Постанова

від 06.03.2024 по справі 343/455/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 березня 2024 року

м. Київ

справа № 343/455/23

провадження № 51-7502км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженої ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузасудженої ОСОБА_7 на вирокДолинського районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, жительки АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимої,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Долинського районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, та їй призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком, ОСОБА_7 , маючи не зняту і не погашену в установленому законом порядку судимість за ст. 185 КК, під час дії воєнного стану на території України, 28 січня 2023 року близько 13:30, перебуваючи у приміщенні магазину « Галя Балувана », розташованого за адресою: просп. Незалежності, 4, м. Долина, Калуський район, Івано-Франківська область , де здійснює господарську діяльність ТзОВ «Як у мами», з корисливою метою та умислом підійшла до столу, де були розміщені ваги і розрахункове обладнання та доступ до якого з тильної від торгового залу сторони був вільний, відчинила шухляду, де зберігалась виручка, звідки таємно, повторно викрала кошти в сумі 1800 грн, які поклала в кишеню свого верхнього одягу, та через деякий час покинула приміщення магазину, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим спричинила потерпілому матеріальну шкоду.

Такими діями ОСОБА_7 скоїла злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК, тобто крадіжку, вчинену повторно, поєднану із проникненням у сховище, в умовах воєнного стану.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 10 жовтня 2023 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі

У касаційній скарзі засуджена,не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження і правової кваліфікації її дій, зазначає, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої, у результаті чого було застосовано занадто суворе покарання. Просить скасувати вказані рішення і направити справу на новий розгляд.

Звертає увагу, що суди належним чином не оцінили даних щодо особи засудженої. Не врахували щирого каяття, відшкодування збитків, того, що вона має інвалідність ІІ групи, примирення з потерпілим та клопотання останнього, в якому він просив не карати її суворо. Також не взято до уваги наявність в неї невиліковних хвороб, довідок, які це підтверджують, та медичних висновків про стан здоров`я. Усі ці дані, на думку ОСОБА_7 , дають підстави застосувати щодо неї приписи ст. 69 КК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджена наполягали на задоволенні касаційної скарги.

Прокурор не підтримав доводів, зазначених у касаційній скарзі, та просив залишити її без задоволення.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення касаційного розгляду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженої, захисника, прокурора та перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, у касаційній скарзі не оспорюється, а тому в касаційному порядку не перевіряється.

Доводи ОСОБА_7 у касаційній скарзі про невідповідність призначеного судами покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке.

Згідно з вимогами статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення в санкції статті, установленій за злочин цього виду, суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого в контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, котрі існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету та засади його призначення.

У касаційній скарзі засуджена порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і можливості застосування приписів ст. 69 КК, та пов`язано із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням прийнятого рішення в процесуальному документі.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2022 року, провадження № 51-536кмо20).

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначення покарання.

Зваживши на всі обставини, які за законом мають правове значення, у тому числі ті, на які посилається засуджена у своїй касаційній скарзі, суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість її виправлення без реального відбування призначеного покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Доводи в касаційній скарзі є майже аналогічними за змістом доводам, наведеним захисником засудженої в апеляційній скарзі, і вже були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, який належним чином їх перевірив та обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги, навівши в ухвалі відповідно до ст. 419 КПК докладні мотиви свого рішення про неможливість застосування положень статей 69 і 75 КК. Так, судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер вчиненого злочину, дані про особу засудженої, яка раніше неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності за аналогічні корисливі злочини проти власності, ніколи не працювала і після досягнення 16-річного віку була судима за вчинення корисливих злочинів проти власності у 1999 ? 2001, 2003, 2007, 2008, 2010, 2013, 2017, 2020, 2021 роках, відбувала покарання у виді позбавлення волі, проте не стала на шлях виправлення і знов вчинила крадіжку,є особою з інвалідністю ІІ групи, незаміжня, утриманців не має, без постійного місця роботи.

Зважив суд і на обставини, що пом`якшують покарання: щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку та обставину, яка обтяжує покарання, ? рецидив злочину.

З огляду на це суд призначив ОСОБА_7 мінімальне покарання в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

У касаційній скарзі не зазначено обставин, які відповідно до приписів ст. 69 КК істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, тому суд обґрунтовано дійшов висновку, що призначене засудженій покарання є необхідним і достатнім для її виправлення й перевиховання та попередження вчинення нових злочинів, а також відсутні підстави для застосування приписів статей 69, 75 КК.

Призначене засудженій покарання є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження скоєння нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим і застосувати положення ст. 69 КК, як про це зазначено в касаційній скарзі, Суд не знаходить.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на явну несправедливість призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженої через суворість, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки враховано всі наявні у кримінальному провадженні обставини.

Питання про можливість відбування покарання засудженою у зв`язку зі станом здоров`я вирішується іншою процедурою передбаченою кримінально процесуальним та кримінально виконавчим законодавством.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої внаслідок суворості та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би вели до безумовного скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а її касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3