Постанова

від 12.03.2024 по справі 910/6180/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6180/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. - (головуючий), Баранця О.М., Бенедисюка І.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу акціонерного товариства «Галичфарм» (особа, яка не брала участі у справі)

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 (головуючий суддя Агрикова О.В., судді: Мальченко А.О., Козир Т.П.)

у справі № 910/6180/20

за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (далі - позивач, Банк)

до акціонерного товариства «Київмедпрепарат» (далі - відповідач, АТ «Київмедпрепарат» ),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа 1, Фонд), Національний банк України (далі - третя особа 2, НБУ),

про стягнення 207 213 652,96 грн,

та за зустрічним позовом АТ «Київмедпрепарат»

до Банку

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд,

про визнання недійсним договору в частині.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У 2020 році Банк звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ «Київмедпрепарат» про стягнення (з урахуванням уточнення позовних вимог) заборгованості у загальному розмірі 207 213 652, 96 грн., з яких: 126 471 142, 02 грн. - прострочена заборгованість по основному боргу кредиту, 7913022,08 грн. - прострочена заборгованість по відсотках, 52 430 000, 00 грн. - прострочена заборгованість по сплаті щомісячної комісії за управління кредитом, 14 061 879, 34 грн. - пеня за прострочення заборгованості по сплаті основного боргу кредиту, 508 103, 10 грн. - пеня за прострочення заборгованості по сплаті відсотків та 5 829 506, 42 грн. - пеня за прострочення сплати заборгованості комісії за обслуговування кредиту.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про мультивалютну кредитну лінію від 16.12.2008 №1276м-08 в частині своєчасного та повного повернення кредитних коштів і сплати інших передбачених умовами договору платежів, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нарахована пеня.

В свою чергу, 22.06.2020 року відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Банку про визнання недійсним пункту 2.6 договору про мультивалютну кредитну лінію від 16.12.2008 № 1276м-08, з наступними змінами і доповненнями, з моменту ухвалення рішення суду.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог АТ «Київмедпрепарат» посилалося на той факт, що положення кредитного договору, які передбачають обов`язок боржника сплачувати комісію за користування кредитом, суперечать положенням частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також статей 1054, 1056-1 ЦК України, принципам справедливості, добросовісності та розумності і є несправедливими, що є підставою для визнання пункту 2.6 договору недійсним згідно зі статтями 203 та 215 ЦК України в судовому порядку.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі № 910/6180/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022, позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково. Присуджено до стягнення з АТ «Київмедпрепарат» на користь Банку 120 347 029,90 грн. простроченої заборгованості по основному боргу, 52 430 000,00 грн. простроченої заборгованості по сплаті комісії, 10 270 577,67 грн. пені за прострочення погашення основної заборгованості по кредиту та 649 899,86 грн. витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Ухвалою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.02.2023 касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Київмедпрепарат» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року у справі № 910/6180/20 закрито на підставі пункту 5 статті 296 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Не погодившись із прийнятим рішенням, АТ «Галичфарм», особа, яка не брала участі у розгляді справи, звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення в цій частині про задоволення зустрічного позову. Одночасно АТ «Галичфарм» заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 року у справі № 910/6180/20.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги АТ «Галичфарм» посилалося, зокрема, на те, що останнє не було залучено до участі у справі в якості третьої особи, що порушує його права та інтереси, як іпотекодавця в якості забезпечення кредитних зобов`язань (основного боргу, відсотків та комісійної винагороди) АТ «Київмедпрепарат» за договором про мультивалютну кредитну лінію від 16.12.2008 № 1276м-08. Прийняте рішення у даній справі, на думку скаржника, означає, що у випадку невиконання АТ «Київмедпрепарат» своїх грошових зобов`язань перед Банком, останній має право звернути стягнення на заставлене майно АТ «Галичфарм» відповідно до договору про внесення змін (посвідченого приватним нотаріусом Рвач Ж.В. та зареєстрованого 30.01.2009 року в реєстрі за номером 431) до договору іпотеки єдиного майнового комплексу від 28.03.2007 № 2006ЦИК/0307. У зв`язку з чим АТ «Галичфарм» звернулося з даною апеляційної скаргою в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання пункту 2.6. кредитного договору недійсним, з метою захисту своїх прав, як іпотекодавця в якості забезпечення кредитних зобов`язань АТ «Київмедпрепарат», зокрема, але не виключно, і сплати комісійної винагороди. Скаржник вважав, що ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд порушив норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою АТ «Галичфарм» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 зі справи № 910/6180/20 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано, зокрема, тим, що: скаржник не обґрунтував власного юридичного інтересу у даній справі щодо предмета спору, не надав жодних доказів в підтвердження порушення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції його прав та обов`язків в оскаржуваній частині; зміст оскаржуваного судового рішення у даній справі дає підстави для висновку про те, що місцевий господарський суд, розглядаючи даний спір, не вирішував питання про права, інтереси та (або) обов`язки апелянта - АТ «Галичфарм», як іпотекодавця; у даній справі суд вирішував спір за позовом Банку до позичальника та за зустрічним позовом позичальника до Банку про визнання недійсним договору в частині; серед підстав як первісного, так і зустрічного позовів відсутній договір про внесення змін (посвідчений приватним нотаріусом Рвач Ж.В. та зареєстрований 30.01.2009 року в реєстрі за номером 431) до договору іпотеки єдиного майнового комплексу від 28.03.2007 № 2006ЦИК/0307, яким АТ «Галичфарм» обґрунтовує доводи апеляційної скарги; будь-яких посилань на вказаний договір застави, як і на правовідносини, які з нього випливають, на права та обов`язки скаржника не містить ані мотивувальна, ані резолютивна частина рішення суду, що оскаржується; правовідносини, які випливають з кредитного договору, стороною якого не є АТ «Галичфарм», не слід ототожнювати із правовідносинами, котрі виникли на підставі договору іпотеки, укладеного в його забезпечення, де він виступає стороною; апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішенням суду першої інстанції у даній справі питання про права, інтереси та (або) обов`язки AT «Галичфарм» не вирішувалося. Разом з тим, апеляційний суд вказав, що наслідком прийняття оскаржуваного рішення немає жодного обмеження, позбавлення, скасування або припинення прав чи інтересів скаржника, а спір у справі вирішено виключно в межах правовідносин між Банком та боржником. При цьому, скаржник не позбавлений права та процесуальної можливості реалізувати свої права, у випадку, якщо останній вважає їх порушеними, у встановленому законом порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, АТ «Галичфарм» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити до Північного апеляційного господарського суду для продовження її розгляду.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги АТ «Галичфарм» зазначає про те, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, приписів статей 1, 25 Закону України «Про акціонерні товариства» та статей 20, 236 ГПК України; на думку скаржника апеляційним господарським судом не було досліджено та не оцінено доводи апелянта, а висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

Від НБУ надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

До Верховного Суду надійшов відзив Банку, в якому останній просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а ухвалу апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у цій справі залишити без змін.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків апеляційного господарського суду

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої статті 129 Конституції України).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».

Згідно з позицією ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.

Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо ж судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд вправі закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 910/21451/16, від 23.11.2020 у справі № 914/1643/19, від 11.01.2021 у справі № 925/1600/16.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи як третю особу та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 05.11.2020 у справі № 912/837/19).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що АТ «Галичфарм» не було стороною договору про мультивалютну кредитну лінію від 16.12.2008 № 1276м-08; судом у межах вирішення спору по справі № 910/6180/20 досліджувалися саме правовідносини за позовом Банку до позичальника та за зустрічним позовом позичальника до Банку про визнання недійсним договору в частині; АТ «Галичфарм» не обґрунтувало власного юридичного інтересу у даній справі щодо предмета спору, не надало жодних доказів в підтвердження порушення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції його прав та обов`язків в оскаржуваній частині; місцевий господарський суд, розглядаючи даний спір, не вирішував питання про права, інтереси та (або) обов`язки апелянта - АТ «Галичфарм», як іпотекодавця; оскаржуване рішення (його мотивувальна чи (або) резолютивна частини) не містить будь-якого посилання на права, інтереси чи обов`язки скаржника (АТ «Галичфарм»), рішення з цього приводу судом не приймалося.

Предметом спору, за первісним позовом у цій справі, було виключно питання заборгованості АТ «Київмедпрепарат» за кредитним договором, а за зустрічним позовом виключно питання визнання недійсним пункту 2.6 договору про мультивалютну кредитну лінію від 16.12.2008 № 1276м-08, з наступними змінами і доповненнями.

За змістом поданої касаційної скарги АТ «Галичфарм» не наводить Суду конкретних аргументів, які свідчили б про те, що рішення про стягнення грошових коштів з АТ «Київмедпрепарат» безпосередньо порушує його права, інтереси та (або) стосується саме його обов`язків. При цьому, як вірно вказав апеляційний господарський суд, АТ «Галичфарм» не обґрунтувало власного юридичного інтересу у даній справі щодо предмета спору, не надало жодних доказів в підтвердження порушення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції його прав та обов`язків в оскаржуваній частині.

Стосовно аргументів АТ «Галичфарм» про те, що у випадку невиконання АТ «Київмедпрепарат» своїх грошових зобов`язань перед Банком, останнє має право звернути стягнення на заставлене майно АТ «Галичфарм» відповідно до договору про внесення змін (посвідченого приватним нотаріусом Рвач Ж.В. та зареєстровано 30.01.2009 року в реєстрі за номером 431) до договору іпотеки єдиного майнового комплексу від 28.03.2007 № 2006ЦИК/0307, то Суд вважає необхідним зазначити, що, як правомірно зазначив суд апеляційної інстанції, в разі звернення Банку з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (на даний час такий спір відсутній), АТ «Галичфарм» не позбавлене права та можливості заперечувати проти суми заборгованості та доводити інший розмір боргу або взагалі його відсутність за основним зобов`язанням.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 за наслідками розгляду справи № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20), відступивши від правової позиції, викладеної Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 у справі № 752/21064/15-ц, вказала, що при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема, доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.

У постанові від 20.09.2021 зі справи № 910/23952/15 Верховний Суд зазначив, що, не вдаючись до оцінки наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, така правова позиція свідчить про необхідність окремого самостійного розгляду кредиторських вимог банку, заявлених до боржника-поручителя на підставі, зокрема, тих самих кредитних договорів, що покладались в основу грошових вимог до боржника-позичальника, який (розгляд) має здійснюватися судом з урахуванням загальних принципів господарського судочинства (зокрема, змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог).

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України, для закриття апеляційного провадження у даній справі за апеляційною скаргою АТ «Галичфарм» на рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у даній справі, оскільки таким судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки АТ «Галичфарм» не вирішувалися.

У рішенні від 10.02.2010 зі справи «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частин першої, третьої статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

За змістом частини першої статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись з касаційною скаргою, АТ «Галичфарм» не спростувало наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довело неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення у справі.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу АТ «Галичфарм» залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції у справі - без змін як таку, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника - АТ «Галичфарм».

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Галичфарм» залишити без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 зі справи № 910/6180/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя О. Баранець

Суддя І. Бенедисюк