Рішення

від 22.02.2024 по справі 280/7366/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 лютого 2024 року Справа № 280/7366/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. за участю секретаря судового засідання: Горлова Є.В., представника позивача: Богач А.О., представника відповідача та третьої особи: Соловйової М.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Південно-Східне міжрегіональное управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Південно-Східне міжрегіональное управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в якій позивач просить суд:

1.Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 1346/к від 23 серпня 2023 року «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади Начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

2.Поновити ОСОБА_1 на посаді Начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 23 серпня 2023 року.

3.Зобов`язати Міністерство юстиції України увільнити ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків Начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на час проходження військової служби на період від 27 червня 2023 року із збереженням посади та місця роботи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Міністерства юстиції України на виконання рішення суду Позивача було поновлено на посаді Начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, після чого Відповідач запропонував Позивачу переведення на вакантну посаду державної служби. Однак 31 липня 2023 року Позивач проінформував Відповідача про те що він призваний на військову службу під час мобілізації. 14 серпня 2023 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою про його увільнення від виконання посадових обов`язків Начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на час проходження військової служби. Натомість Відповідач спірним наказом звільненив Позивача з посади Начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 24 серпня 2023 року відповідно до п. 1 ч. 1 абз. З ч. З ст. 87 ЗУ «Про державну службу» з припиненням державної служби. Позивач вважаю що такими протиправними діями Відповідач порушив гарантовані державою права позивача як працівника державної установ. Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження та призначеено підготовче засідання на 19 жовтня 2023 року.

04.10.2023 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, у яких третя особа зазначила, що місце роботи начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 21.01.2021 внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи з назвою «Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області». Таким чином Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області станом на день надходження заяви ОСОБА_1 (17.08.2023) припинено та не здійснювало своїх повноважень. Таким чином станом на день надходження заяви ОСОБА_1 (17.08.2023) посада начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області відсутня у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. Враховуючи викладене, станом на день подання ОСОБА_1 документів про увільнення його місце роботи (Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області) та посада (начальник Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області) не могли бути збережені за ним у зв`язку із завершенням процедури ліквідації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. Також, третя особа зазначає, що за працівником на час проходження військової служби зберігається лише право на працевлаштування на те ж підприємство, в установу чи організацію, а не робоче місце.

09.10.2023 до суду від Відповідача надійшов відзив, в якому Міністерство юстиції України заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Станом на день подання ОСОБА_1 документів про увільнення його місце роботи (Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області) та посада (начальник Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області) не могли бути збережені за ним у зв`язку із завершенням процедури ліквідації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. За працівником на час проходження військової служби зберігається лише право на працевлаштування на те ж підприємство, в установу чи організацію, а не робоче місце. ОСОБА_1 було письмово попереджено про звільнення, відповідно до пункту І частини першої статті 87 Законну у зв`язку з реорганізацією державного органу. До звільнення передували пропозиції від Міністерства юстиції України про переведення позивача на рівнозначну вакантну посаду державної служби - заступник начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що свідчить про дотримання всіх вимог законодавства стосовно ОСОБА_1 . Однак протягом тридцятиденного строку з дня доведення йому до відома цього попередження жодних заяв про згоду чи відмову від ОСОБА_1 не надійшло. Отже, враховуючи усі обставини справи, Міністерство юстиції України вважає, що права ОСОБА_1 не були порушені, відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.

16.10.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що Законом не встановлена обов`язковість мобілізованого на військову служб\ громадянина України звертатись до роботодавця з будь якою заявою пре звільнення. Працівнику достатньо проінформувати роботодавця та надати копії підтверджуючих документів. після цього роботодавець зобов`язаний видати відповідний наказ про увільнення робітника на час його військової служби. Просить задовольнити позовні вимоги.

Також 16.10.2023 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив у яких зокрема зазначено, що перед вирішенням питання щодо увільнення ОСОБА_1 . Міністерством юстиції України необхідно було вирішити питання щодо переведення позивача на іншу рівнозначну посаду. Так як Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.12.2019 № 4362/5 з 28.12.2019 припинило здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах. Отже, враховуючи усі обставини справи, Міністерство юстиції України вважає, що права ОСОБА_1 не були порушені, відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.

19.10.2023 судом було оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.11.2023.

16.11.2023 від відповідача до суду надійшли додаткові письмові пояснення у яких зокрема зазначено про те, що позивач перебуваючи на державній службі вчинив кримінальне правопорушення, тим самим порушив вимоги Закону України «Про державну службу» та Закону України «Про запобігання корупції», а саме 04.10.2022 відносно ОСОБА_1 було відкрито кримінальне провадження № 12022000000000979 та наразі здійснюється досудове розслідування за підозрою у вчиненні ОСОБА_1 та іншими особами кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 Кримінального Кодексу України та ч. 5 ст. 185 Кримінального Кодексу України. Крім того, позивач з 03.07.2023 по 07.07.2023 (07.07.2023 позивачем внесено заставу) перебував під вартою, а з 07.07.2023 по сьогоднішній день зобов`язаний не відлучатись з м. Києва без дозволу відповідних органів. Зазначене в ухвалі Печерського районного суду м. Києва спростовує інформацію, яка була надана 04.07.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 , 07.07.2023 Дніпровським районним у м. Києві територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, про те що з 27.06.2023 по 04.07.2023 перебував на військовій службі в с. Гончарівське, Чернігівської області, що в 125 км від м. Києва. Разом з цим, 31.07.2023 від позивача надійшла інформація, що він був призваний на військову службу під час мобілізації. Враховуючи викладене, вказане вище може свідчити про надання Позивачем неправдивої/недостовірної інформації про проходження ним військової служби та спростовує доводи позовної заяви. На підставі наведеного також просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Протокольною ухвалою суду у підготовчому засідання 17.11.2023 було оголошено перерву до 13.12.2023 та продовжено строк підготовчого провадження до 30 днів.

06.12.2023 до суду надійшла відповідь позивача на додаткові пояснення відповідача, у якій позивач зокрема заначив, що відповідно до наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 27.06.2023 № 160, рядовий ОСОБА_1 , НОМЕР_2 , призваний Дніпровським районним у м. Києві ТЦК та СП, вважати таким, що прибув з 27 червня 2023 року та зарахован до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Позивачем регулярно повідомляється керівництво військової частини НОМЕР_1 про хід досудового розслідування, що підтверджується Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 від 31.07.2023 № 193. Таким чином, все що позивачем було раніше викладено у позовних заявах, відповідає дійсності і станом на час розгляду цієї судової справи Позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України і це підтверджується не тільки вищевказаними Наказами, а й нормативно-правовими актами України.

Протокольною ухвалою суду у підготовчому засіданні13.12.2023 було закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 24.01.2024.

Протокольною ухвалою суду у судовому засіданні 24.01.2024 судом було оголошено перерву у судовому засіданні до 22.02.2024.

22 лютого 2024 року у судовому засіданні судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні представники сторін та третьої особи надали суду пояснення, аналогічні викладеним у заявах по суті справи. Представник позивача просив позовні вимоги задовольнити, представник відповідача та третьої особи заперечували проти задоволення позовних вимог, у задоволенні позову просили відмовити.

Заслухавши вступне слово та пояснення, надані представниками учасників справи, дослідивши письмові докази, надані сторонами, судом встановлено наступні обставини.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2022, яке набрало законної сили 21.03.2023, було визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №4151/к від 23.12.2019 «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 25 грудня 2019 року. Рішення в частині поновлення на посаді вирішено звернути до негайного виконання.

На виконання вищезазначеного рішення суду наказом Міністерства юстиції України від 01.06.2023 № 757/к «Про поновлення» ОСОБА_1 поновлено з 25.12.2019 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Про видання вказаного наказу ОСОБА_1 повідомлено листом Мін`юсту від 01.06.2023 № 70506/14.3/31-23 з наданням копії наказу.

Листом Міністерства юстиції України від 02.06.2023 № 70770/14.3/31-23 ОСОБА_1 попереджено про звільнення та припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону у зв`язку з реорганізацією державного органу. Одночасно цим листом ОСОБА_1 було запропоновано переведення на вакантну посаду державної служби - заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) тимчасово, та у разі згоди на переведення на запропоновану посаду ОСОБА_1 необхідно було подати відповідну заяву в тридцятиденний строк з дня доведення йому до відома цього попередження згідно зі статтею 91 Закону. Протягом вказаного строку відповідну заяву ОСОБА_1 про згоду або відмову від переведення не подав.

Разом з тим, відповідно до наказу начальника Дніпровського районного у м. Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) № 159 від 27 червня 2023 року, солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).

Листом від 31 липня 2023 року позивач проінформував відповідача про те що, ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації. До свого листа позивач додав копію витягу із Наказу № 159 від 27.06.2023, копію довідки в/ч НОМЕР_1 № 5257 від 04.07.2023 ( форма 5 ), копію військового квитка Серія НОМЕР_3 . Також у своєму листі позивач зазначив про те, що строк на надання відповіді на лист відповідача від 02.06.2023 позивачем було пропущено з поважних причин.

Листом Міністерства юстиції України від 11.08.2023 № 106526/14.3/31-23 ОСОБА_1 повторно внесено пропозиції зайняття посад державної служби, а саме надано перелік вакантних посад державної служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та запропоновано переведення на одну з посад, зазначених у листі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 09.08.2023 № 32497/12-11. Водночас ОСОБА_1 запропоновано протягом п`яти календарних днів подати заяви про переведення на одну із запропонованих посад відповідно до статті 41 Закону або заяву про відмову від переведення. При цьому поінформовано, що ненадання письмової згоди на переведення на одну із запропонованих посад у термін до 21.08.2023 вважатиметься відмовою від запропонованих посад.

17.08.2023 до Міністерства юстиції України надійшла заява ОСОБА_1 від 14.08.2023 у якій позивач просив про його увільнення від виконання посадових обов`язків Начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на час проходження військової служби на період від 27 червня 2023 року із збереженням посади. До заяви було додано витяг із наказу №159 від 27.06.2023 та довідку військової частини від 04.07.2023.

Незважаючи на це, наказом Міністерства юстиції України № 1346/к від 23.08.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 24.08.2023 відповідно до пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої статті 87 Закону з припиненням державної служби.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та за наказом про звільнення, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Згідно частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №889-VIII).

Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Закон України «Про державну службу» є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.

В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Приписами частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

У справі № 280/531/20 Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2022 року підкреслив, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.

Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

Частиною 3 ст.119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з ч.5 ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей», ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою етапі 46 Закону України "Про вищу освіту".

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень

За приписами ст.1 Закону України «Про моблізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ч.І, 2, 6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; До видів військової служби зокрема відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Отже, оскільки матеріалами справи, зокрема довідкою військової частини НОМЕР_1 вих. № 1207 від 15.02.2024 підтверджено, що позивач з 27.06.2023 по час розгляду справи у суді перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , то відповідачем було протиправно та всупереч вищенаведеним вимогам Закону прийнято спірний наказ та звільнено позивача з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. Також відповідачем протиправно не було виконано вимоги вищенаведених приписів законодавства та не було увільнено ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 27 червня 2023 року на час проходження військової служби із збереженням посади та місця роботи.

Доводи відповідача та третьої особи не спростовують вищенаведених висновків суду.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивач в прохальній частині позовних вимог помилково просить суд поновити ОСОБА_1 на посаді Начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області саме з 23 серпня 2023 року, оскільки наказом Міністерства юстиції України №1346/к від 23.08.2023 ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції з у Запорізькій області саме 24.08.2023, отже позивача слід поновити на посаді саме з цієї дати а не з 23.08.2023 як про це просить позивач. У зв`язку з наведеним, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до пп. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Суд дійшов висновку про допущення рішення суду в частині поновлення на посаді до негайного виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати з сплати судового збору відсутні, інших витрат позивачем не заявлено.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1346/к від 23.08.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції з у Запорізькій області та поновити його на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 24.08.2023.

Зобов`язати Міністерство юстиції України увільнити ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 27 червня 2023 року на час проходження військової служби із збереженням посади та місця роботи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на посаді звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду

Рішення складено у повному обсязі 08.03.2024.

Суддя Н.В. Стрельнікова