Постанова

від 15.02.2024 по справі 904/427/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2024 року м.Дніпро Справа № 904/427/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український трубний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 (суддя Юзіков С.Г.)

у справі № 904/427/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український трубний завод"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить стягнути з Відповідача борг у розмірі 17 968 060,91 грн, з яких 16 334 600,83 грн - основний борг, 1 633 460,08 грн - штраф та 269 520,91 грн - судовий збір, 120 000,00 грн - витрати на правничу допомогу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 у справі №904/1106/23 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український трубний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой" 15 117 920, 80 грн основного боргу, 1 633 460, 08 грн штрафу, 251 270, 71 грн судового збору, 15 000, 00 грн витрат на правничу допомогу.

Не погодившись з рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Український трубний завод", в якій просив рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 у справі №904/427/23 в частині стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 938 398 грн. скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову в цій частині.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права.

Стверджує, що незважаючи на умови специфікації щодо зобов`язання Покупця здійснити попередню оплату у розмірі 50% протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Специфікації Позивачем було здійснено попередню оплату в розмірі 100% відсотків. Отже, сума в розмірі 8 167 300,42 грн була отримана Відповідачем поза межами умов Договору постачання №0802/22 від 08.02.2022 та Специфікації № 1 від 08.02.2022, і відповідно штраф, передбачений п. 5.2 цього Договору на цю суму не повинен застосовуватись.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що з метою виконання Договору постачання №0802/22 від 08.02.2022 ТВО «УТЗ» було поставлено ТОВ «РОСТДОРСТРОЙ» товару на загальну суму 1 216 680,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 135 від 24.03.2023 та № 136 від 24.03.2023, а також товарно-транспортними накладними № 135 та № 136 від 24.03.2023. Отже, заборгованість за Договором була погашена поставкою в сумі 1 216 680,00 грн і ця сума вже не має «статусу» неповерненої передплати, а відповідно і нарахування штрафу в розмірі 10 відсотків від 1 216 680,00 грн є також неправомірним.

Наголошує, що фактично ТОВ «УТЗ» не погоджується зі стягненням штрафних санкцій в розмірі 10% від суми 8 167 300,42 грн (50% передплати не за умовами Специфікації) та 1 216 680,00 грн (сума поставки товару за Договором), що складає разом 938 398,00 грн.

Апелянт вважає, що враховуючи недоведеність Позивачем понесення ним збитків чи будь-яких інших негативних наслідків, викликаних несвоєчасністю повернення передплати та виходячи з загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності, розумності, наявні підстави для зменшення нарахованого Відповідачу штрафу.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 15.02.2024 року з`явився представник позивача. Відповідач (апелянт) у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Натомість, 15.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі, а саме в судовому засіданні Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/3756/24 за скаргою ТОВ «ПК «ГАЗВИДОБУВАННЯ» на бездіяльність детектива БЕБ України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження здійснюється на підставі поданої відповідачем ТОВ "Український трубний завод" апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Щодо перебування представника в іншому судовому засіданні, то скаржник як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 15.02.2024 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

Визначення пріоритетності участі в тих чи інших судових засіданнях є процесуальним правом сторони, безумовним наслідком реалізації якого не може бути відкладення розгляду справи.

При цьому представник ТОВ «УТЗ» приймає участь у справі № 761/3756/24 як представник іншої юридичної особи - ТОВ «ПК «ГАЗВИДОБУВАННЯ», яка не є учасником справи № 904/427/23.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що явка учасників справи обов`язковою не визнавалась та враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі відповідача (апелянта).

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача в судовому засіданні 15.02.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.02.2022 сторони уклали Договір постачання № 0802/22 (далі Договір), за п. 1.1. якого за цим Договором, Постачальник (Відповідач) зобов`язаний у порядку та строки, встановлені цим Договором, передати у власність Покупця (Позивача) металопродукцію (далі товар), а Покупець зобов`язується оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов Договору.

Асортимент, кількість, сортамент, ціна та термін поставки товару зазначаються у Специфікації (-ях), яка (-і) є невід`ємною частиною Договору з моменту підписання уповноваженими представниками сторін (п. 1.2. Договору).

Постачальник поставляє товар Покупцю окремими партіями відповідно до видаткових накладних підписаних сторонами та згідно умов Специфікації (п. 2.1. Договору).

Факт передачі товару засвідчується підписанням сторонами видаткової накладної на товар. Дата отримання партії товару Покупцем вказується у підписаній сторонами видатковій накладній. Разом з товаром Постачальник передає Покупцю наступні документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну; сертифікат якості виробника. Податкова накладна надається в порядку, на умовах і в строки, передбачені чинним податковим законодавством України (п. 2.7. Договору).

Загальна сума Договору дорівнює загальній вартості поставленого товару, яка зазначена у всіх рахунках, які були виставлені Постачальником та оплачені Покупцем по Договору та інших додатках до Договору (п. 3.1. Договору).

Товар вважається поставленим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту підписання видаткової накладної сторонами згідно п.2.7. Договору, та відповідно до правил "Інкотермс 2020" (п. 4.1. Договору).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором (п. 5.1. Договору).

У випадку порушення строку поставки товару, Постачальник зобов`язаний сплатити Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, під вартості несвоєчасно поставленого/непоставленого товару, за кожен день прострочення. У випадку прострочення поставки товару понад 5 (п`ять) календарних днів, Постачальник зобов`язаний за письмовою вимогою Покупця повернути передоплату протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання вимоги від Покупця. У випадку неповернення/несвоєчасного повернення передоплати Постачальник сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п. 5.3. Договору).

Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі настання виняткових погодних умов або стихійних явищ природного характеру (повені, урагани, землетруси, торнадо, буреломи, град, ожеледь, снігові замети, руйнування в результаті блискавки, заморозки тощо), лих техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, аварії, збройний конфлікт або серйозна загроза його виникнення, оголошена та не оголошена війна, епідемії, блокади тощо), рішення органів державної влади та місцевого самоврядування, які є надзвичайними, невідворотними, непереборними обставинами, наслідком яких є неможливість виконання зобов`язань за ним Договором (п. 6.1. Договору).

Сторона, для якої виявиться неможливим виконання своїх обов`язків за даним Договором внаслідок обставин, вказаних у п. 6.1. даного Договору, буде зобов`язана повідомити іншу сторону в письмовій формі про виникнення та припинення дії вищевказаних обставин не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту їх початку або припинення. Повідомлення повинно містити відомості про дату виникнення або припинення обставин, їх характер та можливі наслідки. Достатнім підтвердженням виникнення дій вищевказаних обставин є сертифікат (висновок), виданий Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим органом (п. 6.2. Договору).

У випадку невиконання вимог п. 6.2. даного Договору, сторони не вправі посилатися на непереборні обставини, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за даним Договором (п. 6.3. Договору).

Договір набуває законної сили з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2022 року (п. 7.1. Договору).

У випадку, якщо не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна із сторін не заявить про його припинення, то цей Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік (п. 7.2. Договору).

08.02.2022 сторони підписали Специфікацію № 1 до Договору, відповідно до якої загальна вартість товару становить 16 334 600,83 грн. Строк поставки на протязі 30-60 календарних днів з моменту отримання Постачальником попередньої оплати. Умови оплати: 50 % попередня оплата протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Специфікації, 50 % доплати протягом 3-х банківських днів з моменту отримання Покупцем повідомлення про готовність товару до відвантаження.

Позивач перерахував Відповідачеві 100 % вартості товару 16 334 600,83 грн., що підтверджується платіжним дорученням № Б22846 від 09.02.2022.

Відповідно до умов Специфікації строк поставки товару настав.

28.07.2022 Позивач направив Відповідачеві претензію від 27.04.2022, у якій просив у 10-денний строк з моменту отримання цієї претензії, розглянути та задовольнити її, повернути передоплату, перерахувавши на рахунок ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" існуючі грошові зобов`язання за оплачений та не відвантажений товар на суму 16 334 600,83 грн.

16.08.2022 Позивач отримав відповідь на претензію, в якій зазначено, що дійсно, строк на поставку товару настав 09.04.2022, однак для виконання зобов`язань за Договором, ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД" замовило сировину для виготовлення товару, яку оплачено в повному обсязі. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на всій території України запроваджено воєнний стан, через штурмування російськими силами міста Маріуполя, Відповідач втратив можливість отримати замовлену продукцію, а також повернути сплачені за неї кошти. З урахуванням викладеного, ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД" повідомив, що не має можливості здійснити поставку товару за Специфікацією № 1 від 08.02.2022, а також повернути передоплату за товар.

За даними Позивача, Відповідач попередньо оплачений товар не поставив, суму передоплати не повернув.

З посиланням на п. 5.3. Договору на суму передплати - 16 334 600,83 грн. Позивач нарахував Відповідачеві штраф 10 % - 1 633 460,08 грн.

На підтвердження часткової поставки товару Відповідач надав до матеріалів справи докази поставки товару за спірним Договором на суму 1 216 680,00 грн.: видаткові накладні № 136 від 24.03.2023 на суму 609 000,00 грн., № 135 від 24.03.2023 на суму 607 680,00 грн., ТТН № 135 від 24.03.2023, ТТН № 136 від 24.03.2023.

Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження у справі, в частині вимог про стягнення основного боргу в розмірі 1 216 680,00 грн., підлягає закриттю за відсутністю предмету спору. Натомість в частині стягнення 15 117 920,80 грн. основного боргу, 1633460,08 грн. штрафу, 15 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, вимоги є обґрунтованими та такими, що належить задовольнити.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 у справі №904/1106/23 лише в частині в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 938 398,00 грн, що розраховано як сума 10% від 8 167 300,42 грн (50% передплати не за умовами Специфікації) + 10% від 1 216 680,00 грн (вартість фактично поставленого товару за Договором), відтак апеляційне провадження здійснюється в межах вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення в іншій (неоскаржуваній) частині.

Так, Позивач просив стягнути з Відповідача борг у розмірі 17 968 060,91грн., з яких 16 334 600,83 грн. - основний борг, 1 633 460,08 грн. - штраф та 269 520,91 грн. - судовий збір, 120 000,00 грн. - витрати на правничу допомогу.

Відповідач позов заперечує, мотивуючи тим, що за умовами Договору постачання №0802/22 від 08.02.2022 та Специфікації №1 від 08.02.2022 до нього, ТОВ "УТЗ" взяло на себе зобов`язання, щодо поставки товару в асортименті та у строки 30 - 60 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати, а Позивач, в свою чергу, мав внести попередню оплату в розмірі 50% протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Специфікації та 50% доплатити протягом 3-х банківських днів з моменту отримання повідомлення про готовність товару до відвантаження. Відповідно до платіжного доручення №Б22846 від 09.02.2022, Позивач перерахував на розрахунковий рахунок Відповідача 100% суми вартості товару в розмірі 16 334 600,83 грн. Згідно з Указом Президента № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", з 24.02.2022 запроваджено воєнний стан, який триває до теперішнього часу. ТПП України на підставі ст. 14, 14і Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР та Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану. Для виконання зобов`язань за вищезазначеним Договором, Відповідачем до запровадження воєнного стану, здійснено замовлення на придбання сировини для виготовлення сталевих труб у виробника та постачальника сировини. Однак, через штурм російськими силами міста Маріуполя та безпосередньо промислового підприємства групи "Метінвест", Відповідач втратив можливість отримати замовлену продукцію для виробництва, а також повернення сплачених за неї коштів. Згідно з листом №М-05/1546 від 21.07.2022 від перевізника АТ "УКЗАЛІЗНИЦЯ", вагони із замовленою продукцію на теперішній час знаходились на станції Маріуполь-Сортувальний. Крім того, незважаючи на умови специфікації щодо зобов`язання Покупця провести попередню оплату в розмірі 50% протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Специфікації Позивачем попередньо сплатив 100% вартості товару. Отже, сума в розмірі 8 167 300,42 грн. отримана Відповідачем поза межами умов договору постачання №0802/22 від 08.02.2022 та Специфікації №1 від 08.02.2022, відповідно, штраф, передбачений п. 5.3 цього Договору на цю суму не повинен застосовуватись.

Судом встановлено, що предметом доказування у даній справі є факт перерахування Позивачем оплати за товар, не поставка товару Відповідачем, обґрунтованість стягуваних сум.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими, тому, згідно ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містить ст. 712 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Згідно ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Як передбачено ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За ст. 216-217, 230-231 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Крім того, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Судом з`ясовано, що 08.02.2022 сторони уклали Договір постачання № 0802/22, за п. 1.1. якого за цим Договором, Постачальник зобов`язаний у порядку та строки, встановлені цим Договором, передати у власність Покупця металопродукцію, а Покупець зобов`язується оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов Договору.

Товар вважається поставленим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту підписання видаткової накладної сторонами згідно п.2.7. Договору, та відповідно до правил "Інкотермс 2020" (п. 4.1. Договору).

08.02.2022 сторони підписали Специфікацію № 1 до Договору, відповідно до якої загальна вартість товару становить 16 334 600,83 грн. Строк поставки на протязі 30-60 календарних днів з моменту отримання Постачальником попередньої оплати. Умови оплати: 50 % попередня оплата протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Специфікації, 50 % доплати протягом 3-х банківських днів з моменту отримання Покупцем повідомлення про готовність товару до відвантаження.

Позивач перерахував Відповідачеві 100 % вартості товару 16 334 600,83 грн., що підтверджується платіжним дорученням № Б22846 від 09.02.2022.

Відповідно до умов Специфікації строк поставки товару настав, проте товар поставлено не було, прострочення склало більше 5 (п`яти) календарних днів.

Наведене надає Покупцю право вимагати від Постачальника повернення передоплати, що ним і було зроблено.

Судом проаналізовано надані сторонами докази (Договір, Специфікацію, платіжне доручення, претензію, відповідь на претензію), та встановлено обґрунтованість суми основного боргу.

Оскільки передоплата повернена не була, позивачем було нараховано штраф у розмірі 10% від суми заборгованості відповідно до умов п. 5.3. Договору.

Слід зауважити, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України та погодили на свій власний розсуд, виходячи зі ст. 627 ЦК України, можливість застосування до Постачальника за порушення строків поставки товару штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості за неповернення/несвоєчасне повернення передоплати.

Судом правильно було відхилено посилання Відповідача на форс-мажорні обставини як безпідставне, оскільки у п. 6.2. Договору сторони погодили, що сторона, для якої виявиться неможливим виконання своїх обов`язків за даним Договором внаслідок обставин, вказаних у п. 6.1. даного Договору, буде зобов`язана повідомити іншу сторону в письмовій формі про виникнення та припинення дії вищевказаних обставин не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту їх початку або припинення. Повідомлення повинно містити відомості про дату виникнення або припинення обставин, їх характер та можливі наслідки. Достатнім підтвердженням виникнення дій вищевказаних обставин є сертифікат (висновок), виданий Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим органом.

У випадку невиконання вимог п. 6.2. даного Договору, сторони не вправі посилатися на непереборні обставини, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за даним Договором (п. 6.3. Договору).

Відповідач не надав доказів повідомлення Позивача про неможливість виконання взятих на себе зобов`язань за Договором через настання форс-мажорних обставин.

В свою чергу, апеляційний суд зазначає, що статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом ч. 2 ст. 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Тобто форс-мажорні обставини звільняють від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від виконання власне самого зобов`язання.

Поряд з цим, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно ст.ст. 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

В свою чергу, Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними, (3) для конкретного випадку. Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Таким чином, відповідно до умов п. 6.2 Договору, Відповідач був зобов`язаний повідомити Позивача про виникнення обставин, що унеможливили поставку товару, а в подальшому і повернення передоплати, однак цього не вчинив та не проінформував Позивача належним чином про виникнення таких обставин, їх характер та можливі наслідки.

Також, ним не було надано сертифікат (висновок) територіального органу Торгово-Промислової Палати України, який б засвідчував неможливість виконання ним договірних зобов`язань саме внаслідок збройної агресії, військових дій тощо.

Невиконання Відповідачем вимог п.п. 6.1-6.3 Договору позбавляє його права посилатися на зазначені обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим Договором.

Відтак, ТОВ «УТЗ» наявність своєї вини в порушенні зобов`язання, передбаченого п. 5.3. Договору, щодо повернення грошових коштів, як це вимагається ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, не спростовано, що є підставою для притягнення його до відповідальності у вигляді сплати неустойки.

Водночас, Відповідач в суді першої інстанції заперечував з приводу нарахування штрафу на 100 % вартості товару, а у своїй апеляційній скарзі стверджує, що незважаючи на умови специфікації щодо зобов`язання Покупця здійснити попередню оплату у розмірі 50% протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Специфікації Позивачем було здійснено попередню оплату в розмірі 100% відсотків. Отже, сума в розмірі 8 167 300,42 грн була отримана Відповідачем поза межами умов Договору постачання №0802/22 від 08.02.2022 та Специфікації № 1 від 08.02.2022, і відповідно штраф, передбачений п. 5.2 цього Договору на цю суму не повинен застосовуватись.

Колегія суддів відхиляє такі аргументи з огляду на те, що умовами Договору та Специфікації не заборонено Позивачу здійснювати повну оплату за товар.

Оплату Позивач вніс ще 09.02.2022, до початку повномасштабного вторгнення військ російської федерації до України та запровадження на всій її території воєнного стану, Відповідач же, в свою чергу, прийняв платіж у повному обсязі, заперечень не висував, різницю не повернув та користується цими коштами по теперішній час.

28.07.2022 Позивач направляв Відповідачу претензію від 27.04.2022, у якій просив у 10-денний строк з моменту отримання цієї претензії повернути передоплату, перерахувавши на рахунок ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" оплачений та не відвантажений товар на суму 16 334 600,83 грн.

Виконання вимог даної претензії могло запобігти нарахуванню Відповідачу штрафних санкцій, проте у відповіді на претензію він відмовився повернути передоплату, у тому числі 50 %, які Позивач повинен був перерахувати після повідомлення про готовність товару до відвантаження, відтак господарський суд обґрунтовано визнав нарахування позивачем 10 % штрафу від суми заборгованості, а саме від 16 334 600,83 грн, що становить 1 633 460,08 грн.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано, що з метою виконання Договору постачання №0802/22 від 08.02.2022 ТВО «УТЗ» було поставлено ТОВ «РОСТДОРСТРОЙ» товару на загальну суму 1 216 680,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 135 від 24.03.2023 та № 136 від 24.03.2023, а також товарно-транспортними накладними № 135 та № 136 від 24.03.2023. Отже, заборгованість за Договором була погашена поставкою в сумі 1 216 680,00 грн і ця сума вже не має «статусу» неповерненої передплати, а відповідно і нарахування штрафу в розмірі 10 відсотків від 1 216 680,00 грн є також неправомірним, спростовуються матеріалами справи та змістом оскаржуваного рішення.

Так, судом враховано, що після відкриття провадження у справі, Відповідач поставив частину товару на загальну суму 1 216 680,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 136 від 24.03.2023 на суму 609 000,00 грн., № 135 від 24.03.2023 на суму 607 680,00 грн., ТТН № 135 від 24.03.2023, ТТН № 136 від 24.03.2023, які складені з посиланням на Договір.

Позивач прийняв поставлений Відповідачем товар.

На підставі чого, провадження у справі, в частині вимог про стягнення основного боргу в розмірі 1 216 680,00 грн., було закрито судом за відсутністю предмету спору.

При цьому оскільки товар було поставлено вже після нарахування Позивачем суми штрафу від розміру заборгованості та після відкриття провадження у справі, заявлені позовні вимоги про стягнення штрафу від 16 334 600,83 грн, що включає в себе вартість поставленого 24.03.2023 товару на суму 1 216 680,00 грн, є обґрунтованими та правомірно задоволені судом в повному обсязі.

Крім того, апелянт вважає, що враховуючи недоведеність Позивачем понесення ним збитків чи будь-яких інших негативних наслідків, викликаних несвоєчасністю повернення передплати та виходячи з загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності, розумності, наявні підстави для зменшення нарахованого Відповідачу штрафу.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Норма ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них (постанова Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц).

На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №914/1517/18).

Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зазначила таке: за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Правова позиція Верховного Суду щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).

Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 у справі № 918/289/19 зазначив, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як Позивач так і Відповідач є суб`єктами господарювання та несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Кожна із сторін, укладаючи договір, приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір. Погіршення економічної ситуації, збитковість виробництва, так само як і відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності, не є форс-мажорною, незвичайною і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки.

Крім того, всі суб`єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та на теперішній час здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі (в період дії воєнного стану), тим не менш повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Загальна сума заявленого до стягнення та присудженого з Відповідача на користь Позивача штрафу не перевищує суму боргу та є незначною по відношенню до неї (10%), а тому його зменшення фактично знівелює мету існування інституту неустойки, як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Судом враховано, що зобов`язання з поставки товару Відповідачем тривалий час не виконувалося, як і не було повернуто передоплату на вимогу Позивача навіть у строки, які були значно більшими ніж ті, що визначені в погоджених сторонами умовах Договору.

Стосовно можливої збитковості Відповідача, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною що дає підстави для зменшення нарахованих штрафних санкцій, адже як вже було зазначено, підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб`єкт господарювання.

В свою чергу, можлива відсутність збитків у Позивача не є визначальним критерієм для зменшення заявленої до стягнення неустойки, а лише однією із складових, які враховуються судом в комплексі з оцінкою інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, зважаючи на те, що зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафу, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції в цій частині вимог.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 у справі № 904/427/23 в оскаржуваній частині.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український трубний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 у справі № 904/427/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 у справі №904/427/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Український трубний завод".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 11.03.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко