Постанова

від 28.02.2024 по справі 175/3002/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 175/3002/21

провадження № 61-11535св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Дніпровське лісове господарство»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Зайцевої С. А., Новікової Г. В.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2021 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення.

2. Позовна заява обґрунтована тим, що прокуратурою встановлено, що згідно з наказом управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, на території Кіровської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та передано у власність вказану земельну ділянку.

3. На підставі вказаного наказу приватним нотаріусом зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 .

4. 29 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Згідно вказаного договору ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку.

5. Разом зі тим, прокурор посилався на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1221455400:01:012:0146 до її передачі у приватну власність відповідно до наказу управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року мала лісогосподарське призначення та вкрита лісом.

6. Таким чином, вважав, що відбулась незаконна зміна цільового призначення землі.

7. Земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована у 44 кварталі, виділ 3 Обухівського (Кіровського) лісництва ДП «Дніпровський лісгосп».

8. Враховуючи викладене просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 травня 2017, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пустовим С. В. за № 324, предметом якого є земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (номер запису про право 20700308);

- усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, яка розташована на території Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, шляхом її повернення (витребування) на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації з правом постійного користування державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» із незаконного володіння ОСОБА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2023 року позовні вимоги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, ДП «Дніпровське лісове господарство», задоволено у повному обсязі.

10. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 травня 2017, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пустовим С. В. за № 324, предметом якого є земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (номер запису про право 20700308).

11. Усунуто перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, яка розташована на території Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, шляхом її повернення (витребування) на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації з правом постійного користування ДП «Дніпровське лісове господарство» із незаконного володіння ОСОБА_1 .

12. Вирішено питання щодо судових витрат.

13. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що чинним законодавством можливість передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення для індивідуального садівництва не передбачено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

14. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Туманова С. Г. задоволено.

15. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2022 року скасовано.

16. У задоволенні позовних вимог відмовлено.

17. Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивач, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , стороною якого він не був, обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.

18. Апеляційний суд зазначив, що якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, то така вимога підлягає розгляду та вирішенню за правилам статей 387, 388 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. У серпні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури.

20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

23. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі

№ 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц,

від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, 911/3574/17, 911/3897/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 366/3242/17 від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16,

від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Також підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

25. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що спірна земельна ділянка була та залишається вкритою лісовим масивом, тому усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою є належним та ефективним способом захисту інтересів держави у випадку зайняття заліснених земель з порушенням положень ЗК та ЛК України.

26. Вважає, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення всупереч ЗК та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов.

27. Отже, на думку заявника, захист інтересів держави як власника спірної земельної ділянки, що вибула з її володіння, здійснюється шляхом подання негаторного позову на підставі статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28. Згідно з наказом управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року №31-403-06-690/2-16 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, на території Кіровської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та передано у власність вказану земельну ділянку.

29. На підставі вказаного наказу приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пустовим С. В. 12 квітня 2016 року зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказану земельну ділянку (запис про право власності 14183190).

30. 29 травня 2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пустовим С. В. за № 324. Згідно з вказаним договором ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, на території Кіровської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 903163712214), про що 29 травня 2017 року внесено запис про право власності за № 20700308 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

31. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 червня 2021 року власником земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, являється ОСОБА_1 .

32. Судами встановлено, що зазначена земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.

Позиція Верховного Суду

33. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

34. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

35. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

36. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

37. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

38. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

39. Звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор вказував, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та протиправно вибула з власності держави.

40. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що чинним законодавством можливість передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення для індивідуального садівництва не передбачена.

41. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки останній мав звернутися до суду на підставі статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов), а не на підставі статті 391 ЦК України (негаторний позов).

42. При цьому як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду.

43. Таким чином, враховуючи те, що судами встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, тому суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права.

44. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

45. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

46. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц.

47. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня

2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі

№ 910/12525/20).

48. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1

ЛК України).

49. В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

50. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

51. До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення»

ЛК України).

52. Як вказувалось вище, суди попередніх інстанцій встановили, що земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, відноситься до земель лісового фонду.

53. Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

54. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати

у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси

є громадяни та юридичні особи України.

55. Відповідно до статті 12 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

56. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.

57. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

58. Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

59. Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53 зазначеної постанови).

60. Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та повернення (витребування) на користь держави земельної ділянки, що відповідає негаторному позову.

61. Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

62. Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

63. Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

64. Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок

з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

65. З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

66. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає

у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах

№ 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада

2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року

у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі

№ 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі

№ 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

67. Велика Палата Верховного Суду неодноразово приходила до висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, на яку, серед іншого, посилається заявник).

68. Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

69. Встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.

70. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. В контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

71. Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 707/2476/22.

72. При цьому колегією суддів враховано, що прокурор, обґрунтовуючи позовну заяву. А в подальшому й касаційну скаргу, вказував на подання ним саме негаторного позову (391 ЦК України) та під час подання відзиву на апеляційну скаргу зазначав на помилкові посилання представника ОСОБА_1 - Туманова С. Г. щодо застосування строків позовної давності, оскільки у вказаній категорії справ (негаторний позов) строк позовної давності не застосовується.

73. Отже, доводи заявника щодо обрання належного способу захисту порушеного права спростовуються вищевикладеним.

74. Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які вказані ним у касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів, оскільки судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що підтверджується наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду.

75. Також відхиляються доводи касаційної скарги щодо порушення відповідачем строків на апеляційне оскарження.

76. З матеріалів справи вбачається, що 04 квітня 2022 року місцевим судом ухвалено судове рішення.

77. 04 квітня 2022 року судом направлено копію рішення суду, серед іншого, ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 37). Поштове відправлення, направлене ОСОБА_1 , повернулось до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т. 2, а. с. 47).

78. Доказів направлення рішення місцевого суду представнику ОСОБА_1 матеріали справи не містять, в тому числі не містять доказів направлення рішення на електронну пошту.

79. З матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_1 копію рішення місцевого суду отримав 28 лютого 2023 року (т. 2, а. с. 52).

80. З апеляційною скаргою на рішення місцевого суду представник ОСОБА_1 - Туманов С. Г. звернувся 08 березня 2023 року (т. 2, а. с. 53).

81. Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неправомірного поновлення апеляційним судом пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду.

82. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

83. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

84. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпровської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович