Рішення

від 08.03.2024 по справі 380/25046/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 березня 2024 рокусправа № 380/25046/23 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмово провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Львівського апеляційного господарського суду, Західного апеляційного господарського суду про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України (далі відповідач-1), в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог у справі № 380/25046/23 (вх. № 99667 від 27.12.2023), просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Львівського апеляційного господарського суду та Західного апеляційного господарського суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01 січня 2021 року до 26 липня 2023 року виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн та на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Львівський апеляційний господарський суд та Західний апеляційний господарський суд в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01 січня 2021 року до 26 липня 2023 року нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн та на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн;

- зобов`язати Львівський апеляційний господарський суд нарахувати та виплатити позивачу в повному обсязі суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 27 липня 2021 року нарахованої, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- зобов`язати Західний апеляційний господарський суд нарахувати та виплатити позивачу в повному обсязі суддівську винагороду за період з 28 липня 2021 року до 26 липня 2023 року нарахованої, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн та на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом Західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 № 06-03/88 позивача відраховано зі штату Західного апеляційного господарського суду. Повідомив, що ознайомившись з повідомленням про нараховані суми, належні працівникові при звільненні від 26.07.2023 та довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 0711/71/23 від 18.10.2023, наданих позивачу Західним апеляційним господарським судом, позивач з`ясував, що розмір його посадового окладу становить 126120,00 грн. Вказав, що такий посадовий оклад обчислений, виходячи з прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн. Позивач вважає, що в силу приписів п. 2 ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановленого на 01 січня календарного року, тому, на думку позивача, з 01.01.2021 при обчисленні розміру суддівської винагороди повинен враховуватися розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений станом на 01.01.2021, що становить 2270,00 грн, з 01.01.2022 (прожитковий мінімум на 01.01.2022) - 2481,00 грн, з 01.01.2023 - 2684,00 грн. Тому звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 09.10.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Західний апеляційний господарський суд (79010 м. Львів вул. Личаківська 81; код ЄДРПОУ 42261829) та Львівський апеляційний господарський суду (79010 м. Львів вул. Личаківська 81; код ЄДРПОУ 25263462).

Ухвалою суду від 21.12.2023 витребувано додаткові докази у справі.

Ухвалою суду від 21.12.2023 вирішено перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду адміністративної справи № 380/25046/23 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін і призначено судове засідання у справі.

Ухвалою суду від 23.01.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, залучено до участі в справі в якості співвідповідачів Львівський апеляційний господарський суд (79010 м. Львів вул. Личаківська 81; код ЄДРПОУ 25263462) (далі - відповідач-2) і Західний апеляційний господарський суд (79010 м. Львів вул. Личаківська 81; код ЄДРПОУ 42261829) (далі - відповідач-3).

Ухвалою суду від 23.01.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про залучення до участі у справі третіх осіб.

Від відповідача-1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 3870 від 17.01.2024) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2021 році був встановлений у розмірі 2102 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України» на відповідний рік та є незмінним і на 2023 рік. Зазначив, що розпорядники бюджетних коштів при затвердженні бюджетного кошторису застосовували розрахункову величину 2102 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України» на відповідний рік та з урахуванням доведених Міністерством фінансів України показників. Відповідно бюджетні асигнування, які проводилися/проводяться з Державного бюджету в 2021 та 2022 роках на виплату суддівської винагороди не зменшувалися, а здійснювалися/здійснюються у відповідності до бюджетного законодавства України з розрахунку 2102 грн. Таким чином, на думку відповідача, виплата суддівської винагороди у період з 2021 по 2023 роки за рахунок бюджетних асигнувань не могла бути виплачена з іншого розміру розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки розпорядники бюджетних коштів діють в межах та спосіб передбачений статтею 19 Конституції України. Повідомив, що відповідно до частини п`ятої статті 148 Закону видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів. Стверджує, що територіальні управління ДСА України та суди є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, які відповідно до затверджених бюджетних асигнувань уповноважені на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для місцевих та апеляційних судів, зокрема, безпосередньо нараховують та виплачують суддівську винагороду суддям. Враховуючи зазначене, інформація щодо напрямків використання коштів, зокрема на виплату суддівської винагороди, відноситься до компетенції Західного апеляційного господарського суду.

