Рішення

від 11.03.2024 по справі 120/14461/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 березня 2024 р. Справа № 120/14461/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) з позовною заявою до Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - Вінницьким ЗВ ВСП, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Вінницьким зональним відділом Військової служби правопорядку протиправно не нараховано та не виплачено йому середній заробіток за період з 05.06.2018 по 19.08.2023. Окрім того, позивача зазначає, що при нарахуванні та виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду, Вінницьким зональним відділом військової служби правопорядку протиправно не виплачено компенсацію за несвоєчасно виплачені суми індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по 19.08.2023.

Ухвалою від 25.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Окрім того цією ухвалою було витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.

10.10.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник відповідача зазначає, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких витрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

При цьому, відповідач звертає увагу, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.12.2022 у справі №120/7696/22, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2023, виплачено Вінницьким ЗВ ВСП 26.05.2023 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.06.2018 по 26.08.2022.

Відтак, відповідач вважає, що він вже виконав свій обов`язок щодо нарахування та виплати середнього заробітку.

Щодо визнати протиправною бездіяльність Вінницьким ЗВ ВСП щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення, відповідач вказує наступне.

Оскільки, в межах даної справи, суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, а отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів. Оскільки в даному випадку нараховані позивачу кошти були виплачені в порядку виконання рішення судів, Вінницький ЗВ ВСП вважає, що питання про порушення строків виплати як підставу для виплати компенсації, які заявляє позивач, не відповідає порядку компенсації у розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відтак, на думку відповідача позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 22.02.2024 вирішено витребувати у Вінницького ЗВ ВСП інформацію щодо того, чи звертався ОСОБА_1 до Вінницького ЗВ ВСП із заявою від 31.08.2023 (або датованою іншою датою) щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, та, у разі надходження такої заяви (звернення), надати лист, яким позивача повідомлено про результати розгляду його заяви.

26.02.2024, на виконання вимог ухвали суду, відповідачем подано заяву, у якій зазначено, що позивач не звертався до Вінницького ЗВ ВСП із заявою щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Вінницькому ЗВ ВСП.

Відповідно до наказу начальника Вінницького ЗВ ВСП (по стройовій частині) від 04.06.2018 №113 сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу зонального відділу з 04.06.2018.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2023 у справі № 120/7374/22 задоволено адміністративний позов. Визнано протиправними дії Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2016 року. Зобов`язати Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду у справі № 120/7374/22, 19.08.2023 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 77935,15 грн.

Разом з тим, не погоджуючись з діями відповідача щодо не проведення остаточного та повного розрахунку при виключені зі списків особового складузонального відділу, позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України та про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).

Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.

Так, статтею 116 КЗпП України визначено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Крім того Великою Палатою Верховного Суду зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. Так, аналізуючи синтаксичний розбір текстуального змісту положення статті 117 КЗпП України судова палата зробила висновок про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі № 520/11337/18.

В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при виключені позивача зі списків особового складу зонального відділу не проведено з останнім повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Так, визнаючись щодо дати з якої належить відраховувати період затримки остаточного розрахунку, суд враховує, що позивача виключено зі списків особового складу зонального відділу - 04.06.2018.

Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 120/7374/22 проведено лише 19.08.2023 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

Визнаючись щодо дати з якої належить відраховувати період затримки остаточного розрахунку при звільнені, суд враховує, що затримка розрахунку позивача при звільнені має бути обчислена з наступного дня після його виключення, тобто з 05.06.2018.

Відповідно, період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 05.06.2018по 19.08.2023.

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

У низці постанов Верховного Суду викладено висновок щодо необхідності проведення умовного поділу періоду за який особа має право на виплату середнього заробітку на 2 частини: до набрання чинності змін до КЗпП України, тобто до 19.07.2022 і після цього.

Такий висновок, зокрема викладено у постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22.

Відтак, у період з 05.06.2018 по 19.07.2022 (до набрання чинностіЗаконом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змінЗаконом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

При цьому, як зазначено Верховним Судом до цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 по 19.08.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отже, визначаючись щодо суми середнього заробітку за період з 05.06.2018 по 19.07.2022, суд виходить з наступного.

Згідно з довідкою Вінницького ЗВ ВСП від 10.10.2023 №1/4740, наданою відповідачем на виконання вимог суду, сума середнього заробітку за останні 2 повні місяці служби становить 8748,33 грн.

Тобто середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу квітень-травень 2018 року становив 286,83 грн. (8748,33 грн. + 8748,33 грн. : 61 календ. день).

Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.06.2018 по 19.07.2022 (1506 календарних днів) становить 431965,98 грн. (286,83 грн х 1506 календарних днів).

При цьому підлягають застосуванню критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 77935,15 грн / 431965,98 грн (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,2.

Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 05.06.2018 по 19.07.2021 та з врахуванням принципу співмірності становить 86242,60 грн. (286,33 грн. х 1506 календарних днів х 0,2).

Водночас зазначена сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 20.07.2022 по 19.08.2023 слід зазначити, що у даному випадку, враховуючи нову редакцію ст. 117 КЗпП України, підлягає обрахунку середній заробіток лише за шість місяців, що становить 185 календарних днів.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 52971,05 грн. (286,33 грн. х 185 календарних днів).

З приводу доводів відповідача про те, що Вінницьким ЗВ ВСІ вже виконано свій обов`язок щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом виплати, 26.05.2023 16586,46 грн. на виконання рішення суду у справі №120/7696/22, суд зазначає наступне.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2023 у справі №120/7696/22 зобов`язано Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.06.2018 по 28.06.2022 в розмірі 20604,30 гривень. При цьому, за змістом рішення судом зазначено, що виплата середнього заробітку пов`язана із затримкою виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяці січень 2016 року. Вищезазначені суми виплачені ОСОБА_1 26.08.2022.

Відтак, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на виконання рішення суду у справі №120/7696/22, повязана із нарахуванням інших сум (компенсація за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення з урахуванням базового місяці січень 2016 року), на які має право позивач при звільненні, у той час як у даному випадку ОСОБА_1 набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виплатою індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Вінницького ЗВ ВСП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 05.06.2018 по 19.07.2021 в сумі 86242,60 грн. та за період з 20.07.2021 по 19.08.2023, у межах шестимісячного строку, в сумі 52971,05 грн.

З приводу позовних вимог в частині визнання протиправної бездіяльності Вінницького ЗВ ВСП щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.08.2023, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч. 1ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2ст. 117 КЗпП України).

Відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 за № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати"(далі- Закон № 2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Використане устатті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсаціїневиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 240/186/20.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Вінницького ЗВ ВСП із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої суми індексації грошового забезпечення, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної її виплати.

При цьому, суд зазначає, що долучена позивачем до адміністративного позову заява від 31.08.2023 не є належним доказом в підтвердження факту звернення ОСОБА_1 до Вінницького ЗВ ВСП, адже стороною позивача не долучено доказів направлення такої заяви на адресу відповідача.

Більш того, ухвалою суду від 22.02.2024 витребувано у Вінницького ЗВ ВСП інформацію щодо того, чи звертався ОСОБА_1 до Вінницького ЗВ ВСП із заявою від 31.08.2023 (або датованою іншою датою) щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, та, у разі надходження такої заяви (звернення), надати лист, яким позивача повідомлено про результати розгляду його заяви.

26.02.2024, на виконання вимог ухвали суду, відповідачем подано заяву, у якій зазначено, що позивач не звертався до Вінницького ЗВ ВСП із заявою щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів. Відповідно й відповідач не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації.

Згідно з ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Враховуючи те, що позивач не зверталась до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, суд приходить до переконання, що право особи порушено не було, а відтак звернення позивача до суд з цим позовом є передчасним.

При вирішенні даної справи суд застосовує правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а.

Отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 05.06.2018 по 19.07.2021 в сумі 86242,60 грн. (вісімдесят шість тисяч двісті сорок дві гривні шістдесят копійок) та за період з 20.07.2021 по 19.08.2023, у межах шестимісячного строку, в сумі 52971,05 грн. (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот сімдесят одна гривня п`ять копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку (вул. Стрілецька, 17, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 24290095).

Рішення суду сформовано: 11.03.2024.

СуддяБошкова Юлія Миколаївна