Рішення від 11.03.2024 по справі 120/18813/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 березня 2024 р. Справа № 120/18813/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_9 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_9 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_10, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

- зобов`язати надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстави, яка визначена абзацом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме у зв`язку із наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача - адвокат Чернілевська Р.В. - вказує, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 11 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме у зв`язку із наявністю у нього батька із числа осіб з інвалідністю. Разом з тим, відповідач за наслідками розгляду відповідної заяви відмовив у задоволенні звернення позивача, вказавши, що такий не має права на відстрочку.

Не погоджуючись з такими діями суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 22.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Витребувано у сторони відповідача додаткові докази.

10.01.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення вимог ОСОБА_1 та вказав про таке.

Так, в підтвердження заявленої правової позиції представник ІНФОРМАЦІЯ_15 зазначив, що норма абз. 11 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані лише у разі одночасного дотримання таких умов: (1) наявності у нього дружини із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, також (2) за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Позивач має батька, який є особою з інвалідністю ІІ групи. В той же час при перевірці права на відстрочку на підставі наданих заявником документів, комісією з перевірки наявності прав громадян на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації було встановлено про наявність у батька позивача, ОСОБА_2 , ще одного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та онуки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В свою чергу заявником не надано відповідачу жодних документів, які б підтверджували непрацездатність ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Таким чином оскільки позивач не довів, що він є єдиною працездатною особою, яка може утримувати свого батька, особу з інвалідністю ІІ групи, комісія з перевірки наявності прав громадян на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_14 прийняла висновок, оформлений протоколом від 01.09.2023 № 9 та довідкою від 06.09.2023 № 5317.

Крім іншого, відповідач у відзиві наголосив на обов`язку онуки ОСОБА_4 утримувати свого непрацездатного дідуся відповідно до норм статті 266 СК України та вказав про відсутність у ІНФОРМАЦІЯ_14 будь-яких підтверджуючих документів про перебування брата позивача ОСОБА_1 поза межами території України.

10.01.2024 відповідач надав документи на виконання вимог ухвали від 22.12.2023.

Ухвалою від 17.01.2024 суд витребував у Державної прикордонної служби України документально підтверджену інформацію про дату (про дати) перетину державного кордону України громадянином ОСОБА_3 .

29.01.2024 Державна прикордонна служба України надала відповідну інфомацію на виконання вимог ухвали від 17.01.2024.

30.01.2024 представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій заперечила щодо аргументів відповідача, наведених у відзиві, та зауважила, що жодна із підстав відмови у наданні відстрочки від мобілізації, про які згадує відповідач у відзиві, не була повідомлена ОСОБА_1 на стадії розгляду його заяви про відстрочку.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

14.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до другого відділу ІНФОРМАЦІЯ_14 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з наявністю у нього батька з ІІ групою інвалідності. До заяви додав: копію паспорта та коду ОСОБА_1 , витяг з реєстру територіальної громади, витяг про зареєстрованих осіб з ОСОБА_1 , копію паспорта та коду ОСОБА_2 , витяг з реєстру територіальної громади, витяг про зареєстрованих осіб з ОСОБА_2 , копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , копію довідки МСЕК, копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копію військового квитка ОСОБА_1 .

За наслідками розгляду такої заяви відповідно до витягу з протоколу комісії від 01.09.2023 № 9 з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації - позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу. Підстава - ОСОБА_1 не довів, що він є єдиною працездатною особою, яка може утримувати свого батька ОСОБА_2 .

На підставі згаданого протоколу від 01.09.2023 № 9 відповідач видав позивачу довідку від 06.09.2023 № 5317, в якій вказано, що ОСОБА_1 відповідно до абз. 11 ч. 1 статті 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію" не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, оскільки позивач є єдиною працездатною особою, яка за законом має утримувати свого непрацездатного батька, як особу з інвалідністю ІІ групи, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до норм абз. 5 статті 1 Закону № 3543-ХІІ особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В свою чергу нормами статті 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону № 3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Поряд з цим статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно із положеннями абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

В силу абзацу 17 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Згідно з пунктом 2 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

За змістом пункту 7 Положення № 154 ІНФОРМАЦІЯ_11 є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних ІНФОРМАЦІЯ_12.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 8 Положення № 154 визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (ІНФОРМАЦІЯ_11) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Відповідно до положень пункту 9 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема :

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб;

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Аналіз наведеного свідчить про те, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.

Таким чином, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації.

Суд зазначає, що правова природа протиправних дій полягає в активній поведінці суб`єкта владних повноважень, що спричиняє юридичні наслідки.

Так, предметом позову у цій справі є відмова у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю, що передбачено абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно із положеннями абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

З аналізу цієї норми слідує, що військовозобов`язаний має право на відстрочку від проходження військової служби за сукупності таких умов: 1) наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; 2) такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Відмовляючи позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідач в якості підстави у протоколі засідання комісії від 01.09.2023 № 9 (графа 25) вказав, що ОСОБА_1 не довів, що він є єдиною працездатною особою, яка може утримувати свого батька ОСОБА_2 .

В той же час суд зауважує, що в межах цього спору відповідач не заперечує факт наявності у позивача батька ОСОБА_2 , особи з інвалідністю ІІ групи.

Разом з тим, суд звертає увагу, що лише за наявності відповідних доказів того, що позивач не має інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати батька, як особи з інвалідністю ІІ групи, він може отримати відстрочку від мобілізації, передбачену абзацом 11 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ.

Водночас, як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (інвалід ІІ групи, інвалідність встановлено безтерміново на підставі довідки до акта МСЕК серії 12ААА № 593828 від 09.08.2017) є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 ).

Мати позивача ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 є непрацездатною особою відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 та має встановлену ІІІ групу інвалідності (довідка серії АВ № 000416).

Згідно з витягу з реєстру територіальної громади №14-05/2.10-59 ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 . За цією ж аресою зареєстровані ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 ()батько позивача), ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 (неповнолітня донька позивача), ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 (неповнолітній син позивача), ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (повнолітня донька позивача), ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_8 (дружина позивача)

Відповідач у відзиві вказує, що комісією з перевірки наявності прав громадян на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації було встановлено про наявність у батька позивача, ОСОБА_2 , ще одного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та онуки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В свою чергу заявником не надано відповідачу жодних документів, які б підтверджували непрацездатність ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Надаючи оцінку вказаним обставинам, суд зауважує, що дійсно у батька позивача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 крім позивача є ще повнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом з тим під час розгляду цієї справи належними та допустимими доказами в розумінні КАС України, а саме інформацією Державної прикордонної служби України про перетин державного кордону ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 08.11.2017 по 26.01.2024, підтверджено, що останній виїхав за межі території України 23.02.2020 о 12:27 год. та станом на дату постановляння цього рішення не перетнув державний кордон України у напрямку "В`їзд".

Суд звертає увагу, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Згідно із частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

При цьому, обов`язок повнолітніх дітей утримувати батьків чинним законодавством не пов`язується з працездатністю дітей і їх можливістю надавати батькам матеріальну допомогу та виникає на підставі сукупності наступних умов: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); непрацездатність матері, батька (тобто вони є особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" або особами з інвалідністю); потреба матері, батька в матеріальній допомозі.

Таким чином матеріали справи містять докази того, що позивач, як на момент звернення з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, так і наразі є єдиною працездатною особою на території України, яка відповідно до закону зобов`язаний утримувати свого батька ОСОБА_2 , особу з інвалідністю ІІ групи.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача стосовно наявності у ОСОБА_2 працездатної онуки ОСОБА_4 , яка зобов`язана його утримувати, адже чинним законодавством покладено обов`язок піклуватись про непрацездатних батьків саме на повнолітніх дітей, а не онуків.

З огляду на встановлені під час розгляду цієї справи обставини, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу ОСОБА_1 . В той же час у межах цього спору позивач не оспорює рішення відповідача, а просить визнати протиправними саме дії суб`єкта владних повноважень щодо відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації.

В силу положень частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на наведене, зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, суд дійшов висновку, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача слід вийти за межі заявлених вимог та задовольнити такі у спосіб визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_15, оформленого протоколом комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_15 від 01.09.2023 № 9 в частині що стосується відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

Визначаючись щодо вимог зобов`язального характеру заявлених позивачем, суд вказує про наступне.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи, відповідач вчинив дії та надав оцінку заявленим підставам та документам, що додані до заяви, а його рішення суд визнав протиправним, а відтак суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

В силу положень частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на наведене, зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, суд дійшов висновку, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача слід зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_10 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити, водночас обравши при цьому правильний і найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України.

Що ж до відшкодування на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000 грн, суд зазначає наступне.

Так, частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Чернілевською Р.В. надано:

- ордер про надання правничої допомоги;

- Договір про надання правничої допомоги від 25.09.2023 у п.4.1 якого визначено фіксовану суму гонорару адвоката у розмірі 3000 грн;

- Акт виконаних робіт від 14.12.2023 на суму 3000 грн;

- квитанцію до прибуткового касового ордеру від 14.12.2023 № 02-12/23 на суму 3000 грн.

Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально, крім того їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_9.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_9, що оформленое протоколом комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_9 від 01.09.2023 № 9 в частині, що стосується відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_13 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 858,88 грн (вісімсот п`ятдесят вісім грн 88 коп) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_9.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 3000 грн (три тисячі сто грн) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_9.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_13 (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_4).

Повний текст рішення складено та підписано суддею 11.03.2024.

Суддя Томчук Андрій Валерійович