Також вказав, що на виконання статті 34 Бюджетного Кодексу України, Міністерством фінансів України у пункті 6 листа від 11.08.2020 № 04110-08-2/24733 щодо підготовки бюджетних запитів на 2021-2023 роки вказано, що на 2021-2023 роки видатки на оплату праці працівників бюджетної сфери розраховано з урахуванням прогнозного розміру посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС та прогнозного розміру мінімальної заробітної плати; працівників державних органів, суддів - на рівні 2020 року. Відповідно постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2020 року № 671 було схвалено Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2021 - 2023 роки визначивши основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України. Звернув увагу на те, що Конституційний Суд України у рішенні по справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11 березня 2010 року № 7-рп/2010 зазначив, що фінансування усіх судів в Україні, а також забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, який щорічно має затверджуватися парламентом виключно у формі закону. А також вказав, що від імені держави обов`язок забезпечувати фінансування органів судової влади за рахунок коштів Державного бюджету України в межах компетенції покладений на Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України. Просив відмовити у задоволенні позову.

Крім того вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Зазначив, що відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Зазначив, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Так, пунктом 18 частини першої розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в наступній редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". Тобто, як стверджує відповідач-1 після внесення Законом № 2352-IX цих змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні). Повідомив, що Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб. Зазначив, що відповідно до пункту першого глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідач-1 вказав, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-ІХ) набрав чинності 1 січня 2023 року. Так, нарахування та виплата суддівської винагороди суддям здійснюється на підставі цього Закону. Станом на липень 2023 року норми Закону № 2710-ІХ не змінювалися. Приписами частини третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Стверджує, що законодавством передбачено, що у разі, якщо особа не знала про порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (в т.ч. вирішення судом питання щодо дотримання строків звернення до суду та відкриття провадження у справі). Таким чином, на підставі частини третьої статті 3 КАС України вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню строк, передбачений приписами частини п`ятої статті 122 КАС України, яка є спеціальною нормою.

Від відповідача 3 - Західного апеляційного господарського суду на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 13146 від 19.02.2024), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що відповідно до статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Згідно з Порядком складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, складаються та затверджуються кошториси та розрахунки, які обґрунтовують показники видатків бюджету, що включаються до проєкту кошторису та є невід`ємною частиною кошторису та паспорта бюджетної програми, деталізація планових видатків фонду оплати праці (розрахунки річного фонду суддівських винагород та обов`язкових виплат працівників апарату суду) на відповідні бюджетні періоди. Повідомив, що при розрахунку фонду суддівської винагороди на 2021-2023 роки було враховано прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а саме у розмірі 2102,00 гривні. Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» від 29 грудня 2017 року № 454/2017, ліквідовано Львівський апеляційний господарський суд, який з 03 жовтня 2018 року перебуває у стані припинення своєї діяльності. Як стверджує відповідач-3 згідно з Бюджетним кодексом України, Львівський апеляційний господарський суд включений до мережі розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету Західного апеляційного господарського суду, відповідно його фінансування здійснюється останнім шляхом розподілу бюджетних асигнувань. Західному апеляційному господарському суду та Львівському апеляційному господарському суду для виплати суддівської винагороди за період перебування у штаті відповідного суду з січня 2021 року по липень 2023 року судді Марку Роману Івановичу, кошти виділялись у розмірі передбаченому відповідно до затверджених бюджетних асигнувань та розрахунків фонду суддівської винагороди згідно із вимогами чинного законодавства. Просив відмовити у задоволенні позову.

Від відповідача 2 - Львівського апеляційного господарського суду на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 13163 від 19.02.2024), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що відповідно до статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Згідно з Порядком складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, складаються та затверджуються кошториси та розрахунки, які обґрунтовують показники видатків бюджету, що включаються до проєкту кошторису та є невід`ємною частиною кошторису та паспорта бюджетної програми, деталізація планових видатків фонду оплати праці (розрахунки річного фонду суддівських винагород та обов`язкових виплат працівників апарату суду) на відповідні бюджетні періоди. Повідомив, що при розрахунку фонду суддівської винагороди на 2021-2023 роки було враховано прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а саме у розмірі 2102,00 гривні. Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» від 29 грудня 2017 року № 454/2017, ліквідовано Львівський апеляційний господарський суд, який з 03 жовтня 2018 року перебуває у стані припинення своєї діяльності. Як стверджує відповідач-2 згідно з Бюджетним кодексом України, Львівський апеляційний господарський суд включений до мережі розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету Західного апеляційного господарського суду, відповідно його фінансування здійснюється останнім шляхом розподілу бюджетних асигнувань. Західному апеляційному господарському суду та Львівському апеляційному господарському суду для виплати суддівської винагороди за період перебування у штаті відповідного суду з січня 2021 року по липень 2023 року судді Марку Роману Івановичу, кошти виділялись у розмірі передбаченому відповідно до затверджених бюджетних асигнувань та розрахунків фонду суддівської винагороди згідно із вимогами чинного законодавства. Просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому представник позивача вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач-1 явки повноважного представників у судове засідання не забезпечив, про час і дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідачі 2, 3 явки повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час і дату судового засідання повідомлені належним чином. У відзивах на позовну заяву (вх. № 13146 від 19.02.2024, вх. № 13163 від 19.02.2024) просили проводити розгляд без участі повноважних представників.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відтак суд у судовому засіданні 04.04.2023 вирішив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Суд заслухав пояснення представника позивача, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 , 1962 року народження, із 7 квітня 1988 року по 11 квітня 1995 року працював на посаді члена (судді) військового трибуналу Прикарпатського військового округу, з 11 квітня 1995 року - суддя військового суду Західного регіону України.

Указом Президента України від 30 серпня 2001 року № 769/2001 «Про утворення військових апеляційних та військових місцевих судів і затвердження їх мережі» військовий суд Західного регіону реформовано та перейменовано у військовий апеляційний суд Західного регіону, з 8 липня 2002 року по 17 червня 2004 року - помічник голови - суддя військового апеляційного суду Західного регіону України.

Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2004 року № 1814-ІV обраний на посаду судді Львівського апеляційного господарського суду безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 27 липня 2021 року № 1693/0/15-21 відряджений до Західного апеляційного господарського суду для здійснення правосуддя строком на один рік із 28 липня 2021 року, рішенням Верховного Суду від 27 липня 2022 року № 307/0/149-22 строк відрядження продовжено на один рік.

Вказані обставини підтверджуються Рішенням Вищої ради правосуддя від 25.07.2023 № 746/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного господарського суду (відряджений до Західного апеляційного господарського суду) у зв`язку з поданням заяви про відставку», копія якого міститься у справі (а.с. 6-8).

Вказаним Рішенням Вищої ради правосуддя звільнено ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного господарського суду (відряджений до Західного апеляційного господарського суду) у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Як слідує з розрахункових листів за період з 01 січня 2021 року по 26 липня 2023 року ОСОБА_1 , суддівська винагорода виплачувалися із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн, встановленого статтею 7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ. Із вказаних розрахункових листів слідує, що у спірний період розмір посадового окладу позивача становив 105100,00 грн.

Позивач вважає, що відповідачем протиправно для розрахунку розміру посадового окладу судді ОСОБА_1 не враховано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня відповідного календарного року, що призвело до зменшення розміру його суддівської винагороди у період з 01 січня 2021 року по 26 липня 2023 року.

При вирішенні спору суд керується таким.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1402-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 указаного Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII імперативно визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Так, відповідно до частини другої статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб (п. 2 ч. 4 ст. 135 Закону № 1402-VIII).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2589 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2272 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2833 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 22684 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 2093 гривні.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що посадовий оклад позивачу у спірний період обчислено, виходячи з врахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн, що також не заперечується відповідачами.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ, разом із встановленням на 01 січня прожиткового мінімуму для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

При цьому зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон № 966-ХІV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Відтак, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно прийнятих пізніше положень Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закони України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що Закони України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу і Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

В постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 380/25627/21 Верховний Суд констатував, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" було неправомірним.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 2 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду позивачу у період з 01 січня 2021 року по 25 липня 2023 року обчислено, виходячи з приписів статті 7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ, з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн., що підтверджується відомістю нарахувань та утримань ОСОБА_1 , за 2021 рік, за 2022 рік та за 2023 рік, та визнається сторонами.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період з січня 2021 року по серпень 2023 року, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ.

Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідачі 2, 3 нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням на підставі статті 7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ розрахункової величини, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), діяло з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, тому позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідачів 2, 3 щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 26 липня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, належить задовольнити.

Також при вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд зазначає таке.

Згідно з нормами частини 3 статті 148 Закону України № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частини 1 та 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головним розпорядником бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, у взаємозв`язку з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

З доказів у справі слідує, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України (співвідповідача) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов`язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди. Така ж позиція викладена у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а.

З огляду на такий висновок суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що пред`явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Львівського апеляційного господарського суду, Західного апеляційного господарського суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Львівського апеляційного господарського суду ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 26 липня 2023 року включно.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, а також Верховним Судом України у постановах від 13 січня 2015 року (№ 21-582а14) та від 20 вересня 2017 року (№ 2а-19282/10/0570).

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Львівського апеляційного господарського суду провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 27 липня 2021 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті та зобов`язання Західного апеляційного господарського суду провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 28 липня 2021 року по 26 липня 2023 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року складає 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року складає 2684,00 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Крім того, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Львівський апеляційний господарський суд та Західний апеляційний господарський суд в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року до 26 липня 2023 року нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн та на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн.

Верховний Суд у подібних правовідносинах (постанова від 22 грудня 2021 року у справі № 160/15369/20, адміністративне провадження № К/9901/20901/21) прийшов до висновку про правомірність обрання саме такого захисту порушеного права.

Щодо позовної вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Львівського апеляційного господарського суду та Західного апеляційного господарського суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01 січня 2021 року до 26 липня 2023 року виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень 00 копійок, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 гривня 00 копійок та на 01 січня 2023 року у розмірі 2684 гривні 00 копійок суд зазначає, що така задоволенню не підлягає, з огляду на те, що позивач не звертався до Державної судової адміністрації України з проханням здійснити відповідне забезпечення. Також суд зауважує, що доказами у справі не підтверджується факт нарахування відповідачами 2, 3 суддівської винагороди з урахуванням розмірів прожиткових мінімумів станом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та надіслання відповідних кошторисів до ДСА України.

Надаючи оцінку доводам ДСА України про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, КАС України передбачає, що строк звернення до суду може встановлюватися іншими спеціальними законами.

Верховний Суд у постанові від 07.02.2022 по справі № 420/7697/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

З урахуванням вказаних висновків Верховного Суду, суд вважає, що суддівська винагорода по своїй суті є рівнозначним поняттям до «заробітної плати».

При цьому, порядку і строків звернення до суду з позовом щодо виплати належних сум суддівської винагороди спеціальне законодавство не містить.

Водночас, такий порядок встановлений КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд в рішенні № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року дійшов висновку про те, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, якщо було порушено законодавство про працю, не було обмежено строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, який набув чинності 19.07.2022, внесено зміни до діючого законодавства про працю.

Зокрема, частини 1-2 ст.233 Кодексу законів про працю України викладені у такій редакції:

- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1);

- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).

Таким чином, частиною 2 ст. 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому варто врахувати Прикінцеві Положення КЗпП України, де у п. 1 визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин, який, з урахуванням змін та доповнень до вказаної постанови, а також у зв`язку з введенням локдауну, тривав до 30.06.2023.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд враховує, що Рішенням Вищої ради правосуддя від 25.07.2023 № 746/0/15-23 позивача звільнено з посади судді Львівського апеляційного господарського суду (відряджений до Західного апеляційного господарського суду) у зв`язку з поданням заяви про відставку з 26.07.2023. З цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 25.10.2023, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції Львівського окружного адміністративного суду, тобто протягом тримісячного строку з дня звільнення.

Відтак суд критично оцінює доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, відтак такі, в силу приписів ст. 139 КАС України, розподіл не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати Львівський апеляційний господарський суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 27 липня 2021 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

3. Зобов`язати Західний апеляційний господарський суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 28 липня 2021 року по 26 липня 2023 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року складає 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року складає 2684,00 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

4. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Львівський апеляційний господарський суд та Західний апеляційний господарський суд в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року до 26 липня 2023 року нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн та на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн.

5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

6. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач-1: Державна судова адміністрація України (01601 м. Київ вул. Липська 18/5; код ЄДРПОУ 26255795).

Відповідач-2: Львівський апеляційний господарський суд (79010 м. Львів вул. Личаківська 81; код ЄДРПОУ 25263462).

Відповідач-3: Західний апеляційний господарський суд (79010 м. Львів вул. Личаківська 81; код ЄДРПОУ 42261829).

Суддя Р.П. Качур