Рішення

від 11.03.2024 по справі 320/35200/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2024 року м. Київ№ 320/35200/23

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Вищого господарського суду України (в особі голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України), в якому просить суд:

визнати протиправними дії Вищого господарського суду України, який відмовив ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року та з лютого 2020 року по липень 2023 року, з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення, з метою подальшого перерахунку Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

зобов`язати Вищий господарський суд України видати ОСОБА_1 :

довідку про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці за період з 04.12.2018 по 19.02.2020 року виходячи з встановленого посадового окладу судді Вищого господарського суду України - 15 мінімальних заробітних плат та з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення;

довідку про суддівську винагороду, яка враховується при перерахунку щомісячного грошового утримання судці у відставці, за період з 19.02.2020 по 18.07.2023 року виходячи посадового окладу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що дії Вищого господарського суду України, який не надав довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою (на даний час - судці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду) за вищевказані періоди є протиправними, адже останній має видати позивачу довідки про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці за період з 04.12.2018 по 19.02.2020 року виходячи з встановленого посадового окладу судді Вищого господарського суду України - 15 мінімальних заробітних плат та з урахуванням усіх доплат, які були визначені на момент звільнення та за період з 19.02.2020 по 18.07.2023 року, виходячи посадового окладу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та з урахуванням усіх доплат, які були визначені на момент звільнення. Позивач вказує на те, що 18.02.2020 Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі № 2-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) деякі положення розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, зокрема пункт 25 вказаного Закону. Тому, позивач вважає, що з 19.02.2020 у неї виникло право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402), а саме п. 3 ч. 3 ст. 135, як судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , відповідно до постанови Верховної Ради України від 31.01.1992 № 2080-ХІІ «Про призначення арбітрів Вищого арбітражного суду України» була призначена арбітром Вищого арбітражного суду України.

Відповідно до наказу Вищого арбітражного суду України № 9-к, з 03.02.1992 позивача було зараховано на посаду арбітра Вищого арбітражного суду України.

На підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про арбітражний суд» від 21.06.2001 № 2538-ІІІ, Вищий арбітражний суд України реорганізовано у Вищий господарський суд України.

27.09.2013 відповідно до постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 19.09.2013 № 604-VII та наказу Вищого господарського суду України від 27.09.2013 № 383-к «Про звільнення ОСОБА_1 », позивач була звільнена з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Тож, з вересня 2013 року позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України за місцем проживання та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, однак, як вважає позивач, щомісячне грошове утримання судді у відставці не відповідає законодавчо визначеному розміру, виплачується без врахування Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 у справі №11-р/2018 (виходячи з встановленого посадового окладу судді Вищого господарського суду України - 15 мінімальних заробітних плат з 01.01.2015) та без врахування рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020.

Позивач вважає, що у зв`язку із зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, вона має право на перерахунок довічного грошового утримання судці у відставці, в зв`язку з чим, 18.07.2023 звернулася до голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України із заявою вх. № 01-13/110/2023 від 18.07.2023 про видачу довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період: з грудня 2018 року по лютий 2020 року; з лютого 2020 року по липень 2023 року, з урахуванням усіх доплат, які їй були визначені на момент звільнення, з метою подальшого перерахунку органами Пенсійного фонду України мого довічного грошового утримання.

09.08.2023 позивач отримала лист Вищого господарського суду України № 01-13/110/122/23 про відсутність підстав для видачі довідки, як судді Вищого господарського суду України у відставці із зазначенням посадового окладу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки ч. 3 ст. 135 Закону № 1402, базовий розмір посадовріх окладів суддів ліквідованих Вищих спеціалізованих судів (як судів касаційної інстанції) не визначений, оскільки діяльність таких судів цим законом не передбачена, п. 7 розділу XII Закону визнаний неконституційним лише в частині Верховного Суду України.

Позивач вважає дії Вищого господарського суду України, який не надав їй довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою (на даний час - судці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду) за вищевказані періоди протиправними, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

У ст. 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Так, Законом, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні є Закон № 1402.

За приписами ст. 4 Закону № 1402 судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Частинами 2 та 3 ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453) було передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 15 мінімальних заробітних плат.

Законом України від 19.12.2013 № 716 «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу 5 ч. 3 ст. 129 Закону № 2453 (щодо запровадження посадового окладу з 01.01.2014 12 мінімальних заробітних плат).

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII було викладено в новій редакції Закон № 2453.

Згідно з ч. 1 - 5 та 7 ст. 133 Закону № 2453 суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: 1) судді апеляційного суду - 1,1; 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; 3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

При цьому, 06.12.2016 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон № 1774), що набрав чинності 01.01.2017.

Законом № 1774 викладено у новій редакції ст. 135 Закону № 1402 за змістом якої базовий розмір посадового окладу судді визначається кратно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Згідно з п. 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774 до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453 у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII. Вирішено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 15 мінімальних заробітних плат».

Отже, з набранням чинності з 01.01.2017 Законом № 1774 змінилася базова величина для обчислення посадового окладу суддів, які отримають суддівську відповідно до Закону № 1402, якою наразі (з урахуванням указаних змін) є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

В розділі ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774 закріплено загальне застереження про те, що мінімальна заробітна плата не може застосовуватися, як розрахункова величина для визначення будь-яких посадових окладів та заробітної плати.

Особливістю спірних правовідносин є те, що після набрання чинності Законом № 1774, положення якого забороняють застосовувати мінімальну заробітну плату, як базу для обчислення посадового окладу, Конституційний Суд України ухвалив рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018, яким, визнавши неконституційним положення ч. 3 ст. 133 Закону № 2453, визначив, що положення вказаної частини підлягають застосуванню у її первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат ».

Таким чином, спірним питанням у цій справі є правомірність застосування прожиткового мінімуму, як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди за правилами ст. 133 Закону № 2453, редакція якої передбачає, що такою величиною є мінімальна заробітна плата.

Суд зазначає, що Верховний Суд вже вирішував питання правильності розрахунку суддівської винагороди за вказаних особливостей.

Так, Велика Палата Верховного Суду розглянула зразкову справу № 200/9195/19-а за позовом судді, яка не пройшла кваліфікаційного оцінювання з метою визначення її здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, та отримує суддівську винагороду на умовах, передбачених ст. 133 Закону № 2453, предметом якої були протиправні дії щодо нарахування й виплати суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу 15 прожиткових мінімумів та зобов`язати здійснити нарахування й виплату такої винагороди виходячи з 15 мінімальних заробітних плат.

Як і в цій справі, у справі № 200/9195/19-а вимоги проводити нарахування й виплату суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати були обґрунтовані посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018, яким ч. 3 ст. 133 Закону № 2453 повернуто до первинної редакції, яка передбачала обчислення суддівської винагороди виходячи з мінімальної заробітної плати.

Суд зазначає, що часткова відмінність правового становища позивача у цій справі та у справі № 200/9195/19-а, яка полягає у тому, що у цій справі позивач є суддею у відставці, а у справі № 200/9195/19-а позивачкою є суддя діючого суду, проте яка не пройшла кваліфікаційного оцінювання з метою визначення її здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, та похідні відмінності, що випливають з різного правового статусу позивачів у вказаних справах, не впливають на можливість застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у справі № 200/9195/19-а.

Як установлено у п. 7, 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 судді, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, та судді ВСУ, ВВСУ, ВАСУ, ВГСУ, що припинили свою діяльність у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, суддівську винагороду отримують в порядку, визначеному Законом № 2453.

В постанові від 04.11.2020 у справі № 200/9195/19-а, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, як свідчить зміст Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018, визнаючи неконституційним положення ч. 3 ст. 133 Закону № 2453, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного Закону щодо розміру посадового окладу, унаслідок яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв`язку із цим, у Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018, Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Тож, унаслідок прийняття Конституційним Судом України Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим Рішенням законної сили, оскільки величина посадового окладу змінилася з 10 на 15 мінімальних заробітних плат.

Однак, 06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774, який набрав чинності з 01.01.2017 та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Законом № 1402 у редакції Закону № 1774 визначено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Як свідчить зміст Закону № 1774, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати, саме як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів.

Водночас, п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774 законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.

З прийняттям Закону № 1774 в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася, як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.

Тож, з навеедного слідує, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.

Перехід на нову розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом № 2453. На момент набрання чинності Законом № 1774 суддівська винагорода на підставі положень Закону № 1402 ще не виплачувалася. Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала відсутність негативного впливу на рівень матеріального забезпечення суддів, який є складовою їхньої незалежності, від зміни розрахункової величини у цій ситуації.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням, як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон № 1774, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів № 2453 та № 1402, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі.

Аналогічні висновки у подібних до цієї справи правовідносинах Верховний Суд викладав в постановах від 23.04.2018 № 826/3730/17, від 17.03.2020 у справі № 826/7286/18.

Тож, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання. Наслідком змін, унесених Законом № 1774, стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018, не вирішувалося питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому, правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 06.12.2016 № 1774, зокрема п. 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

Беручи до уваги викладене, доводи позивача про незаконність застосування прожиткового мінімуму для цілей обчислення її довічного грошового забезпечення судді у відставці, є необґрунтованими, тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання видати позивачу довідку про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці за період з 04.12.2018 по 19.02.2020 виходячи з встановленого посадового окладу судді Вищого господарського суду України - 15 мінімальних заробітних плат та з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення не підлягають задоволенню, з підстав, наведених вище.

У частині позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов`язання відповідача видати позивачу довідку про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні перерахунку щомісячного грощового утримання судці у відставці, за період з 19.02.2020 по 18.07.2023 року виходячи посадового окладу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення, суд зазначає наступне.

У зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020, яким визнано неконституційними положення пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», позивач звернулась до відповідача з листом про надання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди працюючого судді Касаційного суду у складі Верховного Суду на підставі положень статті 135 Закону № 1402, обчисленого з базового посадового окладу судді Верховного Суду у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Разом із цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1402 були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, зокрема для отримання довічного грошового утримання з такого розміру суддівської винагороди суддя мав успішно пройти кваліфікаційне оцінювання та відпрацювати відповідний період (три роки) після проходження такого кваліфікаційного оцінювання на посаді судді.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402, зі змінами.

У цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402.

Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватись автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.

Згідно із ч. 1 ст. 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, із 19.02.2020, тобто наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, у позивача, як судді, яка вийшла у відставку та отримує довічне грошове утримання, виникло право на перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402 та право звернутись за отриманням нової довідки про розмір суддівської винагороди з урахуванням розміру базового посадового окладу, як судді касаційної інстанції в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суд зазначає, що розмір посадового окладу, який на цей час врахований позивачу для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, є меншим від 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня року.

Відповідно до п. 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. Днем початку роботи Верховного Суду відповідно до рішення Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 визначено 15.12.2017.

Як установлено судом та не заперечується учасниками справи, 15.12.2017 ВГСУ припинив свою процесуальну діяльність та розпочав процедуру ліквідації.

З огляду на те, що позивача було звільнено у відставку з посади судді касаційної інстанції та відраховано зі штату ВГСУ та станом на момент її звернення із заявою про видачу нової довідки про розмір грошового забезпечення вказаний суд не ліквідовано, то саме цей суб`єкт владних повноважень має відповідати за відновлення порушених прав позивача та надати запитувану довідку.

Слід зазначити, що не врегулювання на законодавчому рівні питання видачі довідок про розмір суддівської винагороди у випадку ліквідації такої судової установи, не може бути перешкодою в отриманні для суддів, які звільнились у відставку до моменту припинення діяльності цього суду, довідок про розмір суддівської винагороди, виходячи з базового посадового окладу судді Верховного Суду, адже фактично вказані суди є однією ланкою судів касаційної інстанції.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 зробив висновок, що встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

За таких обставин, неузгодженість чинного законодавства в частині прирівняння (станом на дату звернення до відповідача та отримання відмови) посад суддів вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду, не є підставою для відмови в наданні довідки, адже позивач має гарантоване статтею 142 Закону № 1402-VIII право на перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді.

Зважаючи на те, що позивач у 2013 році вийшла у відставку з посади судді, то повинна отримувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя відповідної ланки.

Спеціалізовані суди припинили свою діяльність, як судові органи, з дня початку роботи Верховного Суду 15.12.2017, їх виключено з системи судоустрою України та позбавлено можливості здійснювати правосуддя. Зазначені обставини вказують на те, що посада судді Вищого господарського суду України після 15.122017 - судді, який не виконує функцій та повноважень зі здійснення правосуддя, не є відповідною тій посаді, яку обіймала позивач до виходу у відставку. Суд наголошує, що у межах цієї справи не вирішується питання про те, чи зберігаються за суддями, які продовжують перебувати у штаті Вищих спеціалізованих судів, статус, права та гарантії суддів, визначені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI. Судді, які продовжують перебувати у трудових відносинах із юридичною особою, зокрема, Вищого господарського суду України, не здійснюють правосуддя на професійній основі, тому розмір їх грошового утримання не може впливати на визначення розміру довічного грошового утримання судді цього суду у відставці.

За таких обставин, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо видачі позивачу довідки про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання із застосуванням базового посадового окладу судді, який продовжує перебувати в штаті Вищого господарського суду України.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що розмір довічного грошового утримання судді у відставці Вищого господарського суду України має бути співмірним із суддівською винагородою судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання нової довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402.

У свою чергу, правомірність та обґрунтованість звернень суддів щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 підтвердив Верховний Суд у зразковій справі № 620/1116/20 у від 16.06.2020, де зазначено, що саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VІІІ. Такий перерахунок обумовлений відновленням раніше порушених прав позивача з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020.

Таким чином, за наслідком розгляду спору в цій частині позовних вимог, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість та наявність підстав для задоволення, шляхом визнання протиправними дій та зобов`язання Вищий господарський суд України видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні перерахунку щомісячного грощового утримання судді у відставці, за період з 19.02.2020 по 18.07.2023 виходячи посадового окладу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тож, позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню у частині позовних вимог. Відповідачем під час розгляду даного спору не було доведено правомірності відмови позивачу у видачі довідки про суддівську винагороду, яка враховується при перерахунку щомісячного грошового утримання судці у відставці виходячи з посадового окладу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб

Судові витрати підлягають розподілу, згідно норм ч. 1 ст. 139 КАС України, пропорційно до обсягу задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Вищого господарського суду України щодо відмови ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з лютого 2020 року по липень 2023 року, з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення, з метою подальшого перерахунку Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов`язати Вищий господарський суд України видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду, яка враховується при перерахунку щомісячного грошового утримання судці у відставці за період з 19.02.2020 по 18.07.2023 року виходячи з посадового окладу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення у відставку.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищого господарського суду України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.