Рішення

від 08.03.2024 по справі 520/36639/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08.03.2024 р. справа №520/36639/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «СЦБ-ГРУП» (далі за текстом - позивач, заявник)до Київської митниці Державної митної служби України, Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправним та скасування рішення та картки відмови, -встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA100060/2023/000077/2 від 17.10.2023; 2) визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100060/2023/000802 від 17.10.2023р.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що правильно визначив митну вартість предмету імпорту за ціною договору. Стверджував, що усі документи були складені належно та вичерпно підтверджували митну вартість товару, заперечував правомірність виникнення підстав для сумнівів у правильності розрахунків. Наголошував на відсутності підстав для збільшення митної вартості товару.

Відповідач, Київська митниця як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (далі за текстом - адміністративний орган, владний суб`єкт, контролюючий орган, Митниця, орган публічної адміністрації), з поданим позовом не погодився, надав письмовий відзив, у якому зазначив, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості встановлено, що подані документи до митного оформлення не містили об`єктивних, достовірних відомостей для підтвердження числового значення заявленої митної вартості та містили розбіжності, у розпочатій процедурі консультацій платник не усунув сумнівів органу митного контролю у правильності обчислення митної вартості, тому митна вартість була визначена за резервним методом із використанням відомостей МД №23UA204060003184U8 від 24.04.2023р.

Представником заявника до суду 23.01.2024р. подано відповідь на відзив, у якій зазначив, що митному органу були направлені всі наявні документи, проте відповідачем було залишено поза увагою надані документи та не надано їм правильної, професійної оцінки та кваліфікації, що дало відповідачеві віднайти формальні підстави для здійснення альтернативного розрахунку вартості товару для митного оформлення.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вивчивши доводи позову, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув статус юридичної особи приватного права, є резидентом України, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом 42764546).

Основним видом діяльності заявника є виробництво електророзподільчої та контрольної апаратури (за кодом КВЕД 27.12).

За викладеними у позові твердженнями, 16.12.2022 року між ТОВ «СЦБ-ГРУП» та JIANGYIN CENTERSKY ELECTRICAL APPLIANCE CO.,LTD (Китай) був укладений міжнародний контракт №2022ІР.

Відповідно до умов контракту JIANGYIN CENTERSKY ELECTRICAL APPLIANCE CO.,LTD (Продавець) продає Товар в асортименті та кількості що визначається інвойсом для кожної парті ї товару. Умови поставки згідно з правилами Інкотермс-2010, що також визначаються інвойсом для кожної окремо ї партії.

У межах даного Контракту відбулась поставка до України (тобто імпорт товару) сталеві осердя трансформатора: листи електротехнічної сталі (осердя трансформатора) ЕІ 180х205 10000 кг. Вартістю 1,54 дол. США за 1 кг.; листи електротехнічної сталі (осердя трансформатора) L Lamination 145х60 3000 кг., вартістю 2,05 дол. США за 1 кг. виготовлені з кремнієвої електротехнічної сталі марки 50WW350, виробник JIANGYIN CENTERSKY ELECTRICAL APPLIANCE CO., LTD (Китай).

За викладеними у відзиві твердженнями відповідача з 00:00год. 01.07.2021р. розпочалось функціонування Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (43997555) як суб"єкта владних повноважень у сфері дотримання учасниками суспільних відносин митної дисципліни та було припинено виконання владних повноважень Київською митницею Держмитслужби (43337359).

16.10.2023 року заявником було подано до субєкта владних повноважень електронну митну декларацію №23UA100060426245U7, де митна вартість товару була визначена: у кількості 13 000 кг за ціною - 1,54 дол. США/кг та 2,05 дол США/кг (загальна вартість 21.550,00 доларів США).

Отже, указану вище декларацію було подано заявником саме до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (43997555).

Натомість, Київська митниця Держмитслужби (43337359) участі у спірних правовідносин не приймала, контролю за дотриманням заявником митної дисципліни при визначення митної вартості товару не здійснювала, оскаржених рішень не приймала.

У графі 22 указаної митної декларації указана загальна сума за рахунком у - 21.550,00 доларів США, у графах 42 цієї ж митної декларації указана ціна - 21.550,00 доларів США, а у рішенні про коригування митної вартості указана митна вартість товару у 28.640,17 доларів США (1.041.608,44 грн.).

За викладеним у позові твердженням заявника, разом із указаною митною декларацією заявником до субєкта владних повноважень були подані: пакувальний лист, рахунок-проформа від 01.08.2023 року, рахунок-проформа від 06.07.2023 року, рахунок-фактура (інвойс) від 03.08.2023 року, коносамент, автотранспортна накладна, декларація про походження товару, акт про проведення огляду товару від 16.10.2023 року, банківські платіжні документи що стосуються товару №40 від 30.05.2023, № 50 06.07.2023, №61 01.08.2023, №62 від 01.08.2023 року, рахунок фактура від 12.10.2023 року, зовнішньоекономічний договір №2022ІР від 16.12.2022 року, договір про надання послуг митного брокера, договір про перевезення, заявка декларанта про те що товар не належить до товарів , що підлягають державному експортному контролю, лист-підтвердження УНК МТП№04 від 12.10.2023 року, сертифікат товару, копія митної декларації країни відправлення, митна декларація.

Обчислений заявником показник митної вартості товару - 13.000,00 кг осердя трансформатора за ціною 1,54 дол. США/кг та 2,05 дол. США/кг (загальна вартість - 21.550,00 доларів США) склав - 28.640,17 доларів США (1.041.608,44 грн.).

Під час вивчення цих документів відповідачем - субєктом владних повноважень було виявлено, що за іншою митною декларацією рівень митної вартості на подібний (аналогічний) товар (за судженням суб`єкта владних повноважень) становить - 3.02 дол. США за 1 кг, а подані до митного оформлення товару документи містять суттєві розбіжності та недоліки і не повною мірою підтверджують самостійно обчислену заявником митну вартість товару.

Тому субєктом владних повноважень була застосована процедура консультацій з приводу рівня митної вартості товару і заявнику було запропоновано додатково подати: 1) документи, що містять відомості про встановлення правовідносин між безпосереднім перевізником, експедитором та отримувачем послуг, про вартість перевезення оцінюваних товарів та оплату за перевезення товарів; 2) страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (якщо страхування здійснювалось); 3) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 4) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 5) виписку з бухгалтерської документації; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, та інформацію біржових організацій про вартість сировини.

17.10.2023р. декларант сповістив субєкта владних повноважень про достатність обсягу поданих документів для визнання правильними обчислень митної вартості товару за ціною угоди.

17.10.2023р. субєктом владних повноважень було прийнято оскаржене Рішення про коригування митної вартості №UA100060/2023/000077/2, де митна вартість товару була визначена на рівні 3,02 доларів США за одиниці ваги товару (у загальній сумі - 39.260,00 доларів США).

Як зясовано судом, юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення владний суб`єкт обрав положення ст.ст. 54-64 Митного кодексу України, а фактичною підставою слугувало судження суб`єкта владних повноважень про недостатність поданих документів для визначення складових митної вартості, розбіжності в ціновій інформації щодо товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

У подальшому на виконання оскарженого Рішення про коригування митної вартості субєктом владних повноважень було прийнято рішення у формі Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100060/2023/000802.

Заявник виконав владні вимоги згаданих рішень субєкта владних повноважень і оформив ввезення товару за визначеним Митницею показником митної вартості товару за митною декларацією №23UA100060426417U6 від 18.10.2023р.

Стверджуючи про невідповідність закону оскарженого Рішення про коригування митної вартості та оскарженої Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, заявник ініціював даний спір.

Стосовно клопотання представника Київської митниці про заміну відповідача по справі Київську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А) на її правонаступника - Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А) суд зазначає наступне.

Наказом Держмитслужби від 19 жовтня 2020 р. №460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» утворено Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України».

Згідно з наказом Державної митної служби України від 30 червня 2021 р. №472 «Про початок здійснення митницями як відокремленими підрозділами Державної митної служби України покладених на них функцій і повноважень з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи» митницями як відокремленими підрозділами Державної митної служби України з 00 год. 00 хв. 1 липня 2021 р. розпочато здійснення функцій і повноважень з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи.

Таким чином, Київська митниця як відокремлений підрозділ Державної митної служби України розпочала свою діяльність з 1 липня 2021 р. В свою чергу, Київська митниця Держмитслужби перебуває в стані припинення, що також підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як зазначено представником Київської митниці, супроводження справ, де стороною виступала Київська митниця Держмитслужби здійснює Київська митниця як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.

Положенням про Київську митницю, затвердженого наказом Державної митної служби України від 29 жовтня 2020 р. №489 передбачено, що Митниця з метою виконання повноважень делегованих Держмитслужбою, представляє свої інтересі та інтереси Держмитслужби в усіх без виключення судах, з усіма відповідними правами та обов`язками наданими законодавством для учасників судового процесу.

Відповідно до чч. 3-4 ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Згідно з частинами 5, 7 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Суд зазначає, що у матеріалах справи наявні докази про існування компетенційного правонаступництва між Київською митницею Держмитслужби та Київською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України, але відсутні докази про припинення юридичної особи публічного права - Київської митниці Держмитслужби.

Одночасне існування двох окремих та самостійних учасників суспільних відносин із статусом суб"єкта владних повноважень призводить до виникнення правових підстав для залучення компетенційного правонаступника неприпиненого у якості юридичної особи публічного права суб"єкта владних повноважень до участі у судовій справі у якості відповідача.

Ухвалою суду від 12.01.2024р. по справі №520/36639/23 залучено Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А) до участі у розгляді адміністративної справи №520/36639/23 у якості відповідача.

Оскільки судом вже вирішено питання стосовно процесуального правонаступництва відповідача, клопотання Київської митниці від 15.01.2024р. про заміну відповідача задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відзначає, що зміст та обсяг повноважень митниць на перевірку правильності визначення платниками податків митної вартості товару в операціях з імпорту до України, а також приводи, способи та порядок/механізм реалізації таких повноважень унормовані приписами Митного кодексу України.

Так, згідно з ч.1 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.53 названого кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 1 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

У силу ч.3 ст.53 Митного кодексу України підставами для видання митним органом письмової вимоги про подання платником додаткових документів є: 1) розбіжності у вже наданих документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; 2) наявність ознаки підробки поданих документів; 3) відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Окрім того, у силу ч.4 ст.53 названого кодексу обґрунтоване припущення Митниці про існування взаємозв`язку між продавцем і покупцем дозволяє додатково витребувати інформацію, зокрема, про вартість товару в звичайних умовах.

Таким чином, у порядку ч.1 ст.54 Митного кодексу України владним суб`єктом здійснюється контроль за правильністю самостійно обчисленого платником податків показника митної вартості товару, зокрема, у спосіб згідно з ч.3 ст.53 Митного кодексу України та згідно з ч.4 ст.53 Митного кодексу України.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст.57); кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57); застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57); у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (ч. 5 ст. 57); при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57); методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 7 ст. 57); у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57).

Правила визначення митної вартості за ціною договору викладені законодавцем в ст.58 Митного кодексу України, згідно з ч.4 якої митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

При цьому, у силу п.п.5, 6, 7 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, 1) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 2) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 3) витрати на страхування цих товарів.

Згідно з ч.2 ст.53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги приписи ч.3 ст.54 Митного кодексу України, де указано, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.55 цього ж кодексу рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

З положень наведених норм права випливає, що у порядку ч.1 ст.55 Митного кодексу України суб`єкт владних повноважень - Митниця - приймає власне рішення про визначення митної вартості товару і у силу ч.2 ст.2 КАС України дане рішення повинно бути обґрунтовано належними юридичними і фактичними мотивами, до яких не належить неправильність первісного визначення митної вартості товару платником, адже ця подія є виключно приводом для ініціювання/початку процедури перевірки правильності обчислення платником митної вартості товару - предмету імпорту, а не єдиною і достатньою підставою для прийняття остаточного управлінського рішення з приводу визначення показника митної вартості товару - предмету імпорту.

За правилами ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч.1 ст.64); Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч.2 ст.64).

Звідси слідує, що у процедурі контролю за дотриманням імпортером податкової дисципліни у митній справі Митницею виконуються два самостійних елементи/етапи адміністрування (тобто вчиняються два окремих та самостійних, хоча і пов`язаних між собою черговістю вчинення, управлінських волевиявлення), а саме: 1) управлінське волевиявлення з приводу контролю за обчисленою приватною особою митною вартістю імпортованого товару (ст.ст.53 і 54 Митного кодексу України); 2) управлінське волевиявлення з приводу самостійного визначення показника митної вартості товару - предмету імпорту у спосіб прийняття власного рішення з приводу обчислення митної вартості імпортованого товару (ст.55 Митного кодексу України).

Суд вважає, що у спірних правовідносинах такі фактори як: відсутність у контракті відомостей про рахунок продавця; недоліки у платіжній інструкції в іноземній валюті або банківських металах від 30.05.2023 № 40 (код документу 3001 в графі 44 ЕМД); зазначення у платіжних інструкціях в іноземній валюті або банківських металах від 30.05.2023 № 40, від 06.07.2023 № 50, від 01.08.2023 № 61, від 01.08.22023 № 62 в розділі 59 «отримувач» CENTERSKY GROUP (HK) LIMITED, в той час як в графі 2 МД зазначено відомості про продавця товару JIANGYIN CENTERSKY ELECTRICAL APPLIANCE CO., LTD; відсутність відповідних договорів на перевезення, на транспортно-експедиційне обслуговування, які встановлюють правовідносини між безпосереднім перевізником, експедитором та отримувачем послуг об`єктивно були здатні спричинити виникнення у субєкта владних повноважень обґрунтованого сумніву у правильності обчислення заявником митної вартості товару за первісною ВМД.

Утім, сама по собі обставина виникнення у суб`єкта владних повноважень згаданого обґрунтованого сумніву, а також виявлена, зафіксована і доведена суб`єктом владних повноважень обставина відсутності підстав для визнання правильним арифметичного показника митної вартості товару, самостійно розрахованої платником чи декларантом, не призводить із абсолютною неминучістю до виникнення безумовної і достатньої підстави для самостійного визначення субєктом владних повноважень власного показника дійсної митної вартості без урахування усіх юридично значимих факторів відносно умов поставки товару, а виключно на підставі числових значень показників митної вартості інших митних декларацій.

Між тим, до таких факторів законодавцем віднесені і параметри, згадані у положеннях ст.60 Митного кодексу України, де, зокрема, указано, що під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними (ч.2 ст.60); Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (ч.3 ст.60); Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ч.4 ст.60); У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (ч.5 ст.60).

Суд відзначає, що хоч і за критерієм виробника товару та за критерієм однаковості (схожості) умов поставки подана заявником первісна митна декларація з митною декларацією іншого суб`єкта господарювання - від 24.04.2023 № 23UA204060003184U8 (товар № 1) є ідентичними, проте в рішенні про коригування митної вартості не зазначено про ідентичність товару, що вводився на територію України.

Оцінивши здобуті судом докази суд зауважує на явній та очевидній невідповідності даних про ідентичність товару (у випадку заявника - сталеві осердя трансформатора: листи електротехнічної сталі (осердя трансформатора) ЕІ 180х205; листи електротехнічної сталі (осердя трансформатора) L Lamination 145х60, виготовлені з кремнієвої електротехнічної сталі марки 50WW350; за іншою митною декларацією як джерелом відомостей про підвищену митну вартість - сталеві осердя трансформатора, не складені: осердя трансформатора ЕІ 133.2; осердя трансформатора ЕІ 85.8, осердя трансформатора ЕІ 57, осердя трансформатора ЕІ 41 виготовлені з кремнієвої електротехнічної сталі марки 50WW350).

Відсутність доведеного поза розумним сумнівом факту прийнятної подібності товару не дозволяє використовувати рівні/однакові показники митної вартості товару до цілком окремих та самостійних господарських операцій, котрі здійснюються різними суб`єктами господарювання юридичними особами приватного права за відсутності доказів доведеного в установленому законом порядку наміру на отримання безпідставної податкової вигоди за рахунок штучного заниження вартості (ціни) товару за зовнішньоекономічним договором/контрактом.

Наведене підтверджується змістом Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів (затверджені наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.06.2012р. за №883/21195; далі за текстом Правила №598), позаяк у графі 33 рішення про коригування митної вартості "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59 - 61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.

Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Проте, текст оскарженого Рішення про коригування митної вартості не містить жодних відомостей про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, про обсяги партій, про умови поставок, про зміст письмово відображених комерційних домовленостей між резидентом України та іноземним постачальником, про невідповідність цінових показників товару предмету - імпорту відомостям прайс-листів чи будь-яких аналогічних документів виробника товару тощо.

Застосування субєктом владних повноважень під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості ціни товару у межах інших поставок за відомостями спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України суд у даному конкретному випадку вважає необґрунтованим, позаяк самі по собі відомості згаданої системи не містять жодних параметрів, об`єктивно необхідних для формування вичерпного управлінського судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність товарів.

Потрібні для такого судження характеристики товару можуть бути з`ясовані лише у спосіб порівняння змісту поданих до митного оформлення документів з документами про властивості раніше імпортованого товару.

Проте, у спірних правовідносинах, як з`ясовано судом, Митницею такого порівняння зроблено не було.

До суду документів, котрі б висвітлювали характеристики імпортованого позивачем товару та товару, митна вартість якого була взята митницею за зразок для обчислення, а також істотні умови поставки товару відповідачем - суб"єктом владних повноважень подано не було.

Між тим, у силу правового висновку Верховного Суду від 17.01.2022р. у справі №520/2000/19: 1) обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті; 2) декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 Митного кодексу України; 3) контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає контролюючому органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару; 4) сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено; 5) повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх передбачених статтею 53 Митного кодексу України документів; 6) ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації (постанова Верховного Суду від 27.03.2020р. у справі №540/2605/18, постанова Верховного Суду від 06.05.2020р. у справі №140/1713/19); 7) у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу - рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей, визначених частиною другою статті 55 Митного кодексу України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як: за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, за резервним методом (постанова Верховного Суду у постанові від 05.02.2019р. у справі №816/1199/15-a).

Також, у силу правового висновку Верховного Суду від 13.01.2022р. у справі №520/11061/2020: 1) недоведення ознак подібності товарів та умов імпорту не дозволяє прирівнювати показники митної вартості таких товарів, що узгоджується із висновками постанови Верховного Суду від 21.08.2018р. у справі №804/1755/17 та від 25.05.2021р. у справі №520/10386/2020; 2) резервний метод повинен ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях і це обґрунтування повинне бути підтвердженим в рішенні про коригування митної вартості; 3) до кола юридично значимих факторів належать як обчислення митної вартості окремої одиниці товару, так і обчислення митної вартості одного кілограма товару; 4) наявність певних незначних недоліків (технічних помилок, розбіжностей) у документах, наданих на підтвердження митної вартості товару, не повинно розцінюватись як обставина, яка виключає можливість врахування таких документів для митного оформлення товару, та не є самостійною підставою для висновку про недостовірність усієї інформації, що у них міститься, якщо за результатами дослідження інших даних у наданих декларантом документах, можна достовірно визначити митну вартість товару; 5) суб`єкт владних повноважень, як учасник процесу, безперечно, має право наводити відповідні аргументи й надавати наявні у його розпорядженні докази на їх спростування, і такі докази повинні отримати правову оцінку під час судового розгляду справи, однак ці аргументи повинні бути наведені у спірному рішенні та бути покладені в його основу суб`єктом владних повноважень, натомість - використання суб`єктом владних повноважень цих аргументів виключно у ході розгляду справи не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України.

А відтак, висновок митниці про можливість визначення митної вартості оцінюваних товарів на рівні митної вартості раніше імпортованого товару є недоведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України через відсутність доказів відповідності оцінюваних товарів раніше імпортованим.

Усі інші виявлені Митницею розбіжності у поданих до митного оформлення у обсязі матеріалів первісної ВМД документів за джерелом походження та характером відомостей у даному конкретному випадку не здатні виправдати автоматичне застосування Митницею у спірних правовідносинах показника одиниці митної вартості товару за МД від 24.04.2023 № 23UA204060003184U8 (товар № 1).

Окремо суд зауважує, що за визначенням ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У розумінні ч.4 ст.58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Отже, законодавцем запроваджено спеціальна кваліфікуюча ознака для визначення митної вартості товару предмету імпорту, а саме: мета зовнішньоекономічної угоди у вигляді експорту товару до України.

Тому, зважаючи на доктринальне тлумачення змісту ст.67 Конституції України в частині податкового обов`язку особи, а також судову доктрину превалювання суті господарської операції над формою документів та судову доктрину розумної обґрунтованості податкової вигоди, суд вважає, що у разі вимушеного або штучного залучення платником податків резидентом України до ланцюга поставки товару третіх сторонніх осіб у якості митної вартості товару слід кваліфікувати дійсну (справжню) ціну продажу товару саме виробником, а не стороною зовнішньоекономічної угоди - нерезидентом-продавцем.

Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, а до кола згаданих документів належать: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Положеннями ч.ч.1 і 2 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, а контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

З наведеної норми кодексу слідує, що виникнення сумніву митного органу у правильності самостійно обчисленого платником або в інтересах платника декларантом показника митної вартості може бути спричинено: 1) виявленням таких розбіжностей у поданих документах, котрі об`єктивно здатні вплинути на митну вартість; 2) виявленням ознак підробки документів; 3) виявленням відсутності відомостей на підтвердження складових митної вартості товарів чи ціни товару.

У силу п.6 ч.3 ст.53 Митного кодексу України ці сумніви митного органу можуть бути усунуті документами від виробника товару, а саме: каталогами виробника товару, специфікаціями виробника товару, прейскурантами виробника товару, прайс-листами виробника товару.

Також у силу п.7 ч.3 ст.53 Митного кодексу України ці сумніви митного органу можуть бути усунуті копією митної декларації країни відправлення.

Окрім того, у силу п.8 ч.3 ст.53 Митного кодексу України ці сумніви митного органу можуть бути усунуті інформацією біржових організацій про вартість товару.

З огляду на приписи наведених норм кодексу, а також зміст ч.9 ст.58 Митного кодексу України, де указано, що розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню, суд доходить до переконання про те, що у разі здійснення господарських операцій з імпорту в Україну товару показник його митної вартості не може бути нижчим за ціну продажу цього ж самого товару виробником, позаяк у протилежному випадку особа отримує безпідставну податкову вигоду.

Разом із тим, у ході розгляду справи судом достеменно з`ясовано, що відповідач-суб`єкт владних повноважень під час вчинення власного управлінського волевиявлення з приводу обчислення митної вартості товару використав відомості ВМД, за якою було здійснено імпорт іншого товару, ніж у випадку заявника.

Тому суд підкреслює, що доказів реалізації заявником у спірних правовідносинах наміру на безпідставне отримання податкової вигоди у спосіб штучного заниження митної вартості товару відповідач-суб`єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не здобув, оскаржені правові акти індивідуальної дії такими мотивами не обґрунтовував.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Так, відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що зміст та характер обраних владним суб`єктом - Київською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України юридичних та фактичних мотивів прийняття оскарженого рішення про коригування митної вартості, а також обсяг наявних у розпорядженні цього суб"єкта владних повноважень на момент вчинення управлінського волевиявлення доказів, не дозволяє визнати це волевиявлення правильним та обґрунтованим, позаяк на вимогу суду Товариством подані документи, котрі підтверджуються істотну/суттєву відмінність в умовах поставки, зокрема, за обсягом партії товарів.

Водночас із цим, ч.7 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

У ході розгляду справи субєктом владних повноважень - - Київською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України за правилами ч.2 ст.77, ч.3 ст.79, ч.4 ст.162 КАС України не було доведено юридичної обґрунтованості власного судження про обчислення митної вартості товару за первісно поданою заявником до митного оформлення ВМД із використанням показника одиниці митної вартості товару за іншою ВМД іншого субєкта господарювання, за якою здійснювався імпорт до України товару іншого виробника на нез"ясованих органом митного контролю умовах.

На виконання приписів ч.4 ст.9 та ст.80 КАС України судом за власною ініціативою не виявлено ознак існування доказів прагнення/наміру заявника на отримання у спірних правовідносинах безпідставної податкової вигоди, оскаржені рішення Митниці такими доводами неумотивовані.

Тому оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт - - Київська митниця як відокремлений підрозділ Державної митної служби України при виданні рішень за поданою заявником митною декларацією не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини події з`ясував неповно, діяння приватної особи кваліфікував неправильно, кола усіх юридично значимих факторів не визначив, не оцінив, до уваги не взяв, унаслідок чого реально вчинені управлінські волевиявлення не узгоджується ані із змістом нормативного регламентування, ані з фактичними дійсними обставинами спірних правовідносин.

Водночас із цим, судом у ході розгляду справи достеменно з`ясовано, що заявник оскаржує рішення Київської митниці Держмитслужби, а не Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, тобто неіснуючі рішення суб"єкта владних повноважень.

Відсутність оскаржених рішень суб"єкта владних повноважень як реально існуючої фізичної речі матеріального світу є підставою для відмови у позові.

Тому суду належить застосувати положення ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позову і надати праву заявника захист у спосіб, що сформульований у резолютивній частині даного судового акту.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував усі існуючі юридичні механізми з`ясування об`єктивної істини.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Оскільки суб`єкт владних повноважень у порядку ч.2 ст.77 КАС України не довів подібності умов імпорту товарів за спірною митною декларацією з товарами за використаною митним органом декларацією, за якими існує явна та очевидна неспівставність умов поставки в частині виробника товару, то правомірність вчиненого суб`єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу коригування митної вартості товару слід визнати недоведеною.

При цьому, оскільки оскаржена Картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення була видана на виконання оскарженого Рішення про коригування митної вартості товарів, то скасуванню підлягають обидва перелічені правові акти індивідуальної дії.

Стосовно обставин подання заявником нової митної декларації замість раніше первісно поданої суд зазначає, що з огляду на відсутність саме у приписах Митного кодексу України однозначно сформульованих застережень про зворотнє, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли відображення суб`єктом господарювання у вантажній митній декларації реквізитів відповідного рішення органу митного контролю про коригування митної вартості товару за первісно поданою цим ж субєктом господарювання вантажною митною декларацією доводить об`єктивну вимушеність вчинку із подальшого декларування митної вартості товару за показниками прийнятого органом митного контролю рішення про коригування митної вартості і не позбавляє особу права на оскарження такого рішення про коригування митної вартості.

Решта аргументів учасників спору детальної окремої оцінки не потребує, позаяк стосується обставин, котрі у даному конкретному випадку не мають юридичного значення для правильного розв`язання спору по суті та посилань на висновки постанов Верховного Суду, котрі є не релевантними відносно даного конкретного спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Так, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір підлягав сплаті у розмірі 6.799,78 грн, проте позивачем було сплачено 7.963,20 грн.

Суд роз"яснює, що суми судового збору, зайво сплачені позивачем при поданні позовної заяви, можуть бути повернуті за заявою позивача.

Вирішуючи питання з приводу розподілу судових витрат в частині видатків на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.

Так, згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, вимушеності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134 та ч.9 ст.139 КАС України.

Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та на неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов`язаністю витрат з розглядом справи (тобто об"єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв`язання спору; 10) висловленою з даного приводу правовою позицією відповідача.

При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі №910/12876/19: 1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); 2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022р. у справі №380/3142/20: 1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором; 2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо; 3) Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат; 4) у силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; 5) Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; 6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, але суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу будь-якого (у тому числі і фіксованого) розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження відповідача обов`язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.

Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником було надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер серії АХ №1069476, Договiр №17.11/23 про надання правової допомоги від 17.11.2023р., платіжна інструкція від " 17 " листопада 2023 р. N 1436 про оплату послуг адвоката у розмірі 15.000,00 грн, розрахунок винагороди за Договором №17.11/23 вiд 17.11.2023 року.

Відповідно до розрахунку винагороди за Договором №17.11/23 вiд 17.11.2023 року адвокатом надано такий перелік послуг: консультацiя щодо застосування цивiльного, господарського, законодавства пiд час виконання договiрних зобов`язань, з аналiзом документів - 2500,00 грн, пiдготовка позовної заяви про скасування рiшення державного органу - 4000,00 грн, участь у судi першої інстанції з розгляду справи в порядку КАСУ - 8500,00 грн, всього - 15000,00 грн.

У відзиві на позов відповідач заперечував проти стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15.000,00 грн та зазначив, що даний спір є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався судом в спрощеному провадженні; за умови наявності усталеної судової практики Верховного Суду із даного питання, обсяг доданих доказів до позову на підтвердження правової позиції є незначними і не потребує значного часу для їх збирання (оскаржується лише одне 1 рішення про визначення митної вартості товару), а тому витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зважає, що майновий інтерес заявника у межах даного спору у грошовому виразі складає - 387.681,09 грн., тобто розмір митних платежів, які підлягали сплаті зі скоригованої митної вартості товарів.

Спір не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскарженого рішення; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень. Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 15.000,00грн. є неспівмірним з обставинами даного конкретного спору.

Підсумовуючи викладені вище міркування та враховуючи заперечення відповідача, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі - 6.000,00грн.

Однак, з огляду на результат вирішення даного спору (яким є відмова у позові через заявлення вимоги про оскарження неіснуючих рішень суб"єкта владних повноважень - Київської митниці Держмитслужби) судові витрати належить залишити за позивачем.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; у достатньому обсязі виклав власні судження з приводу тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та юридичної оцінки обставин спору та аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Клопотання Київської митниці від 15.01.2024р. про заміну відповідача - залишити без задоволення.

Позов - залишити без задоволення.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (ідентифікаційний код - 43997555) про коригування митної вартості товарів № UA100060/2023/000077/2 від 17.10.2023.

Визнати протиправною та скасувати Картку відмови Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (ідентифікаційний код - 43997555) в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100060/2023/000802 від 17.10.2023.

Судові витрати залишити за позивачем.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко