Ухвала

від 11.03.2024 по справі 914/2831/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2831/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"

на рішення Господарського суду Львівської області

у складі судді Коссака С. М.

від 28.09.2023 та

на постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Орищин Г. В., Галушко Н. А., Желік М. Б.

від 18.01.2024

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівівал"

про стягнення вартості необлікованого об`єму природного газу,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівівал" про стягнення 446 062,73 грн вартості необлікованого об`єму природного газу згідно з актом про порушення № 009387 від 13.08.2021.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.09.2023 у справі № 914/2831/22 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою від 18.01.2024 Західний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду Львівської області від 28.09.2023 у справі № 914/2831/22.

19 лютого 2024 року Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 28.09.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 у справі № 914/2831/22.

26 лютого 2024 року на електронну адресу Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівівал" надійшли заперечення щодо відкриття касаційного провадження у справі № 914/2831/22, підписані електронним цифровим підписом.

Проте, враховуючи положення статті 6 Господарського процесуального кодексу України, надсилання процесуальних документів до Верховного Суду в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису. Отже Товариством з обмеженою відповідальністю "Вівівал" при обранні можливості подання документу до Суду в електронному вигляді не було дотримано вимог щодо форми заяви та порядку її подання. Заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівівал", надіслані не з використання вказаного сервісу, не можуть вважатися такими, що підписані у встановленому законом порядку, а тому залишаються без розгляду на підставі частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз", Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 481,00 грн.

Предметом спору у цій справі є стягнення 446 062,73 грн, що менше, ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (1 240 500,00 грн).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

В своїй касаційній скарзі Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" вказує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у справі № 914/2831/22 є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права за наявністю виключних випадків, передбачених пунктами 1, 3 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу. Також Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" зазначає, що його касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки абзац 1 пункту 9 глави 5 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, як і інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, не містять визначення хто є інженерно-технічним персоналом, а отже, на думку скаржника, Суду слід сформувати висновок щодо застосування абзацу 1 пункту 9 глави 5 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем.

Натомість відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є виключним випадком касаційного оскарження, передбаченим пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Поряд із цим Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз", вказуючи на фундаментальне значення своєї касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики, не навело обґрунтованих доводів та не надало жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами. При цьому незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Суд звертає увагу, що самі лише посилання скаржника на наявність відповідних обставин, що не обґрунтовані іншими доводами, автоматично не презюмує їх існування.

Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "виняткове значення", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що скаржник не навів обґрунтованих доводів, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а отже Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" не дотримано умови допуску справи з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до касаційного оскарження, передбачені підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у справі, ціна позову якої не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відсутність випадків, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 914/2831/22 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на рішення Господарського суду Львівської області від 28.09.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 170, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівівал" щодо відкриття касаційного провадження у справі № 914/2831/22 залишити без розгляду.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/2831/22 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на рішення Господарського суду Львівської області від 28.09.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді О. М. Баранець

І. Д. Кондратова