Постанова

від 06.03.2024 по справі 686/26804/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 686/26804/21

провадження № 61-10552св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа Банк» (тепер - Акціонерне товариство «СЕНС БАНК»), ОСОБА_2 , приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Папка Тетяна Віталіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа Банк» (тепер - Акціонерне товариство «СЕНС БАНК»), ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Папки Тетяни Віталіївни про визнання іпотечного договору недійсним, скасування та виключення з реєстрів записів

за касаційною скаргою адвоката Савченко Оксани Володимирівни як представника ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2022 року у складі судді Павловської А. А., додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2022 року у складі судді Павловської А. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним іпотечний договір, укладений 14 січня 2008 року між ОСОБА_3 і Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк), посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Папкою Т. В. за № 158; скасувати та виключити з Державного реєстру іпотек записи про реєстрацію обтяження у вигляді іпотеки № 17841168, № 17838681, № 17058837, № 17053845, внесені на підставі іпотечного договору, укладеного між банком і ОСОБА_3 14 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Папкою Т. В. за № 158; скасувати та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про реєстрацію обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно № 17841120, № 17838472, № 17058810, № 17053964, внесені на підставі іпотечного договору, укладеного між банком і ОСОБА_3 14 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Папкою Т. В. за № 158.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що рішенням суду від 15 травня 2014 року поділено спільне майно його та ОСОБА_3 , визнано за ним право власності на 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 ; право власності на 1/2 частки переобладнаної частини житлового будинку під продовольчий магазин та мінікафе на АДРЕСА_1 ; право власності на 1/2 частки земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , площею 0,1337 га, з яких 0,1 га передано для обслуговування житлового будинку, а 0,034 га - для ведення особистого підсобного господарства.

14 січня 2008 року між банком і ОСОБА_3 укладено іпотечний договір (далі - договір іпотеки), на підставі якого до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесені відповідні записи про реєстрацію обтяження об`єктів:

земельної ділянки, кадастровий номер 6810100000:14:002:0039, площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) -запис про іпотеку № 17841168 та про реєстрацію обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно № 17841120;

земельної ділянки, кадастровий номер 6810100000:14:002:0040, площею 0,0337 га, ведення особистого селянського господарства -запис про іпотеку № 17838681 та про реєстрацію обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно № 17838472;

переобладнана частина житлового будинку під продовольчий магазин та міні-кафе, загальною площею 42,7 кв. м - запис про іпотеку № 17058837 та про реєстрацію обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно № 17058810;

житловий будинок, загальною площею 197,8 кв. м - запис про іпотеку № 17053845 та про реєстрацію обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно № 17053964.

Всупереч тому, що вказані об`єкти нерухомого майна належали ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, ОСОБА_3 уклала іпотечний договір, предметом якого вони є, за відсутності згоди ОСОБА_1 , що є грубим порушенням права власності позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 12 травня 2022 року в позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Папки Т. В. про визнання іпотечного договору недійсним та скасування записів відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що недобросовісність співвласника майна при його переданні в іпотеку не встановлена; на дату укладення оспорюваного правочину вони не перебували в зареєстрованому шлюбі, і тому у нотаріуса не було обов`язку з відібрання письмової згоди другого із подружжя на передання нерухомого майна в іпотеку. У зв`язку з недоведеністю позовних вимог немає підстав для застосування позовної даності, про застосування якої просив банк. Оскільки решта вимог є похідними від вимоги про визнання іпотечного договору недійсним, тому немає підстав для їх задоволення.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області додатковим рішенням від 13 липня 2022 року в позовних вимогах ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Папки Т. В. про виключення з Державного реєстру іпотек записів про реєстрацію обтяження у вигляді іпотеки № 17841168, № 17838681, № 17058837, № 17053845, внесених на підставі іпотечного договору, укладеного між банком і ОСОБА_3 14 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Папкою Т. В. за № 158, та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записів про реєстрацію обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно № 17841120, № 17838472, № 17058810, № 17053964, внесених на підставі іпотечного договору, укладеного між банком і ОСОБА_3 14 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Папкою Т. В. за № 158, відмовив.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони надавали докази і пояснення щодо всіх вказаних у позовній заяві вимог, проте частина вимог позовної заяви не були відображені в резолютивній частині при ухваленні рішення по суті спору.Враховуючи, що в позові відмовлено повністю, тому в кожній із позовних вимог, заявлених позивачем, відмовлено також в повному обсязі. Підставою для відмови у виключенні зазначених позивачем записів з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є те, що ці вимоги є похідними від вимоги про визнання іпотечного договору недійсним.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Хмельницький апеляційний суд постановою від 05 жовтня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2022 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2022 року змінив, виклавши їх мотивувальні частини в редакції постанови апеляційного суду.

Постанова апеляційного суду мотивована доведеністю заявлених вимог, адже ОСОБА_1 не надавав ОСОБА_3 згоди на передання спірного майна, яке є їх спільним сумісним майном, банку в іпотеку. Однак висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є по суті правильними, адже позов задоволенню не підлягає з підстав недотримання позовної давності, про застосування якої просив банк.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 26 жовтня 2022 року, адвокат Савченко О. В. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2022 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/8645/14, від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17, від 22 грудня 2021 року у справі № 640/12203/18.

На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Всупереч тому, що спірні об`єкти нерухомого майна, розташовані на АДРЕСА_1 , на час передання їх в іпотеку банку належали ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, що встановлено рішенням суду, ОСОБА_3 уклала з банком оспорюваний договір іпотеки за відсутності на те згоди ОСОБА_1 , що свідчить про порушення права власності позивача на це майно та є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.

30 листопада 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив банку на касаційну скаргу, який мотивований тим, що рішення судів є законними і обґрунтованими, оскільки немає доказів недобросовісності дій сторін оспорюваного договору іпотеки, а тому немає й підстав для визнання такого договору недійсним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 листопада 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22 цс 20).

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 травня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») і ОСОБА_5 укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 880/123-НКЛМ3.

26 червня, 10 липня, 03 серпня, 25 вересня 2006 року, 14 січня і 06 листопада 2008 року між банком і ОСОБА_5 укладені додаткові договори до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 880/123-НКЛМ3.

21 жовтня 2008 року між банком і ОСОБА_5 укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору надання не відновлювальної кредитної лінії № 880/123-НКЛМ3.

14 січня 2008 року між банком і ОСОБА_5 укладено: договір відновлювальної кредитної лінії № 880/8-ВКЛ2, за яким кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання; максимальний ліміт заборгованості позичальника за кредитом в сумі 250 000,00 грн, та додатковий договір № 1 до договору кредиту № 880/174-302РК78 від 31 травня 2007 року.

14 січня 2008 року між банком і ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю на забезпечення виконання зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії від 14 січня 2008 року № 880/8-ВКЛ2, договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 11 травня 2006 року № 880/123-НКЛМ3, договором кредиту від 31 травня 2007 року № 880/174-302РК78, укладеними між іпотекодержателем та іпотекодавцем, таке майно: житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 197,8 кв. м; переобладнану частину житлового будинку під продовольчий магазин та надвірні побудови до нього (два цегляні сараї) на АДРЕСА_1 , загальною площею 42,7 кв. м; земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, площею 0,0337 га на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, загальною площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 .

Згідно із заявою ОСОБА_5 від 14 січня 2008 року, адресованою приватному нотаріусу Папці Т. В., на момент укладення договору іпотеки земельних ділянок на АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі з іншими особами, які можуть мати право власності на ці земельні ділянки, однією сім`єю на момент набуття права власності на ці земельні ділянки не проживала (у фактичних шлюбних відносинах не знаходилася), ці земельні ділянки є її особистою власністю, інші члени сім`ї участі у придбані земельних ділянок, як власною працею, так і грошима не брали, земельні ділянки належать виключно їй на праві власності.

Згідно із заявою ОСОБА_5 від 14 січня 2008 року, поданою приватному нотаріусу Папці Т. В., вона повідомляє про те, що на момент укладення договору іпотеки будинку АДРЕСА_1 неповнолітніх дітей не має, та стверджує, що жодна дитина віком до 18 років не має права власності або права користування вищевказаним нерухомим майном.

ОСОБА_5 проживає на АДРЕСА_1 , її сім`я складається з 4 осіб: ОСОБА_1 (чоловік), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_7 (дочка) (довідка ТОВ «Фірма «ЖЕК-1» від 18 грудня 2007 року № 420).

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2014 року у справі № 686/3430/14-ц за заявою ОСОБА_3 за участю заінтересованої особи ОСОБА_1 , що набрало законної сили 08 квітня 2014 року, встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_1 в період з 01 травня 1992 року до 18 лютого 2014 року. Також цим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 04 листопада 1978 року, 08 квітня 1992 року шлюб між ними було розірвано.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2014 року у справі № 686/8253/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, щодо набрало законної сили 27 травня 2014 року, визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_3 право власності по 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 ; право власності по 1/2 частини переобладнаної частини житлового будинку під продовольчий магазин та мінікафе на АДРЕСА_1 ; право власності по 1/2 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,1337 га, з яких 0,1 га передано для обслуговування житлового будинку, а 0,034 га - для ведення особистого підсобного господарства.

18 жовтня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на 1/2 частки вказаного майна.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з частиною першою статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном згідно із частиною першою статті 319 ЦК України. Однак розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частини перша та друга статті 369 ЦК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 СК України).

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним зі співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц звернула увагу на те, що від встановленої судом наявності чи відсутності певної обставини може залежати висновок суду про визнання договору недійсним чи про відмову в такому позові. При цьому наявність підстав для визнання того чи іншого правочину недійсним суд встановлює на момент вчинення цього правочину. Отже, суд завжди встановлює обставини, з якими може пов`язуватися недійсність правочину, станом на минуле.

Якщо закон пов`язує недійсність правочину з певними обставинами, то визначальним є з`ясування наявності чи відсутності таких обставин на момент вчинення цього правочину. Момент набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено наявність таких обставин, значення не має. Водночас із набранням законної сили судовим рішенням, яким встановлені певні обставини, таке судове рішення є преюдиціальним, і в майбутньому в інших справах сторони звільняються від доказування цих обставин, якщо виконані умови, передбачені частиною четвертою статті 82 ЦПК України.

Встановлення судом обставин, які свідчать про проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, саме по собі не впливає на дійсність договору, який був укладений як до, так і після набрання законної сили таким судовим рішенням, але від наявності таких обставин на момент укладення договору може залежати вирішення спору про недійсність договору.

Факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю не пов`язаний з набранням законної сили рішенням суду, у якому встановлені відповідні обставини, а існує об`єктивно. Встановлення належності майна на праві спільної сумісної власності також не пов`язане з набранням законної сили рішенням суду, оскільки таке право виникає в силу закону, а не внаслідок ухвалення судового рішення.

Сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцева набувачка - контрагент за таким договором діяли недобросовісно. Зокрема що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Зазначеного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (пункт 96).

Суди встановили, що на час укладення оспорюваного договору іпотеки ОСОБА_3 у шлюбі не перебувала.

В день укладення договору іпотеки ОСОБА_3 надала приватному нотаріусу заяви, в яких повідомила, що на момент укладення договору іпотеки земельних ділянок в зареєстрованому шлюбі з іншими особами, які можуть мати право власності на ці земельні ділянки, однією сім`єю на момент набуття права власності на ці земельні ділянки не проживала (у фактичних шлюбних відносинах не знаходилася), ці земельні ділянки є її особистою власністю, інші члени сім`ї участі у їх придбанні, як власною працею, так і грошима не брали, земельні ділянки належать виключно їй на праві власності. На момент укладення договору іпотеки будинку АДРЕСА_1 неповнолітніх дітей не має. Стверджувала, що жодна дитина віком до 18 років не має права власності або права користування вказаним нерухомим майном. Зі змістом статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» ознайомлена.

Наведене свідчить, що на час укладення договору іпотеки 14 січня 2008 року банк не знав і не міг знати про те, що спірне майно належить на праві спільної сумісної власності позивачу та ОСОБА_3 , і що він не надав згоди на укладення цього договору. Факт проживання їх однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 травня 1992 року до 18 лютого 2014 року та визнання спільною сумісною власністю переданого в іпотеку майна суд встановив лише в 2014 році.

Ураховуючи наведене, немає правових підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним договору іпотеки.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув та дійшов помилкових висновків, що сама по собі відсутність згоди ОСОБА_1 як співвласника майна, що є предметом іпотечного договору, на розпорядження ОСОБА_2 цим майном є підставою для визнання цього договору недійсним. При цьому апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову зазначивши інші підстави для відмови - пропуск позовної давності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки по суті заявлених вимог, проте помилився щодо мотивів такого рішення. Тому рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки немає підстав для задоволення вимоги про визнання договору іпотеки недійсним, тому немає і підстав для скасування та виключення відповідних записів.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника в касаційній скарзі на незастосування судом висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, оскільки у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від указаного висновку та зазначила, що «укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати; рішення та додаткове рішення суду першої інстанції змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Савченко Оксани Володимирівни як представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року скасувати.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2022 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов