Рішення

від 05.03.2024 по справі 906/1455/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1455/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретаря судового засідання Круглецької А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Рудченко М.М. - прокурор, службове посвідчення №071186 від 01.03.2023,

від відповідача-1: Шевчук Н.А. - виписка з ЄДР, посвідчення №1339 від 12.07.2022,

від відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави

до 1) Житомирської міської ради,

2) Фізичної особи-підприємця Вергелес Алли Михайлівни

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору про

встановлення земельного сервітуту, скасування державної реєстрації права користування

(сервітуту)

Процесуальні дії у справі.

Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської міської ради та Фізичної особи-підприємця Вергелес Алли Михайлівни, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Житомирської міської ради №333 від 23.09.2021 "Про припинення права користування земельними ділянками, надання права користування земельними ділянками" в частині надання Фізичній особі-підприємцю Вергелес Аллі Михайлівні права земельного сервітуту щодо земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:07:009:0018 га по вул. Промислова, 9 в м. Житомирі;

- визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту №236 від 22.12.2021, укладений між Житомирською міською радою (код ЄДРПОУ 13576954) та ФОП Вергелес Аллою Михайлівною (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:07:009:0018 та застосувати наслідки недійсного правочину;

- скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права користування (сервітут) земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:07:009:0018 за ФОП Вергелес Аллою Михайлівною (запис про інше речове право №46023552 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), припинивши інше речове право - право користування (сервітут).

Ухвалою від 06.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 05.12.2023.

Ухвалою суду від 05.12.2023 відкладено підготовче засідання на 20.12.2023; зобов`язано відповідачів надати суду документи, які підтверджують виконання договору про встановлення земельного сервітуту №236 від 22.12.2021, а також розташування на земельній ділянці щодо якої встановлено сервітут, тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Ухвалою від 20.12.2023 суд продовжив строк підготовчого провадження та відклав підготовче засідання на 12.01.2024.

У засіданні суду 12.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1455/23 до судового розгляду по суті на 13.02.2024.

Ухвалою від 13.02.2024 суд відклав розгляд справи по суті на 05.03.2024.

Прокурор у судовому засіданні оголосив зміст та підстави позовних вимог.

Представник Житомирської міської ради висловила заперечення щодо предмета позову, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

ФОП Вергелес А.М. у засідання суду не з`явилася. Копія ухвали від 13.02.2024 надсилалася відповідачу на її адресу рекомендованою кореспонденцією згідно з поштовим відправленням за номером 0600249976900.

За інформацією з офіційного сайту "Укрпошта" - https://track.ukrposhta.ua/ tracking_UA.html - щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відправлення за номером 0600249976900 (штрихкодовий ідентифікатор), вручено особисто 23.02.2024 (а.с.124-125).

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача-2 своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

З огляду на те, що неявка в засідання суду відповідача-2, яку належно і своєчасно повідомлено про розгляд справи, не перешкоджає розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про розгляд справи по суті за відсутності ФОП Вергелес А.М.

Суд закінчив з`ясування обставин та перевірку їх доказами, заслухав заключне слово прокурора та представника міської ради.

05.03.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.

Стислий виклад позицій сторін у справі.

Житомирська окружна прокуратура в обґрунтування позовних вимог зазначила, що Житомирська міська рада, приймаючи рішення №333 від 23.09.2021 "Про припинення права користування земельними ділянками, надання права користування земельними ділянками" в частині надання Фізичній особі-підприємцю Вергелес Аллі Михайлівні права земельного сервітуту щодо земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:07:009:0018 га по вул. Промислова, 9 в м. Житомирі та укладаючи договір №236 від 22.12.2021, передала земельну ділянку без проведення земельних торгів, що є порушенням порядку, визначеного главою 21 Земельного кодексу України. Оспорюваний договір за доводами Житомирської окружної прокуратури є удаваним, оскільки за своєю суттю є договором оренди. За умовами договору про встановлення земельного сервітуту, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, необхідних для укладання договору оренди, визначених у ст. 15 Закону України "Про оренду землі", та фактично ФОП Вергелес А. М. передано земельну ділянку в строкове платне користування для провадження підприємницької діяльності.

Житомирська міська рада, заперечуючи проти позовних вимог прокурора вказувала, що орган місцевого самоврядування при передачі земельної ділянки діяв в межах повноважень, наданих законодавством. Зазначила, що укладаючи договір по встановленню сервітуту, сторони дотрималися загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, які встановлені ст. 203 ЦК України, а тому підстав для недійсності договору, визначених ст. 215 ЦК України, у цьому випадку немає. Водночас орган місцевого самоврядування не погоджується з твердженнями прокуратури, що договір сервітуту є удаваним правочином, оскільки земельна ділянка передана для розміщення тимчасової споруди, що відповідає пункту "в" частини 1 ст. 99 Земельного кодексу України (а.с. 28-30).

У відзиві на позовну заяву ФОП Вергелес А. М. зазначено, що чинне законодавство не передбачає обов`язку виключної передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності, а визначає інші способи землекористування. Право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) закріплено у ст. 99 Земельного кодексу України. Речове право у вигляді сервітуту дає власникові повною мірою реалізувати надані йому правомочності щодо належного цій особі майна і забезпечити його ефективне використання, а також передбачає право на задоволення немайнових інтересів інших осіб, речове право яких на чужу річ не пов`язано зі здійсненням майнових прав. Вимога про визнання незаконним та скасування рішення Житомирської міської ради №333 від 23.09.2021 "Про припинення права користування земельними ділянками, надання права користування земельними ділянками" в частині надання Фізичній особі-підприємцю Вергелес Аллі Михайлівні права земельного сервітуту щодо земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:07:009:0018 га по вул. Промислова, 9 в м. Житомирі не може бути задоволена, оскільки вказане рішення вичерпало свою дію фактом реалізації, а тому його визнання недійсним та скасування не є засобом поновлення інтересів держави. За позицією відповідача-2, позов прокуратури є безпідставним (а.с. 40-47).

Житомирська окружна прокуратура у відповіді на відзив Житомирської міської ради погодилася, що Житомирська міська об`єднана територіальна громада в особі міської ради є власником спірної земельної ділянки, має усі повноваження до здійснення розпорядження нею, однак відповідні повноваження мають здійснюватися лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. На переконання прокуратури, спірні правовідносини мають усі ознаки відносин оренди, а укладений договір не відповідає правовій природі земельного сервітуту та меті його надання (а.с.49-53).

У відповіді Житомирської окружної прокуратури на відзив ФОП Вергелес А. М. вказано, що у відповідачів не було підстав для укладання договору про встановлення земельного сервітуту, оскільки відсутня обов`язкова вимога для виникнення відповідного права - неможливість задовольнити потреби у будь-який інший спосіб. Спірний договір є удаваним договором оренди, тому підстав, визначених законом для його укладання без проведення земельних торгів, немає (а.с.65-67).

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.

Рішенням Житомирської міської ради від 23.09.2021 №333 "Про припинення права користування земельними ділянками, надання права користування земельними ділянками" надано Фізичній особі-підприємцю Вергелес Аллі Михайлівні право земельного сервітуту щодо земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:07:009:0018 га по вул. Промислова, 9 в м. Житомирі (додаток №2 до рішення). У примітці зазначено: паспорт прив`язки тимчасового павільйону громадського харчування (в групі тимчасових споруд) з використанням благоустрою прилеглої території від 12.09.2016 (а.с. 18 на звороті - 19).

22.12.2021 між Житомирською міською радою (власник земельної ділянки) та Фізичною особою-підприємцем Вергелес Аллою Михайлівною (сервітуарій) укладено договір про встановлення земельного сервітуту №236 на земельну ділянку кадастровий номер 1810136600:07:009:0018 для розміщення тимчасової споруди строком на 5 років без права капітального будівництва із платою за користування в розмірі 8 040,68 грн в рік (а.с.16).

Згідно з п. 2.4. договору, встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою під обмеженням, щодо якої встановлено сервітут.

Пунктом 2.5. договору передбачено, що земельний сервітут повинен здійснюватися способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки.

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи (п. 2.6. договору).

Сторони підписали акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт прийому-передачі об`єкта сервітутного землекористування (а.с.18).

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис про державну реєстрацію іншого речового права №46023552, а саме: право користування (сервітут) Вергелес А. М. земельною ділянкою - кадастровий номер 1810136600:07:009:0018 (а.с.20).

За позицією Житомирської окружної прокуратури, рішення міської ради прийнято та договір сервітуту укладено з порушення вимог закону, що є підставою для визнання рішення незаконним та його скасування, визнання недійсним договору сервітуту, скасування запису про державну реєстрацію речового права, а земельну ділянку необхідно повернути територіальній громаді м. Житомира.

Норми права, які застосував суд, оцінка доказів та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно зі ст. 395 Цивільного кодексу України, сервітут (право користування) є речовим правом на чуже майно.

Як передбачено ст. 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

У ст. 99 ЗК України визначено види права земельних сервітутів.

Відповідно до пункту "в" ч. 1 ст. 99 ЗК України, власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів як право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).

Як передбачено ч. 1 ст. 100 ЗК України, сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч.2 ст. 100 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 ст. 404 ЦК України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Зважаючи на зміст правових положень суд вважає, що земельний сервітут може бути встановлений, в тому числі і для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.

Однією з основних характеристик сервітуту є те, що потреба у його встановленні може виникнути тоді, коли неможливо задовольнити особі власні потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі, за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Юридична конструкція земельного сервітуту передбачає, що потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном, повинні мати характер вимушених, зумовлювати неможливість або утруднення користування сусідньою або іншою земельною ділянкою.

Звертаючись із позовними вимогами, Житомирська окружна прокуратура стверджувала про те, що спірний договір є удаваним, оскільки за своєю суттю є договором оренди.

В силу положень статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони фактично вчинили.

Встановивши при розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Згідно з ч. 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 статті 215 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Суд зазначає, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Як визначено ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із ст. 792 Цивільного кодексу України, ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за договором оренди земельної ділянки орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк.

За змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Таким чином, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей. Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Дослідивши зміст договору про встановлення земельного сервітуту №236 від 22.12.2021 (п. 1.1. договору) суд встановив, що за своєю правовою природою він є договором оренди землі з істотними умовами: об`єкт оренди земельна ділянка з кадастровим номером 1810136600:07:009:0018 площею 0,0200 га, розташована за адресою: м. Житомир, вул. Промислова 9 (цільове призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі); дата укладення та строк дії договору укладено 22.12.2021 з терміном на 5 років; орендна плата 8040,68грн в рік, з переглядом її розміру у випадку зміни розміру земельного податку, підвищення цін, тарифів, в тому числі внаслідок інфляції та інших випадках.

Розділ 3 договору визначає права та обов`язки сторін, зокрема: Житомирська міська рада як власник земельної ділянки зобов`язана не перешкоджати сервітуарію в реалізації ним прав, що надані земельним сервітутом, відповідно до п. 1.1. договору, не втручатися в господарську діяльність сервітуарія, дотримуватися правил добросусідства. Водночас сервітуарій має право безперешкодно та вільно користуватися земельною ділянкою під обмеженнями, щодо якої встановлено земельний сервітут для потреб, визначених п. 1.1. договору, та вимагати від власника земельної ділянки не втручатися в свою господарську діяльність.

Невід`ємною частиною договору оренди землі, зокрема, є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди і зазначені документи сторонами договору про встановлення земельного сервітуту були погоджені (а.с. 17-18).

Отже, беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що договір про встановлення земельного сервітуту №236 від 22.12.2021 не відповідає вимогам законодавства щодо надання в користування земельної ділянки на правах сервітуту.

Згідно з позицією Житомирської міської ради, договір сервітуту укладений, відповідно до норм ст. 99 ЗК України (для потреб розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм), є платним та відповідає внутрішній волі сторін та принципу свободи договору.

слід зазначити, що за умовами договору про встановлення земельного сервітуту, земельна ділянка надається для розміщення тимчасової споруди, цільове призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі.

Відповідно до паспорта прив`язки, на земельній ділянці, яка надана в користування, розміщені павільйони, громадського харчування та продовольчих товарів (а.с. 75-83, 84-94).

Частиною 2 статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (ч. 4 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, визначено Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 № 244 (зі змінами).

За змістом пунктів 2.1, 2.20, 2.21, 2.30 та 2.31 зазначеного Порядку підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди. У разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди вона підлягає демонтажу, розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.6 та 2.11 Порядку, розміщення, тимчасових споруд перелік документів для отримання паспорта прив`язки тимчасової споруди є вичерпним.

Тобто, для встановлення тимчасової споруди не вимагається оформлення прав на земельну ділянку, а наявність у відповідача-2 паспорта прив`язки давало йому право встановити за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 9 тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності без укладення договору встановлення земельного сервітуту.

Суд виходячи із приписів Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, вказує, що для розміщення тимчасової споруди, за умови наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, земельна ділянка не відводиться, а обов`язок щодо зазначення площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування стосується лише тих суб`єктів господарювання, які є власниками земельної ділянки.

За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за пошуковими параметрами - ідентифікаційний код фізичної особи-підприємця, зареєстровано Вергелес Аллу Михайлівну, яка здійснює такі види діяльності, зокрема: роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах (основний), роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах.

Розміщення тимчасових павільйонів ФОП Вергелес А. М. на земельній ділянці кадастровий номер 1810136600:07:009:0018 з метою провадження підприємницької діяльності, безпосередньо впливає на обсяг речових прав власника цієї земельної ділянки, що також суперечить природі правовідносин за договором сервітуту.

Порядок надання земельних ділянок державної чи комунальної власності в оренду врегульований статтею 124 Земельного кодексу України, відповідно до частин 1, 2 (в редакції, чинній на момент укладання договору про встановлення земельного сервітуту), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст.122 Земельного кодексу України).

Як передбачено ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення №333 від 23.09.2021), земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Закон передбачає, що набуттю права на оренду, суперфіцій, емфітевзис земельної ділянки комунальної власності передує проведення земельних торгів, за результатами яких приймається рішення відповідним органом місцевого самоврядування чи укладається договір купівлі-продажу права на землю з наступним укладенням відповідного договору.

Аналіз статті 135 ЗК України дає можливість дійти висновку, що земельні торги проводяться з метою отримання максимальної економічної вигоди територіальною громадою або державою за земельну ділянку, яка вибуває із власності або передається у користування.

Відповідно до вимог статті 136 ЗК України, стартова (мінімальна) вартість земельної ділянки та розмір орендної плати визначається за результатами виготовлення та затвердження нормативної або експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до вимог Закону України "Про оцінку земель".

Частиною 2 статті 134 ЗК України передбачено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Тимчасова споруда, встановлена ФОП Вергелес А.М. на спірній земельній ділянці, в силу положень чинного законодавства до об`єктів нерухомого майна не належить.

Інших випадків, які передбачають винятки щодо проведення земельних торгів, матеріали справи не містять.

Спірний договір сервітуту, який фактично є договором оренди, укладений з порушенням норм чинного земельного законодавства. Передача земельної ділянки повинна була проводитись на умовах оренди в порядку, визначеному ст. 124, 134 Земельного кодексу України та згідно з положеннями Закону України "Про оренду землі", натомість земельну ділянку ФОП Вергелес А.М. надано в користування поза процедурою торгів.

Отже, враховуючи мету укладення спірного договору - провадження підприємницької діяльності, а також оплатний характер договору, суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для ведення підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у статті 1 Закону України "Про оренду землі", оскільки земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.

Суть правовідносин між сторонами за спірним договором, їх зміст та мета отримання земельної ділянки не відповідає такому правовому інституту як земельний сервітут.

Правова природа сервітуту не передбачає можливості сервітуарія (особи, на користь якої встановлено сервітут) здійснювати підприємницьку діяльність на території, якою він користується, а також отримувати продукцію і доходи від користування землею. Натомість орендар вправі самостійно господарювати на земельній ділянці, проводячи при цьому підприємницьку або інший вид діяльності. Відповідно, орендар може мати економічну вигоду від такого господарювання на землі, а саме - отримувати продукцію і доходи.

З договору встановлення земельного сервітуту вбачається, що реальною потребою відповідача-2 є не задоволення потреб, обумовлених статтею 404 ЦК України, а отримання права володіння та користування земельною ділянкою для провадження підприємницької діяльності, що також підтверджує фактичне надання земельної ділянки в оренду.

За приписами ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як визначено п. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Пункт 2 рішення Житомирської міської ради №333 від 23.09.2021 "Про припинення права користування земельними ділянками, надання права користування земельними ділянками" в частині надання Фізичній особі-підприємцю Вергелес Аллі Михайлівні права земельного сервітуту щодо земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:07:009:0018 га по вул. Промислова, 9 в м. Житомирі прийнятий з порушенням норм земельного законодавства, тому вимога прокурора щодо визнання незаконним вказаного пункту зазначеного рішення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним (ч.1 ст.215 ЦК України). При цьому за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Договір про встановлення земельного сервітуту №236 від 22.12.2021 суперечить наведеним вище вимогам законодавства, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним, відповідно до ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 406 ЦК України, визнання договору про встановлення сервітуту недійсним є підставою для припинення сервітуту.

Посилання Житомирської міської ради на законність договору встановлення земельного сервітуту, так як пункт "в" ч.1 ст. 99 ЗК України передбачає право встановлення сервітуту для розміщення тимчасових споруд, суд відхиляє, оскільки вказана стаття підлягає застосуванню в контексті ч. 1 ст. 401 ЦК України, тобто право у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, чого при розгляді даної справи встановлено не було.

Житомирська окружна прокуратура також заявила вимогу про скасування державної реєстрації іншого речового права - права користування (сервітут) земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:07:009:0018 за ФОП Вергелес Аллою Михайлівною (запис про інше речове право №46023552 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), припинивши інше речове право - право користування (сервітут).

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Як випливає з редакції абзацу 2 ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", рішенням суду можуть визнаватися речові права та їх обтяження, проте, якщо такого визнання немає, то речові права та їх обтяження поновлюються на підставі невід`ємної архівної складової частини. Для цього достатньо рішення суду про скасування державної реєстрації, прав чи документів, на підставі яких було проведено державну реєстрацію.

Те саме стосується реєстрації зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, врегульованих абзацом 3 ч.3 ст.26 цього Закону. Визначено, що відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Внесені зміни встановлюють "автоматичне" припинення речових прав та обтяжень у разі скасування судом рішення про державну реєстрацію та "поновлення" речового права (обтяження) на підставі рішення суду або відповідно до архівної частини реєстру. Без обов`язкового вирішення окремого спору про визнання, зміну чи припинення речових прав.

Отже, вимога про скасування державної реєстрації права користування (сервітут) земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:07:009:0018 (запис про інше речове право №46023552 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), яка є похідною від вимог про скасування рішення Житомирської міської ради № 333 від 23.09.2021 в частині надання відповідачу-2 права земельного сервітуту щодо зазначеної земельної ділянки та визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту, підлягає задоволенню.

Житомирська окружна прокуратура у позовній заяві просить застосувати наслідки недійсності правочину.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним (а не нікчемним), господарському суду необхідно виходити зі змісту позовних вимог. Якщо спір з приводу таких наслідків між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов`язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема ч. 1 ст. 216 ЦК України, ч. 2 ст. 208 ГК України.

Враховуючи, що договір підлягає припиненню на майбутнє і двостороння реституція за таким договором не проводиться, передана земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні ФОП Вергелес А. М. на підставі договору про встановлення земельного сервітуту, підлягає поверненню Житомирській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Житомирської міської ради.

Висновки щодо обґрунтувань підстав звернення прокуратури з позовом у справі.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 4 ГПК України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб у господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 37).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 69).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Отже, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18).

У позовній заяві прокурор вказав, що Житомирська міська рада уповноважена на захист інтересів держави як представник влади, будучи органом місцевого самоврядування, в даному випадку допустила порушення вимог земельного законодавства, що виразилося у прийнятті незаконного рішення та розпорядженні спірною земельною ділянкою; Житомирська міська рада виступає стороною оскаржуваного договору а, отже, повинна мати статут відповідача у справі, що процесуально позбавляє її можливість бути позивачем у справі.

Суд враховує, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави.

Враховуючи, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Житомирську міську раду як відповідача у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, суд вважає, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Судові витрати за результатами розгляду справи.

Звертаючись з позовом до суду, Житомирська окружна прокуратура подала платіжну інструкцію №1989 від 19.10.2023 на суму 8 052,00 грн (а.с.21).

Відповідно до вимог ст.129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідачів в рівних частинах.

За вимогу про застосування наслідки недійсного правочину - повернення земельної ділянки територіальній громаді, судовий збір підлягає стягненню з відповідачів у дохід Державного бюджету України у розмірі 2 684,00 грн у рівних частинах.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Житомирської міської ради №333 від 23.09.2021 "Про припинення права користування земельними ділянками, надання права користування земельними ділянками" в частині надання Фізичній особі-підприємцю Вергелес Аллі Михайлівні права земельного сервітуту щодо земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:07:009:0018, площею 0,0200 га по вул. Промислова, 9 в м. Житомирі.

3. Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту №236 від 22.12.2021, укладений між Житомирською міською радою (10014, м. Житомир, майдан ім. С. П. Корольова, 4/2, ідентифікаційний код 13576954) та Фізичною особою-підприємцем Вергелес Аллою Михайлівною ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:07:009:0018.

4. Скасувати державну реєстрацію іншого речового права - право користування (сервітут) земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:07:009:0018 за Фізичною особою-підприємцем Вергелес Аллою Михайлівною (запис про інше речове право №46023552 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

5. Фізичній особі-підприємцю Вергелес Аллі Михайлівні ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути Житомирській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, майдан ім. С. П. Корольова, 4/2, ідентифікаційний код 13576954) земельну ділянку кадастровий номер 1810136600:07:009:0018, площею 0,0200 га по вул. Промислова, 9 в м. Житомирі.

6. Стягнути з Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ 13576954) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) 4 026,00 грн судового збору.

7. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вергелес Алли Михайлівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) 4 026,00 грн судового збору.

8. Стягнути з Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ 13576954) в дохід Державного бюджету України 1 342,00 грн судового збору.

9. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вергелес Алли Михайлівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету України 1 342,00 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 11.08.24

Суддя Кравець С.Г.

Відправити

1 - Житомирській окружній прокуратурі через підсистему "Електронний суд"

2 - Житомирській міській раді через підсистему "Електронний суд"

3- ФОП Вергелес А.М. (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - (рек. з пов)

4 - представнику - Демчик Н.О. на ел.пошту ІНФОРМАЦІЯ_1