довідки про відсутність доставлення електронних листів на електронні адреси: support@zakupki.com, onishenko@d-a.net.ua (а.с. 54).

Відповідне також стосується посилання позивача на електронну адресу onishenko@d-a.net.ua, з огляду на відсутність будь-яких відомостей щодо віднесення її до офіційної електронної пошти відповідача.

З наданих до матеріалів справи документів також не вбачається можливим встановити, що сторонами за договором № 44/Мр узгоджувалась можливість обміну електронними листами, із відповідним зазначенням офіційних електронних адрес тощо.

Щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина «листа у відповідь». Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів.

Проте, із наданого позивачем скріншоту не вбачається надісланих у відповідь листів зі сторони відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Згідно з п.п. 12, 31, 32 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; перевірка - процес засвідчення справжності і підтвердження того, що електронний підпис чи печатка є дійсними; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис.

Як вбачається з наданої позивачем копії сторінки з електронної пошти, виконавець направляв на електронну адресу підписаний зі своєї сторони копію документа (як зазначає позивач, претензію на суму 40841,66 грн), відповідно, такий документ направлено в електронній формі.

Відтак, направлений позивачем документ містить відсканований підпис (копію підпису) уповноваженої особи Маріупольського МВПО, проте оскільки документ було направлено саме в електронній формі на електронну адресу, такі документи мають бути скріплений також електронним підписом.

Колегія суддів зауважує, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису, з огляду на ч. 4 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Такі вимоги спрямовані на можливість для другої сторони встановлення того факту, що із відповідними документами звернулась саме конкретна особа, як відповідний учасник договірних правовідносин.

Як було зазначено Касаційним господарським судом Верховного Суду у постанові від 28.12.2019 по справі № 922/788/19, електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Таким чином, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом без накладеного електронного цифрового підпису і тому не може розглядатися судом як доказ.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.06.2019 року у справі №904/2882/18, від 24.09.2019 року у справі №922/1151/18, від 16.03.2020 року у справі №910/1162/19.

Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження скріплення претензії від 12.09.2023 електронним цифровим підписом, який є обов`язковим реквізитом електронного документу, у зв`язку з чим для другої сторони неможливо встановити, що вказані документи є дійсно підписані зі сторони виконавця, а не будь-якою сторонньою особою.

З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо відсутності правових підстав длявизнання наданої позивачем копії сторінки електронної пошти як належного доказу направлення відповідачу спірного акту приймання виконаних робіт.

Вбачається, що надані позивачем електронні документи не скріплені електронним цифровим підписом, а тому не можуть бути належним доказом на підтвердження факту надання послуг уповноваженою особою відповідача.

Виходячи зі змісту положень статей 509, 901, 903 ЦК України, обов`язок замовника оплатити послуги виникає з факту їх надання, а не з факту оформлення передачі послуг актом приймання-передачі виконаних робіт.

24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україніу зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» було постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Судова колегія приймає до уваги загальновідомий факт про ведення з 24.02.2022 на території м. Маріуполь постійних активних бойових дій, здійснення обстрілів по його інфраструктурі та цивільних об`єктах цього міста та перебування міста в тимчасовій окупації.

За приписами ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

З огляду на відповідні обставини справи, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих послуг у подальшій діяльності підприємства.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Таким чином, для правильного вирішення спору в даній справі судами необхідно виходити з того, що: 1) підлягають встановленню обставини щодо характеру та змісту послуг, оплати якої вимагає виконавець, тобто у чому саме полягає споживання таких послуг; 2) визначити яким вимогам (критеріям) повинні відповідати ці послуги, тобто з`ясувати, які послуги слід вважати належно наданими; 3) встановлення обставин фактичного отримання цих послуг замовником у спірний період на умовах, які визначені в укладеному між сторонами договорі, та чи це підтверджується наявними у матеріалах справи доказами; 4) перевірити чи відповідають надані виконавцем послуги вимогам (критеріям), які сторони визначили в договорі; 5) на підставі чого встановити чи існує заборгованість замовника перед виконавцем щодо оплати цих послуг; 6) якщо так, то визначити розмір заборгованості, що підлягає стягненню.

Так, позивачем на підтвердження надання послуг за договором у заявлений період з 01.02.2022 по 28.02.2022 надано лише підписаний з боку позивача акт прийому-здачі наданих послуг (а.с. 27).

Разом з тим сам лише факт складання та підписання сторонами відповідних актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 зі спору про стягнення вартості послуг).

Наведені положення договору, за встановлених судом першої інстанції обставин, та відсутності інших доказів на підтвердження надання позивачем послуг за договором, не можуть бути єдиною та безумовною підставою для стягнення з відповідача заявленої до стягнення заборгованості, зокрема й через те, що обов`язок замовника оплатити послуги виникає з факту їх надання, а не з факту оформлення передачі послуг актом приймання-передачі виконаних робіт.

Разом з тим, матеріали справи не містять інших доказів, якими можливо підтвердити реальне надання позивачем послуг з охорони об`єктів відповідача (зокрема, щомісячного графіку чергування, здійснення перевірки нарядів поліції, відомості журналу обліку інформації про перебування наряду органів поліції на території обслуговування, витяг з графіку обліку робочого часу особового складу тощо).

Судова колегія також приймає до уваги, що в умовах відсутності факту належного направлення на адресу відповідача акту приймання-здачі наданих послуг, відповідно, надання можливості для зауважень/заперечень проти наданих позивачем послуг за лютий 2022 року, з урахуванням особливості місця надання послуг, судова колегія зазначає, що у даному випадку, судом також мають бути враховані положення ст. 3 Цивільного кодексу України.

Вказаною статтею закріплено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є одними із фундаментальних засад цивільного права, спрямованими, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Розглядаючи поняття розумності як принципу здійснення суб`єктивних цивільних прав потрібно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц (провадження № 61-2858св18).

Справедливість є однією з основних засад права та вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема у рівності всіх перед законом (третій та четвертий абзаци пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відтак, на переконання колегії суддів, за виниклих обставин, зокрема перебування місця надання послуг в зоні ведення бойових дій у заявлених до стягнення період, відсутність доказів на підтвердження реального надання таких послуг позивачем у визначному договорі місці та споживання таких послуг відповідачем, стягнення з відповідача заявленої заборгованості безумовно може призвести до порушення наведених вище принципів справедливості, добросовісності та розумності.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем реального факту надання послуг охорони та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимогст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позицію у справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки господарського суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 11.12.2023 року у справі №905/1312/23, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 11.12.2023 у справі №905/1312/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.03.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко