Постанова

від 12.03.2024 по справі 214/1643/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2246/24 Справа № 214/1643/22 Суддя у 1-й інстанції - Прасолов В.М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/1643/22

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Тимченко О.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач Комунальне підприємство «Міський тролейбус»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2023 року, яке ухвалено суддею Прасоловим В.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 листопада 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Міський тролейбус» (надалі КП «Міський тролейбус») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 12 січня 2015 року працює у КП «Міський Тролейбус», на даний час на посаді касира по збору виручки в службу експлуатації депо №2.

01 лютого 2022 року позивачку відсторонено від посади.

Підставою для відсторонення зазначено те, що позивачка не надала документи, що підтверджують факт щеплення проти COVID-19 або довідку про тимчасові чи постійні протиопоказання до вакцинації проти COVID-19.

Позивачка вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки її відсторонення від роботи є безпідставним, порушує її права на працю.

Зазначає, що відповідно до ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27 січня 2021 року щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим та є добровільним для всіх групп населення.

Також, вакцини від COVID-19 не пройшли повний обсяг клінічних досліджень, зокрема не вивчено побічних ефектів і протиопоказань, відсутня інформація про всі можливі ризики для здоров`я, а також ефективність та безпеку.

Вакцинація від COVID-19 здійснюється лише за наявності згоди особи.

Для позивачки вказана вакцинація має ознаки примусу, при цьому відмова від вакцинації має для позивачки тяжкий наслідок втрату роботи та єдиного джерела для існування.

Вважає, що саме заклад охорони здоров`я має встановити факт ухилення від проведення профілактичного щеплення, тому підставою для відсторонення від роботи може слугувати не факт ненадання працівником документу на підтвердження вакцинації, а подання посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Позивачка вважає, що факт відмови працівника від обов`язкового профілактичного щеплення або ухилення в його проведенні має встановлюватися на основі письмових документів, які мають бути отримані роботодавцем у встановленому законом порядку. Відмова працівника у наданні свого документу про вакцинацію не вказує на його відмову від вакцинації чи її відсутність, а вказує на бажання працівника не розголошувати певні відомості про себе, що свідчить про відсутність законних підстав у роботодавця про відсторонення від роботи. В оскаржуваному наказі про відсторонення відсутній висновок роботодавця про наявність або відсутність щеплення позивачки і не вказує на відмову позивачки здійснити таке щеплення чи ухилення у його здійсненні, що вказує на те, що наказ не містить жодного обґрунтування та не може вважатися законним.

Посилаючись на викладене, просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ № 105-к від 01 лютого 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », виданий директором КП «Міський тролейбус» ОСОБА_2 , та поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді касира по збору виручки в службу експлуатації депо №2; стягнути з КП «Міський тролейбус» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розрахунку 920,62 грн. за кожен робочий день, що станом на моменту підписання позовної заяви становить 16 571,16 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КП "Міський тролейбус" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Вапеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мотуз О.В., просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом, при ухваленні рішення, не були враховані обставини справи та норми чинного законодавства, а саме, що, станом на сьогоднішній день, жодним нормативно-правовим актом не передбачено в яких випадках відсторонювати чи не відсторонювати невакцинованих від COVID-19 працівників, не передбачено винятків відсторонення, не розроблено отримання підтвердження протипоказань. Зазначає, що роботодавцем при відстороненні її від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVІD-19 не дотримано вимог щодо отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від такого щеплення чи відповідного акту в разі відмови дати таке підтвердження. Натомість, відповідач виніс оскаржуваний наказ на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивачки від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я. Крім того, вакцинація проти COVID-19 не віднесена до переліку обов`язкових профілактичних щеплень. Вважає, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ та Наказ МОЗ України.

Крім того,відсутністьупрацівника підтверджуючих документів про вакцинацію від COVID-19 або повідомлення/неповідомлення такої інформації не є законною підставою для відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, визначених статтею 46 КЗпП України.

Наполягає на тому, що судом першої інстанції не було враховано висновків Великої палати Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130

3548/21.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач КП «Міський тролейбус» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 та її представника адвоката Мотуза О.В., які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія с уддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 12 січня 2015 року працює у КП "Міський тролейбус" на посаді касира з прийому виручки Депо №2, що вбачається з трудової книжки (а.с.10). Позивачка зобов`язана, зокрема, здійснювати здачу фактично отриманої виручки, що надійшла до каси з прийому виручки; здійснювати прийом-передачу мобільних транспортних терміналів, смарт-карток, паперової касової стрічки, що встановлено інструкцією (а.с.86-87). При виконанні цих обов`язків позивачка щоденно безпосередньої контактує з декількома десятками (до 93) інших працівників (а.с.91-98).

Відповідно до наказу директора КП «Міський тролейбус» Приходько О.Я. №105-к від 01 лютого 2022 року, виданого на підставі частини 1 статті 46 КЗпП України, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ зі змінами та доповненнями, наказу МОЗ України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням» від 30 листопада 2021 року № 2664, пункту 41-6 Постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року, у зв`язку з ненаданням підтверджуючих документів щодо проведення щеплення проти COVID - 19, або медичного висновку (довідки) про наявність протипоказань до вакцинації проти СOVID - 19, виданий закладом охорони здоров`я, або ПЛР тесту не менше ніж за 72 години до робочої зміни, ОСОБА_1 касира з прийому виручки Депо2 відсторонити від роботи з 01.02.2022 року на час відсутності щеплення проти COVID - 19 до моменту усунення причин, що зумовили таке відсторонення (надання підтверджуючих документів або відповідних довідок) або до закінчення дії карантину без збереження заробітної плати (а.с. 11).

Згідно повідомлення №9 від 13 січня 2022 року КП «Міський тролейбус» було повідомлено ОСОБА_1 про те, що з 31 січня 2022 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників підприємства. На підставі наказу МОЗ «Про затвердження Змін до Переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 30 листопада 2021 року № 2664 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, до 30 січня 2022 року необхідно надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або документ, який підтверджує, отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях.

Також останній повідомлено, що вона може надати висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», затвердженого наказом МОЗ від 02 листопада 2021 р. № 2394 за формою № 028/1-0. Також останню попереджено, що якщо до 30 січня 2022 р. вона не надасть одного із зазначених документів, 31 січня 2022 р. її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 р. № 1645-III. Також зазначено, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу про призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності (а.с.30).

Від отримання примірнику повідомлення ОСОБА_1 відмовилась, про що складено відповідний Акт від 13 січня 2022 року, в присутності працівників КП «Міський тролейбус», згідно якого касир по збору виручки в службу експлуатації депо №2 ОСОБА_1 відмовилась ставити підпис про те, що вона ознайомлена з повідомленням від 13 січня 2022 року (а.с.31).

Відповідно до Акту від 01.02 2022 року, складеного працівниками КП «Міський тролейбус» що ОСОБА_1 відмовилась надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 (а.с.32).

Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, з 24.02.2022 року та на час воєнного стану, наказом МОЗ від 25.02.2022 року № 380 року зупинено дію наказу «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153.

З наказу директора КП «Міський тролейбус» Приходько О.Я. № 236-к від 09 березня 2022 року вбачається, що на підставі наказу МОЗ України № 380 від 25.02.2022 року «Про зупинення дії наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153», ОСОБА_1 допущено до роботи з повним робочим днем на посаді касира по збору виручки в службу експлуатації депо №2 з 09 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні (а.с.33).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , яка за посадою віднесена до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням і будучи обізнаною про необхідність такого щеплення не вакцинувалась протии COVID-19 та не надала медичний документ про наявність у неї абсолютних протипоказаньдо проведення профілактичного щеплення, у зв`язку з чим відповідач КП Міський тролейбус, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Таке відсторонення було цілком обґрунтоване та виправдане, при цьому трудові відносини з ОСОБА_1 не були припинені, наказу про її звільнення не видавалось, а обмеження допуску до роботи позивачки було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки суспільства. Саме тому, підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу відсутні. У зв`язку з цим відсутні також підстави і для виплати позивачці заробітної плати за час відсторонення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Згідно із частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно частини 1 статті 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, цей перелік не є вичерпним та за змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені законодавством, тобто певним нормативним документом (Постанова КЦС у складі ВС від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц).

Тлумачення поняття «законодавство» було здійснено Конституційним Судом України у рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду, Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 ЗУ «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Статтею 1 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що протиепідемічні заходице комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб"передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидіїВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зауважила, що положення абзацу шостого частини першої статті ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 ЗУ «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (п.11.35 цієї Постанови).

В Україні втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», а прийняті на його виконання Постанови КМУ, Накази МОЗ є лише способом реалізації законодавчого припису, тому висновок суду першої інстанції, що питання обов`язкової вакцинації для працівників певних установ та організацій не врегульовано на законодавчому рівні,є невірним.

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союзінформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

За змістом абзацу третього статті 1 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті10 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту8 Положення про МОЗ та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року МОЗ затвердило Перелік № 2153, який передбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно). А 27 жовтня 2021 року МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 у пункті 13.14 виснувала, що не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12%) після серцево-судинних захворювань (60,2%) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета, відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції, є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників, як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих наCOVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо (пункт 14.4.).

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9).

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів (пункт 14.10).

Верховний Суд при розгляді справ неодноразово робив висновки про перевагу суспільних інтересів над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Про це, зокрема, йдеться у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, в якій зазначено, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 .

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

З огляду на викладене, обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що розглядається, встановлено, що ОСОБА_1 з 12 січня 2015 року працює у КП "Міський тролейбус" на посаді касира з прийому виручки Депо №2 та до її посадових обов?язків входить: здійснювати здачу фактично отриманої виручки, що надійшла до каси з прийому виручки; здійснювати прийом-передачу мобільних транспортних терміналів, смарт-карток, паперової касової стрічки, що встановлено інструкцією (а.с.86-87). При виконанні цих обов`язків позивачка щоденно безпосередньої контактує з декількома десятками інших працівників (а.с.91-98).

Згідно повідомлення №9 від 13 січня 2022 року КП «Міський тролейбус» було повідомлено ОСОБА_1 про те, що з 31 січня 2022 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників підприємства. На підставі наказу МОЗ «Про затвердження Змін до Переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 30 листопада 2021 року № 2664 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, до 30 січня 2022 року необхідно надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або документ, який підтверджує, отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях.

Також останній повідомлено, що вона може надати висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», затвердженого наказом МОЗ від 02 листопада 2021 р. № 2394 за формою № 028/1-0. Також останню попереджено, що якщо до 30 січня 2022 р. вона не надасть одного із зазначених документів, 31 січня 2022 р. її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 р. № 1645-III. Також зазначено, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу про призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності (а.с.30).

Від отримання примірнику повідомлення ОСОБА_1 відмовилась, про що складено відповідний Акт від 13 січня 2022 року, в присутності працівників КП «Міський тролейбус», згідно якого касир по збору виручки в службу експлуатації депо №2 ОСОБА_1 відмовилась ставити підпис про те, що вона ознайомлена з повідомленням від 13 січня 2022 року (а.с.31).

Відповідно до Акту від 01.02 2022 року, складеного працівниками КП «Міський тролейбус» що ОСОБА_1 відмовилась надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 (а.с.32).

Відповідно до наказу директора КП «Міський тролейбус» Приходько О.Я. №105-к від 01 лютого 2022 року, виданого на підставі частини 1 статті 46 КЗпП України, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ зі змінами та доповненнями, наказу МОЗ України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням» від 30 листопада 2021 року № 2664, пункту 41-6 Постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року, у зв`язку з ненаданням підтверджуючих документів щодо проведення щеплення проти COVID - 19, або медичного висновку (довідки) про наявність протипоказань до вакцинації проти СOVID - 19, виданий закладом охорони здоров`я, або ПЛР тесту не менше ніж за 72 години до робочої зміни, ОСОБА_1 касира з прийому виручки Депо2 відсторонити від роботи з 01.02.2022 року на час відсутності щеплення проти COVID - 19 до моменту усунення причин, що зумовили таке відсторонення (надання підтверджуючих документів або відповідних довідок) або до закінчення дії карантину без збереження заробітної плати (а.с. 11).

Отже, про обов`язковість щеплення проти COVID-19 та наслідки ненадання відповідних документів, наслідки відсторонення від роботи ОСОБА_1 була повідомлена 13 січня 2022 року, а відсторонена від роботи з 01 лютого 2022 року.

За характером виконуваних обов`язків касира з прийому виручки Депо №2, які пов`язані з безпосередніми контактами з іншими працівниками, враховуючи неможливість запровадження дистанційної роботи касира з прийому виручки, позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але, після попередження про необхідність такого щеплення, відмовилася від проходження вакцинації, відтак відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства, відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.

За таких обставин КП Міський тролейбус правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, наказ №105-к від 01 лютого 2022 року є законним та відповідає «нагальній суспільній необхідності», є пропорційним цій меті, а позивачка не довела, що таке відсторонення було свавільним та безпідставним, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, слід зазначити, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивачки відмовитися від виконання обов`язку, метою якого є захист здоров`я не лише її, але й необмеженої кількості інших громадян України, що користуються громадським транспортом у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, з якими вона контактує в силу свого місця роботи.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна протии України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інетресах якої діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 березня 2024 року.

Головуючий:

Судді: