Постанова

від 11.04.2025 по справі 120/14461/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/14461/23

Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Юлія Миколаївна

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

11 квітня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 червня 2018 року по 19 серпня 2023 року включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 червня 2018 року по 19 серпня 2023 року включно у розмірі грошового забезпечення за шість місяців;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення йому нарахування та виплати, на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-II «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки виплати;

- зобов`язати відповідача, у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 січня 2016 року по 19 серпня 2023 року.

Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року позов задоволений частково:

- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 05.06.2018 по 19.07.2021 в сумі 86242,60 грн. (вісімдесят шість тисяч двісті сорок дві гривні шістдесят копійок) та за період з 20.07.2021 по 19.08.2023, у межах шестимісячного строку, в сумі 52971,05 грн. (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот сімдесят одна гривня п`ять копійок);

- у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В свою чергу, позивач не погоджуючись з вказаним рішенням також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив військову службу до 04.06.2018.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2023 у справі № 120/7374/22 зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду у справі № 120/7374/22, 19.08.2023 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 77935,15 грн.

Разом з тим, не погоджуючись з діями відповідача щодо не проведення остаточного та повного розрахунку при виключені зі списків особового складу зонального відділу, позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України та про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В силу частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відтак, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2023 у справі № 120/7374/22 встановлене право позивача щодо перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів січня 2008.

Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.

Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Відмова відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.

За змістом пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при виключені позивача зі списків особового складу зонального відділу не проведено з останнім повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Положення частини першої статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки рішення суду першої інстанції не оскаржується позивачем у частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, то колегія суддів, з урахуванням вимог ст. 308 КАС України не переглядає його у цій частині.

За таких обставин, доводи висловлені відповідачем в апеляційній скарзі не спростовують право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Стосовно вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст.2 Закону №2050-ІІІ).

Така сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-ІІІ).

Із змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Отже, наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Отже, оскільки наявний факт невчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, колегія суддів приходить до висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення з 01.01.2016.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволенню, а позивача - задоволенню із скасуванням рішення суду у частині, якою відмовлено у задоволенні вимог з ухваленням нового судового рішення у цій частині про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки виплати.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 січня 2016 року по 19 серпня 2023 року.

В решті частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сушко О.О. Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.