Рішення

від 11.03.2024 по справі 420/35983/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/35983/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Дробченко К.С.,

представника позивача: Іноземцева О.В.,

представників відповідача: Коперсака М.С., Федяніна Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю СКВО (місцезнаходження: 65009, Одеська обл., м. Одеса, вул. Генуезька, буд. 1-а; код ЄДРПОУ 31982116) до Південного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (місцезнаходження: 65015, м. Одеса, пр-т. Шевченка, 15/1; код ЄДРПОУ 44104032), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень №36834000701 від 02.10.2023 року, №36634000701 від 02.10.2023 року,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СКВО» (місцезнаходження: 65009, Одеська обл., м. Одеса, вул. Генуезька, буд. 1-а; код ЄДРПОУ 31982116) до Південного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (місцезнаходження: 65015, м. Одеса, пр-т. Шевченка, 15/1; код ЄДРПОУ 44104032), про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №36834000701 від 02.10.2023 року, №36634000701 від 02.10.2023 року.

Ухвалою суду від 25.12.2023 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 19.01.2024 року.

Ухвалою суду від 16.02.2024 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 06.03.2024 року.

В обґрунтування вимог позову позивач вказує, що за результатом проведення позапланової документальної перевірки податковим органом встановлені порушення норм податкового законодавства з питання обліку податку на прибуток, податку на додану вартість та проведення бухгалтерського обліку, за результатом чого прийнято податкові повідомлення-рішення, які є предметом даного спору. Позивач не погоджується зі спірними рішеннями з наступних підстав:

по-перше, неподання контрагентами до контролюючих органів за місцем обліку податкової та фінансової звітності свідчить виключно про порушення такими платниками податків норм податкового законодавства та в жодному разі не підтверджує відсутність у них власних трудових ресурсів та основних засобів, неможливість надання послуг Товариству, а також не є свідченням наявності податкових порушень у позивача як окремого суб`єкта господарських відносин;

по-друге, згідно даних Товариства та ЄРПН, податкові накладні, складені постачальниками, описаними в Акті перевірки на адресу контрагентів Товариства, а надалі самими контрагентами на адресу Товариства, були безперешкодно зареєстровані в ЄРПН;

по-третє, будь-яка податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону;

по-четверте, для цілей податкового обліку беруться до уваги насамперед економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення відповідних операцій. Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей;

по-п`яте, сертифікати якості не є документами бухгалтерського чи податкового обліку та не містять відомостей про господарську операцію, а є лише документами, що посвідчують якість товару, а не факт проведення господарської операції, тому відсутність таких сертифікатів сама по собі не може свідчити про відсутність господарської операції не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

11.01.2024 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву. Ґрунтуючись на висновках Акту перевірки, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що:

по-перше, за результатом аналізу діяльності контрагентів позивача встановлено, що ТОВ "ВЕЛИКОЦЕПЦЕВИЦЬКИЙ АГРАРІЙ" та ТОВ «МАКСІОПТ» не мали фізичної можливості виростити та зібрати врожай кукурудзи та соєвих бобів та відповідно не були виробником сільськогосподарської продукції, яка в подальшому документально була оформлена на ТОВ «СКВО». Зокрема, ТОВ "ВЕЛИКОЦЕПЦЕВИЦЬКИЙ АГРАРІЙ" та ТОВ «МАКСІОПТ» не вирощує аграрні культури, що були передані позивачу, не подає декларацію з податку на землю, не має ані належних складських приміщень, ані техніки для фактичної реалізації задокументованої діяльності;

по-друге, за аналізом ланцюга придбання товару контрагентом встановлено неможливість вироблення постачальником такого обсягу в подальшому реалізованого товару, а тому податковий орган дійшов обґрунтованого висновку про нереальність досліджуваних операцій;

по-третє, відсутні належним чином оформлені транспортні документи на проведення поставки товару. Крім цього, наявні підтвердження того, що визначені до перевезення транспортні засоби фактично задокументованими маршрутами не користувались. Таким чином, проведеною перевіркою встановлено, що контрагентом постачальником складено податкові та видаткові накладні, однак фактичного відвантаження не здійснювалось, так як перевезення товару не підтверджується наданими товарно-транспортними накладними;

по-четверте, відсутні квитанції щодо зберігання зернових культур у складських приміщеннях.

У сукупності викладені вище доводи свідчать про нереальність проведених операцій, а тому пов`язані із ними витрати, включені до зменшення об`єкта оподаткування з податку на прибуток, та суми податкового кредиту з податку на додану вартість не мають належного фактичного підґрунтя. Це і слугувало підставою для винесення спірних рішень.

У судове засідання 06.03.2024 року прибули сторони, позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав обґрунтованості спірних рішень податкового органу та висновків, викладених у Акті перевірки.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність даної позовної заяви Одеському окружному адміністративному суду.

Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується сторонами у заявах по суті справи, на підставі п.п. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 ПК України, наказу від 01.08.2023 року за №175, направлень на проведення перевірки від 01.08.2023 року №119/34-00-07-01, №118/34-00-07-01, №117/34-00-07-01, №120/34-00- 07-01 посадовими особами контролюючого органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СКВО», код ЄДРПОУ 31982116 з метою здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, та правильністю нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період діяльності з 01.04.2021 по 02.08.2023 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 13.09.2023 року № 489/34-00- 07-01/31982116.

У висновках акту, серед іншого зазначено, що:

на порушення п.п. 44.1, 44.2 ст.44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134, п.135.1 ст. 135 ПК України, пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за №860 позивачем занижено до сплати податок на прибуток всього на суму 1 970 277 грн., у тому числі за 2 квартал 2021 року у сумі 1 970 277 грн.;

на порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п.198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України товариством занижено податок на додану вартість всього на суму 23 606 656 грн., у тому числі за травень 2021 року на суму 23 606 656 грн.

На підставі даних висновків податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення, що є предметом даного спору, а саме:

від 02.10.2023 р. № 36834000701 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 2 955 415, 50 грн,, в тому числі: за податковими зобов`язаннями на суму 1 970 277 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 985 138, 50 грн.;

від 02.10.2023 р. № 36634000701 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 35 409 984 грн., в тому числі: за податковими зобов`язаннями на суму 23 606 656 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 11 803 328 грн.

Не погоджуючись із наведеними рішеннями позивач звернувся зі скаргою в адміністративному порядку. Рішенням про результати розгляду скарги ДПС України від 08.12.2023 р. вих. № 36335/6/99-00-06-01-01-06 у задоволенні скарги було відмовлено.

Не погоджуючись із оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог п.п.14.1.36. п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпункт 20.1.43 п.20.1 ст.20 ПК України передбачає обов`язок проводити перевірку правильності ведення бухгалтерського обліку відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності»,

У відповідності до п.36.1 ст. 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Кодексу, об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Згідно з п.135.1 ст.135 Кодексу, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Таким чином, платник податку при формуванні остаточного розміру об`єкта оподаткування має здійснити розрахунок сум виробничих витрат, на яку прибуток зменшується.

Згідно вимог ст. 44 Податкового кодексу визначено:

- п.44.1 - для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

- п.44.3 - платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків.

Згідно з п. 83.1 ст. 83 ПК України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені Податковим кодексом України (п.п. 83.1.1); податкова інформація (п.п. 83.1.2); експертні висновки (п.п. 83.1.3); судові рішення (п.п. 83.1.4); інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені Податковим кодексом України або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи (п.п. 83.1.6).

Відповідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV із змінами та доповненнями встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 2 Закону України від 16.07.1999 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон N 996-XIV), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Частиною 2 ст. 3 Закону N 996-XIV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно ст. 1 Закону N 996-XIV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Вимогами ч.1 ст. 9 Закону N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону N 996-XIV, первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до норм Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року N 318, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за N 27/4248 (зі змінами), щодо визнання витрат встановлено:

- п.5 - витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

- п.6 - витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

- п.7 - витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

- п.20 - до інших операційних витрат включаються: витрати на дослідження та розробки відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи"; собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов`язаних з їх реалізацією; сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов`язаннями, що пов`язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об`єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності.

Згідно з п.2.4, п.2.6 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну та фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані головному бухгалтеру підприємства, установи для прийняття рішення.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення № 88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

В свою чергу, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового обліку настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - властивостей придбаних товарів (послуг), умов перевезення, зберігання тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи з урахуванням специфіки предмету та умов укладених правочинів.

Аналізуючи зміст Акту перевірки, обґрунтування позовних вимог та доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд зауважує, що дослідженню підлягають наступні обставини:

порушення позивачем норм податкового законодавства з підстав встановлення неподання його контрагентами податкової та бухгалтерської звітності;

особливості господарської діяльності контрагентів позивача, що свідчать про фізичну неможливість реалізації обсягів діяльності, що оформлені документально, вказують на нереальність проведених позивачем операції, що, у свою чергу, свідчить про необхідність коректування фінансових результатів та збільшення податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість;

фактичні обставини щодо здійснення перевезення вантажу особами, що визначені у транспортних документах, не підтверджуються за результатом проведення перевірки наявності договірних відносин з власниками транспортних засобів та фактичного переміщення транспорту за заявленими маршрутами;

відсутність документів на зберігання зернових культур у складах.

Суд звертає увагу на таке.

По-перше, господарські відносини між позивачем та його контрагентами, стосовно яких податковим органом проведено перевірку, опосередковані наступними первинними документами:

договір поставки № 09/03 від 09.03.2021 р. з ТОВ "ВЕЛИКОЦЕПЦЕВИЦЬКИЙ АГРАРІЙ";

договір поставки № 22/01/21 від 22.01.2021 р. з ТОВ "ВЕЛИКОЦЕПЦЕВИЦЬКИЙ АГРАРІЙ";

договір поставки №2/20-ЗЕР від 10.11.2020р. з ТОВ «МАКСІОПТ».

Подальша реалізація позивачем придбаного товару здійснювалась із залученням комісіонера згідно договору комісії № 01/10-11 від 10.11.2020 р., згідно умов якого Комісіонер від імені позивача укладає зовнішньоекономічні договори на експорт аграрних продуктів.

Документальне підтвердження проведення операцій за вказаними договорами надані позивачем разом із позовною заявою, а саме:

платіжні інструкції на проведення платежів за договором;

оборотно-сальдові відомості з бухгалтерської бази позивача щодо проведення платежів на користь контрагентів;

видаткові накладні на передачу товару;

зареєстровані податкові накладні з ПДВ;

акти приймання-передачі товарів за описаними вище Договорами;

товарно-транспортні накладні на перевезення товару.

На підтвердження подальшої реалізації придбаного позивачем товару у клопотанні від 05.02.2024 року надано зовнішньоекономічний контракт та первинні документи на проведення комісійних оплат згідно договору комісії № 01/10-11 від 10.11.2020 р. Факт експортної реалізації товару також підтверджується копіями митних декларацій.

Аналізуючи доводи податкового органу щодо правової позиції про те, що позивач як платник податку несе відповідальність за дії своїх контрагентів, суд звертає увагу, що положення податкового законодавства не пов`язують право платника на податковий кредит та витрати з повнотою відображення безпосереднім контрагентом чи контрагентами по ланцюгу у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою такими контрагентами необхідних сум податків до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Аналогічна правова позиції викладена в постанові Верховний Суд від 24.02.2021 р. у справі №380/215/20, в якій Верховний Суд зазначив, що: «порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за .можливу неправомірну діяльність його контрагентів

На переконання суду, посилання контролюючого органу на відомості про відсутність у контрагентів позивача умов, необхідних для ведення відповідної господарської діяльності з обсягом товару у відповідні строки, зокрема технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, не може бути обґрунтованим, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності в останніх основних фондів. Відсутність у контрагентів добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних і трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

У цьому аспекті слід зауважити, що позивачем до матеріалів справи надано звітну документацію по контрагентам стосовно наявності в останніх матеріальної та кадрової бази, а саме:

відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам по ТОВ «ВЕЛИКОЦЕПЦЕВИЦЬКИЙ АГРАРІЙ» за 2021 рік (помісячні звіти за 1-3 квартал 2021 року);

повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, щодо офісу ТОВ «Максіопт»;

податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку по ТОВ «Максіопт»

податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку по ТОВ «ВЕЛИКОЦЕПЦЕВИЦЬКИЙ АГРАРІЙ»;

повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, щодо складу ТОВ «Максіопт».

Суд звертає увагу, що в постанові від 23.12.2021 р. у справі № 640/16934/19, зокрема, Верховним Судом зазначено, що: «колегія суддів зазначає, що висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріально-технічних ресурсів, як і не подання такими контрагентами звітності, контролюючим органом зроблено на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація, носить виключно Інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а, отже, така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

В Акті перевірки та у відзиві на позовну заяву контролюючим органом вказується про сумнівність перевезення товару від ТОВ «Великоцепцевицький аграрій», оскільки власником транспортних засобів, зазначених в ТТН є особа, яка згідно даних 1-ДФ не мала взаємовідносин з перевізником, згідно 1-ДФ виплати на користь водіїв не здійснювались, в ТТН відсутні графи дата і час виїзду і прибуття, товар приймався менеджером, однак графа довіреність не заповнена.

Суд у даному аспекті погоджується із позицією позивача про те, що для цілей податкового обліку беруться до уваги насамперед економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення відповідних операцій.

Аналогічна позиція неодноразово висвітлювалася Верховним Судом. Так, в постанові від 01.03.2021 р. у справі № 826/2425/18 судом підкреслено, що: «встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презюмує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування. При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, так само, як помилки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо фактичний рух активів або зміни в активах.

Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення № 88).

Згідно з п. 2.1 Положення № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Пунктом 2.2 Положення № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до ч.2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344 від 05.04.2001 р. документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363). Відповідно до п. 1 Правил № 363 товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом пп. 11.4 та 11.6 Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні. Таким чином, ТТН лише підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), та не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася.

Суд при дослідженні вказаних доводів бере до уваги правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 р. у справі № 803/1684/17, від 21.01.2021 р. у справі №813/2204/17, які передбачають, що транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже, відсутність у позивача деяких товарно- транспортних накладних або наявність в них певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій.

Щодо посилань контролюючого органу на ненадання Товариством сертифікатів якості на товар, то суд зауважує та погоджується із позицією позивача, що сертифікати якості не є документами бухгалтерського чи податкового обліку та не містять відомостей про господарську операцію, а є лише документами, що посвідчують якість товару, а не факт проведення господарської операції, тому відсутність таких сертифікатів сама по собі не може свідчити про відсутність господарської операції не є доказом наявності складу податкового правопорушення. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2020 р. у справі № 810/4304/16, від 08.06.2021 р. у справі №804/16151/15.

Відповідно до п. 5 Розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 р. № 727 (далі - Порядок № 727) факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 14.01.2020 р.№ 811/4066/14: «висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише порушеннями контрагентами постачальника вимог законодавства при веденні фінансово- господарської діяльності».

абзацом 2 п. 4 Розділу 3 Порядку № 727, передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

За аналізом Акту перевірки судом встановлено, що виявлені податковим органом обставини хоча і можуть вказувати на недоліки оформлення господарських відносин, але ані окремо, ані у своїй сукупності не є беззаперечним підтвердженням нереальності проведених господарських операцій. До суду надано первинні документи щодо проведення операцій разом із підтверджуючими платіжними та видатковими документами, а податковим органом не доведено їх нікчемності та не вказано, з яких підстав такі документи не можуть вважатись належним доказом проведення господарської операції.

У сукупності викладених вище доводів та наявних документальних підтверджень суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав вважати досліджувані господарські операції нереальними, а тому відхиляє доводи податкового органу про наявність порушень податкового законодавства.

У контексті позовних вимог стосовно рішення щодо безпідставного нарахування сум податкового кредиту суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки.

Вимогами ст. 198 ПКУ встановлено:

- п.198.1 - до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

- п.198.2 - датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; дата отримання платником податку товарів/послуг.

- п.198.3 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначено статтею 200 Кодексу.

Відповідно до п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес проти Болгарії» від 22.01.2009 р. суд вважає, що загальні інтереси спільноти полягають у підтриманні фінансової стабільності системи оподаткування ПДВ разом із її сукупністю нормам щодо нарахування ПДВ до сплати, податкових пільг, податкового кредиту та відшкодування ПДВ. Основними елементами підтримання такої стабільності слід визнати повне і своєчасне виконання усіма платниками ПДВ своїх зобов`язань щодо декларування та сплати ПДВ та, в кінцевому результаті, запобігання будь-яких видів шахрайських зловживань у вказаній системі. Щодо цього Суд визнав, що необхідно покладати край спробам зловживання у сфері оподаткування і що з метою попередження таких зловживань може бути розумним передбачати у національному законодавстві вимоги особливої обачливості для платників ПДВ.

Суд відзначив, що необхідно оцінити, чи заходи, вжиті зі сторони держави з метою підтримання фінансової стабільності системи оподаткування ПДВ і викорінення шахрайських зловживань в даній системі, були співрозмірними праву компанії-заявника на мирне користування своєю власністю.

В п. 38 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав» проти України» від 09.01.2007 р. Суд нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції. На думку Суду, коли державні органи володіють будь- якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Слід звернути увагу, що оцінка висновків податкового органу стосовно реальності проведених операцій судом наведена вище.

Крім цього, суд звертає увагу, що під час здійснення господарської діяльності сума вказаного вище податкового кредиту складалась, зокрема, на підставі зареєстрованих податкових накладних з ПДВ.

Суд звертає увагу, що за даними операціями податковий орган фактом прийняття накладних на реєстрацію підтвердив визначені у ній суми сплаченого позивачем ПДВ, а тому останній мав всі підстави включити відповідні суми до свого податкового кредиту.

Аналізуючи усі викладені вище доводи сторін та міркування суду, суд вважає недоведеним факт нереальності господарських операцій, про що податковий орган зробив висновок за результатом проведення документальної планової перевірки, адже покладені в основу такого висновку обставини не відповідають наявним документальним підтвердження, що надані позивачем під час судового розгляду справи.

Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає, насамперед, у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. При цьому суд може вживати заходи щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).

Суд вважає, що у даній справі позивачем наведено документальне підтвердження проведення господарських операцій, тоді як податковим органом під час проведення перевірки викладено обставини щодо інших суб`єктів господарювання і наведено «сумніви» щодо реальності операцій та «припущення» щодо наявності порушень норм податкового законодавства. Будь-які порушення, встановлені податковим органом в діяльності контрагента позивача та інших суб`єктів господарювання, з якими позивач безпосередньо не перебуває у господарських відносинах, не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсними господарських відносин з надання позивачу його контрагентом відповідних послуг, які з боку позивача в повному обсязі підтверджено наданими первинними документам.

Окрім того, суд акцентує увагу на тому, що позивачем при перевірці надано всі документи. У судовому засіданні проти зазначеного представники відповідача не заперечували, акт про ненадання первинних документів перевіряючими не складався.

Окрім того, відповідачем не було проведено зустрічні звірки у контрагентів позивача. Первинні документи позивача у встановленому законодавством порядку не визнані недійсними, вироків суду щодо посадових осіб контрагентів позивача в матеріалах справи відсутні.

Отже, наявні підстави визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Південного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків №36834000701 від 02.10.2023 року, №36634000701 від 02.10.2023 року.

Відповідно до ч.1. ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року, справа Руїз Торіха проти Іспанії (серія А, №303А), Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СКВО» підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 26840 грн.

З урахуванням наведеного, враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судового збору у розмірі 26840,00 грн. (двадцять шість вісімсот сорок грн. 00 коп.).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю СКВО (місцезнаходження: 65009, Одеська обл., м. Одеса, вул. Генуезька, буд. 1-а; код ЄДРПОУ 31982116) до Південного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (місцезнаходження: 65015, м. Одеса, пр-т. Шевченка, 15/1; код ЄДРПОУ 44104032), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень №36834000701 від 02.10.2023 року, №36634000701 від 02.10.2023 року- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Південного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків №36834000701 від 02.10.2023 року, №36634000701 від 02.10.2023 року.

Стягнути з Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ 44104032) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СКВО (код ЄДРПОУ 31982116) судові витрати у розмірі 26840,00 грн. (двадцять шість тисяч вісімсот сорок грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст складено та підписано суддею 11.03.2024 року.

СуддяО.М. Тарасишина