Постанова

від 20.02.2024 по справі 369/15556/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 369/15556/19 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук Л.М.

Провадження №22-ц/824/1008/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

20 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,

при секретарі Дуб С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційну скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Гатненської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання неправомірним і скасування рішення сільської ради, скасування права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИЛА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Гатненської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання неправомірним і скасування рішення сільської ради, скасування права власності на земельну ділянку.

Просив суд визнати неправомірним та скасувати рішення Гатненської сільської ради від 27.04.2016 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передачу у власність земельної ділянки кадастровий номер 3222481601:01:011:5043 у власність ОСОБА_2 за НОМЕР_1; скасувати право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 3222481601:01:011:5043 розташовану в АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обґрунтував тим, що ОСОБА_1 набув право власності на земельні ділянки в АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 , первинна адреса визначена у актах на земельні ділянки та Технічних умовах на електропостачання (кадастрові номери 3222481601:01:011:0119 та 3222481601:01:011:0090).

В 2012 році позивач звернувся до Гатненської селищної ради для оформлення проектної документації з підведення комунікацій, зокрема ліній електромереж. Сільським землевпорядником були надані координати точок для виносу в натурі стовпів електроопір, а також меж фасаду ділянки позивача. Працівниками підрядної організації точки були винесені в натурі і на узгоджених місцях були встановлені електроопори, проведено електропостачання до власних земельних ділянок. Стовпи було встановлено на узбіччі під`їзної дороги-проїзду ОСОБА_3 .

В 2017 році позивач звернувся у відділ землевпорядника Гатненської сільради з предмету оформлення дозволу на будівництво де йому було повідомлено про процедуру, а після перегляду на кадастровій мапі межі земельних ділянок позивача, виявив перешкоду для отримання позитивного рішення - а саме: земельна ділянка власника ОСОБА_4 яка повністю перекрила можливість в`їзду-виїзду з земельних ділянок позивача на дорогу « Проїзд Шевченка » (згідно ген.плана села).

Позивач встановив, що згідно публічної кадастрової карти, його земельна ділянка дійсно межує з іншою ділянкою - кадастровий номер 3222481601:01:011:5043, власник - ОСОБА_5 .

При цьому відповідно до даних кадастрової карти, сусідня земельна ділянка з кадастровим номером 3222481601:01:011:5043 поглинула частину ділянки загального користування громади, а саме частину дороги - проїзду Шевченка, та розташована впритул до фасадної частини земельної ділянки, який належить позивачу з кадастровим номером 3222481601:01:011:0090. Територію, на якій прокладені лінії електромережі, яку позивач підводив до своєї ділянки - стали частиною земельної ділянки ОСОБА_2 .

Підставою для набуття права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481601:01:011:5043 є рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передачу у власність земельної ділянки, серія та номер: 46, прийняте 27.04.2016 Гатненською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, VI сесія VII скликання; Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер: НВ-3206188122016, виданий 28.03.2016, видавник: ОСОБА_7 , державний кадастровий реєстратор управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області.

Наявність права власності на частину земельної ділянки (раніше це було узбіччя дороги), на якій розташовані стовпи електромереж позивача, який своїм коштом сплачував та встановлював стовпи та прокладав лінії електромереж, позбавляє його в подальшому доступу для їх обслуговування до вирішення земельного спору. Крім цього, виділ нової земельної ділянки позбавив позивача можливості транспортного під`їзду до належної ділянки, оскільки частина проїзду Шевченка знаходиться на території земельної ділянки, кадастровий номер 3222481601:01:011:5043, власником якої є - ОСОБА_8 . Виділення відповідної земельної ділянки ОСОБА_9 відбувалося за відсутності погодження меж, було затверджене актом індивідуальної дії, отже Позивач не знав та не міг знати про наявність оскаржуваного розпорядження у момент його прийняття. В 2017 році позивач звертався до Гатненської сільради для вирішення спору у позасудовому порядку, але Гатненська селищна рада листом повідомила про неможливість вирішення спору у позасудовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до Гатненської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання неправомірним і скасування рішення сільської ради, скасування права власності на земельну ділянку, задоволено частково.

Визнано неправомірним і скасовано рішення Гатненської сільської ради від 27.04.2016 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передачу у власність земельної ділянки, кадастровий номер 3222481601:01:011:5043 у власність громадянину ОСОБА_9 за НОМЕР_1.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 31 липня 2023 рокузасобами поштового зв`язку позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року в частині відмови у задоволення позову та ухвалити нове судове рішення в цій частині про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що суд першої інстанції погодився з наявністю порушеного права позивача і, водночас, відмовив в задоволенні позовної вимоги, яка забезпечує реальне поновлення прав позивача.

Залишаючи право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3222481601:01:011:5043) відповідачу, суд залишив незахищеними права позивача на транспортний під`їзд до належної йому земельної ділянки та прокладення до його ділянки електропостачання.

Зазначив, що суд першої інстанції не обґрунтував належним чином рішення, в частині, що оскаржується, не задовольнив позовну вимогу, яка є єдиним ефективним способом захисту прав позивача, встановив факт порушення прав позивача, але не захистив порушеного права.

Не погоджується з тим що обрання неефективного (неналежного) на думку суду способу захисту порушеного права не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а ухвалене рішення вважає необґрунтованим в частині, що оскаржується.

Посилався на постанову Верховного Суду від 20 травня 2021 року № 361/953/16-ц де вказано, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, яка його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, позивач не скористався своїм правом для подачі відзиву.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник відповідача ОСОБА_10 , в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_11 , в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Апелянт ОСОБА_1 , в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених судових рішень в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 набув право власності на земельні ділянки в АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 - первинна адреса визначена у актах на земельні ділянки та Технічних умовах на електропостачання (кадастрові номери 3222481601:01:011:0119 та 3222481601:01:011:0090).

В 2012 році позивач звернувся до Гатненської селищної ради для оформлення проектної документації з підведення комунікацій, зокрема ліній електромереж.

Після наданої інформації працівником відділу землевпорядника позивач побачив на публічній кадастровій карті, що його земельна ділянка дійсно межує з іншою ділянкою - кадастровий номер 3222481601:01:011:5043, власник - ОСОБА_5 .

При цьому відповідно до даних кадастрової карти, сусідня земельна ділянка з кадастровим номером 3222481601:01:011:5043 поглинула частину ділянки загального користування громади, а саме частину дороги - проїзду Шевченка, та розташована впритул до фасадної частини земельної ділянки, який належить Позивачу з кадастровим номером 3222481601:01:011:0090. Крім того територію, на якій прокладені лінії електромережі, яку Позивач підводив до своєї ділянки - стали частиною земельної ділянки ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Колегія суддів розглядаючи апеляційну скаргу в межах заявлених доводів, встановила що позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом по суті в інтересах Гатненської сільської ради, захищаючи права громади.

Під час розгляду справи колегією суддів встановлено, що позивач має окремий заїзд до земельної ділянки, а з позовом звернувся з метою захисту прав громади. Вважає виділення вказаної земельної ділянки (проїзду Шевченка) таким, що суперечить закону.

Відповідно до ст. 152 ЗК передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач можуть вимагати усунення будь-яких порушень їхніх прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення трав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Судом першої інстанції було визнано неправомірним і скасовано рішення Гатненської сільської ради від 27.04.2016 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передачу у власність земельної ділянки, кадастровий номер 3222481601:01:011:5043 у власність громадянину ОСОБА_9 за НОМЕР_1.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того що суд першої інстанції не обґрунтував належним чином рішення про відмову у позовній вимогі, про скасування права власності на земельну ділянку.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, провадження № 12-173гс18).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Колегія суддів, погоджується з висновком суду про наявність підстав для відмови в задоволенні вимоги про скасування права власності на земельну ділянку враховуючи наступне.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції.

Так, ЄСПЛ у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» («Chahal v. The United Kingdom», заява № 22414/93, п. 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (дивитись рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» («Afanasyev v. Ukraine», заява № 38722/02, п. 75)).

Такі висновки треба розуміти як обов`язок суду не допустити прийняття судового рішення, яке утворює зазначені складності у його виконанні. Але це не означає підставу відмови у задоволенні позову особи, чиї права порушені. Тобто висновок суду про обрання позивачем неефективного (неналежного) способу захисту порушеного права не має зводитись до відмови позивачу у позові, якщо суд встановить, що порушення права позивача дійсно мало місце.

Велика Палата Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)) пояснила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору.

Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

Суд не обмежений у застосуванні принципу jura novit curia як у дослідженні підстав позову, так і у тлумаченні його предмету. Якщо позивач хоче повернути майно, то він хоче саме повернути майно незалежно від словесного вираження своєї вимоги, якщо ж позивач хоче отримати кошти, то він хоче отримати саме кошти, не дивлячись на те, чи він просить зобов`язати відповідача їх сплатити чи просить стягнути кошти з відповідача. Суд лише повинен розтлумачити чи такі вимоги є, до прикладу, вимогами про відновлення становища, яке існувало до порушення, чи вимогами про примусове виконання обов`язку в натурі та правильно викласти резолютивну частину судового рішення так, щоб воно було виконуваним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів прийшла до висновку, що право позивача було ефективно захищено в межах задоволених вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Інші доводи апеляційної скарги спростовуються висновками колегії суддів та на рішення суду першої інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 376, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 07 березня 2024 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко