Постанова

від 28.02.2024 по справі 926/2686/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2024 р. Справа №926/2686/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівІ.Б. Малех

О.І. Матущака,

секретар судового засідання Лагутін В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Буковинської єпархії Української православної церкви села Коровія Чернівецького (Глибоцького) району Чернівецької області» б/н від 29.11.2023 (вх. № 01-05/3677/23 від 04.12.2023)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 07.11.2023 (повний текст рішення складено 13.11.2023, м. Чернівці, суддя М.О. Гурин)

у справі № 926/2686/23

за позовом: Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Буковинської єпархії Української православної церкви села Коровія Чернівецького (Глибоцького) району Чернівецької області», село Коровія Чернівецького району Чернівецької області

до відповідача: Чернівецької міської ради, м. Чернівці

про визнання протиправним та скасування пункту 21 рішення 32 сесії VIII скликання Чернівецької міської ради № 1177 від 27.04.2023.

\за участю представників:

від позивача: Черкез М.І.

від відповідача: Юзьків М.І.

ВСТАНОВИВ:

Релігійна організація «Релігійна громада парафія на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Буковинської єпархії Української православної церкви села Коровія Чернівецького (Глибоцького) району Чернівецької області» звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради в якій просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 21 Рішення 32 сесії VIII скликання Чернівецької міської ради №1177 від 27.04.2023 про припинення права постійного користування релігійній організації «Релігійна громада парафія на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Буковинської єпархії Української православної церкви села Коровія Чернівецького (Глибоцького) району Чернівецької області» земельною ділянкою за адресою село Коровія Чернівецького (Глибоцького) району Чернівецької області площею 0,5654 га (кадастровий номер 7321082700:01:005:0806) для будівництва та обслуговування будівель, громадських та релігійних організацій відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04.04.2023 №328008203.

Позов обґрунтовується порушенням відповідачем норм Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 07.11.2023 у задоволенні позову релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Буковинської єпархії Української православної церкви села Коровія Чернівецького (Глибоцького) району Чернівецької області» до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення органу місцевого самоврядування відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивач обрав невірний спосіб захисту свого порушеного права, відтак позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Не погодившись з даним рішенням суду Релігійна організація «Релігійна громада парафія на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Буковинської єпархії Української православної церкви села Коровія Чернівецького (Глибоцького) району Чернівецької області» подала апеляційну скаргу б/н від 29.11.2023 (вх. № 01-05/3677/23 від 04.12.2023) , в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 07.11.2023, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку апелянта оскаржуване рішення ухвалено з грубим порушенням законних прав і інтересів позивача, в результаті недотриманя норм процесуального і матеріального права.

Зокрема апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано, що предмет спору у даній справі є матеріально правові вимоги позивача про визнання протиправним рішення відповідача, яким було припинено попереднє рішення, яким надано позивачу права користування земельною ділянкою.

В апеляційній скарзі позивач також вказує, що судом першої інстанції залишено поза увагою, положення цивільного законодавства, а саме частину 1 та 4 статті 11 ЦК та не підано аналізу те, що відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу.

Разом з тим, на думку апелянта, місцевий господарський суд не дослідив всіх обставин справи та не надав їм правову оцінку.

У судове засідання 28.02.2024 з`явився представник позивача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.

У судове засідання 28.02.2024 з`явився представник відповідача, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

До спірних правовідносин не застосовуються положення статті 20 Господарського кодексу України, оскільки відповідно до частини першої статті 4 цього Кодексу предметом його регулювання не є земельні правовідносини. У цьому контексті у пункті 52 постанови від 16.02.2021 у справі № 921/530/18 Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок стосовно нерозповсюдження положень Господарського кодексу України на земельні відносини.

За частинами першою та другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 Суд надав правовий висновок стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання.

Відтак, судовий захист це дії з попередження, припинення порушення прав або відновлення порушених прав.

Поряд з цим, попередньо суд вказав, що за статтями 152, 155 Земельного кодексу України способом захисту у випадку порушення прав та інтересів у земельних правовідносинах прийняттям органом місцевого самоврядування акту є визнання його «недійсним».

Втім, позивач заявив вимоги про «визнання протиправним та скасування» акту у певних частинах. Це не відповідає наведеному способу захисту. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визнання акту «недійсним», як похідного слова від «недійсний», не є тотожним або синонімом слів «незаконний», «протиправний» або «такий, що підлягає скасуванню» у праворегулюванні, оскільки використання певних правових наслідків (як способів захисту) повинне узгоджуватися із юридичними нормами, котрі підлягають застосуванню при урегулюванні правовідносин, а не довільному застосуванню тих чи інших слів української мови, у тому числі способів захисту, які передбачені різними галузями права.

Такий спосіб захисту як «визнання протиправним та скасування» правового акта, що порушує право власності, інше речове право передбачений Цивільним кодексом України. Зокрема, за статтями 21, 393 (з урахуванням статті 396) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, нормативно-правовий акт, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, права власності, інше речове право.

Натомість Земельний кодекс України застосовує інше формулювання способу захисту (яке попередньо вже наведене) та яке відрізняється від способу, встановленого Цивільним кодексом України.

Колегія суддів погоджується, що предметом земельного права є певна група суспільних відносин, що виникають у зв`язку з розподілом, використанням та охороною земель і регулюються нормами земельного права. Відтак, спеціальним законом з визначення способів захисту порушених прав прийняттям незаконного правового акта є положення статті 152 Земельного кодексу України.

Положеннями статті 5 Господарського процесуального кодексу України захист порушених прав повинен відбуватися у певний спосіб, який визначений законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 Суд надав правовий висновок стосовно правильності обрання належного способу захисту та вказав наступне:

«6.5. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

6.6. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

6.7. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.»

Частина перша статті 162 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої цієї ж статті позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Обов`язком позивача є самостійне визначення позовних вимог з наведенням правильного та ефективного способу захисту.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач обрав невірний спосіб захисту свого порушеного права, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд критично оцінює твердження апелянта про те, що суд не надав правову оцінку на всі твердження позивача, так як Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)».

Враховуючи вищевикладене та наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши обставини, які мають значення для справи, колегія суддів вказує, що за наслідками апеляційного перегляду доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, наведених в рішенні господарського суду Чернівецької області від 07.11.2023 року у справі №926/2686/23.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 86, 197, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Буковинської єпархії Української православної церкви села Коровія Чернівецького (Глибоцького) району Чернівецької області» б/н від 29.11.2023 (вх. № 01-05/3677/23 від 04.12.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 07.11.2023 у справі № 926/2686/23 залишити без змін.

3.Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 11.03.2024.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяІ.Б. Малех

Суддя О.І. Матущак