Постанова
від 15.02.2024 по справі 904/1742/22
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1742/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Чередка А.Є., Коваль Л.А.

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Урбан Рент Плюс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 (суддя Васильєв О.Ю.)

у справі № 904/1742/22

за позовом: Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейт Естейт»

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Урбан Рент Плюс»

про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся з позовом до ТОВ «Грейт Естейт» про зобов`язання повернути позивачу земельну ділянку площею 128 кв.м., розташовану на площі Вокзальній (Петровського), 3а у м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд; та про скасування державної реєстрації прав на багатофункціональну будівлю, яка розташована за вищезазначеною адресою за відповідачем - ТОВ «Грейт Естейт» від 18.11.19р. №34245411, вчинену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В., з одночасним припиненням речових прав відповідача на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1925266312101).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі №904/1742/22 позовні вимоги задоволено частково.

Зобов`язано відповідача-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Урбан Рент Плюс» повернути позивачу - Дніпровській міській раді земельну ділянку загальною площею 128 кв.м, розташовану по площі Вокзальній (Петровського), 3а у м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд.

Скасовано державну реєстрацію прав на багатофункціональну будівлю, що розташована за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 3а у м. Дніпро, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Урбан Рент Плюс», із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1925266312101.

Стягнуто з відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейт Естейт» на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 4 962,00 грн витрати по сплаті судового збору.

В задоволенні позовних вимог щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейт Естейт» відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Урбан Рент Плюс» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі № 904/1742/22 та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Вказує, що ТОВ «ГРЕЙТ ЕСТЕЙТ» є добросовісним набувачем спірного майна; на момент укладення акту приймання-передачі були відсутні судові спори щодо вказаного майна; укладений акт приймання-передачі відповідає всім ознакам дійсності правочину і наразі також не визнаний судом недійсним.

За твердженням скаржника, задоволення позовних вимог щодо знесення спірного об`єкту нерухомого майна є прямим втручанням у право ТОВ «ГРЕЙТ ЕСТЕЙТ», як добросовісного набувача, що призводить до недотримання визначеного Конвенцією принципу пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном, а відповідно до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Наголошує, що одне лише посилання позивача у позові на ст. 376 ЦК України (самочинне будівництво) не може бути прийнято судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження викладених обставин, оскільки це є недостатнім та не відповідає ст. 77 ГПК України.

Апелянт вважає, що формулювання позовної вимоги щодо зобов`язання повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку з точним зазначенням площі не підлягає задоволенню.

Звертає увагу, що позивач взагалі не звертався до відповідача з будь-якими вимогами як до ТОВ «ГРЕЙТ ЕСТЕЙТ», так і до попередніх власників спірного майна, в той час, як знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайньою мірою.

Також скаржник зауважує, що прокурором не надано суду допустимих доказів того, що під час будівництва спірного майна були допущені певні порушення, а саме будівництво об`єкта нерухомості було завершено ще до 1998 року.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Позивач та прокурор своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 15.02.2024 року з`явився прокурор та представник позивача. Відповідач-1 та відповідач-2 (апелянт), у судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження здійснюється на підставі поданої відповідачем ТОВ «Урбан Рент Плюс» апеляційної скарги, з урахуванням її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що явка учасників справи обов`язковою не визнавалась, а в судовому засіданні 14.12.2023 оголошувалася перерва на 15.02.2024, враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідачів.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 15.02.2024 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, наполягали на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи (їх представників), дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.09.19р. державним реєстратором КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» за гр.Гречіним Є.В. зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю літ. А-1, навіс - літ. Б-1, площею 28,2 кв.м, що розташована за адресою: площа Вокзальна (Петровського), буд. 3а, м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1925266312101).

Державна реєстрація права приватної власності проведена на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.01р. №11/018, укладеного на Товарній біржі «Дніпродзержинська» (реєстраційний напис № 256 від 27.07.2001). Відповідно до п. 2 цього договору, об`єкт нерухомого майна належав продавцю гр. ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 15.07.1998р., зареєстрованого в Дніпропетровському БТІ в реєстровій книзі №7 за реєстровим №256.

