Рішення

від 06.02.2024 по справі 910/7302/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.02.2024Справа № 910/7302/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/7302/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УВС Інжиніринг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерхолдінг"

про стягнення 95427,69 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерхолдінг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УВС Інжиніринг"

про стягнення 682381,45 грн

Представники учасників сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Роїк В.І.;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Лук`яненко В.О.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УВС Інжиніринг" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерхолдінг" (далі - відповідач) про стягнення 95427,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором підряду №20200401/СВ2 від 01.04.2020 не здійснив повної та своєчасної оплати за виконані роботи, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення борг у розмірі 95427,69 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/7302/23 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і встановлено відповідачу строк протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на подання відзиву на позовну заяву.

31.05.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зауважує на тому, що у нього не виникло обов`язку здійснити остаточний розрахунок за договором, адже з урахуванням дати здійснення відповідачем попередньої оплати - роботи позивачем на об`єкті мали б бути виконанні до 06.07.2020 року, тоді як фактично останні були виконанні лише 16.03.2021.

При цьому, цього ж дня через відділ діловодства суду від відповідача (далі - позивач за зустрічним позовом) надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "УВС Інжиніринг" (далі - відповідач за зустрічним позовом) про стягнення 682381,45 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за зустрічним позовом в порушення взятих на себе зобов`язань за договором підряду №20200401/СВ2 від 01.04.2020 несвоєчасно виконав комплекс робіт, у зв`язку з чим позивачем на підставі пункту 8.2 договору заявлено до стягнення неустойку у розмірі 682381,45 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 прийнято зустрічний позов до розгляду з первісним позовом у справі №910/7302/23, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом та постановлено здійснювати розгляд справи №910/7302/23 за правилами загального позовного провадження починаючи зі стадії відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим призначено підготовче засідання у справі на 11.07.2023.

07.07.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив, в якому відповідач зустрічні позовні вимоги вважає необґрунтованими та зауважує на тому, що розрахована сума неустойки майже вдвічі більша за ціну договору. При цьому, відповідач за зустрічним позовом просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності, адже позивач зі зустрічним позовом звернувся більше ніж через два роки, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У судовому засіданні 11.07.2023 року суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про встановлення учасникам справи строку для подання заяв по суті справи та відкладення підготовчого засідання.

19.07.2023 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов, в якому позивач зауважує, що спірні правовідносини виникли під час дії карантинних обмежень, а з урахуванням приписів пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, строк позовної давності на звернення до суду з вимогами про стягнення неустойки є продовженим на строк дії такого карантину.

14.08.2023 через відділ діловодства суду від відповідача за зустрічним позовом надійшла заява про застосування строку позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 підготовче засідання у справі призначено на 03.10.2023 року.

02.10.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача за зустрічним позовом надійшло клопотання про зменшення розміру неустойки на 95%. Подане клопотання обґрунтовано тим, що жодних претензій стосовно якості і кількості виконаних підрядником робіт чи їх невідповідність умовам договору замовник не заявляв, як і не надав жодних доказів настання для нього негативних наслідків прострочення виконання зобов`язань підрядником за договором.

У судовому засіданні 03.10.2023 року оголошено перерву до 17.10.2023.

11.10.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача за зустрічним позовом надійшли додаткові пояснення, в яких зауважено на тому, що всі роботи за договором підряду були виконані підрядником до 16.03.2021 року, про що свідчить акт готовності об`єкта до експлуатації від 05.01.2021 року, а тому відсутнє порушення терміну виконання. При цьому, просить долучити до матеріалів справи акт готовності об`єкта до експлуатації від 05.01.2021 року та вказує, що про його існування керівництво позивача дізналось випадково під час підготовчого провадження, так як акт був підписаний попереднім директором позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому попередній директор не міг передати документацію новому керівництву і серед наявних в офісі позивача документів такий акт був відсутній.

17.10.2023 року через відділ діловодства суду від позивача за зустрічним позовом надійшли заперечення на клопотання про зменшення розміру неустойки, в яких зауважено на тому, що підписаний між сторонами акт №ОУ-0000004 від 16.03.2021 року свідчить про відсутність претензій стосовно якості та кількості виконаних робіт, а не строків їх виконання. При цьому, заперечує проти долучення до справи акта готовності об`єкта до експлуатації від 05.01.2021, так як відповідний доказ подано з порушенням строку.

Судове засідання призначене на 17.10.2023 не відбулося, у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у м. Києві, відтак ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 підготовче засідання призначено на 07.11.2023.

У судовому засіданні 07.11.2023 року оголошено перерву до 28.11.2023.

У судовому засіданні 28.11.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про поновлення строку на подання додаткових доказів та прийняття їх до розгляду. При цьому, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 19.12.2023.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу, змагальність сторін.

Згідно приписів частини 1, 4, 5 та 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Зі змісту статті 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.

Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною після подання заяв по суті спору, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції сторони діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Звертаючись до усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 23.06.1993 у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії").

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 р., серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38).

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2022 у справі №903/522/21 та від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги викладені відповідачем за зустрічним позовом обґрунтування неможливості подання акта готовності об`єкта до експлуатації від 05.01.2021 у визначені Господарським процесуальним кодексом України строки, керуючись принципами господарського судочинства з урахуванням конвенційного права кожного на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення строку для подання відповідного доказу відповідачем за зустрічним позовом та прийняття його до розгляду.

У судових засіданнях під час розгляду справи по суті, судом оголошувались перерви, зокрема, до 06.02.2024.

У судовому засіданні 06.02.2024 представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) проти зустрічного позову заперечив, просив зменшити розмір неустойки, первісні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) проти первісного позову заперечив, просив відмовити, зустрічні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 06.02.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.04.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УВС Інжиніринг" (далі - підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерхолдінг" (далі - замовник) укладено договір підряду №20200401/СВ2 (далі - договір) за умовами пункту 1.1 якого підрядник, в порядку та на умовах даного договору, з використанням власних матеріалів та обладнання, зобов`язується за завданням замовника на свій ризик, виконати та передати замовникові комплекс робіт з монтажу пневмомагістралей (код ДКПП 43.22) для пусконалагодження компресорного обладнання Ingersoll Rand у приміщенні багатозального кінотеатру «Сінема-Сіті» у торговельно-розважальному центрі «Мегамолл», що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. 600-річчя, 17-Е (далі - роботи), а замовник зобов`язується прийняти і оплатити виконані підрядником роботи.

Роботи виконуються підрядником якісно, своєчасно, належними способами та засобами. У відповідності до цього договору, зокрема кошторису (додаток №1), у якому визначено найменування, вид, склад, обсяги та їх вартість (пункт 1.2 договору).

За умовами пункту 1.4 договору підрядник підтвердив, що до моменту укладення цього договору він одержав від замовника, вихідні дані, та розрахунки для з`ясування детальної інформації про умови виконання робіт на об`єкті, а також інші документи, необхідні для виконання робіт за цим договором, а також здійснив усі необхідні дослідження та виміри. Підрядник також підтвердив, що передані йому від замовника вихідні дані та інша інформація є достатньою для належного виконання ним (підрядником) своїх зобов`язань, визначених цим договором. Роботи будуть виконуватись підрядником на підставі вихідних даних, які будуть передаватися підряднику повністю, або частково по мірі необхідності і в обсягах необхідних для належного виконання робіт на об`єкті.

Якість робіт, що виконуються підрядником, повинна відповідати вимогам цього договору та додатків до нього, стандартам якості, що існують у звичайній практиці та/або спеціально передбачені законодавством України, а також дотримуватися умов, що забезпечують захист інтересів замовника у повноцінному та безперешкодному використанні результатів таких робіт (пункт 1.7 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що підрядник зобов`язується приступити до виконання робіт та завершити виконання робіт у строки, передбачені положеннями даного договору.

Строк виконання робіт - протягом 25 робочих днів з моменту сплати замовником попередньої оплати відповідно до положень цього договору. Підрядник гарантує, що роботи будуть виконанні вчасно, відповідно до положень даного договору та додатків до нього (пункти 2.1.1 та 2.1.3 договору).

Замовник може приймати рішення (з обов`язковим повідомленням підрядника) про уповільнення, або прискорення строків виконання робіт із внесенням відповідних змін у договір та додатки до нього (пункт 2.3 договору).

За умовами укладеного договору, підрядник взяв на себе зобов`язання щодо: виконання робіт і передання їх результатів замовникові у строки, встановлені умовами даного договору і додатками до нього; своєчасне, у письмовій формі. інформування, замовника про можливість припинення або уповільнення виконання робіт (пункт 3.1 договору).

В свою чергу, замовник за умовами укладеного договору взяв на себе зобов`язання щодо здійснення оплати робіт у порядку та на умовах, визначених положенням даного договору, прийняття виконаних робіт, за умови їхнього належного виконання з дотриманням умов даного договору, додатків до нього, технології проведення робіт, державних будівельних норм та інших норм та правил, які регулюють проведення даного виду робіт (пункт 3.3 договору).

Підрядник здійснює власними засобами та за свій рахунок забезпечення виконання робіт витратними матеріалами та обладнанням, необхідним для виконання робіт (пункту 4.1 договору).

Пунктом 5.1 договору сторони визначили загальну вартість робіт, що, відповідно до затвердженого сторонами кошторису (додаток №1 до договору), складає 377006,33 грн.

Згідно затвердженого між сторонами кошторису від 01.04.2020, що є додатком №1 до договору, вартість виконання комплексу додаткових пусконалагоджувальних робіт компресорного обладнання Ingersoll Rand, а саме комплексу робіт з монтажу пневмомагістралей (код ДКПП 43.22) у приміщенні багатозального кінотеатру «Сінема-Сіті» у торговельно-розважальному центрі «Мегамолл», що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. 600-річчя, 17-Е, становить 377006,33 грн.

Розрахунки по договору здійснюються у наступному порядку: попередня оплата у розмірі 132167,20 грн оплачується замовником не пізніше 25.05.2020 року; остаточний розрахунок у розмірі 244839,13 грн здійснюється замовником за умови підписання сторонами акту виконаних робіт та після належним чином зареєстрованих підрядником всіх податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (включаючи податкові накладні на суми сплачених замовником попередніх оплат) у строк, що не перевищує 5 банківських днів з моменту реєстрації останньої податкової накладної, згідно умов цього договору в ЄРПН у порядку і у строки, визначенні чинним законодавством України (пункт 5.2 договору).

Пунктом 6.1 договору сторони визначили, що замовник приймає виконані належним чином підрядником роботи шляхом підписання акту виконаних робіт (далі - акт).

Підрядник протягом 3 календарних днів після закінчення виконання робіт зобов`язаний надати замовникові акт підписаний зі своєї сторони і скріплений печаткою. Замовник, у випадку відсутності зауважень до виконаних підрядником робіт, протягом 5 робочих днів після одержання акту зобов`язаний прийняти виконані роботи, підписати акт та повернути підрядникові один екземпляр підписаного зі своєї сторони акту (пункти 6.2 та 6.3 договору).

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену даним договором і чинним законодавством України (пункт 8.1 договору).

За порушення встановлених договором строків виконання робіт, визначених цим договором та/або додатками до нього підрядник зобов`язується сплатити замовнику неустойку у розмірі 1% від ціни договору, за кожний день прострочення. У разі прострочення виконання робіт більше ніж на 10 календарних днів, замовник має право відмовитися від цього договору в односторонньому порядку та вимагати від підрядника повернення грошових коштів, сплачених замовником як попередня оплата відповідно до положень цього договору. Повернення підрядником грошових коштів відбувається протягом 5 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги від замовника, за вирахуванням вартості фактично виконаних робіт, що були погоджені та прийняті замовником шляхом підписання акту виконаних робіт (пункт 8.2 договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020 року включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором, у тому числі грошових (пункт 11.1 договору).

За умовами пункту 11.2 договору, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення яке мало місце під час його дії.

На виконання умов укладеного договору позивачем виконано, а відповідачем прийнято комплекс робіт з монтажу пневмомагістралей (код ДКПП 43.22) для пусконалагодження компресорного обладнання Ingersoll Rand у приміщенні багатозального кінотеатру «Сінема-Сіті» у торговельно-розважальному центрі «Мегамолл», та знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. 600-річчя, 17-Е, про що свідчить наявний в матеріалах справи акт №ОУ-0000004 від 16.03.2021 приймання-передачі виконаних робіт передбачених договором підряду, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками без заперечень та зауважень. За актом загальна вартість робіт, без врахування матеріалів замовника, становить 347594,89 грн.

Про виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо якості виконаних робіт та їх обсягу.

Позаяк, відповідач за первісним позовом свої зобов`язання щодо оплати прийнятих робіт виконав частково на суму 252167,20 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення №943 від 22.05.2020 року на суму 132167,20 грн, №1021 від 17.07.2020 року на суму 50000,00 грн та №1575 від 20.01.2022 року на суму 70000,00 грн та не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.

При цьому, з метою досудового врегулювання спору, позивач за первісним позовом прийняв пропозицію відповідача щодо відстрочення сплати заборгованості за договором підряду №20200401/СВ2 від 01.04.2020 року у розмірі 95427,69 грн у строк не пізніше 25.06.2022 року, про що свідчить наявний в матеріалах справи лист №12/01/22-1 від 12.01.2022 року, втім взяті на себе зобов`язання, відповідач за первісним позовом так і не виконав, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.

У свою, чергу, відповідач подав зустрічну позовну заяву, в якій просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом неустойку за прострочення строку виконання робіт за договором у розмірі 682381,45 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у статті 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, а відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частина 2 статті 837 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами пункту 5.2.3 договору сторони визначили, що остаточний розрахунок здійснюється замовником за умови підписання сторонами акту виконаних робіт та після належним чином зареєстрованих підрядником всіх податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (включаючи податкові накладні на суми сплачених замовником попередніх оплат) у строк, що не перевищує 5 банківських днів з моменту реєстрації останньої податкової накладної, згідно умов цього договору в ЄРПН у порядку і у строки, визначенні чинним законодавством України.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, під час досудового врегулювання спору, позивачем за первісним позовом прийнято пропозицію відповідача щодо відстрочення сплати заборгованості за договором у строк не пізніше 25.06.2022 року.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та претензійного листуванням між сторонами, строк виконання відповідачем за первісним позовом грошового зобов`язання з оплати виконаних робіт за договором на момент розгляду справи настав.

Втім, як встановлено судом, відповідач за первісним позовом у встановлені договором строки оплату за виконанні підрядником роботи в належному розмірі не здійснив.

Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання робіт, визначених умовами договору підряду №20200401/СВ2 від 01.04.2020, та факт порушення відповідачем за первісним позовом своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем за первісним позовом, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених первісних позовних вимог в частині стягнення боргу у розмірі 95427,69 грн.

У той же час, за результатом розгляду справи щодо зустрічних позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 682381,45 грн на підставі пункту 8.2 договору суд дійшов такого висновку.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими (частина 4 статті 882 Цивільного кодексу України).

Вищевказане корелюються з приписами пункту 6.1 договору за умовами якого замовник приймає виконані належним чином підрядником роботи шляхом підписання акту виконаних робіт.

У статті 846 Цивільного кодексу України закріплено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами пункту 2.1.1 договору сторони визначили, що строк виконання робіт - протягом 25 робочих днів з моменту сплати замовником попередньої оплати відповідно до положень цього договору, розмір якої, відповідно до умов пункту 5.2.1 договору, становить 132167,20 грн.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, попередня оплата замовником здійснена 22.05.2020 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення №943 на суму 132167,20 грн.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, змісту пункту 2.1.1 договору та дати сплати замовником попередньої оплати строк виконання відповідачем за зустрічним позовом комплексу робіт з монтажу за договором становив до 30.06.2020 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, а саме акту №ОУ-0000004 від 16.03.2021 приймання-передачі виконаних робіт, відповідач за зустрічним позовом допустив прострочення виконання комплексу монтажних робіт з 01.07.2020 по 15.03.2021, а отже наявні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення строків виконання робіт.

При цьому, суд вважає помилковими доводи позивача за зустрічним позовом про те, що строк виконання відповідачем зобов`язання із виконання комплексу монтажних робіт становить до 06.07.2020 року включно, так як у підрядника ще існує обов`язок протягом 3-х календарних днів після закінчення виконання робіт надати замовникові підписаний і скріплений печаткою акт, що передбачено умовами пункту 6.2 договору, оскільки умовами пункту 2.1.1 договору сторони чітко визначили строк виконання робіт, який обраховується з моменту сплати замовником попередньої оплати та становить 25 робочих днів, а вказаний позивачем за зустрічним позовом 3-денний строк належить до порядку здачі-приймання робіт і за спірних правовідносин не продовжує підряднику строк виконання робіт.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пеня, за визначенням ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, в тому числі пені.

Пунктом 8.2 договору сторони встановили, що за порушення встановлених договором строків виконання робіт, визначених цим договором та/або додатками до нього підрядник зобов`язується сплатити замовнику неустойку у розмірі 1% від ціни договору, за кожний день прострочення.

Відтак, оскільки відповідач за зустрічним позовом допустив прострочення виконання комплексу монтажних робіт, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 8.2 договору, позивачем за зустрічним позовом нарахована пеня в розмірі 1% від ціни договору в сумі 682381,45 грн за період з 15.09.2020 по 15.03.2021.

У той же час, перевіривши наданий позивачем за зустрічним позовом розрахунок пені, суд дійшов висновку про його часткову обґрунтованість, оскільки позивачем не було враховано вимоги частини 6 статі 232 Господарського кодексу України.

Так, за приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, втім його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Таким чином, враховуючи, що іншого строку нарахування пені, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, сторонами в договорі підряду не визначено, правомірним є нарахування пені за порушення строку виконання робіт протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тобто з 01.07.2020 по 01.01.2021 року.

Тоді як, позивачем за зустрічним позовом пеня нарахована за період з 15.09.2020 по 15.03.2021, тобто за шість місяців, що передують даті виконання робіт, втім, як вже зазначалось, нарахування пені починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений.

Приймаючи до уваги вищевикладене, за розрахунком суду, виходячи з приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та зважаючи на ч. 2 ст. 237 ГПК України, якою встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, належною до стягнення у межах заявленого періоду є пеня у розмірі 410936,90 грн у період з 15.09.2020 по 01.01.2021 року.

Разом з цим, відповідач за зустрічним позовом заявив клопотання про зменшення розміру неустойки на 95 відсотків.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язання. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 26.07.2022 у справі №922/2567/21, від 24.05.2022 у справі №910/12996/17. від 19.01.2022 у справі №924/462/21, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19 та від 10.09.2019 року в справі №904/4685/18.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Суд зауважує, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і це питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Поряд з цим суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 року у справі №911/2269/22.

Мотивуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій, відповідач за зустрічним позовом посилався, зокрема, на недоведеність позивачем за зустрічним позовом настання негативних наслідків через порушення строків виконання комплексу монтажних робіт, як і відсутністю зі сторони замовника будь-яких претензій щодо якості та кількості виконаних робіт. Окремо наголошує, що заявлений до стягнення розмір неустойки майже вдвічі більше ніж вартість виконаних робіт за договором.

Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевказане, з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем за зустрічним позовом доводів, приймаючи до уваги порушення обома сторонами взятих на себе зобов`язань за договором, враховуючи відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем за зустрічним позовом збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим часткове задоволення клопотання відповідача за зустрічним позовом та зменшення розміру нарахованої позивачем пені на 50%. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відтак, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «УВС Інжиніринг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхолдінг» підлягає пеня у розмірі 205468,45 грн, в іншій частині позовних вимог належить відмовити.

При цьому, суд відхиляє заяву відповідача за зустрічним позовом про застосування строку позовної давності на звернення до суду з вимогою про стягнення неустойки.

Так, як визначено статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У той же час, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020, який тривав і на час звернення позивача за зустрічним позовом до суду.

Отже, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача за зустрічним позовом пені в силу приписів пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було продовжено на строк дії карантину, у зв`язку з чим у суду відсутні правові підстави для застосування спеціального строку позовної давності про стягнення пені.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) під час розгляду справи не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку оплати виконані підрядником роботи.

У свою чергу, відповідач за зустрічним позовом під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені зустрічні позовні вимоги.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача за зустрічним позовом на акт готовності об`єкта до експлуатації від 05.01.2021 року за проектом «Реконструкція з добудовою торгово-розважального комплексу «Мегамолл» по вул. 600-річчя, 17-Е у місті Вінниця (1 та 2 пускові комплекси), який підписаний замовником - ТОВ «Трейдленд», генеральним проектувальником - НВПП «Анкор», генеральним підрядником - ТОВ «Альфа-Буд-АБЗ», субпідрядниками - ТОВ «Моноліт-КСМ», ТОВ «Будбюро», ТОВ «Флоріан-Т», ТОВ «Стрімтех», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Ленікс»», ТОВ «Ол-Скай», ТОВ «Електромонтаж-425», філією ВП «Цукорремналадка» ПрАТ «Акціонерна компанія «Сатер», ПП «Клімат-Системи 1», ТОВ «УВС Інжиніринг», ТОВ «Алюпроф», ТОВ «Технобау», ТОВ «БК «Будтранссервіс», ТОВ «Лібер ЛТД», ТОВ «Рембудмонтаж-ВВС» та головним інженером проекту Некивайко А.В. і провідним інженером з технічного нагляду Чорнооким М.С., оскільки за умовами укладеного договору підряду №20200401/СВ2 від 01.04.2020 року прийняття замовником, тобто Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерхолдінг», належним чином від підрядника робіт є підписаний сторонами договору акт виконаних робіт. Жодної залежності строків виконання робіт підрядником від готовності об`єкту до експлуатації, на якому такі роботи виконуються, умови укладеного договору не містять.

До того ж, як було встановлено судом, строк виконання відповідачем за зустрічним позовом комплексу робіт з монтажу за договором становив до 30.06.2020 року, тоді як акт готовності об`єкта до експлуатації датований 05.01.2021 року.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення первісних позовних вимог та часткове задоволення зустрічного позову.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання первісного позову покладаються на відповідача за первісним позовом, а в частині зустрічного позову витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УВС Інжиніринг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхолдінг» про стягнення 95427,69 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхолдінг» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 146, ідентифікаційний код 31662864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УВС Інжиніринг» (02660, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 87, оф. 21, ідентифікаційний код 43516505) основний борг у розмірі 95427 (дев`яносто п`ять тисяч чотириста двадцять сім) грн 69 коп. та судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхолдінг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УВС Інжиніринг» про стягнення 682381,45 грн задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УВС Інжиніринг» (02660, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 87, оф. 21, ідентифікаційний код 43516505) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхолдінг» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 146, ідентифікаційний код 31662864) неустойку у розмірі 205468 (двісті п`ять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн 45 коп. та судовий збір у розмірі 6164 (шість тисяч сто шістдесят чотири) грн 05 коп.

5. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

6. В решті зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.03.2024.

Суддя Т.В. Васильченко