Рішення

від 16.02.2024 по справі 335/7222/23

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/7222/23 2/335/185/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А.В., за участю секретаря судового засідання Резніченко Ю.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Павлюка Р.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя драйв компані», Головний сервісний центр МВС, ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними та визнання права власності на рухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя драйв компані», Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Запорізькій області, ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними та визнання права власності на рухоме майно, в обґрунтування якого зазначив наступне.

07.08.2021 між ТОВ «Запоріжжя драйв компані» та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7106/21/006758, згідно умов якого, ТОВ «Запоріжжя драйв компані» передало у власність ОСОБА_3 транспортний засіб - легковий седан Hyundai Accent з реєстраційним номером НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який належить позивачеві.

На підставі договору купівлі-продажу сервісним центром МВС № 2348 07.08.2021 відповідачеві ОСОБА_3 видано свідоцтво про реєстрацію вищевказаного транспортного засобу за ним.

В договорі купівлі-продажу зазначено, що ТОВ «Запоріжжя драйв компані» діяло на підставі укладеного з позивачем договору комісії № 7106/21/006792 від 06.08.2021.

Проте, позивач вищезазначений договір комісії з ТОВ «Запоріжжя драйв компані» не укладав, що підтверджується висновком експерта № 9929 від 28.04.2022 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12021082050001247 від 07.08.2022.

На переконання позивача, відповідач ОСОБА_3 заволодів спірним автомобілем позивача шляхом обману, що є підставою для визнання вищезазначених договорів комісії та купівлі-продажу недійсними.

За заявою позивача про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, Запорізьким РУП ГУНП в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування зазначеного кримінального правопорушення у кримінальному проваджені № 12021082050001247 від 07.08.2021.

З огляду на викладене, позивач просить суду визнати недійсними договір комісії від 06.08.2021 № 7106/21/006792; договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7106/21/006758 від 07.08.2021; визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки Hyundai Accent, 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ; визнати за позивачем право власності на вищезазначений автомобіль.

Ухвалою судді від 17.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, розпочато в справі підготовче провадження, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи, призначено підготовче засідання.

13.09.2023 до суду надійшов відзив Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області на позовну заяву, в якому представник сервісного центру зазначив, що Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області не є юридичною особою та не може бути відповідачем в справі.

Ухвалою суду від 16.11.2023 за клопотанням представника позивача замінено Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області на належного відповідача - Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ.

27.11.2023 представником Головного сервісного центру МВС подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що Головний сервісний центр МВС є неналежним відповідачем в справі. Позовна заява не містить обставини, які б вказували на будь-які порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи законних інтересів позивача Головним сервісним центром МВС або його структурних підрозділів. Сервісні центри МВС проводять державну реєстрацію транспортних засобів з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стан, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій. Державна реєстрація транспортних засобів здійснюється з метою державного обліку та контролю за використанням автомобілів, а не посвідчення права власності та користування транспортними засобами. Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує.

Інші учасники справи правом на подання заяв по суті справи не скористалися, в підготовче засідання не з`явилися, причин неявки не повідомили.

Ухвалою суду від 03.01.2024 закрито підготовче провадження в справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити.

Позивач суду пояснив, що в квітні 2021 року він придбав спірний автомобіль та зареєстрував його у встановленому законом порядку.

Влітку цього ж року він вирішив продати зазначений автомобіль. Пропозицію про продаж автомобіля він розмістив на в мережі Інтернет на спеціалізованих сайтах.

Невдовзі після публікацій оголошень про продаж спірного автомобіля позивачеві зателефонував відповідач ОСОБА_3 , який повідомив, що його зацікавила пропозиція позивача і він хоче оглянути автомобіль. Після огляду автомобіля ОСОБА_3 погодився придбати його за 8500,00 дол. США. Для підготовки договору купівлі-продажу позивач засобами електронного зв`язку надав відповідачеві ОСОБА_3 фотокопії паспорта громадянина України на ім`я позивача та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

07.08.2021 сторони за попередньою домовленістю прибули в територіальний сервісний центрі МВС № 2348, що розташований по вул. Зачиняєва в м. Запоріжжі. На перереєстрації автомобіля саме в цьому сервісному центрі наполягав відповідач, який повідомив, що там працює його знайомий, який сприятиме швидкому проходженню всіх реєстраційних процедур.

В сервісному центрі позивач передав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу раніше невідомій йому особі, на яку вказав відповідач. Через деякий час в присутності позивача відповідачеві були надані нове свідоцтво про реєстрацію за ним спірного автомобіля та нові номерні знаки. При цьому, позивач жодних договорів не підписував, грошових коштів в рахунок оплати за автомобіль від відповідача чи інших осіб не отримував.

Після отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та нових номерних знаків ОСОБА_3 запропонував позивачу проїхати до пункту обміну валют, що розташований по вул. Дніпровське шосе в м. Запоріжжі , де обіцяв передати позивачеві раніше обумовлену ними суму в доларах США.

Прибувши до будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вийшли з автомобіля, перейшли через дорогу, зайшли за ріг сусіднього будинку, де ОСОБА_3 раптово повернувся та побіг в бік автомобіля, сів за кермо та зник в невідомому напрямку.

Зрозумівши, що відповідач заволодів належним позивачеві автомобілем шляхом обману без сплати його вартості, позивач одразу звернувся до поліції із заявою про вчинене кримінальне правопорушення. У цей же день за заявою позивача слідчим були розпочато досудове розслідування у кримінальному проваджені № 12021082050001247 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

В подальшому 07.08.2021 слідчим було вилучено у ОСОБА_3 належний позивачеві автомобіль та поміщено його майданчик для зберігання транспортних засобів Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, де він наразі і перебуває. Ухвалю слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.08.2021 накладено арешт на належний позивачеві автомобіль з метою збереження речового доказу. Досудове розслідування у кримінальному проваджені не закінчено, жодній особі не повідомлено про підозру у вчинені стосовно позивача шахрайства, транспортний засіб позивачеві не повернуто, у зв`язку із чим він був вимушений звернутися до суду з позовом.

Представник Головного сервісного центру МВС в судовому засіданні просив суд врахувати заперечення проти позову, викладені ним у відзиві на позовну заяву, та відмовити у задоволенні позовних вимог до Головного сервісного центру МВС, який є неналежним відповідачем в справі.

Інші учасники справи, яких було повідомлено про дату, час та місце проведення судового засідання шляхом направлення судових повісток поштою, в судове засідання не з`явилися, причин неявки суду не повідомили.

З огляду на викладене, суд вирішив справу розглядати за відсутності відповідача ОСОБА_3 та представника відповідача ТОВ «Запоріжжя драйв компані» за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача Головного сервісного центру МВС, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини.

29.04.2021 за позивачем як власником зареєстровано транспортний засіб - легковий седан Hyundai Accent 2011 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 , що підтверджується фотокопією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 (а.с. 8).

07.08.2021 між ТОВ «Запоріжжя драйв компані» в особі відокремленого підрозділу № 11 зазначеного товариства та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7106/21/006758 (а.с. 10), згідно умов якого ТОВ «Запоріжжя драйв компані», яке діє на підставі договору комісії № 7106/21/006792 від 06.08.2021, зобов`язалося передати відповідачеві ОСОБА_3 транспортний засіб Hyundai Accent 2011 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 , а ОСОБА_3 зобов`язався прийняти зазначений транспортний засіб та сплатити ТОВ «Запоріжжя драйв компані» його ціну, яка узгоджена сторонами в розмірі 7163,00 грн. Згідно п. 2.2 договору, право власності на автомобіль перейшло до ОСОБА_3 в момент підписання сторонами договору купівлі-продажу.

З наданої позивачем фотокопії договору комісії № 7106/21/006792 від 06.08.2021 (а.с. 9) вбачається, що ТОВ «Запоріжжя драйв компані» (комісіонер) зобов`язалося за дорученням ОСОБА_1 (комітент) за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені правочин щодо продажу транспортного засобу Hyundai Accent 2011 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 , за ціною, узгодженою сторонами в розмірі 7163,00 грн., а комітент зобов`язався сплатити комісіонеру комісійну плату в розмірі 200,00 грн.

07.08.2021 спірний автомобіль зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 , закрпілено за автомобілем новий номерний знак - НОМЕР_3 , що підтверджується фотокопією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 (а.с. 8 зворот).

Твердження позивача про те, що він не отримував коштів в рахунок оплати проданого автомобіля, відповідачами не спростовано.

Згідно висновка експерта № 9929, складеного 28.04.2022 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12021082050001247, внесеному до ЄРДР 07.08.2021, підпис від імені ОСОБА_1 у рядку «(прізвище, ініціали, підпис уповноваженої особи)» графи «КОМІТЕНТ» у договорі комісії № 7106/21/006792 від 06.08.2021 виконаний не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а іншою особою (а.с. 11 - 16).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, таки й правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує намір та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або уповноваженими особами».

За змістом статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що «правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

Судом встановлено, що позивач оспорюваний договір комісії (а.с. 9) не підписував, тому такий договір не є укладеним і у задоволенні позову про визнання його недійсними слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Натомість, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7106/21/006758 від 07.08.2021 підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України). Тож розпоряджатися майном, за загальним правилом, може тільки власник.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (стаття 1011 ЦК України).

Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачає вчинення одного або кількох правочинів. Тобто, предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, а саме послуга, яка ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера (постанова Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 686/9750/15-ц).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Верховний Суд в постанові від 11.01.2023 в справі № 212/3820/20 (провадження № 61-9857св22) зазначив, що з огляду на те, що договір комісії є правочином щодо надання нематеріальних посередницьких послуг, а не договором відчуження майна, правовідносини щодо витребування майна на підставі статті 388 ЦК України, без оспорювання договору купівлі-продажу спірного автомобіля між сторонами не виникли. Отже, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту в частині визнання недійсним договору-купівлі продажу, укладеного між позивачами ОСОБА_3 та ТОВ «Запоріжжя драйв компані», суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, присвоєнням буквено-числової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформленням і видачею реєстраційних документів та/або їх формуванням в електронному вигляді. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Враховуючи те, що позивач не доручав ТОВ «Запоріжжя драйв компані» вчинити правочин щодо продажу спірного автомобіля, укладений останнім з відповідачем ОСОБА_3 договір купівлі-продажу належного позивачеві автомобіля суд визнає недійсним з підстав, передбачених частиною третьої статті 203 ЦК України.

Процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, зокрема автомобілів , присвоєння буквено-цифрової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформлення і видачі реєстраційних документів та/або їх формування в електронній формі визначена Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженої постановою КМУ від 07.09.1998 № 1388 (у редакції постанови КМУ від 23.12.2009 № 1371).

Абзацем 2 п. 35 вищезазначеного Порядку передбачено, що однією з підстав для перереєстрації транспортного засобу рішення суду про визнання недійсними договору купівлі-продажу, міни, дарування, що засвідчене в установленому порядку.

Абзацем 8 п. 40 вищезазначеного порядку встановлено, що державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів скасовується у разі визнання недійсним правочину, на підставі якого проводилася державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортного засобу.

З огляду на викладене, даний спосіб захисту (визнання договору купівлі-продажу недійсним) є належним та ефективним.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 від 07.08.2021, суд виходить з наступного.

Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобує документом, який підтверджує факт державної реєстрації транспортного засобу, але не є правочином, на підставі якого виникає змінюється чи припиняється певне речове право на транспортний засіб.

Отже, вимога про визнання такого свідоцтва недійсним є неналежним способом захисту. Тому, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог до Головного сервісного центру МВС, суд виходить з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що «визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача».

В даній справі зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник з відповідачами ОСОБА_3 та ТОВ «Запоріжжя драй компані». Головний сервісний центр МВС, один з територіальних підрозділів якого здійснив реєстрацію спірного автомобіля в установленому законом порядку та видав на ім`я ОСОБА_3 свідоцтво про реєстрацію спірного автомобіля, є неналежним відповідачем. Тому у задоволенні позовних вимог до останнього необхідно відмовити. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.02.2021 в справі № 487/6183/18 (провадження № 61-21406св19).

Позовна вимога про визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, що за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Таким чином, з огляду на те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статті 392 ЦК України.

У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що «відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права».

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України).

Автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ. Правила частини четвертої статті 334 ЦК України застосовуються до нерухомих речей (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 26.04.2023 року у справі 569/20334/21 (провадження № 61-474св23)).

Державна реєстрація транспортного засобу, на відміну від державної реєстрації прав на нерухомість, не має правотвірного характеру (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.09.2023 в справі № 638/9047/19 (провадження № 61-8399св23)).

У пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 в справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22) вказано, що: «положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 18.07.2018 у справі № 234/9377/16-ц (провадження № 61-17771св18 зроблено висновок, що «захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вимог про витребування автомобіля з володіння ОСОБА_3 та повернення його ОСОБА_1, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно застосувавши положення статті 388 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 придбала транспортний засіб, який було викрадено у власника, отже власник має право витребувати це майно у набувача, яке було у нього викрадено».

У даній справі судом встановлено, що позивач зареєстрував спірний автомобіль як його власник. Документи, що підтверджують законність набуття позивачем права власності на спірний автомобіль, були перевірені уповноваженою особою сервісного центру МВС під час державної реєстрації автомобіля. Зазначені обставини відповідачами в справі не спростовані. Документи, на підставі яких позивач набув у власність автомобіль суду не надавалися. Крім того, позивач не обгартовував останню позовну вимогу тим, що він втратив документи, які засвідчують право власності на спірний автомобіль і їх неможливо відновити.

За наведених обставин, позовна вимога щодо визнання за позивачем права власності є неналежним способом захисту його прав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За звернення до суду з позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 4707,20 грн., з яких 2560,00 грн. - за вимогу майнового характеру (визнання права власності на спірний автомобіль), 2147,20 грн. - за дві вимоги немайнового характеру.

З огляду на те, що судом позов задоволено частково в частині вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 07.08.2021 № 7106/21/006758, укладений між відповідачами ОСОБА_3 та ТОВ «Запоріжжя драйв компані», з останніх на користь позивача в рівних частинах підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Доказів понесення сторонами інших судових витрат матеріали справи не містять. Із заявами про намір подати такі докази після ухвалення судом рішення сторони до суду не зверталися.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя драйв компані» та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7106/21/006758, а саме автомобіля Hyundai Accent, 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_8 , номерний знак НОМЕР_1 , укладений 7 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя драйв компані» та ОСОБА_3 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя драйв компані» та ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя драйв компані» ( на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_9 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 ).

Відповідачі:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя драй компані», ідентифікаційний код 38839620, адреса: 69001, м. Запоріжжя, бул. Шевченка, буд. 22, кв. 9;

2) Головний сервісний центр МВС, ідентифікаційний код 40109173, адреса: 04085, м. Київ, вул. Лук`янівська, 62;

3) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 .

Повне рішення складене 11.03.2024.

Суддя А.В. Стеценко