Проте, згідно із відповіддю №7132 від 10.06.21р. КП «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради технічна інвентаризація та реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 3а у м. Дніпро (м. Дніпропетровськ) КП «ДМБТІ» станом на 31.12.12р. не проводилась.

З урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема, законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, передумовою для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна є отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, у тому числі тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна та речових прав на земельну ділянку.

Так, згідно з інформацією Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради, наданою у листі №12/19-335 від 06.08.2021 будівельний паспорт або містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 3а у м. Дніпро не надавались, паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою не оформлювалися. В даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня інформація щодо розпорядчих документів про присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості, розташованого на земельній ділянці по площі Вокзальній (Петровського), За у м. Дніпро. Інформація про надання дозволів на розміщення малих архітектурних форм на спірній земельній ділянці відсутня.

Відповідно до інформації Дніпровської міської ради, що міститься в листах №7/11-2412 від 21.09.2021, №12/11-309 від 11.11.2021 вбачається, що земельна ділянка по площі Вокзальній (Петровського), 3а у м. Дніпро у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Грейт Естейт» не надавалась.

18.11.19р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В. зареєстровано право приватної власності за ТОВ «Грейт Естейт» на багатофункціональну будівлю загальною площею 28,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1925266312101, номер запису про право власності 34245411). Підставою державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі майна, яке передається до статутного капіталу ТОВ «Грейт Естейт» №9 від 12.11.19р.

Прокурор вважає, що нерухоме майно, а саме багатофункціональна будівля, яка розташована на площі Вокзальній (Петровського), 3а у м. Дніпро, загальною площею 28,2кв.м. підлягає знесенню, а земельна ділянка загальною площею 128 кв.м. за зазначеною адресою приведенню у придатний для використання стан та поверненню позивачу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині зобов`язання ТОВ «Урбан Рент Плюс» повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку загальною площею 128 кв.м, розташовану по площі Вокзальній (Петровського), 3а у м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд та скасування державної реєстрації прав на багатофункціональну будівлю, що розташована за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 3а у м. Дніпро за ТОВ «Урбан Рент Плюс» із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1925266312101. В задоволенні позовних вимог стосовно ТОВ «Грейт Естейт» відмовлено.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (позивач) звернувся з позовом до ТОВ «Грейт Естейт» (відповідач) про зобов`язання повернути позивачу земельну ділянку площею 128 кв.м., розташовану на площі Вокзальній (Петровського), 3а у м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд; та про скасування державної реєстрації прав на багатофункціональну будівлю, яка розташована за вищезазначеною адресою за відповідачем - ТОВ «Грейт Естейт» від 18.11.19р. №34245411, вчинену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В., з одночасним припиненням речових прав відповідача на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1925266312101). Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на ту обставину, що вищезазначений об`єкт збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для його будівництва не виділялась та не може бути виділена і на теперішній час; державна реєстрація права на цю будівлю була здійснена з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню.

28.02.23р. прокуратурою подано заяву про зміну предмету позову, в якій просить суд:

- зобов`язати ТОВ «Грейт Естейт» та ТОВ «Урбан Рент Плюс» повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку загальною площею 128 кв.м, розташовану по площі Вокзальній (Петровського), 3а у м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд;

- скасувати державну реєстрацію прав на багатофункціональну будівлю, що розташована за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 3а у м. Дніпро за Товариством з обмеженою відповідальністю «Урбан Рент Плюс» із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1925266312101.

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 4 ГПК України).

Згідно ст. 1 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції, зокрема, з метою захисту загальних інтересів суспільства та держави.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4).

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У п. 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України, ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (ст. 140 Конституції України).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно ст.ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпро, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

За правилами ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

У ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

При цьому розташування земельної ділянки на території відповідного міста свідчить про те, що така земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста в силу закону через її територіальне розташування в межах населеного пункту, а тому право власності на таку земельну ділянку та право розпорядження нею шляхом прийняття відповідного рішення належить органу місцевого самоврядування, який діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста, - міській раді. Тобто, право власності територіальної громади виникає на відповідні землі комунальної власності в силу їх територіального розташування в межах населеного пункту (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/6317/18 та у постанові Верховного суду від 21.06.2023 у справі №916/3920/21 (п. 5.36.).

Фактичні обставини справи дають підстави для висновку, що земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, належить територіальній громаді міста Дніпра, від імені якої діє Дніпровська міська рада.

З огляду на наведене, положення ст. 1, ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 84, ст. 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що звернення прокурора з даним позовом зумовлено необхідністю захисту інтересів і порушених прав держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Фактично, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.

Варто зазначити, що у постанові від 22.08.2018 у справі № 807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на ч. 2 ст. 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Проте, Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Дніпропетровською обласною прокуратурою неодноразово скеровувались листи (від 28.07.2021 №15/4-654вих-21, від 02.09.2021 № 15/4-740вих-21, від 08.12.2021 № 15/4-980вих-21) на адресу Дніпровської міської ради в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки на площі Вокзальній (Петровського), 3а у м. Дніпро шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1925266312101).

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради №12/19-335 від 06.08.2021, №7/11-2412 від 21.09.2021, №12/11-309 від 11.11.2021, №7/11-3295 від 16.12.2021 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

У постанові від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 Верховним Судом наголошено, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного королівства суд проголосив, що засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Таким чином, зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.

Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справ не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою достатньо широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже, порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру листом від 20.06.2022 за №15/4-280вих-22 Дніпровську міську раду повідомлено про звернення обласної прокуратури із позовом до ТОВ Грейт Естейт про зобов`язання повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку загальною площею 128 кв.м., привівши її у придатний для використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд та скасування державної реєстрації прав.

При цьому Дніпровська міська рада є органом, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах та про свій намір звернутися з даним позовом прокурор повідомив позивача в порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру, шляхом направлення листа-повідомлення.

Таким чином, прокурор при зверненні з даним позовом з дотриманням норм ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру визначив уповноважений орган влади та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок у тому числі бездіяльності позивача.

Оцінивши підстави звернення прокуратури до суду за захистом інтересів держави, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру і встановив, що позивач не має наміру звертатися до суду за захистом інтересів держави, які на думку прокуратури, підлягають захисту.

Отже, Дніпропетровською обласною прокуратурою належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури.

Згідно ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Стаття 120 Земельного кодексу України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.

Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ст. 331 ЦК України).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).

При цьому згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).

Відповідно до інформації Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відомості про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку відсутні.

Таким чином, встановлено, що зазначена земельна ділянка загальною площею 128 кв.м. відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою органу про передачу її в оренду Максименко Л.М. та Гречіну Є.В. не приймалося, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку не проводилася.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно ст. 80 ЗК України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно ст.ст. 116, 118, 123, 124 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За приписами ст.ст. 187, 188 3К України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За змістом ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку суду не надані, в матеріалах справи відсутні.

Також, відсутні будь-які документи на підтвердження надання Дніпровською міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, будь-які угоди щодо такого використання не укладалися.

Таким чином, законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні.

18.11.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В. зареєстровано право приватної власності за ТОВ Грейт Естейт на багатофункціональну будівлю загальною площею 28,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1925266312101, номер запису про право власності 34245411).

Підставою державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі майна, яке передається до статутного капіталу ТОВ Грейт Естейт №9 від 12.11.2019.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

При цьому під час укладання спірних договорів сторонами порушено вимоги статті 203 ЦК України, якою визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Згідно ст.ст. 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Крім того, ст. 228 ЦК України передбачено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228 ЦК України) і визнання його недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (ч. 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ст. 212 ЗК України).

Таким чином, у разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів ст. 212 ЗК України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини.

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення об`єкту нерухомості на площі Вокзальна (Петровського), 3а у м. Дніпро, правовий режим зазначеного об`єкта будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України)

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема, земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі №458/1046/15.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п. б ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

З огляду на викладені обставини справи, що вказаний об`єкт збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для його будівництва не виділялась та не може бути виділена і на теперішній час, на змістом положень ч.ч. 1, 2, 4 ст. 376, ст. 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Дніпровська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна.

Як зазначає прокурор з посиланням на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу №2446 від 20.12.2022, посвідченого приватним нотаріусів Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю загальною площею 28,2 кв.м, що розташована за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 3а у м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1925266312101; індексний номер рішення: 65864448; номер запису про право власності: 48777862) за ТОВ "Урбан Рент Плюс" (код ЄДРПОУ 43735165).

Відтак, право власності ТОВ «Грейт Естейт», за даними Державного реєстру речових прав припинене 20.12.2022р.

Отже, власник має право вимагати від ТОВ «Урбан Рент Плюс» усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність багатофункціональну будівлю, що розташована за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 3а у м. Дніпро, товариство набуло усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник ТОВ «Грейт Естейт», а тому саме воно є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами і саме за його рахунок має бути приведена земельна ділянка позивача у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд (вказане відповідає законодавству, яке регулює спірні відносини та узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема, викладеними у постанові від 01.07.2020 у справі №755/3782/17.

Водночас, апелянт вказує, що ТОВ «ГРЕЙТ ЕСТЕЙТ» є добросовісним набувачем спірного майна; на момент укладення акту приймання-передачі були відсутні судові спори щодо вказаного майна; укладений акт приймання-передачі відповідає всім ознакам дійсності правочину і наразі також не визнаний судом недійсним.

Наголошує, що одне лише посилання позивача у позові на ст. 376 ЦК України (самочинне будівництво) не може бути прийнято судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження викладених обставин, оскільки це є недостатнім та не відповідає ст. 77 ГПК України.

Щодо цього слід зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 звернула увагу, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 висновувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку ч.ч. 3 або 5 ст. 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Отже, застосування положень ч.ч. 3 або 5 ст. 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Згідно з положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №916/619/22 (п. 18)).

Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Оскільки положення ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Матеріалами справи підтверджується, що 27.09.19р. державним реєстратором КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» за гр.Гречіним Є.В. зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю літ. А-1, навіс - літ. Б-1, площею 28,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1925266312101) (т. 1 а.с. 32).

Державна реєстрація права приватної власності проведена на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.01р. №11/018, укладеного на Товарній біржі «Дніпродзержинська» (реєстраційний напис № 256 від 27.07.2001). Відповідно до п. 2 цього договору, об`єкт нерухомого майна належав продавцю гр. ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 15.07.1998р., зареєстрованого в Дніпропетровському БТІ в реєстровій книзі №7 за реєстровим №256 (т. 1 а.с. 33).

Між тим, згідно із відповіддю №7132 від 10.06.21р. КП «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради технічна інвентаризація та реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 3а у м. Дніпро (м. Дніпропетровськ) КП «ДМБТІ» станом на 31.12.12р. не проводилась (т. 1 а.с. 63).

Згідно з інформацією Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради, наданою у листі №12/19-335 від 06.08.2021 будівельний паспорт або містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 не надавались, паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою не оформлювалися. В даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня інформація щодо розпорядчих документів про присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості, розташованого на земельній ділянці по площі Вокзальній (Петровського), За у м. Дніпро. Інформація про надання дозволів на розміщення малих архітектурних форм на спірній земельній ділянці відсутня (т. 1 а.с. 66).

Відповідно до інформації Дніпровської міської ради, що міститься в листах №7/11-2412 від 21.09.2021, №12/11-309 від 11.11.2021 вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Грейт Естейт» не надавалась (т. 1 а.с. 70-72).

Таким чином, зазначена земельна ділянка загальною площею 128 кв.м. комунальної форми власності, в оренду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не передавалася, правові підстави користування нею відсутні, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку не проводилася.

Вказане також свідчить про незаконність здійснення державної реєстрації спірного майна як об`єкта нерухомості (за відсутності законного права користування земельною ділянкою, на якій воно розміщено).

Апеляційний суд зауважує, що на час вирішення спору по суті докази відведення учасникам справи або іншим особам земельної ділянки під уже збудованим спірним об`єктом нерухомості відсутні, як і судове рішення про визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво, права власності на нього.

Поряд з цим, 18.11.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В. було зареєстровано право приватної власності за ТОВ Грейт Естейт на багатофункціональну будівлю загальною площею 28,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1925266312101, номер запису про право власності 34245411). Підставою державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі майна, яке передається до статутного капіталу ТОВ Грейт Естейт №9 від 12.11.2019.

На підставі договору купівлі-продажу №2446 від 20.12.2022, посвідченого приватним нотаріусів Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю загальною площею 28,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1925266312101; індексний номер рішення: 65864448; номер запису про право власності: 48777862) за ТОВ "Урбан Рент Плюс" (код ЄДРПОУ 43735165).

Оскільки матеріалами справи засвідчено безпідставне набуття речових прав на означене нерухоме майно (яке є самочинним будівництвом) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно, відсутні підстави для переходу права приватної власності на багатофункціональну будівлю іншій особі - Товариству з обмеженою відповідальністю Грейт Естейт, а в подальшому й ТОВ "Урбан Рент Плюс".

Крім того, суд відзначає, що судове рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відсутнє і у відповідачів-1,2 (докази зворотного відсутні), а тому реєстрація права власності за ними не відповідає положенням чинного законодавства.

За таких обставин, слід погодитися з висновками господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою загальною площею 128 кв.м, що розташована по площі Вокзальній (Петровського), 3а у м. Дніпро, шляхом зобов`язання відповідача-2 привести її у придатний до використання стан та знести багатофункціональну будівлю, що розташована за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 3а у м. Дніпро.

Наявність зареєстрованого права власності перешкоджає Дніпровській міській раді в належному володінні, розпорядженні та користуванні майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

Необхідно зазначити, що якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Вищенаведені встановлені обставини незаконності державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва є підставою для скасування державної реєстрації прав на багатофункціональну будівлю, що розташована за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 3а у м. Дніпро, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Урбан Рент Плюс» (49000, м. Дніпро, пров. Добровольців, буд. 17, кім. 4, код ЄДРПОУ 43735165), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1925266312101.

Щодо доводів апелянта про те, що прокурором не надано суду допустимих доказів того, що під час будівництва спірного майна були допущені певні порушення, а саме будівництво об`єкта нерухомості було завершено ще до 1998 року, колегія суддів зауважує, що у справі відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач дозволяв будівництво спірного об`єкта на своїй земельній ділянці (земельній ділянці територіальної громади міста Дніпра).

Компетентними органами (КП «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» та Головним архітектурно-планувального управлінням Дніпровської міської ради) встановлено, що будівництво багатофункціональної будівлі здійснено без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт; будівельний паспорт або містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 3а у м. Дніпро (м. Дніпропетровськ), а також дозволи на розміщення малих архітектурних форм на спірній земельній ділянці не надавались, паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою не оформлювалися, розпорядчих документів про присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості, розташованого на земельній ділянці по площі Вокзальній (Петровського), За у м. Дніпро не приймалось; технічна інвентаризація та реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна не проводилась.

Відповідачами цих обставин належними та допустимими доказами не спростовано.

Крім того, скаржник стверджує, що задоволення позовних вимог щодо знесення спірного об`єкту нерухомого майна є прямим втручанням у право ТОВ «ГРЕЙТ ЕСТЕЙТ», як добросовісного набувача, що призводить до недотримання визначеного Конвенцією принципу пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном, а відповідно до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "Еаst/West Аllisance Limited" проти України" ("Еаst/West Аllisance Limited" v. Ukrаinе, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Водночас, висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц).

ЄСПЛ у рішенні "Брайловська проти України" (Braylovska v. Ukraine) встановив, що відбулося "позбавлення майна" у розумінні другого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та зазначив, що, Суд має встановити, чи було оскаржуване позбавлення майна виправданим відповідно до цього положення. Суд наголосив, що для відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції позбавлення майна має відповідати трьом умовам: воно має здійснюватися "на умовах, передбачених законом", що виключає будь-які свавільні дії національних органів влади, здійснюватись "в інтересах суспільства" та забезпечувати справедливий баланс між правами власника та інтересами суспільства (рішення ЄСПЛ у справі "Вістінш і Перепьолкінс проти Латвії" (Vistins and Perepjolkins v. Latvia)). Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції ("на умовах, передбачених законом") полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у мирне володіння майном має бути законним (рішення ЄСПЛ у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)). Перш за все, це означає відповідність вимогам національного законодавства (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece)). Вона також посилається на якість відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)).

Верховний Суд у постанові від 22.02.2022 у справі № 203/5591/16 зазначив, що право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачем права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання. За таких обставин, суд встановив, що порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача немає, і захід втручання у право володіння відповідача шляхом повернення земельної ділянки у попередній стан, що існував до самочинного будівництва є пропорційним визначеній меті.

Судом встановлено, що будівництво спірного об`єкта здійснено з порушенням вимог, установлених законами України та окремими підзаконними актами, на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ТОВ «Грейт Естейт» та ТОВ "Урбан Рент Плюс" не набули права власності на це нерухоме майно в установленому законом порядку, а відтак непропорційне втручання з боку держави в мирне володіння майном у даному випадку відсутнє, оскільки ґрунтується на законі, є виправданим обставинами спірних правовідносин, направлене на задоволення суспільного, публічного інтересу (захист прав власника земельної ділянки), переслідує легітимну мету відновлення стану, який існував до порушення. При цьому відповідач-2 не позбавлений права заявити вимоги про компенсацію (відшкодування) збитків, спричинених відповідними наслідками, до відповідача-1.

Щодо аргументів апелянта про те, що позивач взагалі не звертався до відповідача з будь-якими вимогами як до ТОВ «ГРЕЙТ ЕСТЕЙТ», так і до попередніх власників спірного майна, в той час, як знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайньою мірою, то законодавством не вимагається обов`язкове вжиття заходів досудового врегулювання спірних правовідносин, а власник земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, обмежений у праві вибору належних вимог для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, якими може бути вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Позивач вимогу про визнання за ним, як за власником земельної ділянки, права власності на спірний об`єкт нерухомого майна не заявляє, натомість прокурор, з метою захисту порушених прав власника земельної ділянки, заявив позовну вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача-2 знести самочинно побудовану будівлю і Дніпровською міською радою ці вимоги підтримані в повному обсязі, про що свідчать її пояснення у справі.

Посилання скаржника на те, що формулювання позовної вимоги щодо зобов`язання повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку з точним зазначенням площі не підлягає задоволенню, є безпідставним, оскільки спірна земельна ділянка ідентифікована не тільки за площею, а й за адресою її місцерозташування, визначеними за відомостями в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Технічному паспорті від 01.03.2014 (т. 1 а.с. 58-59).

Відтак, доводи апелянта спростовуються усім вищевикладеним.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ними в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі №904/1742/22.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Урбан Рент Плюс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі №904/1742/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі №904/1742/22 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Урбан Рент Плюс».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 11.03.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

СудЦентральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення15.02.2024
Оприлюднено13.03.2024
Номер документу117552670
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —904/1742/22

Ухвала від 09.05.2024

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Васильєв Олег Юрійович

Постанова від 15.02.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Мороз Валентин Федорович

Ухвала від 14.12.2023

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Мороз Валентин Федорович

Ухвала від 04.10.2023

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Мороз Валентин Федорович

Ухвала від 04.09.2023

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Мороз Валентин Федорович

Ухвала від 03.08.2023

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Мороз Валентин Федорович

Судовий наказ від 11.07.2023

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Васильєв Олег Юрійович

Судовий наказ від 11.07.2023

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Васильєв Олег Юрійович

Рішення від 01.06.2023

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Васильєв Олег Юрійович

Ухвала від 16.05.2023

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Васильєв Олег Юрійович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні