Постанова

від 28.02.2024 по справі 761/27342/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2024 року

справа № 761/27342/23

провадження № 22-ц/824/4810/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Болотова Є.В., Кулікової С.В.,

при секретарі: Савіцькій Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2023 року, постановлено під головуванням судді Притули Н.Г., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес», ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування та відшкодування матеріальної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2023 року клопотання представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» про закриття провадження задоволено частково.

Закрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес», ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування та відшкодування матеріальної шкоди - в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» про стягнення страхового відшкодування.

В поданій апеляційній скарзі представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду для продовження розгляду.

Вимоги обґрунтовані тим, що судом допущено надмірний формалізм та порушено принцип ефективного способу захисту, що створить негативні наслідки для позивача, у вигляді подвійної сплати судового збору та додаткової оплати послуг адвоката.

Посилається на п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» яким встановлено, що оскільки у спорах, що виникають із відносин відшкодування шкоди, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи, а також з урахуванням вимог ст. 15-16 ч. 2 ст. 118 ЦПК України при визначені судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією із сторін є фізична особа.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» про стягнення страхового відшкодування суд першої інстанції виходив із того, що спір між останніми відноситься до юрисдикції господарських судів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Стаття 19 ЦПК України визначає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Стаття 20 ГПК України визначає справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

Зокрема згідно із п. 15 ч. 1 зазначеної статті, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах, що виникають між суб`єктами господарювання.

Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом (ч. 5 ст. 55 ГК України).

Суд першої інстанції вірно виходив із того, що позивач та відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» є суб`єктами господарювання, та відноситься до юрисдикції господарських судів, у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Посилання апелянта на п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року колегія суддів відхиляє.

Відповідно до ч. 4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 05 грудня 2018 рокуу справа № 426/16825/16-ц зазначено наступне.

Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у вказаній вище редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суди правильно вважали, що спір між двома суб`єктами господарювання повинен вирішуватися за правилами іншого виду судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення страхового відшкодування в порядку регресу з відповідачів за встановлених судом обставин є неможливим.

За викладених обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок про наявність підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), для закриття провадження у справі в частині позовних вимог страхової компанії до приватного підприємства, адже спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду за правилами господарського процесуального закону.

Відповідний висновок також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц.

Закриття провадження у справі не перешкоджає позивачу у зверненні для захисту своїх прав до належного суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом допущено надмірний формалізм не заслуговують на увагу.

Згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Підстави для закриття провадження визначені положенням Закону та закриття провадження в частині позовних вимог до суб`єкта господарювання не є позбавленням права позивача на доступ до правосуддя, а відтак, надмірним формалізмом вважатись не може.

Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач

Судді