Рішення

від 11.03.2024 по справі 904/6034/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2024м. ДніпроСправа № 904/6034/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Савенко В.А.

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз", Дніпропетровська область, м. Дніпро

до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, Дніпропетровська область, м. Дніпро

про стягнення 62 068 469,45 грн

Представники:

від позивача: Гончаренко І.Б.;

від відповідача: Дігтяр З.В.;

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради про стягнення 62 068 469,45 грн, з яких: 42 333 099,30 грн основний борг, 16 772 288,21 грн пеня, 1 071 054,75 грн 3% річних, 1 892 027,19 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору розподілу природного газу № 09420WJ444AT016 від 01.01.2016.

Суд ухвалою від 17.11.2023 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання на 18.12.2023.

06.12.2023 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд зменшити розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат на 90 %. Відмовити у задоволенні пред`явлених АТ «Дніпрогаз» вимог до КП «Теплоенерго» в частині стягнення: пені в розмірі 15 051 018,62 грн, інфляційних витрат в розмірі 1 787 449,46 грн, 3 % річних у розмірі 961 306,82 грн.

В підготовче засідання 18.12.2023 з`явився представник позивача. Представник відповідача в підготовче засідання не з`явився.

Суд ухвалою від 18.12.2023 продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів до 15.02.2024 включно. Відклав підготовче засідання на 31.01.2024.

30.01.2024 позивач подав до суду відповідь на відзив.

31.01.2024 відповідач подав до суду заяву про відстрочення виконання судового рішення.

В підготовче засідання 31.01.2024 з`явились представники позивача та відповідача.

Суд ухвалою від 31.01.2024 відклав підготовче засідання на 15.02.2024.

09.02.2024 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив.

12.02.2024 позивач подав до суду заперечення щодо відстрочки виконання рішення суду.

14.02.2024 відповідач подав до суду додаткові пояснення по справі.

В підготовче засідання 15.02.2024 з`явились представники позивача та відповідача.

Суд ухвалою від 15.02.2024 закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 11.03.2024.

У судове засідання 11.03.2024 з`явились представники позивача та відповідача.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 2 глави 1 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодекс ГРМ), доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання (постачання) природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до мереж якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року № 2498 (далі - договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом.

Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору (п. 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ).

Для забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу 20.01.2016 між АТ «Дніпрогаз» (Оператор ГРМ) та Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпровської міської ради було підписану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу № 09420WJ444АТ016 (а.с. 40).

Відповідно до п.2.1 Типового договору (далі договір) оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

Згідно з п.1.4 договору розподілу природного газу послуга з розподілу природного газу - послуга оператора ГРМ, яка надається споживачу та включає в себе забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи і розподіл (переміщення) належного споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта споживача.

Відповідно до п.1 - п.2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності. Річна замовлена потужність (за замовчуванням) об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою. Розмір величини річної замовленої потужності для споживача, що не є побутовим, визначається Оператором ГРМ виходячи з наявних об`єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу. За наявності порушень побутовим споживачем, визначених главою 2 розділу XI цього Кодексу, крім пункту 3 глави 2 розділу XI цього Кодексу, до розрахунку річної замовленої потужності (за замовчуванням) об`єкта (об`єктів) споживача за період такого порушення включаються обсяги на рівні планових об`ємів споживання, що розраховуються виходячи з групи споживання побутового споживача відповідно до додатка 1 до цього Кодексу. З 01 січня 2021 року річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, але не може бути меншою за: 39 куб.м - для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується тільки для приготування їжі; 126 куб.м - для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі; 314 куб.м - для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується комплексно, у тому числі для опалення, або об`єкта споживача, що не є побутовим. Оператор ГРМ зобов`язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу всіма об`єктами споживача за попередній газовий рік та одночасно повідомити його, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на наступний календарний рік. У такому повідомленні Оператор ГРМ одночасно має зазначити про: величину річної замовленої потужності на поточний календарний рік; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у поточному календарному році; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у наступному календарному році; покази лічильника природного газу/інші дані, за якими було сформовано (станом на 30 вересня поточного року) розмір річної замовленої потужності (за замовчуванням) на наступний календарний рік (для побутових споживачів).

Надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем (п.6.8 договору).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору у період з грудня 2022 року по травень 2023 року надав послуги з розподілу природного газу, а відповідач прийняв їх відповідно до величини замовленої потужності, що визначається як 1/12 річної замовленої потужності об`єктів споживача, що підтверджується підписаними позивачем та відповідачем актами наданих послуг:

- № ДНГ82026531 від 31.12.2022 про надання у грудні 2022 року послуг з розподілу природного газу на суму 18 205 273,18 грн з ПДВ (а.с. 23);

- № ДНГ-233101-1852 від 31.01.2023 про надання у січні 2023 року послуг з розподілу природного газу на суму 15 805 569,31 грн з ПДВ (а.с. 24);

- № ДНГ-232802-1852 від 28.02.2023 про надання у лютому 2023 року послуг з розподілу природного газу на суму 15 805 569,31 грн з ПДВ (а.с. 24);

- № БД000000031 від 31.03.2023 про надання у березні 2023 року послуг з розподілу природного газу на суму 15 805 569,62 грн з ПДВ (а.с. 25);

- № БД000010497 від 30.04.2023 про надання у квітні 2023 року послуг з розподілу природного газу на суму 15 805 569,00 грн з ПДВ (а.с. 25);

- № БД000013822 від 31.05.2023 про надання у травні 2023 року послуг з розподілу природного газу на суму 15 805 569,48 грн з ПДВ (а.с. 26);

- № БД000016267 від 31.05.2023 про перевищення обсягу річної замовленої потужності на суму 19 916 391,20 грн з ПДВ (а.с. 26).

Всього за період з грудня 2022 року по травень 2023 року відповідачу було надано послуги з розподілу природного газу на загальну суму 117 149 511,10 грн з ПДВ.

Згідно з пунктом 6.6. договору остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідно до п. 6.6. договору та з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був сплатити за надані послуги:

- за актом № ДНГ82026531 від 31.12.2022 суму 18 205 273,18 грн з ПДВ у строк до 10.01.2023 включно;

- за актом № ДНГ-233101-1852 від 31.01.2023 суму 15 805 569,31 грн з ПДВ у строк до 10.02.2023 включно;

- за актом № ДНГ-232802-1852 від 28.02.2023 суму 15 805 569,31 грн з ПДВ у строк до 10.03.2023 включно;

- за актом № БД000000031 від 31.03.2023 суму 15 805 569,62 грн з ПДВ у строк до 10.04.2023 включно;

- за актом № БД000010497 від 30.04.2023 суму 15 805 569,00 грн з ПДВ у строк до 10.05.2023 включно;

- за актом № БД000013822 від 31.05.2023 суму 15 805 569,48 грн з ПДВ у строк до 12.06.2023 включно (оскільки останній день строку припадає на вихідний день);

- за актом № БД000016267 від 31.05.2023 суму 19 916 391,20 грн з ПДВ у строк до 12.06.2023 включно (оскільки останній день строку припадає на вихідний день).

Однак, як зазначає позивач, відповідач в порушення умов договору за надані послуги сплатив лише частково 74 816 411,80 грн, на підтвердження чого надав платіжні інструкції:

- № 6f85c10293 від 11.04.2023 про сплату позивачу 18 205 273,18 грн (а.с. 33);

- № 155 від 09.06.2023 про сплату позивачу 15 805 569,31 грн (а.с. 34);

- № 156 від 09.06.2023 про сплату позивачу 15 805 569,31 грн (а.с. 34);

- № 210 від 27.06.2023 про сплату позивачу 15 805 569,62 грн (а.с. 35);

- № 211 від 27.06.2023 про сплату позивачу 9 194 430,38 грн (а.с. 35). У зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 42 333 099,30 грн.

Позивач зазначає, що відповідач заборгованість не сплатив, що і стало причиною звернення до суду.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України)

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Доказів сплати за надані послуги 42 333 099,30 грн відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову не спростував.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 42 333 099,30 грн є правомірними та підлягають задоволенню.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 16 772 288,21 грн за період з 11.01.2023 по 07.11.2023.

Відповідно до п.8.2 договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.ч.4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені позивача та встановлено, що він виконаний не правильно, а саме позивачем при розрахунку пені на заборгованість за актом № БД000013822 від 31.05.2023 суму 15 805 569,48 грн з ПДВ та за актом № БД000016267 від 31.05.2023 суму 19 916 391,20 грн з ПДВ використано неправильну початкову дату періодів нарахування.

З наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що позивач нараховує пеню на заборгованість:

- за актом № БД000013822 від 31.05.2023 у розмірі 15 805 569,48 грн за період з 12.06.2023 по 07.11.2023;

- за актом № БД000016267 від 31.05.2023 суму 19 916 391,20 грн за період з 12.06.2023 по 07.11.2023.

Як вказано вище, відповідно до п. 6.6. договору та з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був сплатити за надані послуги:

- за актом № БД000013822 від 31.05.2023 суму 15 805 569,48 грн з ПДВ у строк до 12.06.2023 включно (оскільки останній день строку припадає на вихідний день);

- за актом № БД000016267 від 31.05.2023 суму 19 916 391,20 грн з ПДВ у строк до 12.06.2023 включно (оскільки останній день строку припадає на вихідний день).

Таким чином, початковою датою прострочення зобов`язання з оплати наданих послуг та початковою датою періоду нарахування пені:

- за актом № БД000013822 від 31.05.2023 на суму 15 805 569,48 грн має бути13.06.2023;

- за актом № БД000016267 від 31.05.2023 на суму 19 916 391,20 грн має бути13.06.2023.

Відповідно до виконаного господарським судом розрахунку до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 16 723 354,03 грн.

Також позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3 % річних за період з 11.01.2023 по 07.11.2023 у розмірі 1 071 054,75 грн та інфляційні втрати за період з січня 2023 року по вересень 2023 року у розмірі 1 892 027,19 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних та встановлено, що він виконаний не правильно, а саме позивачем при розрахунку 3% річних на заборгованість за актом № БД000013822 від 31.05.2023 суму 15 805 569,48 грн з ПДВ та за актом № БД000016267 від 31.05.2023 суму 19 916 391,20 грн з ПДВ також використано неправильну початкову дату періодів нарахування.

Відповідно до виконаного господарським судом розрахунку до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 1 068 118,69 грн.

Розмір інфляційних втрат позивачем розраховано неправильно. Так, при здійсненні розрахунку інфляційних втрат на заборгованість за квітень позивачем місяці обрано вибірково (травень-червень, вересень), а не поспіль, не враховано місяці, в яких мала місце дефляція (липень-серпень). Відповідно до виконаного господарським судом розрахунку до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 1 652 866,88 грн.

Відповідач у своєму відзиві просить суд зменшити розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат на 90 %.

Своє клопотання відповідач обґрунтовує наступним. Відповідно до звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 1 квартал 2023 року у КП «Теплоенерго» відсутній прибуток. Підприємство знаходиться у вкрай скрутному фінансовому становищі, що ставить під загрозу не лише його господарську діяльність, але й існування в цілому в умовах необхідності забезпечення поточного опалювального сезону. Отже, присудження завідомо непосильної до оплати суми до стягнення може призвести до ряду наслідків: реальної можливості доведення підприємства до банкрутства, оскільки останнє на сьогоднішній день перебуває на грані його виникнення, що чітко вбачається із відповідного поточного фінансового звіту та довідки щодо стану дебіторської заборгованості; спричинення виключення КП «Теплоенерго» з Реєстру теплопостачальних підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, в тому числі перед стягувачем ПАТ «НАК «Нафтогаз України», у зв`язку із неможливістю належного виконання відповідних договорів реструктуризації заборгованості за природний газ, що тягне за собою збільшення кредиторської заборгованості шляхом донарахування штрафних та фінансових санкцій на підставі ст. 3 Закону № 1730; спричинення непоправних соціальних наслідків, що полягають в ймовірності виникнення неможливості забезпечити надання послуг централізованого опалення, які є основними статутними завданнями підприємства, особливо в період опалювального сезону, що триває в умовах дії воєнного стану. У зв`язку з чим, робота КП «Теплоенерго» може бути поставлена в катастрофічне фінансове та соціальне становище, що в свою чергу тягне за собою неможливість господарської діяльності підприємства, а отже і подачу місту Дніпро тепла; спричинення виникнення у підприємства заборгованості зі сплати податків, зборів, інших платежів до бюджету, заробітної плати тощо; спричинення значних економічних збитків місцевому бюджету, з якого органи місцевого самоврядування будуть змушені виділяти кошти на відновлення платоспроможності КП «Теплоенерго», або ж у разі оголошення його банкрутом на створення нового, аналогічного підприємства, яке б задовольняло потреби споживачів у теплопостачанні. КП «Теплоенерго» є соціально-важливим, монопольним суб`єктом господарювання та створене для задоволення потреб споживачів м. Дніпра у сфері постачання теплової енергії. Так, рішенням Дніпровської міської ради від 30.11.2022 № 16/30 «Про визначення стратегічно важливих комунальних підприємств» КП «Теплоенерго» віднесено до переліку стратегічно важливих комунальних підприємств міської ради. КП «Теплоенерго» не є фактичним споживачем газу, а є підприємством комунальної форми власності з основним напрямком діяльності «Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря», яке не вправі впливати ні на цінову політику в сфері надання послуг з постачання теплової енергії, ні на стан розрахунків споживачів за надані послуги. Разом з тим, в умовах триваючої широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України сума дебіторської заборгованості споживачів КП «Теплоенерго» за останніми звітними даними станом на 30.09.2023 складає 1 541 039 745,62 грн, з яких заборгованість населення - 1 248 573 821,58 грн. Велика кількість українців опинилася у дуже складних життєвих обставинах і поки не може сплатити за спожиті житлово-комунальні послуги. За обставин законодавчо встановленої неможливості КП «Теплоенерго» нараховувати будь які санкції за несвоєчасну плату послуги з теплопостачання відповідно до постанови КМУ від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», що є об`єктивно несправедливим та очевидно порушує баланс інтересів сторін. Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила військову агресію російської федерації проти України як форс-мажорні (обставини непереборної сили) і підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності. Незважаючи на наведені обставини, КП «Теплоенерго» в умовах дії воєнного стану докладає усіх залежних від нього зусиль для виконання своїх договірних зобов`язань перед АТ «Дніпрогаз», що характеризує добросовісну платіжну поведінку відповідача. Таким чином, зменшення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат на 90 % в даному випадку не призведе до нівелювання їх значення, а навпаки простимулює підприємство до своєчасного виконання зобов`язання.

Розглянувши подане клопотання, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Господарський суд зазначає наступне.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

З огляду на наведені приписи чинного законодавства, з урахуванням встановлених обставин справи, майнового стану сторін та стану розрахунків суд вважає за доцільне зменшити розмір пені до 10 723 354,03 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат, суд вважає за необхідне зазначити, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК та ст.551 ЦК, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Таким чином, з огляду на те, що закон не передбачає можливість зменшення інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що має місце прострочення виконання зобов`язання є правомірними та такими, що підлягають частковому задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача 55 777 438,90 грн, з яких: 42 333 099,30 грн основний борг, 10 723 354,03 грн пеня, 1 068 118,69 грн 3% річних, 1 652 866,88 грн інфляційні втрати.

Відповідач подав до суду клопотання, в якому просить суд відстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.

Господарський суд зазначає, що обґрунтування підстав для відстрочення виконання рішення суду є аналогічним обґрунтуванням наведеним відповідачем в його клопотанні про зменшення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України).

У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: надання відстрочки або розстрочки виконання рішення (п. 2 ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України).

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання (ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення чинного господарського процесуального законодавства України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Суд не знаходить достатньо правових підстав для її задоволення заяви відповідача з урахуванням наступного.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

До того ж, необхідність відстрочення рішення суду повинна обґрунтовуватись належними та допустимими доказами, що подаються заявником.

Заявником не обґрунтовано підстав та обставин, які зміняться чи настануть через 1 рік та які відповідно дадуть можливість виконати рішення суду.

Таким чином, відповідачем, наразі, не доведено винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання відстрочки виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради та надання відстрочки виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області.

Господарський суд зазначає, що враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29).

У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини також зазначено, що вимога щодо обґрунтованості рішень не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Тому суд вважає за необхідне відзначити, що інші доводи та міркування учасників справи судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог: на позивача 3500,66 грн (0,47 %), на відповідача 741 320,97 грн (99,53 %).

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (49081, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Слобожанський, буд. 29, офіс 504, ідентифікаційний код 32688148) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» (49101, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Кониського Олександра, буд. 5, ідентифікаційний код 20262860) 56 518 759,87 грн, а саме: 55 777 438,90 грн, з яких: 42 333 099,30 грн основний борг, 10 723 354,03 грн пеня, 1 068 118,69 грн 3% річних, 1 652 866,88 грн інфляційні втрати, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 741 320,97 грн, про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено 11.03.2024.

Суддя І.В. Мілєва