Рішення

від 05.03.2024 по справі 914/2673/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024 Справа № 914/2673/23

За позовом: Львівської міської ради, м.Львів,

до відповідача: Гаражного кооперативу «Конвейєр», м. Львів,

про стягнення 559'846,43 грн безпідставно збережених коштів.

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

Представники сторін:

від позивача: Н. Гузюк,

від відповідача: Я. Макович, А. Кінь.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради до Гаражного кооперативу «Конвейєр» про стягнення 559'846,43 грн безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, нарахованих за період 09.07.2021-30.06.2023 та 22.11.2021-30.06.2023 відповідно.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04.09.2023 справу №914/2673/23 передано на розгляд судді Б. Яворському.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, суд встановив строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав. Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана на адресу сторін, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, докази про що знаходяться в матеріалах справи. Подальший рух справи у підготовчому провадженні викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою від 18.12.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 22.01.2024. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 04.03.2024 оголошувалась перерва до 05.03.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 05.03.2024 позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.

У судове засідання 05.03.2024 представники відповідача з`явилися, проти позову заперечили.

Аргументи позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою ЛМР народних депутатів №794 від 12.06.1997 ГБК «Конвеєр» було надано в тимчасове користування терміном на 10 років земельну ділянку по вул. Шевченка, 367 у м.Львові, площею 2500м.кв. Після закінчення цього терміну відповідач використовує земельні ділянки по вул.Шевченка, 367 у м.Львові (кадастровий номер 4610137500:11:05:0045 - сформована 22.11.2021 та 4610136300:06:002:0004 - сформована 09.07.2021) без достатніх правових підстав, тому його заборгованість, з урахуванням сплаченого земельного податку, складає 559'846,43 грн (410'402,42 грн та 196'615,79 грн). Рішення ЛМР про затвердження документації на земельні ділянки та надання відповідачу землі в користування (оренду) не приймалося. ЛМР приймалися ухвали щодо надання кооперативу дозволу на виготовлення технічної документації для подальшої передачі в оренду, а не в постійне землекористування чи у власність землі. Відповідачем сплачено земельний податок у розмірі 47'171,78 грн., який позивач врахував при розрахунку. Розрахунок заборгованості проведено на підставі Витягів із технічної документації про НГО земельних ділянок від 03.07.2023 та Порядку, затвердженого ухвалою ЛМР №1995 від 25.05.2017. розмір НГО земель м.Львова був незмінний з 2014 року.

Аргументи відповідача.

27.03.1986 рішенням виконавчого комітету ЛМР №132 відведено Львівському виробничому об`єднанню «Конвеєр» земельну ділянку за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 367. На виконання рішення Залізничної районної ради народних депутатів №269 від 13.05.1986 створено гаражно-будівельний кооператив металевих збірно-розбірних гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та затверджено його статут. Згодом, 21.03.1991 рішенням виконавчого комітету ЛМР №102 розширено територію гаражного кооперативу на 1,0 га за рахунок території Львівської залізниці. 10.07.2014 ухвалою ЛМР №3655 надано ГБК «Конвейєр», зі змінами, дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки орієнтовною площею 4,4459га по АДРЕСА_1 . У п.2.1 ухвали зобов`язано ГБК «Кооператив» здійснювати плату за землю у вигляді земельного податку. Заборгованість із земельного податку у відповідача відсутня. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 05.03.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Рішенням Залізничної районної ради народних депутатів №269 від 13.05.1986 створено гаражно-будівельний кооператив металевих збірно-розбірних гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та затверджено його статут.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №132 від 27.03.1986 «Про відвод Львівському виробничому об`єднанню «Конвейєр» земельної ділянки по вул.Шевченка для влаштування тимчасової закритої автостоянки» відведено Львівському виробничому об`єднанню «Конвейєр» земельну ділянку площею до 1,0 га по АДРЕСА_1 для тимчасового встановлення металевих конструкцій гаражів працівників підприємств промвузла « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

13.05.1986 на виконання зазначеного рішення, виконавчим комітетом Залізничної районної ради народних депутатів м. Львова прийнято рішення № 269 "Про створення тимчасового гаражно-будівельного кооперативу металевих збірно-розбірних гаражів по АДРЕСА_1 ", відповідно до п.1 якого створено гаражно-будівельний кооператив металевих збірно-розбірних гаражів по АДРЕСА_1 та присвоєно йому назву "Конвейєр".

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №102 від 21.03.1991 територію гаражно-будівельного кооперативу "Конвейєр" розширено на 1,0 га за рахунок території Львівської залізниці.

Ухвалою Львівської міської ради народних депутатів №794 від 12.06.1997 «Про надання в тимчасове користування гаражно-будівельному кооперативу «Конвейєр» земельної ділянки на вул.Шевченка, 367 у м.Львові» гаражно-будівельному кооперативу "Конвейєр" надано в тимчасове користування терміном на 10 років земельну ділянку площею 2500 м.кв. для обслуговування гаражів на вул. Шевченка, 367 у м. Львові за рахунок земель м. Львова. Таким чином, вказану земельну ділянку було надано в користування гаражному кооперативу «Конвейєр» до 2007 року.

Відповідно до Свідоцтва про державну перереєстрацію кооперативу 12.01.1998 гаражно-будівельний кооператив "Конвейєр" змінив свою назву на гаражний кооператив "Конвейєр".

Ухвалою ЛМР №3655 від 10.07.2014, зі змінами, внесеним ухвалою ЛМР №1922 від 27.04.2017, ГК «Конвеєр» надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,4459 га по вул. Т.Шевченка, 367. У п.2.1 ухвали зобов`язано ГК «Кооператив» здійснювати плату за землю у вигляді земельного податку. На підставі наведених ухвал було сформовано дві земельні ділянки: 4610137500:11:05:0045 та 4610136300:06:002:0004.

23.02.2022 відповідач звернувся у Львівську міську раду щодо затвердження документації на земельні ділянки 4610137500:11:05:0045 та 4610136300:06:002:0004.

31.03.2023 відповідачу скеровано лист №2403-вих-23971 про неможливість вирішення питання про затвердження технічної документації із землеустрою у зв`язку з невідповідністю площі земельних ділянок.

Згідно з актом обстеження земельних ділянок по вул. Т. Шевченка, 367 у м.Львові №59 від 21.12.2022, працівниками управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування ЛМР встановлено, що ГК «Конвеєр» фактично використовує земельні ділянки площею 3,1782га, кадастровий номер 4610137500:11:05:0045 та площею 1,2677га, кадастровий номер 4610136300:06:002:0004 за адресою: вул. Шевченка, 367 для обслуговування кам`яних та металевих гаражів та для обслуговування металевої естакади.

Позивач стверджує, що земельні ділянки використовуються відповідачем за відсутності відповідних рішень ЛМР про передачу їх у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо таких земельних ділянок, оскільки ЛМР приймалися ухвали щодо надання кооперативу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її в оренду, а не в постійне землекористування чи у власність, оскільки підстав передачі у власність чи постійне користування немає.

Згідно Витягу із технічної документації про НГО земельної ділянки площею 3,1782га, кадастровий номер 4610137500:11:05:0045, що знаходиться по вул. вул. Шевченка, 367 у м.Львові (дата формування витягу 03.07.2023), нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 28'202'393,34 грн.

Згідно Витягу із технічної документації про НГО земельної ділянки площею 1,2677га, кадастровий номер 4610136300:06:002:0004, що знаходиться на вул. Шевченка, 367 у м.Львові (дата формування витягу 03.07.2023), нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 11'249'189,49 грн.

ОЦІНКА СУДУ.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Приписами частини ч. 1 ст. 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюючи владні управлінські функції при прийнятті рішень щодо земель державної та комунальної власності мають діяти виключно у порядок та спосіб визначений законом.

Згідно статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин), у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів автономної Республіки Крим, обласних Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону.

Частина 1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України). Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.72, 14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Таким чином, в залежності від правових підстав передання прав землекористування ділянками законодавець вживає поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності».

Відповідно до ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно ч.1 ст.79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до ч.ч.1, 3, 4, 9 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків (ч.2 ст. 152 ЗК України). При цьому згідно з пунктом "д" ч.1 ст.156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 відзначила, що якщо землекористувач сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, використовує її без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

У даному випадку судом встановлено, що відповідач без оформлення права користування чи права власності фактично використовує земельні ділянки та не сплачує у повній мірі за таке користування, тобто, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування земельними ділянками.

Земельні ділянки є сформованими, їх межі чітко визначені, їм присвоєні кадастрові номери.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, Господарський суд Львівської області доходить висновку про неможливість визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Суд звертає увагу, що станом на час розгляду даної справи проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок по вул. Шевченка, 367 Гаражному кооперативу «Конвейєр» не затверджений та договір оренди землі між сторонами не укладений. Відповідач користується спірними земельними ділянками. Відтак, до упорядкування правовідносин між сторонами спору, а саме укладення договору оренди землі, позивач як власник земельної ділянки має право вимагати стягнення коштів з фактичного користувача земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Як уже відзначалося, згідно витягу із технічної документації про НГО земельної ділянки площею 3,1782га, кадастровий номер 4610137500:11:05:0045 нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 28'202'393,34 грн, а згідно витягу із технічної документації про НГО земельної ділянки площею 1,2677га, кадастровий номер 4610136300:06:002:0004 нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 11'249'189,49 грн.

Розрахунок безпідставно збережених коштів правомірно проведено на підставі витягів про нормативно-грошову оцінку земельних ділянок. Перевіривши наданий позивачем розрахунок в розмірі 559'846,43 грн за період з за період 09.07.2021-30.06.2023 та 22.11.2021-30.06.2023, суд доходить висновку, що такий відповідає правовим приписам та позов підлягає задоволенню.

Суд відхиляє аргументи відповідача, що згідно ухвали №3655 від 10.07.2014 кооператив повинен сплачувати земельний податок, оскільки цією ухвалою надано кооперативу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у користування. Така земельна ділянка могла бути надана кооперативу лише в оренду. З 2014 року відповідач так і не виготовив проекту землеустрою і він не був затверджений Львівською міською радою. Доказів того, що рада діяла неправомірно і ухилялася від затвердження такого проекту і надання ділянок у користування відповідач не подав. Це призвело до того, що юридична особа користувалася земельними ділянками, не сплачуючи при цьому визначену законом вартість за таке користування. Більше того, навіть у разі передачі ділянок у користування та укладення відповідних договорів оренди, кооператив був би зобов`язаний сплачувати орендну плату, розмір якої аналогічний заявленим до стягнення сумам.

Щодо інших аргументів учасників провадження, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, оскільки не спростовують наведених висновків суду, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Сєрявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №285 від 28.08.2023 на суму 8'397,69 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольняє позовні вимоги, то судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Гаражного кооперативу «Конвейєр» (79069, м.Львів, вул.Шевченка, 367; ідентифікаційний код 20858096) на користь Львівської міської ради (79006, м.Львів, пл..Ринок, 1; ідентифікаційний код 04055896) 559'846,43 грн безпідставно збережених коштів.

3. Стягнути з Гаражного кооперативу «Конвейєр» (79069, м.Львів, вул.Шевченка, 367; ідентифікаційний код 20858096) на користь Департаменту містобудування Львівської міської ради (79006, м.Львів, пл.Ринок, 1; ідентифікаційний код 34857473) 8'397,69 грн сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.03.2023.

Суддя Б. Яворський.