Постанова

від 26.02.2024 по справі 910/14059/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2024 р. Справа№ 910/14059/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,

за участю представників:

від позивача - представник не прибув,

від відповідача - Галабудський І.І.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/14059/23 (суддя Балац С.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУДВІЛ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" про стягнення 405.557,75 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГУДВІЛ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" (далі - відповідач) про стягнення 405.557,75 грн., з яких: 87.562,83 грн. - 3 % річних та 317.994,92 грн. - інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем судового рішення про стягнення грошових коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/14059/23 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 87.562 (вісімдесят сім тисяч п`ятсот шістдесят дві) грн. 83 коп., інфляційні втрати в сумі 317.994 (триста сімнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) грн. 92 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 6.083 (шість тисяч вісімдесят три) грн. 37 коп.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з наявності підстав для стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи неможливість виконання свого грошового зобов`язання перед позивачем, апелянт посилається військову агресію Російської Федерації проти України, відсутність грошових коштів, а також вказує про необхідність зменшення розміру 3% річних та інфляційних, з посиланням при цьому на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Позивач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить довідка про доставку електронного документа (ухвали суду про призначення справи до розгляду на 26.02.2024) до його електронного кабінету.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов`язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення позивача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, з огляду на наявність викладеної позиції у відзиві на апеляційну скаргу, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

30.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гудвіл" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс" (далі - відповідач, покупець) був укладений Договір поставки №040121МТЛ, відповідно до якого постачальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність покупця металопродукцію (далі - товар), а покупець зобов`язувався своєчасно прийняти товар і здійснити його оплату на умовах цього Договору.

На підставі товарно-транспортних накладних № 131 від 17.01.2022, № 126 від 17.01.2022, № 176 від 17.01.2022, № 310 від 22.01.2022, № 327 від 24.01.2022, №365 від 25.01.2022, № 331 від 24.01.2022, № 821 від 14.02.2022, № 875 від 15.02.2022 та № 874 від 15.02.2022 позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 3 957 336,42 грн.

Відповідачем були здійснені наступні часткові оплати по Договору, що підтверджується витягами з банківських виписок з рахунку позивача, а саме:

- оплата за метал по договору № 040121МТЛ від 30.12.2021 згідно рах.№ 229 від 14.01.2022. В т.ч. ПДВ 1 530,68 грн. на суму 9 184,08 грн. від 08.02.2022;

- оплата за метал по договору № 040121МТЛ від 30.12.2021 згідно рах.№ 448 від 21.01.2022. В т.ч. ПДВ 90 307,20 грн. на суму 541 843,20 грн. від 15.02.2022;

- оплата за метал по договору № 040121МТЛ від 30.12.2021 згідно рах.№ 449 від 21.01.2022. В т.ч. ПДВ 99 227,52 грн. на суму 595 365,12 грн. від 17.02.2022.

Відповідач був зобов`язаний оплатити отриманий Товар у вказані строки, згідно видаткових накладних, а саме:

- за видатковою накладною № 310 від 22.01.2022 - до 10.02.2022 включно;

- за видатковими накладними № 327 від 24.01.2022, №331 від 24.01.2022 - до 11.02.2022 включно;

- за видатковою накладною № 365 від 25.01.2022 - до 14.02.2022 включно;

- за видатковою накладною № 821 від 14.02.2022 - до 04.03.2022 включно;

- за видатковими накладними № 874 від 15.02.2022, №875 від 15.02.2022 - до 07.03.2022 включно.

Відповідачем оплати здійснювались частково та з простроченням, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 2 810 944,02 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.03.2023 у справі №910/7412/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023, позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 810 944 (два мільйони вісімсот десять тисяч дев`ятсот сорок чотири) грн. 02 коп. - основного боргу, 38 260 (тридцять вісім тисяч двісті шістдесят) грн. 61 коп. - 3% річних, 432 966 (чотириста тридцять дві тисячі дев`ятсот шістдесят шість) грн. 02 коп. - інфляційних втрат та 49 232 (сорок дев`ять тисяч двісті тридцять дві) грн. 56 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, наведені вище обставини, встановлені у рішенні Господарського суду м. Києва від 01.03.2023 у справі №910/7412/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023, не потребують повторного доведення при розгляді даної справи.

Враховуючи тривале невиконання відповідачем рішення суду у справі №910/7412/22 позивач звернувся до суду із позовними вимогами про стягнення з відповідача 405.557,75 грн., з яких: 87.562,83 грн. - 3 % річних та 317.994,92 грн. - інфляційних втрат, нарахованих за період з 03.08.2022 по 16.08.2023.

Як вже вказувалося, місцевим господарським судом вказані вимоги задоволено.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Предметом позову у цій справі є стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення про стягнення грошових коштів.

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Кінцевою датою розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених у справі №910/7412/22 є 02.08.2022.

Рішення господарського суду м. Києва від 01.03.2023 у справі № 910/7412/22 виконане відповідачем лише 17.08.2023.

Враховуючи викладене, висновок місцевого господарського суду в частині обґрунтованості вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 87.562,83 грн. та інфляційних втрат в сумі 317.994,92 грн. визнається колегією суддів правильним.

Стосовно посилань апелянта на військову агресію Російської Федерації проти України в обґрунтування підстав неможливості виконання свого грошового зобов`язання перед позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Тобто, в даному випадку сторона повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Колегія суддів враховує, що строк оплати відповідачем отриманого товару по трьом з п`яти накладних настав ще до введення військового стану, а тому посилання на військову агресію, як на підставу неможливості виконання грошового зобов`язання є необґрунтованими.

Відтак, одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Доказів форс-мажорних обставин, що призвели до невиконання договірних зобов`язань не надано.

Введення в Україні воєнного стану, складне фінансове становище заявника, відсутність достатніх коштів, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, на переконання суду не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Стосовно доводів скаржника про необхідність зменшення розміру 3% річних та інфляційних, з посиланням при цьому на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, слід зазначити наступне.

Так, у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Так, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.

При цьому, Велика Палата у справі № 902/417/18 виходила з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.

Водночас у справі, яка переглядається, відсотки річних було стягнуто у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %. Також, суд апеляційної інстанції не встановив відповідних до справи № 902/417/18 обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних (40 і 96 % річних).

Колегія суддів вважає помилковим висновок скаржника щодо наявності підстав для зменшення розміру 3 % річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір задоволених відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), наведені відповідачем доводи не можуть бути підставою для зменшення розміру 3 % річних без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин.

Одночасно, колегією суддів враховується те, що відповідачем до суду першої інстанції відповідна заява про зменшення розміру нарахувань не подавалася.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/14059/23 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 11.03.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

М.А. Руденко