Постанова

від 05.12.2024 по справі 904/6034/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6034/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2024 (суддя Мілєва І.В.)

у справі № 904/6034/23

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз", Дніпропетровська область, м. Дніпро

до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, Дніпропетровська область, м. Дніпро

про стягнення 62 068 469,45 грн

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради про стягнення 62 068 469,45 грн, з яких: 42 333 099,30 грн основний борг, 16 772 288,21 грн пеня, 1 071 054,75 грн 3% річних, 1 892 027,19 грн інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2024 у справі №904/6034/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на користь Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Дніпрогаз 56 518 759,87 грн, а саме: 55 777 438,90 грн, з яких: 42 333 099,30 грн основного боргу, 10 723 354,03 грн пені, 1 068 118,69 грн 3% річних, 1 652 866,88 грн інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 741 320,97 грн. В решті позову відмовлено.

Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпровської міської ради подано апеляційну скаргу, згідно якої просить змінити рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2024 у справі № 904/6034/23 в частині присудженої до стягнення суми інфляційних втрат, пені та відстрочення виконання рішення та викласти резолютивну частину в наступній редакції: Позов задовольнити частково. Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на користь Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Дніпрогаз 53 434 593,29 грн, а саме: 52 701 837,76, з яких: 42 333 099,30 грн основний борг, 8 361 677,00 грн. пеня, 1 068 118,69 грн 3% річних, 938 942,77 грн. грн. інфляційні втрати, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 732 755,53 грн, про що видати наказ. Відстрочити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області на 12 місяців. В решті позову відмовити.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що КП «Теплоенерго» не погоджується з рішенням в частині відмови у відстроченні виконання рішення строком на 12 місяців та стягненні саме такого розміру інфляційних втрат та пені. Підприємство вважає, що належною до стягнення сумою інфляційних втрат є не 1 652 866,88 грн., а 938 942,77 грн. (різниця- 713 924,11 грн.). Пеня не 10 723 354,03 грн, а 8 361 677,00 грн. Судом першої інстанції було правильно здійснено перерахунок інфляційних втрат за заборгованістю квітня 2023 року, з урахуванням чого присуджено до стягнення інфляційних втрат в сукупній сумі 1 652 866,88 грн. Підставою для вказаного перерахунку було те, що під час розрахунку інфляційних втрат за квітень 2023 року Позивачем було обрано не весь період прострочення зобов`язання (травень-вересень 2023 року), а лише вибіркові (а не поспіль) місяці, - травень, червень, вересень. Без урахування місяців, в яких була дефляція - липень та серпень 2023 року. Однак судом не враховано ту обставину, що в даному випадку існують аналогічні підстави і для здійснення перерахунку інфляційних втрат не лише за квітень 2023 року, але й за травень 2023 року. Вирішуючи спір в частині стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача в розрізі розрахунку інфляційних втрат за травень 2023 року. Щодо пені апелянт зазначає, що судом першої інстанції було частково задоволено клопотання КП «Теплоенерго» і зменшено розмір пені з 16 723 354,03 грн. до 10 723 354,03 грн. (приблизно 35%). Разом з тим, Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. Вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. КП «Теплоенерго» вважає, що в даному випадку є місце недостатнього застосування судом першої інстанції своїх дискреційних повноважень в частині розміру, на який зменшено пеню з огляду на такі виняткові обставини, які існують в даній справі і заслуговують на застосування механізму зменшення розміру пені у більшій мірі - на 50 % до суми 8 361 677 грн. Щодо відстрочення рішення апелянт зазначає, що 29.07.2022 було прийнято ЗУ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання протягом дії воєнного стану та подальшого відновлення» (далі - Закон № 2479-IX), яким запроваджено мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію під час дії воєнного стану та шести місяців після його завершення. Станом по сьогоднішній день дана заборона не знята і мораторій продовжує свою дію. Однак, відповідно до останнього інфляційного звіту Національного банку України за жовтень 2023 рік, розміщеного на його офіційному сайті вбачається, що важливим чинником стримування інфляції залишався мораторій на підвищення тарифів на окремі послуги ЖКГ, зокрема газ, гарячу воду та опалення, який, згідно з припущеннями цього прогнозу буде скасовано лише у 2025 році. Ці обставини є прямим свідченням подальшого гарантування виконання підприємством рішення після його відстрочення. Відстрочення виконання зазначеного рішення строком на 12 місяців, не можна розцінювати та відносити до поняття «невиправдана затримка», оскільки відстрочення не впливає на саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тим більше, що такий строк передбачено нормами чинного законодавства України. Відстрочуючи виконання рішення суд забезпечує ефективне та повне його виконання, що є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2024 у справі № 904/6034/23.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що аргументи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновки викладені в рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2024. Судом першої інстанції здійснено перерахунок інфляційних втрат за весь заявлений період, включаючи і травень 2023 року з урахуванням місяців дефляції та за весь період прострочення виконання зобов`язання, в тому числі і жовтень 2023 року. Натомість відповідачем при здійсненні власних розрахунків інфляційних втрат за травень 2023 року, не враховується два місяці прострочення, це червень 2023 року (оскільки заборгованість за травень 2023 року повинна була бути погашена до 12.06.2023 року (перша половина місяця), відповідно нарахування інфляційних втрат повинно відбуватись з урахуванням червня) та жовтень 2023 року, оскільки сума основного боргу в жовтні 2023 року так і не була погашена Відповідачем. Відповідно сума нарахувань інфляційних втрат за травень 2023 року, з урахуванням всіх місяців в яких наявне було прострочення виконання зобов`язання та урахуванням місяців дефляції, повинна складати 28 835,12 грн., а не -535314,30 грн., як про те намагається стверджувати Відповідач. Отже твердження Відповідача про те, що начебто судом першої інстанції порушено вимоги статей 86, 236 ГПК України, не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи. Доводи Відповідача про те, що судом першої інстанції недостатньо застосовано свої дескреційні повноваження в частині визначення розміру на який зменшено пеню, є безпідставними та необгрнутованими, оскільки суд першої інстанції в даному випадку виходив з аналізу конкретних обставин справи та врахування інтересів обох сторін. Щодо несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за грудень 2022-травень 2023 року з оплати послуг розподілу природного газу, які пов`язані з настанням форс-мажорних обставин та критичним фінансовим станом Відповідача, а також у зв`язку із зменшенням надходжень грошових коштів від споживачів за надані послуги теплопостачання, позивач зазначає, що вказані обставини не звільняють відповідача від відповідальності, оскільки поведінка відповідача свідчить про те, що порушення не має виняткового характеру, носить системний характер. Таким чином відсутні будь які правові підстави для додаткового зменшення і так вже зменшеного розміру пені. Окрім того АТ «Дніпрогаз» вважає, що відповідачем не надано доказів, які б могли підтвердити виняткові обставини в контексті розгляду заяви про відстрочення виконання рішення, оскільки показники, які зазначені у фінансовій звітності Боржника, є результатом його господарської діяльності, а відповідно таке підприємство має самостійно нести відповідальність за неналежне планування своєї господарської діяльності та не повинно порушувати права інших господарюючих суб`єктів, передбачених законодавством України. Наведені відповідачем обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність Заявника, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення.

Апелянтом двічі було надано додаткові пояснення, в яких останній заперечує проти доводів наведених у відзиві та зазначає, що загальна сума інфляційних втрат була перерахована саме через неправильний їх розрахунок, здійснений за період квітня 2023 року. Будь які висновки з приводу неправильності нарахувань позивача за травень 2023 року в рішенні суду відсутні. Також звертає увагу, що інфляційні витрати в позові були розраховані АТ «Дніпірогаз» включно по вересень 2023 року. Також апелянт наводить заперечення щодо доводів позивача проти відстрочення виконання рішення суду та зменшення розміру пені, які за змістом близькі до доводів, викладених в апеляційній скарзі та наводить аргументи щодо підстав для задоволення вказаних клопотань.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2024 розгляд справи №904/6034/23 призначено на 22.08.2024.

У зв`язку з тим, що судове засідання, призначене на 22.08.2024 не відбулося, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2024 розгляд справи призначено на 28.11.2024.

В судовому засіданні 28.11.2024 по справі оголошено перерву до 05.12.2024.

В судове засідання 05.12.2024 з`явились представники сторін, надали пояснення по справі.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом для забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу 20.01.2016 між АТ Дніпрогаз (Оператор ГРМ) та Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпровської міської ради було підписану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу № 09420WJ444АТ016.

Згідно з п. 1.1 договору цей Договір є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

В п. 1.3 договору визначено, що цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Згідно з п.1.4 договору розподілу природного газу послуга з розподілу природного газу - послуга оператора ГРМ, яка надається споживачу та включає в себе забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи і розподіл (переміщення) належного споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта споживача.

За умовами п.п. 2.1, 2.2 договору Оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

Обов`язковою умовою надання споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у споживача об`єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ.

Відповідно до п. 2.3 договору, при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газорозподільних систем. Оператор ГРМ зобов`язується вносити зміни та оновлювати інформацію, що розміщена на його сайті, зокрема, чинну редакцію тексту цього договору та Кодексу газорозподільних систем.

Згідно з п. 5.4 договору порядок визначення об`єму розподіленого споживачу і спожитого ним природного газу та надання звітності щодо спожитих об`ємів газу за розрахунковий період визначається відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем та з урахуванням вимог цього договору.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

За положеннями п.п. 6.3, 6.4 договору величина річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об`єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем (п.6.8 договору).

В п. 6.6 договору визначено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Відповідно до 8.2 договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення споживачем, що є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені на заборгованість споживачів, що є побутовими, здійснюється з 01 травня 2019 року. Нарахування пені здійснюється починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку здійснення оплати за цим договором.

Договір укладається на невизначений строк (п. 12.1 договору).

На виконання умов договору позивачем у період з грудня 2022 року по травень 2023 року було надано послуги з розподілу природного газу відповідно до величини замовленої потужності, що визначається як 1/12 річної замовленої потужності об`єктів споживача, про що в матеріали справи надано підписані сторонами акти наданих послуг:

- № ДНГ82026531 від 31.12.2022 про надання у грудні 2022 року послуг з розподілу природного газу на суму 18 205 273,18 грн з ПДВ (строк оплати строк до 10.01.2023 включно);

- № ДНГ-233101-1852 від 31.01.2023 про надання у січні 2023 року послуг з розподілу природного газу на суму 15 805 569,31 грн з ПДВ (строк оплати до 10.02.2023 включно);

- № ДНГ-232802-1852 від 28.02.2023 про надання у лютому 2023 року послуг з розподілу природного газу на суму 15 805 569,31 грн з ПДВ (строк оплати до 10.03.2023 включно);

- № БД000000031 від 31.03.2023 про надання у березні 2023 року послуг з розподілу природного газу на суму 15 805 569,62 грн з ПДВ (строк оплати до 10.04.2023 включно);

- № БД000010497 від 30.04.2023 про надання у квітні 2023 року послуг з розподілу природного газу на суму 15 805 569,00 грн з ПДВ (строк оплати до 10.05.2023 включно);

- № БД000013822 від 31.05.2023 про надання у травні 2023 року послуг з розподілу природного газу на суму 15 805 569,48 грн з ПДВ (строк оплати до 12.06.2023 включно, з урахуванням вихідних дів);

- № БД000016267 від 31.05.2023 про перевищення обсягу річної замовленої потужності на суму 19 916 391,20 грн з ПДВ (строк оплати до 12.06.2023 включно з урахуванням вихідних дів).

Загалом вартість наданих послуг з розподілу газу за період з грудня 2022 року по травень 2023 року складає 117 149 511,10 грн з ПДВ.

Відповідачем частково сплачено вартість наданих послуг у сумі 74 816 411,80 грн, про що надано платіжні інструкції № 6f85c10293 від 11.04.2023 на суму 18 205 273,18 грн; №155 від 09.06.2023 на суму 15 805 569,31 грн; №156 від 09.06.2023 на суму 15 805 569,31 грн; №210 від 27.06.2023 на суму 15 805 569,62 грн; №211 від 27.06.2023 на суму 9 194 430,38 грн.

Сума залишку заборгованості складає 42 333 099,30 грн.

Несплата відповідачем суми вартості послуг з розподілу газу у повному обсязі і стала причиною виникнення спору.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.

Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Правовідносини, які виникли між споживачем та газорозподільною організацією, врегульовано Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газорозподільних систем, а також постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу".

Пунктом 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що оператор газорозподільної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників).

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України "Про ринок природного газу" розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Пунктом 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем визначено, що договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.

За положеннями п.п. 1, 2 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем передбачено, що розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.

Річна замовлена потужність (за замовчуванням) об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.

Розмір величини річної замовленої потужності для споживача, що не є побутовим, визначається оператором ГРМ виходячи з наявних об`єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.

Оператор ГРМ зобов`язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу всіма об`єктами споживача за попередній газовий рік та одночасно повідомити його, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на наступний календарний рік. У такому повідомленні оператор ГРМ одночасно має зазначити про: величину річної замовленої потужності на поточний календарний рік; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у поточному календарному році; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у наступному календарному році; покази лічильника природного газу/інші дані, за якими було сформовано (станом на 30 вересня поточного року) розмір річної замовленої потужності (за замовчуванням) на наступний календарний рік (для побутових споживачів).

Така інформація надається споживачеві шляхом розміщення її у платіжних документах (для побутових споживачів), особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими).

Згідно п.6, 7 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем періодом для здійснення розрахунків за договором розподілу природного газу є календарний місяць. Оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка Оператора ГРМ на умовах договору розподілу природного газу з моменту його укладання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

Споживач зобов`язується здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку визначені цим договором (пункт 7.4 договору).

В п. 6.6 договору визначено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Відповідачем не виконано зобов`язання належним чином та не надано доказів своєчасної та повної оплати вартості наданих позивачем послуг з розподілу газу.

Господарський суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у заявленому до стягнення розмірі.

Колегія погоджується з висновком господарського суду, вважає його правильним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За положеннями частини 1 статті 216, частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до 8.2 договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення споживачем, що є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені на заборгованість споживачів, що є побутовими, здійснюється з 01 травня 2019 року. Нарахування пені здійснюється починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку здійснення оплати за цим договором.

Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 16 772 288,21 грн за загальний період з 11.01.2023 по 07.11.2023.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені позивача та встановлено, що позивачем при розрахунку пені на заборгованість за актом № БД000013822 від 31.05.2023 суму 15 805 569,48 грн з ПДВ та за актом № БД000016267 від 31.05.2023 суму 19 916 391,20 грн з ПДВ використано неправильну початкову дату періодів нарахування, без врахування положень п. 6.6. договору та ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.

Здійснивши перерахунок пені, господарський суд визнав обґрунтованим суму пені у розмірі 16 723 354,03 грн.

Окрім того, розглянувши клопотання відповідача, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, з урахуванням майнового стану сторін, суд дійшов висновку про можливість зменшення штрафних санкцій, та зменшив розмір пені до 10 723 354,03 грн.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 3 % річних за період з 11.01.2023 по 07.11.2023 у розмірі 1 071 054,75 грн та інфляційні втрати за період з січня 2023 року по жовтень 2023 року у розмірі 1 892 027,19 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних господарським судом встановлено, що він виконаний не правильно, а саме позивачем при розрахунку 3% річних на заборгованість за актом № БД000013822 від 31.05.2023 суму 15 805 569,48 грн з ПДВ та за актом № БД000016267 від 31.05.2023 суму 19 916 391,20 грн з ПДВ використано неправильну початкову дату періодів нарахування.

Окрім того, судом було встановлено, що суму інфляційних втрат позивачем розраховано неправильно. При здійсненні розрахунку інфляційних втрат на заборгованість за квітень позивачем місяці обрано вибірково (травень-червень, вересень), а не поспіль, не враховано місяці, в яких мала місце дефляція. Здійснивши перерахунок суми втрат від інфляції господарським судом стягнуто з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1 652 866,88 грн.

Перевіривши розрахунок позивача та господарського суду, у тому числі за спірні місяці, з урахуванням часткової оплати суми боргу за квітень місяць, за період визначений позивачем, колегія погоджується з розміром стягнутої судом суми.

Щодо доводів апеляційної скарги колегія зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).

Базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (аналогічний висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).

Окрім того Верховний Суд наголошував, що якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою від 17.07.2003 №1078 Кабінет Міністрів України (подібний висновок, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №910/5349/22).

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає про необхідність розрахунку втрат від інфляції за травень починаючи з липня 2023 року.

Разом з тим Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

В наведеній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що «сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.».

Отже якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, інфляційна складова за певний місяць враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці (час прострочення у неповному місяці більше 15 днів - за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (15 днів) - за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується).

Перевіривши розрахунок відповідача, колегія вважає необґрунтованим такий розрахунок, оскільки останнім неправильно визначені початкові періоди нарахування суми втрат від інфляції за травень, з огляду на те, що розрахунок не охоплює всіх місяців, за які повинна нараховуватися сума втрат від інфляції.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що відповідач не заперечує щодо початкового періоду нарахування втрат від інфляції за попередні місяці, проте вважає, що за травень 2023 року необхідно нараховувати таку суму в іншому порядку.

Колегія погоджується з доводами апелянта, що позивачем під час здійснення розрахунків втрат від інфляції вибірково застосовано індекс інфляції, проте, здійснивши перерахунок, з урахуванням часткової оплати вартості послуг за квітень 27.06.2023 у розмірі 9 194 430,38 грн. (платіжна інструкція №211 від 27.06.2023), розрахунку такої суми за травень, починаючи з червня 2023, з урахуванням місяців, в яких мала місце дефляція (липень та серпень 2023), загальна сума, за визначений позивачем період не є меншою ніж було стягнуто господарським судом.

Щодо доводів апеляційної скарги, що судом недостатньо було застосовано свої дискреційні повноваження в частині розміру на який було зменшено пеню, з огляду на що апелянт просить застосувати механізм зменшення до 50% колегія зазначає наступне.

Приписами частини 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із положеннями статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

У постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19 неодноразово зазначалося, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Таким чином, зменшення розміру пені та штрафу, які є забезпеченням зобов`язання, а не додатковим способом доходу, не призведе до погіршення майнового стану позивача. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Як вбачається з матеріалів справи, оцінивши подані відповідачем докази, врахувавши стан розрахунків, а також доводи, викладені в його клопотанні суд визнав обґрунтованою та зменшив розмір неустойки до 10 723 354,03 грн.

Доводи відповідача про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми неустойки у більшому розмірі колегією суддів відхиляються, оскільки визначення судом розміру, на який має бути зменшено заявлену до стягнення суму штрафних санкцій в кожному випадку вирішується з урахуванням конкретних встановлених обставин справи, правових підстав та наявних у матеріалах справи доказів за власним переконанням суду. При цьому відсутність збитків у позивача не є визначальним критерієм для зменшення заявленої до стягнення з відповідача неустойки та враховується судом в комплексі з оцінкою інших обставин, що мають значення для справи.

Окрім того апелянт не погоджується з рішенням суду в частині відмови у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення, вважає, що ним наведено обставини, які перешкоджають виконанню рішення суду та підтверджено такі обставини відповідними доказами, проте вважає, що судом такі доводи враховано не було.

Згідно ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки/відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п. 4.12 постанови Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19).

За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 у справі № 1-7/2013 підставою для застосування відстрочки виконання судового рішення є наявність об`єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення в установлені процесуальним законодавством строки. Зокрема, до таких обставин належать скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Чинне процесуальне законодавство передбачає, що відстрочка виконання рішення, яка пов`язується з об`єктивною неможливістю виконання рішення, дозволяється у виняткових випадках, а відтак, передумовою для надання відстрочки виконання рішення є встановлення таких виняткових обставин.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Отже особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Звертаючись з заявою про відстрочення виконання рішення суду відповідачем в матеріали справи надано Звіт про фінансові результатами (звіт про сукупний дохід) за 1 квартал 2023 року, з якого вбачається, що у КП «Теплоенерго» відсутній прибуток, а результат його господарської діяльності проявляється лише в збитку. Також зазначає, що збільшення фінансового тиску на збиткове підприємство може спричинити зрив початку та належного проходження опалювального сезону. Одномоментне виконання рішення у даній справі, що полягає в негайній оплаті наперед непосильної суми для й без того збиткового підприємства може призвести до реальної можливості доведення підприємства до банкрутства. При цьому, відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців, ніяким чином не порушує принципу обов`язковості судового рішення принципу розумності розгляду справи судом.

Апеляційний суд зауважує, що для належного вирішення питання щодо надання відстрочки виконання судового рішення, суду необхідно з`ясувати чи наявні у справі докази, які б підтверджували добросовісну поведінку боржника і вжиття ним належних заходів для виконання рішення.

При цьому даний спір виник з вини відповідача. Складний економічний стан підприємства не є безумовною підставою для відстрочення виконання рішення суду. Сторони по справі знаходяться в рівнозначних економічних умовах. Відстрочка може надаватися при наявності дійсного бажання виконувати зобов`язання перед позивачем, але за наявності певних перешкод. Відповідач не продемонстрував добросовісного ставлення до виконання свого обов`язку. Рішення у справі, яке намагається відстрочити відповідач, прийняте ще 11.03.2023, тобто протягом тривалого часу і по сьогоднішній день залишається невиконаним, в той час, як виконання судового рішення є важливою стадією судового процесу у контексті забезпечення міжнародних демократичних стандартів щодо дотримання закріпленого у статті 8 Конституції України принципу верховенства права.

За таких умов, заявником не надано суду доказів існування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, що в силу приписів ст. 331 ГПК України є підставою для надання відстрочки виконання судового рішення.

Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявником не подано доказів щодо впевненої можливості виконання рішення суду за умови його відстрочення та звертає увагу, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Крім того, колегією враховується, що на час перегляду рішення в оскаржуваній частині в апеляційному порядку, строк, на який відповідач просив відстрочити виконання рішення фактично збіг.

Враховуючи сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2024 у справі № 904/6034/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2024 у справі № 904/6034/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 22.01.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя О.Г.Іванов

Суддя А.Є.Чередко